Як і навіщо Росія використовує тему «чорної трансплантології» в Україні
Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter —
ми виправимo
Як і навіщо Росія використовує тему «чорної трансплантології» в Україні
Російські пропагандисти регулярно використовують тему охорони здоровʼя в Україні для побудови дезінформаційних кампаній. Вони розповідають про «чорну трансплантологію» та «військово-біологічні лабораторії та медичні досліди над громадянами України». Про «українську владу та Захід, які планують голод в Україні та світі», й «нарколабораторії та бойові наркотики для ЗСУ», і про «поширення інфекційних захворювань в Україні» (список можна продовжувати).
Пропагандисти розповідають, що реформа медичної системи України не працює, тим самим нівелюючи її досягнення та звинувачуючи українську владу в начебто поганому врегулюванні питань охорони здоров’я. У цьому тексті ми розповімо, як росіяни спекулюють на темі «чорної трансплантології». Адже, згідно з російською пропагандою, вся реформа охорони здоров’я — це прикриття для «торгівлі органами».
Наратив про існування та процвітання «чорної трансплантології» в Україні зародився щонайменше у 2014 році, буквально з перших днів Революції гідності. Поява фейків на цю тему збігається з подіями, які відбувалися на той час. Наприклад, росіяни писали, що «майданівці» вбивають людей і вилучають у них органи. Відповідна стаття вийшла під час розгортання протестів, зрежисованих Кремлем, на сході України.
Потім Росія анексувала Кримський півострів і вдерлася на схід України, що стало підставою для нових, уже видозмінених вкидів на тему «чорної трансплантології». Коли російські війська та важка зброя зайшли в Україну, зʼявилися статті іспанською та італійською мовами про «центри чорної трансплантології», які буцімто існували на українських землях. Тобто спрямування цього наративу було як внутрішнім, орієнтованим на пересічних росіян, так і зовнішнім ― на українців і міжнародну авдиторію.
Чому трансплантація ― це не так просто
Росія неодноразово повідомляла, що в Україні нібито дуже легко дістати будь-які органи як онлайн, так і офлайн. У статті про «чорну трансплантологію» 2023 року російська пропагандистка Марія Захарова писала: «За словами продавця, швидко можна доставити серце за 25 тисяч євро і нирки за 12 тисяч євро. Зазначається, що доставка здійснюється “тільки в країни ЄС” у медичній коробці за 48-60 годин або може бути залишена в заздалегідь обумовленому місці за умови повної передоплати… Є дані, що у червні 2023 року представники міністерства охорони здоров’я однієї з країн НАТО домовилися з українською стороною про постачання вагона-рефрижератора з людськими органами та частинами тіла, які найчастіше використовують при трансплантації».
Але насправді трансплантація є складним процесом, який потребує попередньої підготовки та спеціальних умов. По-перше, для успішної трансплантації необхідно мати відповідність антропометричних даних донора та реципієнта, а також їхню імунологічну сумісність, яка визначається шляхом проведення низки лабораторних досліджень.
Отже, для виконання таких операцій потрібен певний час і підготовлена система пошуку сумісних показників здоров’я між обома учасниками процесу. Інакше орган донора просто не приживеться в тілі реципієнта або навіть може викликати запальну реакцію.
Також варто пам’ятати про існування абсолютних протипоказань для донорства анатомічних матеріалів, таких як ВІЛ-інфекція, СНІД, сифіліс вроджений або набутий, вірусні гепатити, усі форми туберкульозу, тиф тощо. Окремо для кожного органу існує і низка протипоказань, які безпосередньо вказують на те, що орган не може бути трансплантований іншій людині.
По-третє, для цієї процедури необхідні стерильні умови й достатня кількість фахових трансплантологів, хірургів та іншого медперсоналу. На практиці для вилучення органів у донора потрібні 12–14 лікарів. Окрім цього, якщо забір органів відбувається в одній лікарні, а операція з пересадки в іншій, то відібраний матеріал необхідно оперативно доставити до місця призначення.
