In English

США та Німеччина за сприяння союзників з одного боку та Росія з іншого провели історичний обмін ув’язненими. В обміні брали участь 26 в’язнів зі США, Німеччини, Польщі, Словенії, Норвегії, Росії та Білорусі. Під час операції 10 людей, зокрема двох дітей, відправили до Росії, 13 — до Німеччини, трьох — до США. Росія повертає агентів своїх спецслужб, зокрема Вадима Красікова, який убив у Берліні колишнього чеченського польового командира. В США та Німеччину повернулися захоплені громадяни цих країн, зокрема — американський кореспондент The Wall Street Journal Еван Гершкович. Разом із ними були звільнені російські політв’язні. Деякі з них до останнього пручалися такому обміну, зокрема політик Ілля Яшин, який вважає обмін примусовою висилкою. Цей обмін став найбільшим із часів Холодної війни, якщо не брати до уваги обміни між Росією та Україною. «Модератором» процесу стала Анкара, яка відповідала за логістику прибуття в аеропорт, ідентифікацію звільнених і їхню безпеку.

Політики й аналітики у західних і російських медіа по-різному трактували як сам обмін, так і його контекст, деталі, наслідки для відносин між Заходом і Росією, значення для України.

Спрямовані на зовнішню аудиторію і фінансовані Кремлем видання на кшталт Russia Today i Sputnik просували такі тези:

• з Москвою можна домовлятися, і якщо Захід буде більш зговірливим, то разом вдасться витворити нову геополітичну архітектуру й уникнути тотального апокаліпсиса;
• якщо Захід домовився про обмін ув’язненими, то зможе домовитися про врегулювання «українського питання», не виключено, що такі перемовини кулуарно вже тривають;
• Путін цінує лояльних, не покидає союзників у біді, тож рано чи пізно протягне руку допомоги тим, хто її потребує.

Реакція російських медіа: «Обмін як передвісник домовленостей по Україні між Москвою і Вашингтоном, альтернатива — спалена планета»

Однією з тез російських медіа, спрямованих на західну аудиторію, була інтерпретація обміну як свідчення ймовірної скорої відлиги у відносинах Москви з західними столицями. Успішні домовленості щодо обміну пропонувалося сприймати як свідчення можливості нормалізувати відносин західних країн із Москвою. Обмін подавався як ознака того, що з Москвою можна і потрібно прагматично домовлятися з широкого кола питань, і це може бути взаємовигідно. І навіть прогнозувалося, що такі домовленості, насамперед щодо України, вже не за горами. При цьому в межах старого наративу російської пропаганди про війну Росії за Україну із Заходом, наголос робився на тому, що все вирішується на рівні Москва — Вашингтон, за спиною Києва. Така подача прагнула відтіснити на другий план міжнародну ізоляцію Росії, токсичність звинуваченого Міжнародним кримінальним судом у воєнних злочинах її керівництва, створити запит на переговорний процес, ігноруючи агресивну війну Росії та її ультимативні вимоги.

В такому ключі на пропагандистському державному ресурсі Russia Today вийшла стаття з назвою «Нова розрядка: чи зможуть Путін і Байден укласти угоду?». Це англомовний переклад статті пропагандиста Дмитра Дрізе лояльному до Кремля виданню «Коммерсантъ». Автор статті одразу ж пропонує вважати такий обмін початком подальших перемовин: «У Вашингтоні та західноєвропейських столицях цю подію подають як великий дипломатичний прорив. Це може бути навіть прелюдією до подальших переговорів між Москвою та Вашингтоном». І далі продовжив маніпулювати: «Отже, укладено безпрецедентну як на сьогодні угоду. Далі можна озвучити те, що лежить на поверхні: де одна домовленість, там і друга. Тобто можна суто теоретично припустити, що це початок процесу врегулювання відносин між Росією та Заходом. Звичайно, головне тут — Україна, але й не тільки».

