Частина європейських партій і рухів, як правих, так і лівих, упродовж багатьох років підтримують політику Кремля та поширюють проросійські повідомлення. Симпатія до режиму Володимира Путіна, проєкти на гроші кремлівських олігархів та антиукраїнська риторика в рамках передвиборчих кампаній — це лише частина їхньої діяльності, яка грає на руку російській геополітичній стратегії.

В попередніх текстах  ми аналізували те, як європейські ліві підіграють російській пропаганді, зокрема «”Антифашизм курця”. Як російський агітпроп маніпулює антифашистським консенсусом»

У цьому матеріалі ми фокусуємося на політсилах із правою ідеологією, які мали контакт із російськими персоналіями й інституціями або/та поширювали проросійську риторику до повномасштабного вторгнення 24 лютого 2024 року і продовжують підтримувати ці контакти або/та поширювати синхронну з Росією риторику після нього. І на основі досліджень та інформації з відкритих джерел розповідаємо, як слова та дії цих політиків впливають на політичний ландшафт Європи. Та як і завдяки кому чи чому вони знаходять спільну мову з Кремлем і як це сприяє російській агресії.

Видання Politico відзначає зростання електоральної підтримки правих партій у Європі. Причини цього зростання — економічна нерівність, занепад демократії, міграційні кризи та скептицизм щодо Європейського Союзу. Наприклад, дослідження, проведене Ханкукським університетом іноземних студій (Південна Корея) серед виборців у країнах Центральної та Східної Європи, показало, що підтримка євроскептичних і праворадикальних рухів зросла на 15—20% в окремих регіонах, особливо після міграційної кризи 2015 року.

Інші соціологічні опитування підтверджують цю тенденцію, показуючи, що такі партії регулярно отримують значну частку голосів, що коливається між 10% і 20% у різних країнах. Наприклад, дослідження Doxa Comunication, проведене серед виборців праворадикальних партій у Німеччині та Франції, виявило, що відсоток підтримки зростає, особливо в регіонах, які постраждали від економічного спаду та занепаду промисловості. Ці опитування охоплюють різні демографічні групи, включаючи молодь, робітничий клас і літніх людей, із похибкою, яка зазвичай становить близько 3—4%. Зростання популярності праворадикальних партій є загальноєвропейським трендом, який може мати довгострокові політичні наслідки для континенту, на що вказує Фред Пакстон у статті для наукового журналу Acta Politica.

Упродовж 2022—2024 років певні праворадикальні політичні рухи в Європі продовжували демонструвати симпатії до Володимира Путіна, хоча ці відносини були «ускладнені» російським вторгненням в Україну. 

Польща

«Право і справедливість» (PiS) — це найбільша і впливова консервативна політична партія в Польщі, заснована у 2001 році братами Лехом і Ярославом Качинськими. Партія виступає за традиційні католицькі цінності, націоналізм, сильний державний контроль над економікою та жорстку позицію щодо міграції. PiS також критикує Європейський Союз. Партія кілька разів здобувала перемогу на виборах і формувала уряд, втілюючи політику, спрямовану на централізацію влади та реформування судової системи, що викликало занепокоєння з боку ЄС щодо дотримання принципів демократії та прав людини. Однак зараз вона перебуває в опозиції у парламенті.

PiS наполягає: вона завжди дистанціювалася від Росії і критикувала її, і є проукраїнською та навіть найбільш проукраїнською партією у Польщі. Риторика PiS щодо України відрізняється від риторики радикальної «Конфедерації», про зв’язки з Кремлем якої «Детектор медіа» вже писав під час протестів фермерів у ЄС. 

Але, згідно з розслідуванням Reset Obywatelski, є численні факти, які доводять політичні та бізнес-зв’язки деяких партійців із режимом Путіна — принаймні, історичні. Зокрема, велика політична кар’єра лідера партії Ярослава Качинського почалася з регулярних зустрічей із головним шпигуном радянського КДБ у Польщі Анатолієм Васіним. Незабаром після цього Качинський почав отримувати гроші, зокрема від комуністичних офіцерів військової розвідки та комуністичного фінансиста Януша Квандта. Квандт, серед іншого, опікувався грошима з фондів КДБ. Також Качинський і його партія прийшли до влади у 2014 році завдяки «касетному скандалу» — незаконній операції з прослуховування, яка, за інформацією журналістів Newsweek, була інспірована і контрольована російськими службами. За інформацією Gazeta Wyborcza, один із її учасників, імпортер російського вугілля Марек Фалента, приніс Качинському і його людям записи з розмовами представників тодішнього уряду Туска в одному з варшавських ресторанів, зроблені у 2013 році. Згодом Качинський використав ці записи проти політичних опонентів.

У грудні 2021 року Качинський говорив, що Польща повинна розглянути можливість будівництва стіни з колючим дротом на кордоні з Україною, щоб «захиститися від біженців», які прибувають, маніпулюючи кризою на білорусько-польському кордоні. Коли Росія напала на Україну у 2022 році, редакція тижневика Sieci, який підпорядковується партії, опублікувала довге інтерв’ю з послом Росії у Польщі. Це дозволило йому вкотре публічно очорнити Україну та представити російську версію подій у польському інфопросторі.

Одним із головних ідеологів партії «Право і справедливість» є Войцех Рошковський. Під патронатом Пшемислава Чарнека, міністра освіти за уряду «ПіС», Рошковський видав шкільний підручник «Історія і сучасність», що викликав суперечки. Зокрема, у ньому Рошковський зображує західну цивілізацію як «болото, що прогнило від толерантності та свободи».

Інший ідеолог партії, соціолог Зджіслав Красноденський, у серпні 2022 року у контексті російської агресії проти України говорив, що загроза польському суверенітету з боку Заходу «є більшою» за загрозу зі Сходу. Багато привілеїв від партії під час її правління отримав і Яцек Котас, що був заступником міністра оборони в уряді Ярослава Качинського і водночас є президентом компаній Radius Group, пов’язаної з Росією через свого співзасновника, мільярдера Роберта Шустковського, який очолював польську філію російського «Монтажспецбанку» та співпрацював із кремлівськими олігархами Андрієм Скочем і Львом Квєтним.

