In English

З 2014 до 2022 року Україна провела 200 раундів переговорів із Росією, було 20 угод про припинення вогню, а в результаті все закінчилося повномасштабним російським вторгненням, як розповів очільник МЗС Дмитро Кулеба в інтерв’ю з El Pais. Після початку повномасштабного вторгнення Росія та Україна провели серію переговорів, останні з яких відбулися 29 березня 2022 року в Стамбулі; тоді деякі медіа називали їх «найпродуктивнішими з усіх». За словами одного з учасників української делегації Михайла Подоляка, Київ запропонував «протягом 15 років розв'язати питання, пов’язані з Кримом і Севастополем, шляхом двосторонніх переговорів між Україною та Росією». Згідно з запропонованими Україною умовами, російська армія мала вийти на межі 23 лютого 2022 року. Також, як стверджував інший делегат Давид Арахамія, Україна пропонувала запровадити міжнародні гарантії безпеки, аналогічні 5 статті Статуту НАТО: в разі повторного нападу Росії гаранти безпекового договору мали б відправити до України війська, надати зброю та закрити небо над Україною (ці положення не стосувалися б окупованого сходу України та Криму). Тоді Міноборони Росії оголосило про «жест доброї волі», намір знизити військову активність на Київщині та Чернігівщині, начебто щоб у такий спосіб сприяти переговорам. Хоча очевидно, і Україна тоді заявила про це, що справжня причина відведення військ пов’язана з невдачами Росії на цих напрямках. У матеріалі BBC Україна з посиланням на власне джерело, близьке до російської делегації, написали, що хоча протягом кількох тижнів після зустрічі в Стамбулі делегації змогли довести основний договір щодо гарантій безпеки України майже до стовідсоткової готовності, «всі зрозуміли, що навіть якщо ці документи будуть у 200-відсотковій готовності, це мир ніяк не наблизить». Як сказав Михайло Подоляк, після масових убивств у Бучі, Краматорську та Маріуполі неможливо було сприймати переговори з Росією беземоційно. Переговори з Кремлем можливо вести лише з позиції сили: «Росія не розуміє слів миру. Але дуже добре відчуває силу на полі бою», — говорив президент Зеленський. У вересні 2022 року він сказав, що Україна готова до переговорів, проте не з Путіним, а в жовтні ввів у дію рішення РНБО про неможливість переговорів із чинною владою Росії.

Російська сторона звинуватила тогочасного британського прем’єра Бориса Джонсона у нібито «зриванні» стамбульських перемовин. Як розповідає російський посол в Лондоні, Джонсон «за вказівкою Штатів» навесні 2022 року приїхав до Києва і вмовив президента Зеленського відмовитися від миру: «Він туди прибув, і документ, який уже парафував голова української делегації Арахамія, був викинутий у сміття, і Україна почала боротися» (цитата із ria.ru). Борис Джонсон ці звинувачення спростував і назвав «маячнею». Щоб довести свою «правоту», російські пропагандисти посилаються на слова Давида Арахамії, який в інтерв’ю Наталії Мосейчук сказав, що Джонсон запропонував «воювати і все», замість прийняття умов Росії. Детально заяву Давида Арахамії, відповідь Бориса Джонсона та реакцію агітпропу на ситуацію ми розглядали у цьому матеріалі.

У березні 2024 року американське видання The Wall Street Journal опублікувало проєкт мирної угоди, датований 15 квітня 2022 року. Згідно з документом, Україні дозволялося вступити в ЄС, але треба було зберігати нейтральний статус і не долучатися до воєнних альянсів на кшталт НАТО. Києву заборонялося отримувати іноземну військову допомогу. ЗСУ мали налічувати 85000 військових, 342 танки, 519 артилерійських систем, а дальність українських ракет не мала перевищувати 40 км. Якщо порівняти ці цифри з показниками Military Balance за 2022 рік, то згідно з проєктом армія України мала б приблизно втричі кількісно і якісно послабитися порівняно з рівнем на момент повномасштабного вторгнення і продовжувати послаблюватися надалі через морально-технічне старіння техніки в умовах заблокованої західної допомоги з її оновлення і модернізації. Згідно з проєктом, Крим залишався російським. Угода також передбачала скасування західних санкцій проти Росії та відмову від розслідувань її воєнних злочинів. Також російська мова мала нарівні з українською використовуватися в офіційному житті країни. Гарантами договору мали бути Велика Британія, Китай, Франція та США, обговорювали участь у списку гарантів і Росії. При цьому в договорі не були погоджені реальні механізми реалізації відповідних гарантій, а також у випадку присутності Росії серед гарантів зберігалася можливість блокування Москвою будь-яких дій за цим договором у випадку повторної агресії проти України. Опублікований The Wall Street Journal проєкт радше нагадує умови капітуляції України, аніж мирну угоду. За цим документом посилена скасуванням санкцій Росія мала б можливість  безкарно в майбутньому почати нову агресивну війну проти значно послабленої України. Як ідеться у матеріалі видання з посиланням на слова очільника МЗС Дмитра Кулеби, Україна не взяла на себе «стамбульських зобов’язань».

Раніше ми писали про те, як російський агітпроп знецінює українську «формулу миру». У цьому тексті оцінюємо маніпуляції Москви щодо різних сценаріїв мирних планів, демонструючи, що Путін не прагне обговорювати нічого іншого, крім капітуляції України.

Корея: «все йде по плану» Москви?

Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов ще в березні 2022 року припускав, що Росія намагатиметься нав’язати Україні «корейський» сценарій, щоб зібрати всі окуповані території в єдине квазідержавне утворення: «Після невдач під Києвом і неможливості повалити центральну владу України Путін уже змінює головні оперативні напрямки — це південь і схід. Є підстави вважати, що він розглядає "корейський" сценарій для України. Тобто, спробує нав’язати лінію розподілу між неокупованими та окупованими регіонами нашої країни. Фактично це спроба створити в Україні Північну та Південну Кореї. Адже проковтнути всю державу він точно не в силі». Втім, уже у вересні 2022 року Москва вдалася до анексії окупованих територій, а не утворення на них підконтрольної квазідержави.

Корейський півострів був поділений на Північну та Південну Кореї вздовж 38-ї паралелі з 1945 до 1950 року, а з 1953 року — вздовж військової демаркаційної лінії. Сторони були виснажені трирічною війною — велика кількість жертв і знищеної інфраструктури не виправдовували ведення подальшого військового змагання — тож домовилися про припинення вогню та проведення демаркаційної лінії. Аналогії з Кореєю у випадку України є не зовсім доречними, адже ми маємо справу з агресором (Росією), яка намагається захопити все більше українських територій.

У фантазіях російського агітпропу, зокрема в англомовній статті пропагандистського видання ТАСС, ідеться про те, що «корейський сценарій» для України — єдиний вихід. Мовляв, підвладна Києву територія України не здатна «привабити» вкрадені Росією території, як це відбулося з Німеччиною, коли її східна частина прагнула доєднатися до західної наприкінці 20-го сторіччя, тому не залишається нічого іншого, як повторити «Корею». Буцімто ситуація на фронті тупикова, тож відділення південних і східних регіонів подається як безальтернативна даність. Для підсилення аргументації пропагандисти при цьому посилаються на часто цитованого в російських медіа колумніста видання Bloomberg Александра Клута, який у авторській колонці аналізує досвід Кореї та виокремлює уроки для України.

«Якщо корейська модель є доречною, її урок полягає в тому, що сторонам потрібно занадто багато часу, щоб почати діалог — навіть якщо стає очевидним, що жодна зі сторін не може перемогти у військовому плані… Усе це не стосується того, хто має рацію. Історія зафіксує, що одна людина, Володимир Путін, винна в катастрофі, що розгортається в Україні. Але мудрість минулого підказує, що настав час вести боротьбу і діалог водночас — не в надії здобути якусь перемогу, а дійти спільного знаменника, що якось цей жах має закінчитися», — доходить висновку колумніст. Утім, агітпроп підсвічує лише вигідні йому тези про корейський сценарій, оминаючи незручні аргументи Клута.

Про «корейський сценарій» писали пропагандисти Sputnik Africa і з RT, посилаючись на колонку колишнього Головнокомандувача об'єднаними збройними силами НАТО в Європі (2009—2013) Джеймса Ставрідіса. Що ж насправді говорить Ставрідіс та чи має на увазі те, що має російська пропаганда? Військовий виокремлює три уроки Кореї для України: «якнайшвидше знайти кошти на реконструкцію; створити реальні та тривалі гарантії безпеки; і бути готовим вести переговори про укладення договору “земля в обмін на мир”. Це реалістичний сценарій, який з часом приведе Україну до успіху, хоча, очевидно, остаточні рішення мають приймати самі українці». Моделюючи ймовірний сценарій, Ставрідіс робить ставку на те, що Москва готова зупинити агресію проти України в обмін на сяке-таке узаконення захоплених територій. Втім, як показує динаміка російської агресії проти України, Путін не зупиняється на досягнутому, а намагається окуповувати більше земель і нищити більше українців. Наочно переконуємося в тому, як агітпроп вихоплює з контексту завітний термін «корейський сценарій», але при цьому нехтує іншими умовами цієї формули, яка, як мінімум, передбачає зупинку ескалації з боку Кремля.

• Читайте також: Сі, Лула, Ердоган та інші «миротворці»: як російська пропаганда маніпулює закінченням війни та знецінює українську «формулу миру»

«Фінляндизація» як евфемізм нейтралітету

Термін «фінляндизація» стосується ситуації, коли менша країна через необхідність чи тиск займає нейтральну позицію у питаннях міжнародних відносин, щоб зберегти стабільність і уникнути ескалації з більшою сусідньою державою, часто ціною жертв, поступок суверенітетом і незалежністю в прийнятті рішень. Історично «фінляндизація» ґрунтувалася на низці договорів між СРСР та Фінляндією (зокрема «Про співпрацю та взаємну допомогу» від 1948 року), які передбачали вимушений нейтралітет Гельсінкі та обмежували його зовнішньополітичний курс. Напруженість між Радянським Союзом і Заходом тоді була на високому рівні, тож Фінляндія пообіцяла не вступати до НАТО та вимушено дозволила СРСР втручатися у власну зовнішню політику.

Російська пропаганда, зокрема у матеріалі Sputnik, описує термін «фінляндизація» всього-на-всього як «нейтральну позицію Фінляндії щодо Радянського Союзу в часи холодної війни». «Майте на увазі, що Фінляндія за всю свою історію ніколи не мала такого миру, процвітання чи демократії, як у період фінляндизації», — запевняє агітпроп. Тобто, підштовхує читача до думки, що нейтралітет у відповідь на агресію — це найкраща стратегія.

До повномасштабного вторгнення західні партнери, зокрема, як повідомляло видання The New York Times, президент Франції Макрон, розглядали «фінський сценарій» як один із можливих шляхів деескалації. Втім, як бачимо, це не допомогло умиротворити агресора. Нині ж ніхто більше всерйоз не говорить про те, що «нейтралітет» України та відмова від євроатлантичної інтеграції могли би зупинити агресію. До того ж, у 2019 році Україна внесла поправки до Конституції, які закріпили курс на повноправне членство країни в НАТО. Погоджуватися на «фінляндизацію» означало би йти всупереч Конституції та волі більшості українців: за даними опитування соціологічною групою «Рейтинг», 77% опитаних підтримують вступ України до Альянсу.

• Читайте також: «Слабке, безумне та цинічне» НАТО: суперечливий образ головного антагоніста російської пропаганди

Наслідуючи Сталіна: Ялта-2

Російські окупанти мають слабкість до низки історичних подій, що їх вони впродовж десятиліть трактують як винятково свої звитяги. Йдеться про результати Другої світової війни, зафіксовані під час Ялтинської конференції 4-11 лютого 1945 року. На фоні невідворотної поразки Гітлера на конференцію зібралися голови урядів Великобританії, США та СРСР, щоб домовитися про перерозподіл зон впливу у світі з огляду на майбутню перемогу над нацистською Німеччиною та іншими країнами Вісі.

Асоціювати себе з гравцем під час нібито нової Ялтинської конференції Росії запаморочливо зручно — адже йдеться про формування нового світового порядку, як це було в 1945 році. Однак наразі Кремль говорить вустами своїх сателітів в окупованому Криму.  У 2023 році кримські чиновники раптом заговорили про Крим, який нібито «знову стане центром світової політики», а місцеві медіа почали фантазувати на цю тему публікаціями в стилі «Ялтинська конференція 2.0: чи є у Криму шанс знову зупинити кровопролиття».

У 2020 році Путін написав статтю для американського журналу National Interest, присвячену 75-річчю Перемоги у Другій світовій війні, де фактично закликав світових західних лідерів сідати за стіл переговорів і розділяти сфери впливу, як це було на Ялтинській конференції у 1945 році. «Головне історичне досягнення Ялти та інших рішень того часу полягає у згоді створити механізм, який дозволив би провідним державам залишатися в рамках дипломатії при розв'язанні розбіжностей, що виникають між ними», — пише Путін у 2020, а вже у 2022 році наочно демонструє «дипломатію при розв'язанні розбіжностей» у вигляді повномасштабного вторгнення в Україну.

Ностальгія за минулим і прив'язування себе до великих дат і гучних подій із минулого містить ще одну властиву окупантам рису — під виглядом ідей про уявний мир законсервувати статус-кво у війні й згодом розширити претензії на нові території.

Насправді Кремль хоче капітуляції України

Аналізуючи ці та інші «договірні сценарії», які просуває Кремль, переконуємося, що кінцева мета Росії — не діалог заради миру, а окозамилювання заради ще більшої ескалації. І Україна це зрозуміла, ще підписуючи невигідні «мирні угоди» Мінськ-1 і Мінськ-2. Через вісім років після підписання один з авторів «Мінська-2», помічник президента Росії Владислав Сурков розповів, що Москва й не збиралася імплементовувати угоду та що договір навмисно створювали так, щоб його неможливо було виконати. Навіть за умов, якби Україна погодилася на «фінляндизацію», «корейський сценарій» чи умовну «Ялту-3», немає жодної певності, що Росія виконуватиме свої зобов’язання мирної угоди. Навпаки — активні бойові дії свідчать про те, що Путін не готовий обговорювати жодного сценарію, окрім капітуляції України.

Опосередковано це публічно підтверджує і сам Путін при обговоренні мирних ініціатив. «Знаєте, я весь час говорив, ще раз повторюю, що ми за мирні переговори, але тільки не тому, що у противника патрони закінчуються»,  — коментував керівник Росії 18 березня для «ТАСС» пропозицію французького лідера Емманюеля Макрона про перемир'я в Україні на час Олімпіади у Парижі. Тоді ж Путін також сказав: «Ми готові розглянути будь-які питання, але завжди за будь-якої ситуації виходитимемо з інтересів Росії та ситуації в зоні бойового зіткнення, само собою». З цих слів стає ясно, що слабка Україна на полі бою лише заохочує Москву до подальшої агресії, а по-справжньому змусити Москву піти навіть на тимчасову заморозку конфлікту можуть лише її власні військові поразки. Слова Путіна про неможливість переговорів, коли в України закінчуються патрони, висвітлюють і те, наскільки «корисними ідіотами» для Путіна виступають ті представники західних еліт, які  бачать наближення миру через обмеження військової допомоги Україні.

Та ключові західні владні й культурні еліти демонструють якраз адекватне сприйняття цілей Путіна. Наприклад, один із найобережніших за риторикою серед західних лідерів канцлер Німеччини Олаф Шольц так відповідає внутрішній опозиції на заклики обмежити заради миру військову допомогу Україні: «З пістолетом біля скроні неможливо вести переговори. Хіба що про власну капітуляцію».

27 березня представники наукових і культурних кіл, серед яких 39 нобелівських лауреатів, опублікували відкритий лист, у якому застерігають від спроб умиротворення агресора. У зверненні йдеться, що «режим Путіна показав, що він є прямою і явною загрозою всьому людству». Лауреати закликають суттєво посилити допомогу України, надати їй можливість «перемогти», а не лише «не програти» і саме така політика, на їхню думку, сприятиме збереженню людських життів.

«Ми закликаємо світових лідерів і всіх людей доброї волі відмовитися від будь-яких ілюзій щодо пана Путіна та його злочинного режиму. Історія нас вчить, що умиротворення агресора веде до подальших злочинів проти людяності. Жодні тимчасові вигоди не можуть виправдати цього. Ми рішуче виступаємо проти повторення Мюнхена-1938!», — говориться у листі. Тож поки Путін шукає Ялти-2, значна частина західних еліт побоюються Мюнхена-1938 і його жахливих історичних наслідків.

Ілюстрація: Наталія Лобач