Згідно з інформацією «Донор Ua», органи залишаються придатними для трансплантації недовго. Наприклад, гранично допустимий строк транспортування вилученого серця — 2 години, у разі використання допоміжного пристрою для реперфузії — 5 годин. Для вилученої легені ці показники становлять 5 і 8 годин відповідно, як і для печінки. Гранично допустимий термін транспортування вилученої нирки становить 12 годин. А тому транспортують їх у спеціальних холодильних боксах, які продовжують підтримку життєдіяльності анатомічних матеріалів. Саме тому історії про «доставку органів у країни ЄС у медичній коробці за 48–60 годин» та «постачання вагона-рефрижератора з органами та частинами тіл військових прямо з фронту» є лишень вигадкою російської пропаганди, адже вони не мають нічого спільного з реальністю.
«Доказова база» пропагандистів
У своїх загашниках російські пропагандисти, як-от офіційна представниця МЗС Росії Марія Захарова, мають низку тез, які вони виголошують, коли говорять про «торгівлю органами» в Україні. Ці псевдофакти з 2014 року, а особливо з 2022 року в російському інфопросторі звучали настільки часто, що вже вкорінилися в головах пересічних росіян як беззаперечна правда. Тобто йдеться про багаторазові повторення ― одну з ключових тактик російської пропаганди. Маніпулятивну чи хибну тезу повторюють безліч разів із різних джерел, допоки її не приймуть за істину.
Так, маніпуляцією була історія, коли у 2014 році ОБСЄ буцімто констатувала: у місцях масових поховань у зоні бойових дій знайшли тіла людей без внутрішніх органів. Мовляв, їх вилучили нелегальні трансплантологи. Тоді Спеціальна представниця та координаторка ОБСЄ з боротьби з торгівлею людьми Мадіна Джарбусинова пояснила, що російські медіа вирвали з контексту її слова. Це стосувалося її висловлювань у відповідь на повідомлення кількох російських ГО під час Наради ОБСЄ з людського виміру (Human Dimension) щодо можливого вилучення органів на сході України. Джарбусинова також процитувала відповідь українського представника, який сказав, що ці обвинувачення будуть розслідуватися, як тільки Україна отримає ширший доступ до регіону. Водночас ОБСЄ не має доказів вилучення органів на сході України. 30 жовтня 2014 року організація навіть опублікувала спростування.
Також у 2015 році на сайті 17-го каналу, який просував проросійську пропаганду та влаштовував провокації, оприлюднили фільм-«розслідування» про роботу вербувальників, які нібито відправляють українців під ніж «чорних трансплантологів». Тоді креативним директором 17-го каналу був пропагандист Жан Новосельцев, якого в липні 2024 року затримала СБУ за статтею про перешкоджання законній діяльності ЗСУ ― він і його спільники закликали до збройного спротиву мобілізації. Згідно з описом фільму, «коридор із продажу українців найбільший на пострадянському просторі та побудований весь на корупції та зашифрованих паролях».
У фільмі йдеться, що за нирку майбутній реципієнт зазвичай платить від 120 до 150 тисяч доларів. З цих грошей донор-українець отримує не більш як 10%, тобто щонайменше 100 тисяч доларів залишається «в кишенях “чорних трансплантологів”». У «розслідуванні» прагнуть розкрити нібито зв’язки між українськими злочинцями та іноземними клініками, підкреслюючи масштаби та жорстокість цього чорного ринку.
І хоча в Україні справді були кримінальні провадження і суди, які стосувалися роботи декількох медиків-трансплантологів, сам фільм є маніпулятивним. У ньому не наводять достатньої кількості доказів, які свідчили б про існування масштабної практики торгівлі органами в регіоні, а історії героїв, що зʼявляються в сюжеті, неможливо перевірити, оскільки їхні прізвища не називають.
Ще однією тезою, яку час від часу використовують пропагандисти, щоб надати підґрунтя та правдоподібності черговим фейкам, є звинувачення експрезидента Грузії Міхеїла Саакашвілі, зокрема його колишньої дружини Сандри Рулофс. Мовляв, «група екстреної допомоги та реанімації», яка займалася торгівлею органами під керівництвом Рулофс, створила спеццентри в Краматорську та Сіверськодонецьку, куди відправляли поранених українських військових.