• Читайте також: Антиукраїнське суголосся Фіцо й Орбана: як деякі заяви сусідів України підігрують російській пропаганді

Ультраконсервативна організація Ordo Iuris є одним з ідеологічних стовпів партії. Зокрема, свого часу вона була лідером у кампаніях на підтримку жорсткішого законодавства щодо абортів і влаштовувала вуличні рейди на ЛГБТ-активістів. Один із засновників Ordo Iuris Александр Стемпковський був заступником міністра закордонних справ у 2015—2016 роках. Пізніше Стемпковський опинився у Верховному суді, де до 2020 року обіймав посаду голови, а згодом став омбудсманом. Замість Стемпковського заступником міністра закордонних справ було призначено Павла Яблонського, експерта-аналітика Ordo Iuris. Президентом Ordo Iuris є адвокат Єжи Кваснєвський. Він та інші засновники організації протягом багатьох років співпрацювали з ультрарелігійними міжнародними організаціями Agenda Europe і Всесвітнім конгресом сімей. Ці міжнародні організації спонсорувалися путінськими олігархами Володимиром Якуніним і Костянтином Малофєєвим. Зокрема, активісти Ordo Iuris готували конгрес Agenda Europe у Варшаві у 2016 році. Гроші на це вони отримали від іспанської ультраправої організації CitizenGO, яку фінансує олігарх Малофєєв.

У 2015 році тодішній міністр оборони Польщі Мацеревіч працевлаштував у Міністерство експертів консервативного аналітичного центру Narodowe Centrum Studiów Strategicznych, серед яких є полковник Кшиштоф Гай. Гай публічно підтримав дії Путіна в Україні, назвавши українців фашистами та «пожежею», і написав у своєму фейсбуці, що йому подобається бачити мертвих «бандерівців». У 2017 році Мацеревич розірвав контракт на закупівлю французьких гелікоптерів Caracal для польської армії, який був на фінальній стадії реалізації. Пізніше Мацеревич оголосив про співпрацю з українським виробником гелікоптерів «Мотор Січ». «Мотор Січ» мала численні прибуткові ділові зв’язки з Росією, а керівник «Мотор Січі» мільйонер В’ячеслав Богуслаєв був заарештований Службою безпеки України у 2022 році за співпрацю з Кремлем. У боротьбі з французькими літаками Мацеревича підтримав заступник міністра Бартош Ковнацький. У 2012 році Ковнацький їздив до Росії спостерігати на «виборах» президента. Тоді він контактував із прокремлівським активістом Матеушем Піскорським, якого зараз звинувачують у шпигунстві на користь Росії. Після повернення Ковальський сказав, що деякі виборчі процедури в Росії були більш демократичними, ніж у Польщі.

У 2015 році Качинський призначив Войцеха Ясінського президентом головної польської енергетичної компанії Orlen. На цій посаді Ясінський змінив політику своїх попередників, які відмовлялися від російської нафти. На початку 2016 року Войцех Ясінський організував закупівлю нафти «Роснефті». У червні 2016 року генеральний директор Ясінський уклав ще одну угоду з «Газпромом». Цього разу він продовжив постачання нафти з Росії на нафтопереробні заводи Orlen на три роки. Відповідну угоду Ясінський підписав на Петербурзькому економічному форумі, який проходив під патронатом Володимира Путіна.

Політики із партії «Право і справедливість» і сьогодні залишаються тими, хто ладен розпалювати конфлікти із українцями щодо питань історії чи територій. Наприклад, другого вересня 2024 року редактор «Європейської правди» Юрій Панченко звернув увагу, що представники цієї партії перекручували позицію міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби на конференції у польському Ольштині у дусі, що Україна претендує на території Польщі. Позиції польських політиків про конфлікти між українцями і поляками стають «подарунками» для російських пропагандистів. На їх основі вони готують нові маніпуляції і фейки. Від 24 лютого 2022 року Центр досліджень Детектора медіа задокументував два десятки прикладів поширень таких повідомлень пропагандистами. У кожному випадку пропагандисти намагались спровокувати чи зманіпулювати питаннями історії, чи послабити підтримку українців поляками. 

Угорщина

У статті Адама Золтана для European Center for Populism Studies ідеться, що вторгнення Росії докорінно змінило політичну траєкторію режиму Орбана. Від самого початку він став на бік Росії та узгодив свої тези з російською пропагандою. У рамках комунікаційної стратегії уряд і партія намагаються перекласти провину за всі економічні труднощі на ЄС, стверджуючи, що санкції проти Росії нібито є причиною високої інфляції, нестабільності на ринку та слабких темпів виробництва в країні. Орбан організував так звані «Національні консультації». Дослідниця Естер Нова пише,  що питання на цих консультаціях маніпулятивні та намагаються залякати респондентів, а уряд нав’язує свою позицію щодо обмеження кількості мігрантів та подальшої взаємодії ЄС. Мовляв, урядам держав-членів ЄС треба бути більш незалежними від європейських чиновників у питаннях приймання чи не приймання мігрантів і біженців з інших держави. «Національні консультації» були підкріплені спонсорованими урядом рекламними кампаніями, в яких стверджувалося, що Брюссель нібито «бомбардує» мирні країни. Урядова англомовна платформа іномовлення About Hungary, посилаючись на уряд Угорщини, тоді повідомила, що «97% респондентів погодилися з позицією уряду Орбана». 

Під час передвиборчих кампаній до парламентських виборів 2022 року і виборів до європарламенту 2024 року стратегія «Фідес», на думку Золтана, полягала у тому, щоб зобразити об’єднану демократичну опозицію як проукраїнський табір, який втягне Угорщину у війну з Росією. У відповідь на заклики опозиції більше підтримувати Україну, Орбан відповідав, що опозиція у такий спосіб нібито ставить під загрозу мир і цілісність Угорщини.

Орбан продовжив свою риторику і після виборів, втілюючи її у дії. Зокрема, він намагався подати свої поїздки до України та Росії у якості «мирної місії ЄС» під час старту головування Угорщини в Раді ЄС, що призвело до дистанціювання Союзу від угорських ініціатив у цій ролі. Його заклики до «деескалації» є співзвучними з російською пропагандою. Від першого липня 2024 року і до кінця року Угорщина головує у Раді ЄС. Орбан використовує цей статус, щоб відвідувати інші держави і поширювати свої погляди на «деескалацію». Високий представник Євросоюзу з питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель критикує такі мандрівки і висловлювання Орбана за «присвоєння» права висловлюватись від імені Європейського Союзу  

Німеччина

2023 року журналісти з Проєкту розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP) включили членів та активістів AfD до списку осіб, які підтримують тісні зв’язки з російськими політиками й отримують фінансову вигоду від цього. З того часу німецькі медіа Der Spiegel, ARD, Süddeutsche Zeitung, Die Welt, ZDF Frontal, T-Online та Correctiv опублікували різні розслідування про зв’язки AfD з Росією. На основі маніфестів, поїздок, цитат і виступів розслідувачами Correctiv було виявлено «систематичний зсув AfD» у бік Росії.

«Телебачення Торонто» з’ясувало, що колишні депутати Бундестагу від AfD Роббі Шлунд і Вальдемар Гердт, які засідали в Бундестазі до виборів 2021 року, контактували з кремлівським лобістом і проросійським активістом Амрамом Петросяном під час своєї каденції. Гердт підтвердив, що зустрічався з Петросяном один раз у Бундестазі у 2021 році на запрошення Гердта. На сайті Фонду Петросяна можна прочитати, що Петросян був включений Гердтом до «експертної ради» під час зустрічі — на одному з фото видно, як двоє чоловіків схилилися над паперами. Гердт, за його словами у коментарі для Der Spiegel, тоді не знав про близькість Петросяна до ФСБ, виправдовуючись тим, що «на лобі такого не написано».

Депутат Бундестагу від AfD Ульріх Оме свого часу розповів Der Spiegel, що отримував грошові внески від росіян. Зокрема, йдеться про фінансування поїздки Оме на анексований Росією Кримський півострів. Там, у березні 2018 року, на запрошення Москви, політик AfD був присутній на імітації «виборів» Володимира Путіна на посаду президента Росії як «спостерігач». І був «приємно здивований» «добре організованим» голосуванням.

Згідно з декларацією прозорості, яку Оме подав до Парламентської асамблеї Ради Європи на початку 2019 року, його витрати на відрядження тоді були оплачені Комітетом з міжнародних справ Державної думи, тобто російським парламентом. У той час ще семеро інших депутатів Бундестагу від AfD «спостерігали» за президентськими «виборами» у Росії.

У березні 2019 року тодішній лідер партії Александер Гауланд в інтерв’ю російській газеті «Комсомольская правда» сказав, що AfD вважає вторгнення Росії в Україну «внутрішньою справою України». І що Німеччина «не повинна втручатися у внутрішні справи України чи Росії».

Представники партії також відвідували тимчасово окуповані території вже й під час повномасштабного вторгнення. У серпні 2023 року The Insider та Der Spiegel опублікували спільне розслідування щодо дій громадянина Росії Володимира Сергієнка. Той передавав гроші та інструкції з Росії політикам AfD, які подали конституційну скаргу в Німеччині проти постачання зброї в Україну. Сергієнко, за даними журналістів, координував низку інших ініціатив AfD, таких як надсилання листів до Папи Римського та підготовка антиукраїнської декларації представника партії Гаральда Вайля в ПАРЄ. Депутат партії Євген Шмідт наймав Володимира Сергієнка «як перекладача та працівника медіа». У 2023 році німецький журнал Der Spiegel назвав Сергієнка «людиною Москви в Бундестазі», а Україна ввела проти нього санкції.  Західні спецслужби підозрювали Сергієнка у впливі на AfD від імені російського уряду, а також у можливому наданні партії або її оточенню грошей. Як пише Der Spiegel, у квітні та червні 2023 року, після поїздки Сергієнка до Росії, німецька митниця виявила у нього 9 тисяч євро готівкою. Він заперечував фінансову підтримку AfD. Контактною особою Сергієнка в Москві був чоловік на ім’я «Олексій», а в лютому 2024 року журналістське розслідування The Insider підтвердило, що це був Ілля Вечтомов, співробітник 5-ї служби ФСБ. Депутати руху також були залучені до діяльності медведчуківської ініціативи Voice of Europe, яка потрапила під санкції ЄС.

Маркус Фройнмаєр є депутатом Бундестагу від AfD з 2017 року. ZDF, Spiegel та інші німецькі медіа повідомляли, що Кремль спеціально свого часу підтримав Фройнмаєра для просування російських інтересів у Бундестазі. У документах адміністрації очільника Росії Володимира Путіна, які надав журналістам західних видань центр «Досьє» (фінансується російським опозиційним політиком Ходорковським), йдеться про те, що Фройнмаєр «буде перебувати під абсолютним контролем» і що «наші люди також можуть створити некомерційну організацію, яка буде зареєстрована в Бундестазі та зможе просуватися з проросійською позицією».  Ці документи з’явилися  напередодні федеральних виборів у 2017 році, і, як повідомили у Süddeutsche Zeitung, є «стратегічним планом дестабілізації держав ЄС та росповюдження позиції Росії».

У червні 2022 року політик AfD федерального рівня заснував «Асоціацію із запобігання дискримінації та виключення російськомовних німців та російськомовних співгромадян у Німеччині» (Vadar e.V.). Вона заявляє, що в Німеччині існують «антиросійські настрої» і пропонує правову допомогу «російськомовним німцям та російськомовним співгромадянам», які зазнають дискримінації або виключення. Згідно з Sächsische Zeitung, Vadar має спільний банківський рахунок з установою, яка переважно належить росіянам.

У лютому 2023 року депутат від партії Штеффен Котре взяв участь у російському телешоу Володимира Соловйова. Там він сказав, мовляв, німецькі медіа роблять усе можливе, щоб налаштувати німців проти Росії. Він також розкритикував постачання німецької зброї в Україну.

У травні 2022 року Койтер узяв участь у конференції «Економіка проти санкцій» із представниками російської політики та бізнесу. Однією з тем, що обговорювали на ній, було те, як найкраще боротися з міжнародними санкціями.

У серпні 2023 німецька прокуратура звинуватила депутата міської ради Баден-Бадена від AfD Мартіна Кюне у псуванні двох автомобілів з українськими номерами. Він на них намалював свастику і напис «fuck UA». Інциденти стались у січні та березні 2023 року. Після того, як звинувачення стали публічними, Кюне подав у відставку з посади депутата.

Гаральд Вайль є депутатом Бундестагу від AfD з 2021 року і заступником скарбника. На початку травня 2023 року було поширено відео з Вайлем, в якому він повідомляв, що на російські православні храми на заході України «нападають».

Чехія

Після 2015 року «Свобода і пряма демократія» була однією з небагатьох проросійських політичних партій у чеському парламенті, як стверджують дослідники Властіміл Гавлік та Алена Клукнавська для European Center for Populism Studies. Дискурс СПД щодо Росії поєднує антиліберальні, антиєвропейські, антиамериканські та ксенофобські наративи, зображуючи Путіна і його режим як захисників «традиційних» цінностей і християнства.

У своїх дописах у соціальних мережах лідер партії Окамура підтримував зневажливу риторику Росії щодо мігрантів, одностатевих шлюбів і ролі Заходу та США в міжнародних відносинах. Партія також поділяє російський погляд на анексію Криму та дії Росії у Луганській і Донецькій областях від 2014 року. Окамура виставляє збройну агресію проти України як «логічну реакцію» Росії на Євромайдан, повторюючи російські твердження про це. Представники партії визнали референдум у Криму легітимним, описували його як рішення, прийняте українськими громадянами, і навіть порівнювали його з утворенням Чехословаччини в 1918 році.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Окамура та його партійці стали рідше коментувати події в Україні. Пізніше СПД розробила стратегію, згідно з дипломною роботою Давіда Зленка, свого довготермінового дискурсу щодо війни в Україні. Комунікація партії на цю тему зосередилася навколо трьох основних тем: загальний і абстрактний антивоєнний наратив, всеохопне соціально-економічне обрамлення війни в поєднанні з націоналізмом (так званим «шовінізмом добробуту») та стійкий антиелітизм.

Абстрактний антивоєнний наратив визначає події в Україні як «агресію» без указування відповідальності Росії. Партія позиціонує це як проблему, яку потрібно розв’язати «мирним, дипломатичним шляхом», максимально спрощуючи реальність. Окамура покладає частину провини на Україну та представляє війну як «логічну реакцію» Росії на «безпекову загрозу» з боку України та Заходу. Гавлік та Клукнавська порахували, що безпосередні згадки Росії та Путіна або слово «вторгнення» майже не зустрічалися в публікаціях Окамури в соціальних мережах. Старі дописи з позитивними згадками Путіна було видалено з фейсбук-сторінки лідера партії.

СПД також виступає проти економічних санкцій, накладених на Росію ЄС, США та іншими країнами, називає їх «неефективними». Також партія критикувала військову допомогу Україні, попереджаючи, що вона нібито може призвести до більшої ескалації конфлікту та загрожує безпеці Чехії. Такі тези легітимізують агресора та його дії.

Економічні труднощі, спричинені російською агресією, стали центральною рамкою, з якою партія Окамури говорить про війну. Лідер партії говорив, що один із найвищих серед країн ЄС рівень інфляції у Чехії стався внаслідок вторгнення та загрози енергетичній безпеці країни через залежність від російського газу, замовчуючи відповідальність Росії. Тези партії у цьому контексті зводяться до «потреби співпраці» з Росією задля кращого життя у Чехії, апелюючи до позиції та дій Віктора Орбана. СПД також підживлює страх перед перспективою подальшого збільшення інфляції, спричиненої різким зростанням цін на газ. Окамура також виступав за закупівлю «дешевого газу» безпосередньо у російського «Газпрому», а не через «дорогий» газовий ринок Німеччини.

СПД також критикувала соціальну допомогу українським біженцям, апелюючи до націоналізму та «шовінізму загального добробуту». Це явище, в якому немає прямої критики соціальних виплат як таких, а радше їхніх цілей і масштабів. Партія формулює хибне твердження про «нестачу ресурсів» і створює штучну конкуренцію між [гідним місцевим] «народом» та [негідним іноземним] «іншим» через свої матеріали в соцмережах. До прикладу, на початку вторгнення Окамура позитивно ставився до прийняття українських біженців із «гуманітарних міркувань» на «абсолютно обмежений період часу». Однак незабаром лідер СПД говорив про обмеження допомоги через «погіршення макроекономічної ситуації» та «необхідність обережного поводження з обмеженими державними ресурсами». Окамура також характеризував фінансову підтримку українським біженцям і витрати на їхню інтеграцію як «дорогі та дестабілізаційні» для чеської соціальної системи та системи охорони здоров’я.

Крім того, лідер партії  вважає прийняття великої кількості біженців «викликом» для чеських ринку праці, системи освіти та громадської безпеки. Лідер партії також час від часу (хоча набагато рідше, ніж у випадку з неєвропейськими біженцями під час міграційної кризи 2015 року) ставив під сумнів статус біженців-українців, звинувачуючи їх у тому, що вони «отримують занадто багато солідарних і гуманітарних виплат із бюджету”, а також применшував серйозність ситуації, стверджуючи, що «на більшій частині території України немає війни».

Окамура свого часу також говорив, що чеський уряд нібито приділяє більше уваги українцям, аніж чехам, і що у нього «виникає відчуття, ніби чеський уряд — це український уряд в екзилі», створюючи штучний розкол між чехами й українцями.

Австрія

До російського повномасштабного вторгнення в Україну «Партія свободи» (FPÖ) підтримувала політичні відносини з Росією та президентом Путіним на основі спільної антиліберальної ідеології. Дослідники Райнхард Хайніш і Діана Хофман пишуть, що «члени партії захоплювалися російським режимом за його неприйняття західних ліберальних принципів і підтримували критику Москви в бік Брюсселя під час міграційної кризи 2010-х». FPÖ засудила санкції ЄС проти Москви та виправдовувала анексію Криму Росією у 2014 році, вказують дослідники. Ця позиція була підкріплена офіційною угодою про партнерство між «Єдиною Росією» та FPÖ у 2016 році. Хоча FPÖ під керівництвом Герберта Кікля публічно дистанціювалася від цієї угоди, партія пропустила крайній термін розірвання угоди, що дозволило автоматично продовжити її дію до 2026 року.

У соціальних мережах FPÖ подає ситуацію в Україні інакше, ніж інші австрійські партії. Зокрема, у цитатах представників FPÖ війна Росії проти України є «конфліктом», боротьбою між сторонами, які мають власні інтереси. А не загарбницькою війною, розв’язаною агресором проти свого меншого сусіда. Мовляв, саме тому Австрії краще зберігати нейтралітет, що стало основним гаслом партії. FPO також намагається представити агресію Росії у популістському світлі, створюючи хибну антитезу «війни еліт», якої не хоче народ.

Партія спрямовує свій гнів не на Москву, а на санкції Брюсселя проти Росії, наголошуючи на їхній «шкоді» для австрійської економіки. Висока інфляція, стрибки цін на енергоносії та вузькі місця пояснюють не кроками Росії, а діями ЄС і Заходу в цілому. FPÖ зневажливо називає санкції Knieschuss-Sanktionen, маючи на увазі, що, запроваджуючи їх, ЄС нібито стріляє собі в ногу. У цьому випадку політики цієї партії вибудовують дискурс у спосіб, де Австрія нібито змушена страждати від наслідків чужих рішень, а отже вона є ще однією жертвою конфлікту.

Напередодні майбутніх парламентських виборів, що відбудуться у вересні, у тексті свого маніфесту партія обіцяє усунути Австрію від фінансування спільного фонду ЄС для військової підтримки України, а також планує «змусити» українських біженців повертатися додому, якщо у їхньому регіоні ситуація є стабільною.

Партія також спрямовує свою критику на Сполучені Штати й адміністрацію Байдена, стверджуючи, що Вашингтон нібито отримує найбільшу вигоду від війни. Представники FPÖ повторюють російських пропагандистів, говорячи, що «справжня мета» війни полягає у послабленні Росії та більшій залежності Європи від США. Такі повідомлення можна зустріти, зокрема, у виступі 2022 року членкині партії Сюзанни Фюрст в австрійському парламенті та коментарях речника FPÖ з питань зовнішньої політики Акселя Кассеґґера того ж року. Прикладом також є часті згадки представниками партії у своїх виступах «американської індустрії озброєнь», через яку війна нібито й триває далі. На основі цього  FPÖ закликає до проведення референдуму щодо санкцій проти Росії.

FPÖ також підтримує інших акторів у ЄС, які кидають виклик спільній зовнішній політиці ЄС щодо Росії, особливо угорського лідера Віктора Орбана. Зокрема, у 2022 партія відреагувала на своєму фейсбук-акаунті на рішення Орбана блокувати пакет допомоги ЄС для України у такий спосіб: «Браво Віктору Орбану! Покладіть край цьому розпалюванню війни з боку ЄС!».

Франція

Як пише дослідник Жіль Івальді, Росія посідає чільне місце у баченні багатополярного світового порядку французькими ультраправими, які виступають проти НАТО і того, що вони вважають американським імперіалізмом. Саме боротьбою із ним Росія виправдовує свою агресію проти України. Росія по суті розглядається французькими правими як оаза на противагу американському економічному, політичному та культурному впливу і як лідер глобального повстання проти «неоліберальної глобалізації» та наднаціональних інституцій. У своїй книзі 2012 року лідерка «Народного фронту» Марі Ле Пен писала: «Покладатися на Росію сьогодні означає створювати справжній європейський простір від Атлантики до Уралу, Європу націй, що переслідують свої національні інтереси й об’єднані в цивілізаційну спільноту, далеку від ультраліберальної американської космополітичної моделі, до якої веде нас Європейський Союз».

FN/RN зайняла проросійську позицію під час подій в Україні у 2014 році. Під час війни в Сирії партія закликала до відновлення дипломатичних зв’язків із режимом Башара Асада, наслідуючи таким чином Володимира Путіна. Напередодні російського вторгнення в Україну 2022 року Ле Пен все ще звинувачувала НАТО й США в ескалації, стверджуючи в інтерв’ю програмі британського BBC Hard Talk, що «сьогодні Сполучені Штати підштовхують Україну до вступу в НАТО з метою розгортання збройних сил на кордоні з Росією. Тому росіяни відповідають, розміщуючи війська на своїх кордонах з Україною [...]. Але я зовсім не вірю, що Росія хоче вдертися в Україну». Після 24 лютого 2022-го Ле Пен критикувала деякі з санкцій, накладених на Росію за «непропорційну шкоду» французькому бізнесу та робітникам.

FN/RN також має прямі фінансові зв’язки з Росією, що чинний нині президент Франції Еммануель Макрон намагався використати під час президентської кампанії 2022 року. У 2014 році «Народний фронт» отримав кредит у розмірі 9 мільйонів євро від Першого чеського російського банку, що базується в Москві. Переговори щодо кредиту збіглися в часі з анексією Криму Росією, що Івальді інтерпретував як доказ зв’язку між посадовцями «НФ» і високопоставленими політиками, наближеними до президента Росії Володимира Путіна, а також проросійську позицію, яку тоді зайняла партія, а потім змінила її під впливом нової електоральної динаміки.

Згідно з матеріалом Radio France International, 2023 року новий лідер партії Джордан Барделла заявив: «Я не маю наміру ставити під сумнів зобов'язання, взяті Францією на міжнародній арені, і підривати наш авторитет під час війни на порозі Європи». Водночас, він тоді ж сказав, що не підтримає відправку французьких військ в Україну, а також відправку зброї великої дальності - «Моєю червоною лінією залишаються ракети дальнього радіусу дії або будь-яка військова техніка, яка може призвести до ескалації, під якою я маю на увазі все, що може безпосередньо вразити російські міста», - уточнив він. Однак у цьому ж матеріалі, Ніколя Тензер, який викладає політичну філософію в паризькому університеті Sciences Po, каже, що історія голосування партії щодо України відрізняється від того, що зараз говорить Барделла - «Національне об'єднання, чи то у французькому, чи то в Європейському парламенті, ніколи не голосувало за жодну резолюцію на підтримку України, а також за жодну резолюцію, яка б чітко засуджувала російську агресію та воєнні злочини».

Подібні погляди є й у роботах і словах лідера іншої популістичної праворадикальної партії Франції — «Реконкіста!» Еріка Земмура. У 2018 році Земмур називав Путіна «справжнім патріотом» і «захисником європейських цінностей», сказавши, що «мріяв би про французького Путіна», щоб зупинити занепад Франції. Він повторював такі ж повідомлення під час своєї президентської кампанії 2022 року, звинувачуючи США у розпалюванні війн. У 2022 Земмур повторив заклик до нового «договору, який покладе край розширенню НАТО» у відповідь на «російські вимоги». Також ультраправий політик застеріг від того, що він назвав «емоційною реакцією» на війну. Спочатку він закликав відмовитися приймати біженців з України, а потім змінив свою позицію, чітко розмежувавши українців і тих, хто тікає до Франції від конфліктів в арабо-мусульманських країнах.

Нідерланди

Як з’ясував дослідник Кріс Нейхейс, дві нідерландські праві партії «Партія за свободу» та «Форум для демократії» ухиляються від засудження Москви й натомість намагаються змалювати агресію Росії як «велике перезавантаження» міжнародної системи. Де підтримка ЄС «кольорових революцій» у країнах колишнього СРСР нібито є причиною агресії. Свого часу для «ФД» спротив ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС через необов’язковий референдум у 2016 році був важливим для мобілізації внутрішньої електоральної підтримки. «ПС» як найстарша з трьох головних правих партій Нідерландів, критикувала можливість інтеграції України до ЄС у 2010-х роках. Вона не засудила російську анексію Криму в 2014 році.

Збиття літака рейсу MH-17 зробило «ФД» більш критичною до Росії, але за словами Нейхейса, представники партії стверджували, що підтримка України з боку ЄС сприяла подальшій «ескалації на Донбасі». У 2016 році лідер партії Вілдерс виступив проти Угоди про асоціацію з Україною та описував Путіна як «справжнього патріота», зображуючи Росію як союзника в боротьбі з тероризмом та імміграцією. Вілдерс засудив російську агресію у 2022 році, але назвав більш ранню перспективу членства України в НАТО ескалаційним кроком.

Нейхейс також вказує, що представники партії рідко згадують війну в Україні, а коли вдаються до цієї теми, то інструменталізують її згідно зі своїми внутрішньополітичними інтересами та підіграють російській пропаганді. 18 березня 2022 року Вілдерс написав у твіттері: «Я співчуваю українцям, але я представляю один мільйон громадян Нідерландів, які мене обрали» у відповідь на закиди щодо недостатньої уваги до теми вторгнення. Під час дебатів перед парламентськими виборами «ПС» говорила про «ціну війни для нідерландського народу», пов’язуючи високу інфляцію та ціни на газ із санкціями проти Росії. Це — ще один приклад використання тактики «шовінізму добробуту». І «ПС», і «ФД» підтримали невдалу пропозицію оголосити нейтралітет Нідерландів у війні наприкінці лютого та невдалу пропозицію припинити санкції проти Росії на початку червня 2022 року. 

Румунія

Дослідниця Соріна Соаре пише, що партія AUR є прикладом праворадикального популізму в Румунії сьогодні. З розгортанням війни в Україні AUR приєдналася до інших парламентських партій, засудивши російське вторгнення та висловивши занепокоєння безпекою спільноти етнічних румунів, які живуть в Україні. Партія використовує стратегію «шовінізму добробуту», зосереджується на економічних наслідках війни для румунів. Келін Джорджеску з цієї партії був серед тих румунських діячів, які займали проросійську позицію та підтримували Путіна. У відеоінтерв’ю 2020 року Джорджеску сказав журналістці румунського суспільного мовника TVR: «Він [Путін] є лідером, одним із небагатьох», а також допоміг організувати візит російського пропагандиста Олександра Дугіна до Румунії у 2014 році. 

Водночас інші представники AUR висловлювали підтримку і захоплення тим, як «захищають традиції, цінності та релігію» в Росії, чим користувалася російська пропагандистська машина. Наприкінці 2021 року місцеве відділення кремлівського медіа Sputnik опублікувало список провідних особистостей і політичних партій Румунії. Очолила його Діана Шошоаке, колишня сенаторка AUR, а зараз європарламентарка від партії з антиєвропейською та антинатівською позицією. Також Шошоаке закликала до анексії Румунією Буковини, за що на неї наклав санкції український уряд.

Кілька нещодавно зареєстрованих партій також поширювали проросійські твердження та теорії змови. Наприклад, нова партія SOS RO приєдналася до проросійського наративу Шошоаке про війну в Україні, а сама політикиня очолила її. Редакція HotNews.ro з’ясувала, що росіяни мають мережі підтримки в румунських медіа, серед організацій громадянського суспільства, у політичній, економічній, культурній і релігійній сфері. Є румунські політики, які лобіюють російські економічні інтереси (переважно в галузі енергетики) з початку 2000-х років.

Словаччина

Дослідник Петер Учень з’ясував, що хоча всі політичні партії Словаччини формально засуджують агресію Росії, у випадку словацьких політиків це не означає засудження ідей, що стоять за цим кроком Кремля. Словацькі праві партії «Словацька національна партія» та «Республіка» висловлюють позиції, які є синхронними з російською риторикою. Зокрема, вони захоплюються так званим «геополітичним реалізмом», водночас стверджуючи, що Росія нібито має повне право претендувати на свої «сфери впливу». Вони також поширюють твердження, що перекладають відповідальність за війну з Росії на Україну, Захід, НАТО й США.

До них належать тези, що Росія нібито мала законні підстави для агресії або що Захід спровокував і маніпулював нею для вторгнення в Україну. Аргумент «маріонеткової війни» також використовувався для того, щоб стверджувати, що конфлікт нібито насправді відбувається між Сполученими Штатами та Росією, і що Словаччина не повинна в нього втручатися. Усі три сторони, про які йдеться, посилалися на «геополітичний реалізм» у такий спосіб. Крім того, у січні 2023 року обидва євродепутати, обрані за списком СНП — один із них став лідером партії «Республіка» — проголосували проти резолюції Європейського парламенту, яка закликала до створення міжнародного трибуналу щодо воєнних злочинів Росії в Україні.

Словацькі політики також апелювали до «шовінізму добробуту», прикриваючись економічними інтересами країни. Йдеться про відкриту критику західних санкцій проти Росії. В інших випадках радикальні праві пов’язували санкції з підвищенням цін на енергоносії, про що свідчить, наприклад, гасло білбордової кампанії партії «Республіка» — «Ми скасуємо санкції та зробимо енергію дешевшою».

Усі ці аргументи вписуються в загальний наратив словацьких праворадикалів про ототожнення підтримки України та «зради» національних інтересів опозицією. Згідно з дослідженням Учня, партії SNS і «Республіка» наполягали на тому, що попередній уряд нібито робив усе, щоб затягнути війну і втягнути в неї Словаччину, що нібито є доказом того, що уряд служить іноземним інтересам.

На противагу цьому, SNS вихваляла «нейтральну позицію Угорщини в конфлікті» як приклад для наслідування. Учень з’ясував, що у подібний спосіб партія «Республіка» теж просуває меседж, що попередній уряд нібито втягнув Словаччину в глобальні проблеми, тоді як краще було зайняти нейтральну позицію, що партія назвала «повною нездатністю захистити наш суверенітет».

Болгарія

Дослідниця Емілія Занкіна у статті для European Center for Populism Studies вказує, що, як і багато інших націоналістичних партій у Європі, деякі болгарські праворадикальні партії є відверто проросійськими та спираються на російську підтримку. Така їхня позиція стала ще більш очевидною після повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Занкіна наголошує, що риторика партії «Атака» є проросійською та ксенофобською. Вона виступає проти відносин Болгарії з її трансатлантичними партнерами та Туреччиною, зокрема, водночас сприяючи тісним зв’язкам із Росією. В нульових «Атака» отримала більше місць у Європарламенті (3 з 18 у 2007 у порівнянні з 0 зараз), однак зараз вона є менш популярною за новішу праворадикальну партію країни — «Відродження».

Як найновіша популістська праворадикальна партія в Болгарії, «Відродження» зуміло  отримати значну частку голосів виборців на останніх парламентських виборах. Заснована у 2017 році, партія та її лідер Костадін Костадінов з 2022 року перейшли до націоналістичного, антиєвропейського, антинатівського та проросійського дискурсу. Війна в Україні надала Костадінову можливість транслювати свої проросійські погляди та влаштовувати акції. Невдовзі після початку війни прихильники «Відродження» влаштували акцію протесту на святкуванні Дня незалежності Болгарії у 2022 році, кидаючи сніжки в обличчя болгарського прем’єр-міністра та розмахуючи російськими прапорами. Триколори є неодмінним атрибутом протестів, які «Відродження» влаштовує впродовж останніх кількох років. У той час як старі націоналістичні партії майже втратили парламентську підтримку, «Відродження» та Костадін Костадінов збільшили свою підтримку, за словами Занкіної, з трохи більш як 1% у 2017 році до понад 10% на останніх виборах у жовтні 2022 року.

Бельгія

Дослідник Тойн Паувелс з’ясував, що хоча Росія майже не згадується в партійних документах правої партії «Фламандський інтерес», деякі члени партії, такі як Франк Крейельман і Ян Пенріс усе частіше висловлювали свою підтримку Путіну, особливо до початку війни в Україні. Ці більш радикально налаштовані члени партії розглядають Росію як союзницю в боротьбі проти глобалізації та ісламу.

Наприклад, один із головних політиків партії перший віце-президент фламандського парламенту, член міської ради Антверпена Філіп Девінтер аплодував Путіну за «захист російської ідентичності та консервативних християнських цінностей». Він також сказав, що «єдине хороше в “залізній завісі” — це те, що вона врятувала Східну Європу від політкоректності, мультикультуралізму та “пробудження”», одночасно втілюючи мрію про «незалежну Європу від Владивостока до Північного моря, відокремлену від Америки, Китаю і, безумовно, арабського світу».

У 2014 та 2018 році троє членів VB Франк Крейельман, Ян Пенріс і Крістіан Веругстрате відвідали Крим як «спостерігачі» на імітації референдуму про анексію регіону Росією та «виборах» на тимчасово окупованих територіях, хоч тодішній президент партії Джероль Аннеманс дистанціювався від цих кроків. У ті часи Девінтер зустрічався, зокрема, з віцепрем’єр-міністром Росії та головою російського парламенту. Він також кілька разів з’являвся в російських медіа. У квітні 2022 року російського генерального консула Георгія Кузнєцова, з яким теж зустрічався та якого навіть запрошував до фламандського парламенту Девінтер, попросили покинути Бельгію за підозрою у шпигунстві.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну VB була змушена змінити свою позицію щодо режиму Путіна. Лідер партії Том Ван Грікен виснував, що спочатку партія вважала Росію союзницею в боротьбі з мультикультуралізмом, але визнав, що серйозно помилявся щодо Путіна. Навіть Девінтер засудив Путіна як диктатора, який «повністю втратив самовладання». З лютого 2022 року VB дистанціювалася від Путіна, зазначивши, що вторгнення Росії є грубим порушенням міжнародного права. Водночас партія залишається скептично налаштованою щодо жорстких санкцій проти Росії та позиціює їх як «погано продумані». Мовляв, «російський ведмідь» може «вчепитися кігтями» у відповідь на санкції, що матиме вкрай несприятливі наслідки для цін на енергоносії, які й так «вибухають».

У листопаді 2022 року Європейський парламент ухвалив резолюцію, в якій визнав Росію державою-спонсоркою тероризму. Троє депутатів від VB утрималися від голосування за неї.

Естонія

У своєму матеріалі для European Center for Populism Studies дослідники Марі-Лііс Якобсон та Андрес Касекамп пишуть, що «Консервативна народна партія» (EKRE) не називає себе проросійською, однак у контексті російського повномасштабного вторгнення вона водночас із закликами до більших витрат на оборону Естонії почала повторювати російську пропаганду. Зокрема, у ситуації з Угодою між Росією та Естонією щодо кордонів 1920 року EKRE визнала частину території, яка була у складі Естонії, російською, на відміну від інших партій. Питання кордонів офіційно досі не є розв’язаним, оскільки навіть через сто років російську версію Угоди досі не ратифікували. А один із головних політиків партії Март Хелме називає Росію «великою цивілізацією» зі значною глобальною роллю.

Якобсон і Касекамп стверджують, що впродовж останніх років партія намагається мобілізувати підтримку російськомовної меншини в країні та, попри офіційну націоналістичну ідеологію, у своїй позиції говорить про «традиційні цінності» та виступає проти істеблішменту. Крім того, на ситуацію впливає локальний контекст: партія закликає до співпраці з Росією в енергетичній галузі, оскільки більшість російськомовних естонців на північному сході країни працюють у ній, а отже якщо ЄС і далі продовжуватиме санкції проти Росії та екологічну політику, вони ризикують втратити роботу.

Спілкуючись із російськомовною аудиторією, представники партії грають на антиукраїнських настроях, говорячи про те, що українські біженці нібито забирають робочі місця у місцевих росіян, пишуть дослідники. Натомість, звертаючись до естонської аудиторії, вони апелюють до антиросійських тез, говорять про масовий наплив російськомовних іммігрантів і загрозу виживанню естонської нації.

Представники EKRE також говорять, що інтеграція українських дітей в естонську шкільну систему нібито призведе до русифікації естонських шкіл і перешкоджатиме поверненню українців додому. Члени партії також підживлюють конспірологічні теорії про те, що уряд Естонії нібито приховує реальну кількість і наміри біженців, стверджуючи, що Естонія надає притулок українським чоловікам, яким заборонено виїжджати з України, і у такий спосіб послаблює позицію України у війні. У своїй промові в естонському парламенті 13 березня 2022 року Март Хельме сказав, що українські біженці нібито приносять інфекційні захворювання, такі як ВІЛ, і приїхали до Естонії «займатися проституцією».

EKRE засудила повномасштабне вторгнення Росії в Україну, проголосувала за визнання Росії Естонією державою-терористкою та за подібну резолюцію у Європарламенті. Однак іноді у медіа Хельме, попри заперечення партії після цих коментарів, говорив: «На нашу думку, найкращим рішенням була б мирна угода, неважливо, наскільки важко це було б для обох сторін… Ми не на боці Росії, ми не на боці України, ми на боці миру». Такі слова праворадикали повторюють для того, щоб уникнути визнання відповідальності Росії та щоб знайти привід для припинення підтримки Україні, що є вигідним для Росії. Про це також свідчить те, що представників EKRE цитують російські державні медіа.

Крім того, партія у 2022 році виступила проти урядового законопроєкту про заборону демонстрації символів міжнародних злочинів, включно з російською Z. Під час передвиборчої кампанії до парламенту 2023 року партія позиціювала себе як таку, що «захищає національні інтереси Естонії, а не добробут України».

У Європі продовжує зростати вплив праворадикальних політичних сил, які підтримують або виправдовують дії Росії на міжнародній арені. Це явище не обмежується лише великими країнами, а має вплив і в менших європейських державах, таких як Греція, Ірландія, Швейцарія та Мальта.

Зокрема, партія «Грецькі рішення» виступає за зміцнення відносин із Китаєм, Індією та Росією, займаючи проросійську позицію. Лідер партії Велопулос у квітні 2024 року сказав, що Володимир Путін був змушений вдертися в Україну через провокації Заходу. Велопулос порівняв ситуацію з гіпотетичним розміщенням російських військ на кордоні з Мексикою, що, на його думку, викликало б аналогічну реакцію США. Такі слова підкреслюють прагнення партії виступати проти західної політики та підтримувати авторитарних лідерів, як Путін.

А ірландська партія AONTU розповсюджує проросійські повідомлення щодо необхідності «деескалації» конфлікту в Україні. Лідер партії Люк Сілке підкреслив важливість збереження ірландського військового нейтралітету, назвавши його джерелом національної гордості. Він також виступив проти передачі летальної зброї Україні, говорячи про роль Ірландії в глобальному миротворчому процесі. Така позиція, хоч і не є відверто проросійською, фактично працює на зменшення тиску на Росію і сприяє поширенню її наративів.

Дисклеймер: Порядок держав та партій у тексті зумовлений їхньою роллю у владі у порівнянні з іншими політичними силами аналізованих держав. У деяких випадках описуються радше групи партій, оскільки за своєю риторикою вони є схожими. Також до уваги не бралися партії, які не є достатньо представленими у політичному житті проаналізованих держав. Тому, наприклад, попри наявність антиукраїнської риторики серед маргінальних фінських праворадикальних партій, у цьому тексті їх немає, оскільки вони близькі до ліквідації.

Щоб не пропускати найголовніших матеріалів Центру досліджень «Детектора медіа», підписуйтеся на розсилку. Вона виходить кожні два тижні

Ілюстрація на головній: Наталія Лобач