In English

За оцінками ООН, після 24 лютого 2022 більш ніж 6 мільйонів українців стали біженцями, близько 7 мільйонів — внутрішньо переміщеними особами. Багатьом довелося залишитися на окупованих територіях. Землі інших було звільнено Збройними силами України, проте війна в переважній більшості випадків не пішла від них далеко. Обстріли артилерією без попереджень повітряної тривоги, зруйнована інфраструктура та будинки, загибель друзів і родичів, безробіття та гуманітарка як єдиний спосіб виживання — все це постійно супроводжує людей, які залишились як на тимчасово окупованих, так і на звільнених територіях. Крім того, російська пропаганда поширює на них і про них дезінформацію, залякує та намагається викликати до цих людей недовіру. «Детектор медіа» проаналізував близько 40700 дописів, які стосуються теми російської окупації, в українському сегменті фейсбука, ютуба, телеграма і твітера.

Публікації про жителів тимчасово окупованих і деокупованих територій відроджують мем кількарічної давності — «ждун». Цей термін використовується як в українському, так і в російському медіапросторах. Ждунами називають тих людей, які залишаються на території під контролем однієї сторони, але чекають на прихід іншої. Окупанти скаржаться на ждунів у Херсонській і Запорізькій областях, які чекають на звільнення і передають Силам оборони України інформацію про розташування російських складів і штабів. Деякі українці, навпаки, стверджують, нібито більшість із тих, хто залишається у прифронтових містах і селах Донбасу, — це ждуни, які чекають на прихід російських військ.

Регулярні новини про затримання чергових українців, які допомагали російським військам, наводить на думку, що в Україні є ті, хто чекає на прихід «русского міра». Проте таврування всіх людей, які намагаються підтримувати життя в прифронтових українських містах, є шкідливим для суспільства. На цьому грають російські пропагандисти, які повторюють штампи про проросійських ждунів для розпалювання ворожнечі та послаблення єдності українського суспільства. «Детектор медіа» раніше вже писав, як Кремль і підконтрольні йому засоби пропаганди намагаються зачепитися за будь-яку можливість посіяти розбрат в Україні, чи то за національною, чи то за релігійною, чи то за гендерною ознакою. Саме тому важливо не допускати образливих і небезпечних узагальнень у медійному дискурсі. Тим більше, враховуючи ту ситуацію, яка зусиллями окупантів створюється на територіях, що потрапили під їхню владу.

Окупанти піддають місцевих жителів репресіям, викраденням, тортурам, убивствам, адміністративному тиску та пропаганді. Тривають депортації з тимчасово окупованих територій, які Кремль намагається виставити як «допомогу» постраждалим від війни. При цьому багато для кого вибір полягає в тому, чи жити у зруйнованих російським вторгненням будинках, без тепла, води та електроенергії, а подекуди — і без їжі, чи сідати в автобуси та їхати туди, куди відправлять загарбники. У деяких же категорій, як-от українських дітей і підлітків, жодного вибору немає взагалі.

Адміністративний тиск, на фоні інших жахів війни й окупації, може здаватися не таким страшним. Проте варто розуміти, що на окупованих територіях насильницьких репресій зазнає лише відносна меншість населення. Здебільшого репресії стосуються тих, кого запідозрили у проукраїнській позиції. Адміністративному ж тиску піддають усіх без винятку жителів тимчасово окупованих територій. Одним із ключових питань життя там стала видача російських паспортів. Без виданого окупантами паспорта місцевих людей погрожують залишити без медичної допомоги. Пенсіонерам російський паспорт потрібен, щоб отримати пенсію. Інколи від наявності документів, виданих окупантами, залежить отримання гуманітарної допомоги, яка в умовах масового безробіття є для багатьох єдиною можливістю вижити. Крім того, у квітні 2023 року в Росії підписано указ про визнання жителів тимчасово окупованих територій України, які не отримали російського паспорта, «іноземними громадянами або особами без громадянства». Це може загрожувати різними ускладненнями життя, аж до конфіскації майна та депортації.