Співучасником у схемі також називали колишнього міністра охорони здоров'я Грузії, а потім і України Олександра Квіташвілі. Проте цю інформацію свого часу спростовували грузинські фактчекери з проєкту Myth Detector. Водночас пропагандисти залишили цю неправдиву історію у своєму арсеналі та використовували за потреби. Зокрема, її ретранслював Ніколоз Мжаванадзе ― ведучий програми грузинського прокремлівського «Sezoni TV»; російський пропагандистський канал «НТВ» створював навіть додатковий сюжет зі звинуваченнями сімʼї Саакашвілі; російська пропаганда крутила відповідне відео в тіктоці у 2022 році.
24 травня 2023 року російська пропаганда знову спекулювала на темі «чорної трансплантології» в Україні в новому фільмі «Танки за нирки» авторства RT. Як інформував Центр протидії дезінформації, цей фільм став компіляцією всіх дезінформаційних повідомлень і кампаній, які продукувала російська пропаганда протягом 2014–2022 років. У фільмі поетапно розкривається тема «чорної трансплантології» в Україні, починаючи від Революції гідності, російсько-української війни та закінчуючи сьогоденням. Окрім цього, сам сюжет стрічки переповнений звинуваченнями, що українська влада всіма силами сприяє розвитку «тіньової трансплантології», що нібито лише спрощує процес посилання анатомічних матеріалів українців у країни Заходу. Люди, які поширювали ці меседжі у фільмі, є представниками Росії та/або маріонеткових окупаційних адміністрацій загарбаних територій Донеччини й Луганщини.
Свою «доказову базу» росіяни регулярно поповнюють і фальшивими свідченнями «очевидців» торгівлі органами, сфабрикованими статтями, фото- та відеофейками. Підставні свідки, які видають себе за жителів прифронтових або окупованих територій, ретранслюють кремлівську пропаганду, розповідаючи, що «знають», як військових ЗСУ та місцевих дітей нібито продають на органи. Вони дають фейкові свідчення, а пропагандисти надають цьому презентабельний вигляд: публікують відповідні відеоінтервʼю, сюжети чи статті. Попри відсутність реальних доказів, пересічний російський глядач вбирає цю інформацію та підсилює власне негативне ставлення до «жахливих українців».
Міфи довкола українського законодавства
Після початку впровадження медичної реформи у 2017 році пропагандисти почали використовувати трансплантологію і як інструмент дискредитації змін в Україні. «Кожного дня ми моніторили медіа, і я завжди дивувався, як так, що про нашу реформу пише стільки російських ЗМІ? Навіть якісь газети типу "Краснодарские известия" писали про медичну реформу в Україні», — згадував Павло Ковтонюк, ексзаступник очільниці МОЗ у коментарі для «Української правди. Життя».
Тоді під приціл антиукраїнської інформаційної кампанії потрапила й тогочасна міністерка охорони здоров’я Уляна Супрун. Медіа та блогери Росії писали, що «американка Супрун знищує українську медицину», «вбиває націю» та «сприяє становленню масового продажу органів українців у країни Заходу».
Насамперед слід зазначити, що в Україні трансплантація органів за життя чи після смерті людини без добровільної та усвідомленої згоди заборонена законодавством. Отже, кожен, хто при житті хоче стати донором органів, має подати свою заявку до будь-якого центру трансплантації, а також пройти повне медичне обстеження, після якого лікарі визначать, чи може ця людина отримати статус донора.
У разі посмертного донорства трансплантацію проводять винятково за наявності письмової згоди реципієнта, яку він заповнив при житті, або за письмовим дозволом його родичів. Але посмертне донорство також містить певні обмеження, зокрема заборону вилучати органи в померлих, які належать до категорії дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, недієздатних осіб, неідентифікованих людей або у військових чи цивільних, що загинули внаслідок війни. За законом людина також має право відкликати своє рішення про посмертне донорство органів.
