«Вот прям топить этих детей, топить. Вот там, где плывэ качя. Прямо в тысыне топить», — сказав російський пропагандист Антон Красовський у розмові з письменником Сергієм Лук’яненком. Поки що ця розмова, можливо, коштувала йому роботи на Russia Today, а сам він пояснив, що його «понесло в ефірі». І це не перший випадок, коли російських пропагандистів «несе» на тему пісні «Пливе кача». Що в ній такого, що вона так збуджує українофобів — прибічників Путіна?

Агресивні варіації на тему цієї пісні та її тексту не раз траплялись у російських пропагандистських дописах у попередні роки. На початку великої війни у соцмережах з’явився доволі неакуратний фейк-вкид — «скриншот переписки» нібито українського військового зі своєю матір’ю. «Син» пише «мамко, ми в котілке!», а «мати» закликає сина померти за Бандеру і «зеленого».

Контакт «матері» на скриншоті підписаний «Мамко». Це вкрай нетиповий спосіб називати свою матір для українця (хоча б тому, що «мамко» — кличний відмінок). Але саме таке звернення до матері є у пісні «Пливе кача».

У травні 2022 року цей самий канал Russia Today «записав» свою глумливу пісню квазіукраїнською мовою під назвою «Пливе кача». Її виконав «воєнкор» пропагандистського каналу Акім Апачев, який виявився родом із Маріуполя, та невідома місцева співачка Дар’я Фрей. «Пливе кача, дівки хороводять, в “Азовсталі” демонів хоронять. Серед степу палахала хата, богоматір родить немовлято», — за допомогою цієї абракадабри пропагандистський канал, за задумом його керівниці Маргарити Симоньян, мав почати «привласнювати українську мову». На цій пісні втілення її підступного плану й скінчилось. У липні ютуб почав видаляти кліп пропагандистів через мову ворожнечі. До речі, за свідченнями російських телеграм-каналів, цю пісню виконували на фестивалі «Традиция», з якого їхала російська пропагандистка Дар’я Дугіна, коли її автомобіль вибухнув.

Чому росіяни, зазвичай не надто обізнані на українському фольклорі, обрали для знущань та агресивних випадів саме цю пісню? Головна причина очевидна — саме «Пливе кача» в акапельному виконанні «Піккардійської терції» лунала на Майдані Незалежності під час прощання з загиблими героями Небесної сотні і стала головною піснею-символом Майдану. 

Російська пропаганда як на своїй території, так і в Україні доклала чимало зусиль до паплюження пам’яті про Революцію гідності.

Коли і хто написав пісню «Пливе кача по Тисині» (варіанти назви — «Плаве качка», «Плине кача», «Пливе кача»), невідомо. Є різні версії, за найбільш поширеною з них, пісню в сорокових роках двадцятого століття почув і записав композитор і диригент Дезидерій Задор у Воловці на Закарпатті (тоді це була територія, окупована Угорщиною). Задор досліджував фольклор, організовував етнографічні експедиції, був громадським діячем Підкарпатської Русі. Частину своїх знахідок, у тому числі «Плаве качка», він опублікував 1944 року у збірці «Народні пісні підкарпатських русинів».

Відповідно, поширена версія, що ця пісня «лемківська», помилкова, адже у Воловці живуть не лемки, а долиняни. Хоча свої варіанти цієї пісні могли бути й у сусідніх регіонах.

Літературознавець Василь Сокіл вважає, що пісня має авторство. На доказ він наводить збірку поезій закарпатського  письменника й перекладача Василя Ґренджі-Донського. Він воював під час Першої світової, видавав офіційну газету Підкарпатської Русі, а також писав вірші й видав кілька збірок поезії. Серед них Сокіл знайшов такий вірш:

«Плавле кача по Тисині;

Мамко моя, не лай нині,

Залаєш ми в злу годину,

Сам не знаю, де погину.

Лає мати сина, лає,

Син додому не вертає…

Серед поля на долині

Лягло серце у тернині».

Вірш був надрукований 1923 року — за двадцять років до того, як Задор у Воловці записав «тужливу пісню». Достеменно не відомо, чи є він творчою переробкою фольклорного тексту, чи авторським твором, який — це часто трапляється — пішов у народ. Є ще кілька версій цієї пісні, відмінних і від записаної Задором, і від вірша Ґренджі-Донського.

Слово «тисина» в цих текстах трактується як власна назва — ймовірно, річка Тиса, яка тече у Закарпатті. Однак є варіанти пісні, де перший рядок — «тиха вода по піщині». Сокіл вважає, що під «тисиною» мається на увазі «тиснина», тихе  та вузьке озеро або спокійна річка (тоді як Тиса — річка досить бурхлива й стрімка). Є також варіант із словом «дунай», яке в народних піснях часто означає річку взагалі або спокійну тиху воду.

Поширене логічне припущення, що пісня виникла під час Першої світової, коли закарпатських чоловіків мобілізували на фронт, у «чужий край». У тридцяті вона була популярною серед бійців Карпатської Січі, які виборювали незалежність Карпатської України; співали її й українські повстанці у сорокових. Власне, тому пісня увійшла до збірки «Наші партизани» 2000 року у виконанні Тараса Чубая та учасників групи «Скрябін»:

У шістдесяті її почала виконувати на сцені, а 1972 року — вперше записала співачка Віра Баганич. Вона народилась у Воловці, де пісню записав Задор, і почула її від матері 1959 року: тоді її сприймали як пісню про людей, які їдуть на заробітки на чужину. Для Віри Баганич пісню аранжував композитор і диригент Закарпатського народного хору Іштван Мартон.

Популярною пісня стала в акапельному переспіві «Піккардійської терції», який увійшов в альбом «Ельдорадо» 2002 року:

«Уперше вона прозвучала на Майдані під час похорону білоруса Михайла Жизневського на прохання його найближчого товариша. На жаль, ми не були з хлопцем знайомі. Тому історію розповідали сусіди Жизневського. Це була його улюблена пісня, яку вони часто з побратимами співали на Майдані. Сам він народився в Гомелі, але останнім часом мешкав у Білій Церкві на Київщині. “Піккардійська терція” тричі була там із концертами. Одного разу – власне, з фольковою програмою. Можливо, він був на одному з наших концертів у Білій Церкві, можливо, почув у Інтернеті. Бо власне зі сцени Майдану ми її жодного разу не співали. Для нас самих стало несподіванкою, коли всіх Героїв почали проводжати на той світ під “Гей, пливе кача”», — розповів про її перетворення на реквієм Майдану соліст «Піккардійської терції» Ярослав Нудик.

Відтоді пісню виконували багато колективів і співаків на різних сценах — від шоу «Голос країни» до концерту «Ковчег України»:

Ярослав Нудик в інтерв’ю «Збручу» каже, що в пісні «закладений історичний код нації, зрозумілий будь-кому. Бо кожна мати розуміє, що виховує сина не для того, щоби відпускати на війну, будь-який чоловік не хоче загинути на чужині, сестра чи брат не готові втрачати найближчих. Сьогодні мені вже важко уявити собі прощання з Героями якимось іншим твором. Людина, яка написала цю пісню, перепустила її через серце. Тому зараз із автором в унісон плачуть сотні тисяч людей».