Тема видачі російських паспортів також є показовою з точки зору проблем у ставленні української держави до тем окупації, колабораціонізму та реінтеграції тих регіонів, які були захоплені агресором ще у 2014 році. Так, Уповноважений Верховної ради з прав людини Дмитро Лубінець 30 квітня 2023 року заявив, що українцям на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) краще не відмовлятися від російських паспортів, якщо це допоможе їм вижити. Наступного ж дня, 1 травня, віцепрем’єр-міністерка з питань реінтеграції ТОТ Ірина Верещук заявила, що українцям не варто брати паспорти окупантів, а необхідно виїжджати із захоплених територій або чекати на звільнення. Після цього Лубінець іще раз порадив жителям тимчасово окупованих регіонів все ж брати російські паспорти, оскільки навіть виїзд з окупації може бути ускладнений через відсутність документа окупантів.

«Я не знаю, з яких міркувань хтось виходив, коли робив такі заяви. Я знаю точно, що це може використовуватися в міжнародних судах проти України. Бо якщо ми зробили заклик залишатися громадянам України, отже ми як держава визнаємо, що можемо забезпечити всі права громадян України на цій території. Яким чином це буде робити уряд, мені невідомо», — заявив Лубінець.

Верещук, своєю чергою, раніше говорила про те, що всім без винятку жителям тимчасово окупованих територій краще виїхати, щоб уникнути небезпеки.

«Прошу всіх: евакуюйтеся, будь ласка. Чоловіки мають залишити ТОТ, щоб уникнути мобілізації у ворожу армію. Жінкам і дітям також краще виїхати, щоб їх не використовували як живий щит», — писала віцепрем’єрка.

До цього, влітку 2022 року, Верещук закликала до евакуації всіх жителів Донецької області. У деяких ЗМІ цей заклик набув інтерпретації «обовʼязкової» евакуації, хоча віцепремʼєрка додала, що можливість відмовитися від неї буде. Втім, хвиля панічних настроїв по містах і селах Донеччини пройшла. Також до неї додалися зусилля російської пропаганди, яка використала заяву Верещук для звинувачень української влади в «депортаціях». Підконтрольні росіянам пропагандистські канали, які видають себе за українські, почали розповсюджувати повідомлення в дусі «влада вивозить населення — отже збирається здавати територію». У будь-якому випадку, істотна частина людей, як на тимчасово окупованих, так і на підконтрольних Україні територіях, до закликів не дослухалася та залишилася. Дехто з тих, хто все ж евакуювався, вже встиг повернутися, зокрема через відсутність можливості знайти доступне житло та роботу в нових місцях. Україна потребує більш цілісної політики по відношенню до жителів тимчасово окупованих і прифронтових територій, заснованої на пріоритеті цінності життя та свободи українських громадян.

Російська офіційна пропаганда, звісно, намагається стверджувати, що дії окупантів також нібито спрямовані на збільшення безпеки та організацію нормального життя на тимчасово захоплених територіях. Проте навіть проросійські пропагандисти, як-от колишній нардеп, а з 2014 року російський колаборант Олег Царьов, це заперечують. Вони визнають, інколи завуальовано, інколи відкрито, що жителі тимчасово окупованих територій, незаконно оголошені «новими громадянами Росії», насправді для Кремля та його фіктивних органів окупаційної влади є людьми другого сорту. Навіть та сама видача паспортів погано організована, людей тримають у довгих чергах (можливо, щоб показати ажіотаж і попит на окупаційні документи), а на території власне Росії бюрократичні органи до паспортів з «українською пропискою» ставляться скептично. Це стосується як територій, тимчасово окупованих після початку повномасштабного вторгнення, так і регіонів, захоплених ще у 2014-2015 роках, за винятком Криму.

Проросійське населення, ті самі ждуни, які таки «дочекалися», також визнають, що очікували від окупації чогось іншого. «Ми увійшли в склад Росії, але відчуваємо себе, ну, як сказати, недоросіянами. Ми хотіли закон, а отримали ціни, яких і в Росії немає. Ми хотіли справедливості, а отримуємо байдужість. Ми розуміємо, що не все одразу, але чому позитивне не одразу, а негативне — ось, уже», — пише один із коментаторів у проросійській групі в телеграмі.

Російські «воєнкори», Z-блогери, колишні українські політики, які зробили нову карʼєру в Росії, — всі вони скаржаться, що на тимчасово окупованих територіях панують адміністративний безлад, кримінал та корупція. Місцеве населення, навіть на територіях, які відносно мало постраждали від бойових дій, живе в надзвичайно важких умовах. Про тих, хто намагається виживати в таких містах, як Сіверськодонецьк чи Волноваха, і мови немає. Офіційна російська пропаганда висвітлює «проєкти відновлення» на кшталт нових будинків у Маріуполі, проте критична думка місцевих жителів стосовно цих «потьомкінських селищ» потрапила навіть на відео з візитом Путіна до міста.

Це не заважає пропаганді Кремля продовжувати вихвалятися величезними коштами, які нібито спрямовують на «відновлення» територій, розбомблених їхньою ж армією. Це не дивно, адже будівництво в Росії (і не тільки) є одним із найщедріших джерел корупційних доходів для ділків, які злетілися в той-таки Маріуполь для заробітку як на демонтажі знищених будинків і заводів, так і на коштах, спрямованих на будівництво нових. Російська пропаганда загалом уже давно не намагається особливо приховувати масштаби крадіжок і пропонує натомість радіти тому, що все ж доходить до населення. Наприклад, один із найгучніших «рупорів» пропаганди «Readovka» з посиланням на російських дослідників повідомляє про обсяг хабарів на російських держзакупівлях у 6,6 трлн рублів у 2020 році (⅕ від суми кожного контракту). І це лише те, що було зафіксовано на одному з етапів бюджетних транзакцій і до повномасштабного вторгнення. Якщо брати до уваги те, що говорилося вище про безлад і кримінал на територіях, які були окуповані та незаконно приєднані вже у 2022 році, то там масштаби розкрадань можуть бути значно більшими.

Головною ж зброєю російської пропаганди залишаються страх і ненависть. Жителів тимчасово окупованих територій залякують тим, що якщо вони спробують виїхати в підконтрольні Україні регіони — їх можуть депортувати чи навіть заарештувати як «російських шпигунів». Пропагандисти залякують, що при поверненні українського контролю над територіями на українців, які жили в окупації, чекають репресії. А тому єдиний шанс на виживання — отримання російського паспорта і виїзд у Росію (бажано — кудись у віддалені, слабко розвинені райони із дефіцитом дешевої робочої сили).

Після новин про отримання Україною касетних боєприпасів у пропагандистів зʼявилася нова страшилка — нібито Сили оборони України будуть звільняти тимчасово окуповані міста «килимовими бомбардуваннями». Кремлівська пропаганда тут, як вона часто робить, видає власні дії за наміри опонента, адже це саме російська артилерія обстрілює мирні квартали деокупованого Херсона, який зовсім недавно був, за їхніми словами, «з Росією назавжди». Також російські пропагандисти намагаються протиставляти жителів тимчасово окупованих територій громадянам решти України,, так само як вони використовують тему біженців і ВПО для сіяння розбрату й побудови негативного образу українців у Європі. Провокації та спроби поглибити будь-які суперечки в суспільстві залишаються головною зброєю в арсеналі пропаганди Кремля.

Повну версію дослідження «Детектора медіа» про використання жителів тимчасово окупованих і деокупованих територій російською пропагандою читайте невдовзі. Поки що пропонуємо ознайомитися з результатами досліджень про дезінформацію на темах релігії та національності.