Ще закон №2457 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, які регулюють питання трансплантації анатомічних матеріалів людині» ухвалили не для «легалізації продажу українців на органи», як тоді казали російські пропагандисти, а для розбудови комплексної системи трансплантації, яка б спростила процес пошуку донорів. Завдяки цьому закону з 1 січня 2021 року в Єдиній державній трансплантаційній інформаційній системі (EDIST) можна знайти інформацію про людей, які хочуть, щоб їхні органи були використані для донорства після смерті, а також інформацію про живих донорів і реципієнтів.
Російська пропагандистка Марія Захарова у вже згаданій статті писала й про закон №5831 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, що регулюють питання трансплантації анатомічних матеріалів людині». У ньому скасували необхідність нотаріального посвідчення письмової згоди людини на донорство. На її думку, ці поправки нібито внесли, щоб спростити вилучення органів у загиблих, що не надали відповідної згоди прижиттєво. Але насправді наявність згоди донора все ще необхідна. Ці зміни мали зменшити бюрократію та можливі корупційні схеми у сфері трансплантації.
Також за словами Захарової, згідно з цим законом, в Україні нібито «дозволили вилучати органи у дітей». Але це маніпуляцією, адже за українським законодавством трансплантація органів неповнолітніх після смерті можлива лише з дозволу батьків чи законних представників. За життя ж неповнолітня людина може бути донором гемопоетичних стовбурових клітин, але тільки в деяких випадках і за наявності згоди як донора, так і його батьків/опікунів/законного представника. Отже, звинувачення України в тому, що вона на законодавчому рівні легалізувала «чорну трансплантологію», є бездоказовими.
Безпідставними є й твердження віцеспікерки державної думи Росії Анни Кузнєцової про те, що дохід від «чорної трансплантології» нібито складає 7% від усього держбюджету України. Команда VoxCheck пояснила, що трансплантологія не є прибутковою діяльністю для України, адже всі операції з пересадки органів повністю безплатні для донора та реципієнта. У 2018 році в Україні запустили пілотну програму з державного фінансування трансплантацій, де кожна операція з пересадки органів на 100% сплачується державою. «Щобільше, Кузнєцова робить нелогічні заяви про дохід від “тіньової трансплантології”. Насправді тіньова діяльність не позначилася б на державному бюджеті, адже за незаконні дії, вочевидь, не будуть сплачувати податки», ― пояснили в розслідуванні.
Щодо питання продажу органів з України за кордон, то ці випадки теж ще жодного разу не були підтверджені. У квітні 2022 року Верховна Рада України ухвалила поправки до законодавства, що звільняють медичні процедури та послуги, пов’язані з трансплантацією, від ПДВ. Метою цієї зміни є підвищення доступності процедури трансплантації для громадян України та аж ніяк не сприяє вивезенню органів за кордон. До того ж в умовах воєнного часу використання авіації для перевезення органів для трансплантації не допускається, що безперечно б ускладнювало процес перевезення органів в інші держави.
Хто «відповідальний»
Головними «винними» в «торгівлі органами» громадян України російська пропаганда називає представників влади України. В окремих випадках пропагандисти називають відповідальними за «чорну трансплантологію» правоохоронні органи, зокрема Службу безпеки України, місцеву владу прифронтових міст, Міністерство охорони здоровʼя України.
Також Росія дискредитує низку неурядових організацій, зокрема міжнародних, які нібито займаються «чорною трансплантологією» в Україні. Наприклад, у кінці травня 2022 року прокремлівські медіа поширювали дезінформацію про діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Маріуполі. Росіяни писали, що на базі МКЧХ знайшли медичні картки сотень дітей, у яких буцімто шукали «здорові внутрішні органи» для «чорних трансплантацій». Тоді МКЧХ відреагував на цей вкид, пояснивши, що такі твердження є безпідставними. Центр протидії дезінформації РНБО дійшов висновку, що цей фейк спланували спеціально до Міжнародного дня захисту дітей, який щорічно відзначається 1 червня. У такий спосіб росіяни прагнули виправдати звірства, які вони вчинили в Маріуполі, та представити себе «миротворцями».