За словами пропагандиста, домовленості потрібно шукати якнайшвидше, бо ніби за ймовірної адміністрації Трампа доведеться «починати все спочатку». Та в ролі поганого й хорошого поліцейського оглядач наприкінці статті не забув намалювати й апокаліптичний сценарій у випадку, якщо домовленостей досягнути не вдасться, вдавшись до звичних для Кремля опосередкованих ядерних погроз: «Нині справа йде справді до розв’язки. Вона може бути з будь-яким знаком, як із плюсом, так і з мінусом. Тож що залишається робити? Сподіватися на краще, точніше, на розсудливість усіх сторін. Ми ж не хочемо спалити планету в геєні вогняній. Тож є сенс постаратися цього сценарію якось уникнути».

Про те, як російська пропаганда одночасно намагається переконати Захід у миролюбності Кремля та погрожує Європі ядерними ударами, ми писали в окремому матеріалі. В іншому своєму тексті для «Коммерсантъ» щодо обміну в Анкарі цей же автор називає предметом майбутніх перемовин Москви й Вашингтона «створення нової архітектури світової безпеки». І пропонує домовлятися щодо такої угоди саме з демократами США, які, на прикладі домовленості щодо обміну в Анкарі, нібито демонструють готовність до певних компромісів.

Цю ж думку просуває кубинсько-американський ведучий Рік Санчес, який раніше працював на американських каналах, а тепер має власну програму на Russia Today. У підводці до його відео сказано, що «Рік Санчес досліджує знаковий обмін ув’язненими між Росією та кількома західними країнами, який може прокласти шлях до відновлення мирних переговорів на тлі конфлікту в Україні». При цьому у відео ознаки близьких перемовин щодо України вбачаються у вирваних із контексту та перекручених різнопланових заявах лідерів західних країн.

Russia Today при цьому в окремій новині наводить і негативну відповідь речника Путіна Дмитра Пєскова на питання, чи обмін був сигналом щодо готовності Росії йти на компроміси з Заходом щодо війни в Україні. «Питання України, як і інші більш складні міжнародні проблеми, є “зовсім іншою справою” та стосуються інших принципів, наприклад, національних інтересів і безпеки Росії, підкреслив Пєсков, зазначивши, що робота щодо України ведеться в “дещо іншому режимі”», — наводить слова Пєскова Russia Today. Двозначна відповідь щодо «дещо іншого режиму», разом з іншими публікаціями видання має навіювати читачеві думку про можливість таких перемовин між Москвою і столицями Заходу у непублічній площині, якими були й багатомісячні переговори до цього щодо обміну ув’язненими.

У Білому Домі на запитання про те, чи взаємодія з росіянами у питанні обміну утримуваних осіб закладає якось основу для дискусій про війну в Україні відповіли категорично, зазначивши, що будь-які перемовини щодо України неможливі без України. Зокрема Радник з нацбезпеки США Джейк Салліван сказав: «Одне стосується практичного питання здійснення цього обміну. Інше — це набагато складніше питання, де українці будуть на чолі, і Сполучені Штати тісно консультуватимуться з усіма нашими союзниками, щоб підтримати їх, коли вони будуть готові зробити крок вперед і залучитися до цього — до такого роду дипломатії».

Водночас не можна сказати, що інтерпретація обміну російськими виданнями зовсім не резонувала з думками політичного істеблішменту Заходу. Наприклад, обмін ув’язненими як аргумент на користь можливості інших домовленостей з Москвою навела голова владної Соціал-демократичної партії Німеччини Саскія Ескен. Щоправда, з іншими акцентами, аніж зробили це пропагандистські медіа Росії: «Угода однозначно показує, що можна домовлятися, вступати в переговори, навіть із російською державою, і навіть із російським агресором, з питань, де вони також мають свої інтереси». Водночас Ескен додає, що для цього «ми повинні спочатку створити ситуацію, в якій російська держава дійсно захоче говорити з нами». Відтак нинішню ультимативну позицію Москви політикиня відкидає як недоговороспроможну.

«Путін знає про всіх своїх людей, що потрапили у скруту»

Також висвітлення російськими медіа обміну нагадували інформаційний піар російських спецслужб і особисто Путіна. Russia Today i Sputnik у новинах всіляко створювали ореол винятковості й таємничості домовленостям, яких вдалося досягти завдяки «планомірній і цілеспрямованій роботі», цитували ці видання представників ФСБ. Sputnik посилався на анонімні джерела в спецслужбах, щоб повідомити, що результат домовленостей «повністю задовольняє російську сторону». Водночас цитували критику президента США Джо Байдена від Дональда Трампа за цю угоду, зокрема те, як Трамп привітав Путіна з «великою угодою», водночас назвавши умови «жахливими» для США. Sputnik також наводив слова керівника Білорусі Олександра Лукашенка про те, що Байден узагалі не мав жодного стосунку до перемовин, оскільки весь процес був організований винятково спецслужбами.

Обмін став приводом і для пропаганди культу Путіна, особливо російські медіа звертали увагу на нюанси зустрічі Путіним колишніх ув’язнених по прибуттю в Росію. Наприклад, Sputnik випустив окремий матеріал, присвячений ставленню до Путіна засудженого в США до 27 років ув’язнення за крадіжку даних банківських карток Романа Селезньова, сина депутата Держдуми від ЛДПР Валерія Селезньова. «Коли ти бачиш його по телевізору — це одне, але коли він спілкується з тобою особисто, розумієш, що він піклується про всіх. Я бачив, як він витирає дівочу сльозу. Він чудова людина, і я йому дуже вдячний за те, що він мене врятував», — ділився враженнями про зустріч із Путіним Селезньов. «Президент перш за все людина, і він, здається, знає всіх своїх, хто потрапив у скруту», — додав він. 

«Росія демонструє здатність йти на компроміси». Реакція міжнародних видань

Окремі міжнародні медіа також писали про обмін як про ознаку можливих майбутніх мирних переговорів між Києвом і Москвою, але були значно стриманішими у своїх оцінках за пропагандистські російські медіа.

Видання The Washington Post висловило побоювання, що якщо Москва та Вашингтон змогли дійти згоди щодо обміну полоненими, то чи не може закінчення війни стати предметом переговорів: «У Києві вже давно побоюються, що прихильники [переговорів], особливо у Сполучених Штатах, можуть розпочати таємні переговори з Москвою. У п’ятницю українські офіційні особи наполягали, що вимагатимуть від президента Байдена дотримуватися його часто повторюваної обіцянки “Нічого про Україну без України”». Автори матеріалу пишуть, що існують «вагомі підстави для того, щоб Київ хвилювався, що його схиляють до компромісів». І згадують Мінські угоди та Нормандський формат як невигідні для України умови припинення вогню, за яких Захід сприймав Росію як гаранта угоди, а не як сторону конфлікту, що несправедливо дозволило Кремлю диктувати свої умови.

У матеріалі Politico висловлено схожу думку: «На тлі закликів до мирової з Україною, навіть у деяких західних колах, Кремль прагне просувати ідею, що Росія є надійним партнером у переговорах». Але те, що обміну не дочекався російський опозиціонер Навальний, а натомість у списки потрапив фсбешник Красіков, засуджений до довічного терміну в Німеччині за вбивство, дає вагомі підстави не довіряти Путіну як переговорнику, пише авторка статті Ева Хартог.

У матеріалі CNN ішлося про те, що навіть попри війну в Україні американські та російські високопосадовці залишають канали зв’язку відкритими, «щоб уберегти Сполучені Штати та Росію від ненавмисного переходу у відкритий конфлікт». Проте поспішили запевнити, що «Заходу все одно доведеться протистояти російському керівництву, яке чітко дало зрозуміти, які його пріоритети: захист інтересів держави, безпеки та підтримка курсу відкритої ворожості щодо Заходу».

Також ішлося про те, що антивоєнні голоси, уособленням яких є російські фігуранти обміну, не становлять загрози путінському режиму, адже їх у той чи той спосіб вичавлює держава, а «політичний клімат у Росії не став менш репресивним».

У статті Al Jazeera також позитивно оцінювали те, що Білий дім і Кремль ведуть діалог. «Успішний обмін ув’язненими не віщує жодних проривів у розв’язанні ключових питань війни Росії проти України та протистояння з Заходом». Втім, добре, що канали зв’язку ще працюють», — наводять в матеріалі оцінку директора Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Олександра Габуєва.

Також у статті наведено побоювання, що Москва та Вашингтон можуть мати якісь «секретні домовленості щодо України; зокрема, цитують Андрія Волну, російського травматолога й ортопеда з антивоєнною позицією, який виїхав до Києва та лікує українських поранених бійців: «Боюся, що там є щось схоже на секретну частину угоди (про яку можуть знати лише Росія та США). Щось на кшталт секретної частини пакту Молотова — Ріббентропа. Якісь протоколи щодо постачання зброї Україні». В статті не уточнено, чому думка травматолога з приводу обміну важлива для аудиторії Al Jazeera.

Видання Bloomberg написало, що обмін полоненими засвідчив перевагу «жорсткого прагматизму над емоціями та принципами». «Обидві сторони показали, що можуть виконати свою роботу. З боку Путіна це стало маркером пошуку розв’язку війни Росії проти України та протистояння зі США, якщо в листопаді новою очільницею Білого дому стане Гарріс», — ішлося в матеріалі. 

Аналізуючи російський агітпроп, можна побачити, що Росія прагне сформувати у західних аудиторіях стійкий запит на примирення з нею, звинуватити саме окремих західних політиків у непоступливості перед цілком прагматичною і нібито готовою до компромісів Москвою. Такий інформаційний тиск має на меті унормувати агресивну війну Росії, вивести з-під відповідальності тих, хто її розв’язав. Росія використовує обмін в Анкарі для формування хибних очікувань і хибної дилеми, мовляв, для переговорів усе готове, і м’яч на стороні Вашингтона, а продовження війни — це вибір Києва і західних столиць.

Та сам характер обміну невипадково є безпрецедентним від часів Холодної війни, коли, як і зараз, протистояння було на пікові. Росія висилає на Захід своїх політичних в’язнів і схоплених за свавільним принципом іноземців, яким судилось опинитися в Росії з німецьким чи американським паспортом. Наприклад, школяра Кевіна Ліка, засудженого в Росії за держзраду через фото, зроблені з вікна свого дому. Йому не пощастило мати друге німецьке громадянство. Саме в Німеччині відбував покарання найважливіший для Путіна в межах обміну вбивця Вадим Красіков. Можна також припустити, що США, в оптиці Кремля, мали потенціал до тиску на Німеччину, через що був схоплений американський журналіст Еван Гершкович. Власне, в лютому 2024 року в інтерв’ю Такеру Карлсону Путін опосередковано запропонував обміняти Гершковича на Красікова. 

Цей обмін західні лідери назвали складним рішенням. По-перше, він порушує принцип незворотності покарання для злочинців, а значить опосередковано заохочує російських агентів до подальших злочинів на території західних країн. По-друге, за результатами обміну на свободу виходять цілком невинні цивільні, що заохочує Кремль і надалі брати заручників задля подібних нерівних угод. Тож чи можливий такий обмін між країнами з відносинами, що налагоджуються? Чи може він свідчити про відлигу? Сама суть обміну нагадує слідування шантажу терористів, витягування заручників через болісні етичні компроміси. Такий обмін радше унаочнює політико-моральний розрив Росії з Заходом, аніж є свідченням їх зближення, як це намагається подати російська пропаганда. Те, що Заходу доводиться йти на моральні поступки, обмінюючи вбивць і шпигунів на журналістів і школярів, укотре доводить токсичний характер відносин із Росією, її намагання нормалізувати непаритетність відносин і нівелювати непримиримість із її диктаторським режимом.

Фото: Путін вітає громадян Росії, звільнених під час обміну полоненими 1 серпня 2024 року. Фото Сергія Ільїна/AFP через Getty Images