Організація FRIDA Ukraine, яка отримує підтримку від Програми розвитку ООН та уряду Японії, за версією російської пропаганди, також займається «пересадкою органів», замість надання медичної допомоги людям на прифронтових територіях. Українсько-ізраїльську медичну місію FRIDA Ukraine заснували ізраїльтяни Роман Гольдман і Марк Нев’язький, вона об’єднує 980 медиків з України та Ізраїлю. В основі звинувачень зі сторони Росії лежить припущення, що Японії необхідні донори, а ізраїльські лікарі визнані найкращими трансплантологами у світі. Однак у межах цієї місії лікарі не проводять трансплантацій. З початку повномасштабної війни вони надають медичну допомогу дітям, людям з інвалідністю та людям поважного віку на прифронтових територіях. Тож обвинувачення в їхню сторону є безпідставними.
Аналогічна історія з американською Групою глобальної хірургічної та медичної підтримки (GSMSG), яка нібито під приводом «лікування» незаконно вилучала органи в поранених військових. Відбувалося це нібито в німецькому місті Ландштуль. Самі ж органи українських бійців буцімто призначалися для офіцерів НАТО. Насправді Група надає медичну допомогу цивільним у зонах конфліктів або місцях стихійних лих. Також із початку повномасштабного вторгнення співробітники GSMSG навчають українських медиків тактичної медицини та хірургічної допомоги пораненим. Проте жодних офіційних підтверджень діяльності «чорних трансплантологів» на базі Групи, звичайно, немає.
«Головні жертви “чорних трансплантологів” в Україні ― діти та військові ЗСУ»
У квітні 2022 року канадський Центр безпеки комунікацій, відповідальний за зовнішню радіоелектронну розвідку країни, застеріг, що триває російська кампанія з просування дезінформаційної тези, що Україна нібито виймає органи загиблих солдатів, жінок і дітей для подальших трансплантацій, а щоб позбутися доказів, використовує мобільні крематорії. Цією кампанією Росія прагнула виправдати вторгнення, мовляв, «українців треба рятувати».
Проросійські ресурси поширювали дезінформацію, що українських дітей із дитячих будинків продають на органи іноземцям. Мовляв, якщо до 2022 року йшлося здебільшого про поранених військовослужбовців ЗСУ, то тепер до цього процесу українська влада залучила ще й «невинних дітей». Саме тому, як стверджували пропагандисти, українці мають захищати себе не від російських військ, які буцімто прийшли з добрими намірами, а від «злочинного “київського режиму”».
Що стосується українських військових, то основне повідомлення російської пропаганди полягало в тому, що поранених на полі бою бійців евакуйовують в інші країни нібито на лікування, де насправді з них виймають органи, а потім їх уже померлих повертають в Україну для поховання. У такий спосіб Росія прагнула показати, що Україна обмінює органи своїх людей на військову допомогу Заходу.
Поруч із цим, прокремлівські медіа поширювали матеріали, в яких ішлося, що на передовій можна заплатити кілька сотень доларів за важко або смертельно пораненого солдата, який погодиться на вилучення органів у польовому шпиталі. Однак ці історії виявилися неправдивими. Росія вдається до тактики пропаганди під назвою «розлюднення ворога», коли говорить про «жорстокість українців», які нібито готові продавати органи своїх співвітчизників. Метою пропагандистів є не допустити співчуття до українців, ба більше — спонукати росіян до війни як до «священної місії».
«Чорна трансплантологія» в Україні ― це конспірологічна теорія, яку росіяни розвивають уже десятиліття. Постійне повернення до теми свідчить про її важливість для Росії. Ці повідомлення просувають як на внутрішню, так і на міжнародну авдиторію. Проте їх спростування в іноземних та українських медіа заважає кампанії мати бажаний для пропагандистів вплив. Серед цілей, які переслідує російська пропаганда в рамках цієї теми, є дискредитація військово-політичного керівництва України та зменшення довіри до нього, створення негативного іміджу держави в очах міжнародної спільноти, виправдання повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач
