Американська газета The New York Times опублікувала розлогу статтю автора Джо Беккера під назвою «Глобальна машина, що стоїть за зростанням крайньоправого націоналізму». У ній журналіст пише про Швецію, яка впродовж останніх років прийняла більше біженців, ніж будь-яка інша країна ЄС. Це сприяло поширенню уявлень про «агресивних мігрантів», а націоналістичні партії здобули більше підтримки в країні. Але автор копнув глибше і виявив, що у Швеції масштабну роботу веде «міжнародна машина дезінформації», яка посилює вплив крайніх правих та поширює антимігрантські настрої. Коренем цієї «машини» автор статті називає «Росію Володимира Путіна», і її ж у поширенні популістських ідей вважає найвпливовішою.

Ця стаття — промовиста ілюстрація того, як у тому числі й російські пропагандистські ЗМІ підбурюють суспільство європейських країн, розпалюючи міжетнічну ворожнечу. Так, у прагненні записати сюжет про «мігрантів, які лютують у Рінкебю» (округ у західній частині комуни Стокгольм на околиці столиці Швеції, понад 90% населення округу складають мігранти з різних країн та їхні діти), російські журналісти готові навіть платити мігрантам за те, щоби створити заворушення на камеру, а Russia Today та пропагандистське новинне агентство Sputnik регулярно повідомляють про «безлад» і «беззаконня», які нібито чинять мігранти.

«Детектор медіа» наводить переклад найцікавіших тез зі статті The New York Times.

Глобальна машина, що стоїть за зростанням крайньоправого націоналізму

У лютому 2018-го у ЗМІ з'явився доволі дивний коментар президента США Дональда Трампа. Під час демонстрації він казав присутнім про теракти, скоєні в різних країнах. Згадав Швецію, хоча там нічого не сталося. «Ви бачите, що відбулося вчора у Швеції. Швеція! Хто б у це повірив? Швеція! — заявив Трамп. — Вони взяли велику кількість (біженців — ДМ). Вони мають такі проблеми, як ніколи не вважали можливими».

Джерелом президента США став сюжет Fox News, у якому Швецію показували як жертву власної політики з прийому біженців, які мають «кримінальне минуле» та живуть у кримінальних районах для мігрантів. Але через два дні, коли шведські чиновники вже готували іронічну відповідь на заяву Трампа, в окрузі Рінкебю і справді дещо сталося: кілька десятків чоловіків у масках напали на поліцейських, кидали камені й палили автівки.

Одним зі свідків цих подій став чоловік на ім’я Джонні Кастільо, який працював у тому районі сторожем. Він — родом з Перу. За словами пана Кастільо та чотирьох інших свідків, знімальні групи російських телеканалів несподівано з’явилися там і пропонували молодим мігрантам гроші, щоб «створити неприємності» на камеру. «Вони хотіли показати, що президент Трамп має рацію щодо Швеції. Що люди, які приїжджають до Європи, є терористами і хочуть збурювати суспільство», — каже пан Кастільо.

Меседж про «агресивних мігрантів» ставав дедалі популярнішим через великі хвилі міграції з Близького Сходу, Африки та Латинської Америки. У меседжах, які поширюють націоналісти, Швеція стала головним «застережним» прикладом ситуації, коли мігранти несуть нібито лише злочини, хаос та руйнування заповітної системи соціального захисту, не кажучи вже про відмирання національної культури та традицій. Для автора статті видається дивним, що цей меседж знаходить підтримку навіть серед високоосвічених шведів-інтелектуалів.

Швеція прийняла більше біженців на душу населення, ніж будь-яка інша європейська країна, а правий популізм призвів навіть до зростання рейтингу політичної партії з неонацистським корінням — «Шведських демократів» (правоконсервативна політична партія, заснована у 1988-му. Відстоює ідею обмеження «неєвропейського переселення» на територію Швеції — ДМ). Проте, якщо копнути глибше, то виявиться, що у Швеції масштабну роботу веде «міжнародна машина дезінформації», яка посилює вплив крайніх правих та поширює антимігрантські настрої. Коренем цієї машини автор статті називає «Росію Володимира Путіна», і її ж у поширенні таких ідей вважає найвпливовішою.

The New York Times проаналізувала появу і поширення такого контенту. Виявилося, що щонайменше шість шведських сайтів отримали фінансову підтримку за рахунок рекламних надходжень від російсько-українського бізнесу автозапчастин, що базується в Берліні. Їхні сайти для продажу автомобільних товарів дивним чином містять приховані гіперлінки на низку статей крайньоправого спрямування та інші матеріали зі змістом, що роз’єднує суспільство.

Також The New York Times виявила, що немало авторів і редакторів шведських сайтів були дружними до Кремля. У цьому ланцюжку видання знайшло й активного дописувача шведських сайтів німецького походження, якого підозрюють у фінансуванні підпалів в Україні, організованих, вірогідно, з Росії з метою розпалювання ворожнечі. (The New York Times має на увазі підпал будівлі Закарпатського союзу угорців 27 лютого 2018 року. Ексголова Закарпатської обласної державної адміністрації Геннадій Москаль тоді заявив, що за цим стоїть ФСБ Росії, а інцидент влаштували, щоб дискредитувати Україну в очах Угорщини. Пізніше, на засіданні суду в Кракові підозрюваний у скоєнні підпалу поляк назвав німецького журналіста Мануеля Оксенрайтера організатором злочину, який особисто заплатив виконавцям — ДМ.)

За даними Інституту стратегічного діалогу, спотворений «машиною дезінформації» контент тиражували і представники партій у Британії, Німеччині, Італії та інших країнах, щоб розпалити ксенофобію і здобути голоси виборців.

Відлуння «правого крила»

Перед виборами 2018 року шведська контррозвідка перебувала на високому рівні готовності до іноземного втручання. Як основну загрозу розглядали Росію. Після втручання Кремля в американські вибори 2016 року, у Швеції побоювалися, що можуть стати наступними.

«Упродовж останніх п’яти років ми спостерігаємо все більш і більш агресивну розвідувальну роботу проти нашої нації», — каже Даніель Стенлінг, начальник контррозвідки шведської служби безпеки. Саме так, як у США, не відбулося. Але, кажуть силовики, кампанія зарубіжного впливу прийняла іншу, більш тонку форму: вона сприяла швидкому розвитку «ультраправої екосистеми» у шведському сегменті інтернету.

Багато популярних шведських ЗМІ не погоджувалися рекламувати «Шведських демократів». У політсили навіть виникли проблеми з доставкою поштових відправлень. Тому там побудували мережу закритих фейсбук-сторінок, охоплення яких перевищило сторінки всіх інших партій. Але для вірусного поширення їхніх ідей партія потребувала заманливого контенту. Там вирішили звернутися до дуже популярних сайтів. Партійці сприяли створенню двох з них: Samhallsnytt («Новини суспільства») та Nyheter Idag («Новини сьогодні»).

Ці сайти охоплювали 10% усіх шведських користувачів інтернету на тиждень. Згідно з дослідженням Оксфордського університету, саме на ці сайти припадало 85% «неприємних новин», пов’язаних з виборами. Такі новини були навмисно перекрученими або оманливими. Втім, були й інші сайти, які поширювали антимігрантські та ісламофобські тези.

The New York Times наводить кілька прикладів заголовків: «Імміграція стоїть за нестачею питної води у північному Стокгольмі», «Неповнолітній мігрант зґвалтував доньку господарів: «Думав, що це законно», «Пошкодила геніталії власної доньки. Їй дали притулок у Швеції», тощо.

«Руку Росії» у всьому цьому помітити важко, але «відбитків пальців» багато, пише The New York Times. Наприклад, одному автору сайту Samhallsnytt, який раніше працював на «Шведських демократів», нещодавно відмовили в акредитації до парламенту після того, як поліція встановила, що він контактує з російською розвідкою.

Сайт Fria Tider вважається не тільки одним з найбільш радикальних видань, а й одним з найбільш дружніх до Кремля. Ресурс часто обмінюється матеріалами з російською пропагандистською новинною агенцією Sputnik. Через власників домену сайт пов’язаний з Granskning Sverige — компанією, яку називають шведською «фабрикою тролів» за її атаки критики на журналістів, які негативно пишуть про Росію.

«У нас були погрози вбивства, атаки спаму, електронних листів. Цей рік був абсолютно божевільним», — каже Єва Бурман, редакторка газети Eskilstuna-Kuriren. Їй стали надходити погрози після того, як вона розкритикувала анексію Криму Росією та сама розслідувала діяльність Granskning Sverige.

Редактор видання Nya Tider Вавра Сук їздив до Москви у якості спостерігача за виборами та до Сирії, звідки поширював дружні до Кремля меседжі про «громадянську війну». Цей сайт також публікував працю Олександра Дугіна, ультранаціоналістичного російського філософа, якого називають «Распутіним Путіна». Сам пан Сук пише і для аналітичного центру Дугіна, й одна з його публікацій має назву «Дональд Трамп може зробити Європу знову великою».

Ще один дописувач цього сайту — Мануель Оксенрайтер, про якого мова йшла вище. Він — редактор німецької крайньоправої газети Zuerst! та регулярно з’являється на кремлівському пропагандистському каналі Russia Today. До недавнього часу працював у Маркуса Фронхмаєра, члена німецького Бундестагу, який представляв націоналістичну праву партію «Альтернатива для Німеччини». Європейські ЗМІ писали, що Москва нібито допомагала йому під час виборчої кампанії, щоб мати «абсолютно контрольованого депутата», хоча політик це спростовував.

Оксенрайтера назвали організатором підпалу будівлі Закарпатського союзу угорців в Ужгороді. Підпал спланували, за свідченнями звинуваченого в його проведенні екстреміста, щоб покласти відповідальність на українських націоналістів і розпалити міжнаціональну ворожнечу в інтересах Росії. У Польщі Оксенрайтеру звинувачень не висунули, але прокурори Берліна заявили, що розпочали попереднє розслідування.

Наступний сайт — Nyheter Idag. Його засновник Чанг Фрік — колишній чиновник від «Шведських демократів», який захоплюється православ’ям, зізнається, що зробив свій внесок у дочірню компанію RT (Russia Today).

Є й ще дещо цікаве: шість шведських сайтів правого спрямування отримали рекламний дохід від мережі інтернет-магазинів автозапчастин Autodoc, що базується в Німеччині та належать чотирьом бізнесменам з Росії та України, три з яких змінили прізвища на німецькі. Це вперше помітила шведська газета Dagens Nyheter, а видання The Times встановило, що компанія також розмістила рекламу на антисемітських та інших екстремістських сайтах у Німеччині, Угорщині, Австрії та інших країнах Європи. Це наштовхує на питання: продавець автозапчастин просто намагався активізувати бізнес або ж намагався підтримати крайніх правих?

Рікард Ліндхольм, співзасновник маркетингової фірми, яка працювала зі шведською владою для боротьби з дезінформацією, розібрався з мережею Autodoc глибше. За зручним для користувача інтерфейсом більш ранніх версій сайту компанії, каже він, приховані «айсберги» контенту, зовсім не схожого на автомобільний. Відвідувач їхніх веб-сторінок не міг переглянути такий контент з домашньої сторінки. Для цього треба було знати та вводити повну URL-адресу.

Значна частина контенту не була політичною. Та були посилання на тексти про цілий спектр суперечливих соціальних питань, деякі з них були перекладені іншими мовами. Одне приховане посилання стосувалося новини про поранення жіночих статевих органів у мусульманських країнах. Перед розміщенням на сайті цей текст переклали з англійської польською мовою. У ще одній публікацій, узятій із сайту AnsweringIslam.net, роблять висновок: «Іслам ненавидить тебе».

Водночас прессекретар Autodoc Томас Каспер заявив, що компанія взагалі не має «зацікавленості в підтримці засобів масової інформації ультраправих», і додав: «Ми рішуче проти расизму та принципів ультраправих». Він також заявив, що компанія дійсно розміщувала рекламу на «надійних вебсайтах зі значним трафіком», і надалі вони контролюватимуть, щоб контент не розміщували на сайтах крайніх правих.

Міжнародні зв’язки

The New York Times також проаналізувала, які ЗМІ за кордоном посилаються на шведські сайти ультраправого змісту. Вибірка охопила понад 12 мільйонів доступних посилань з понад 18 тис. доменів, що вели на чотири крайні праві сайти — Nyheter Idag, Samhallsnytt, Fria Tider і Nya Tider. Дані зібрав пан Ліндхольм за допомогою двох інструментів оптимізації пошукових систем станом на 2 липня цього року.

Найбільше на ультраправі сайти посилалися, що не є дивним, місцеві шведські ЗМІ. Та було і немало зарубіжних ресурсів. Серед них: Stormfront — один з найстарших і найбільших американських сайтів білих націоналістів; прокремлівський сайт правого спрямування Voice of Europe, російськомовний блог під назвою Sweden4Rus.nu; та FreieWelt.net — вебсайт, що підтримує програму ультраправої партії в Німеччині.

The New York Times також відстежила, як пропагандистські російські державні медіа, такі як RT та Sputnik, швидко підхоплювали та поширювали історії про мігрантів у Швеції, щоб збільшити рівень ксенофобії серед своєї аудиторії.

«Світове» село

Більше 91% мешканців округу Рінкебю (приблизно 16 400 жителів) — це іммігранти та їхні діти.

Гулід Мохамед, дослідник громадського телебачення, сказав The New York Times, що недавно розмовляв з групою репортерів з Росії та України на площі Рінкебю і намагався розпитати їх про Росію. «Вони змінили тему в бік того, що «мультикультуралізм не працює». І тоді вони швидко пов’язали це з погромами», — каже він.

Сирієць Хані Аль Салех, який приїхав до Швеції в підлітковому віці, працював у Рінкебю охоронцем. Він зізнався: три молоді мігранти, яких він особисто знав, сказали йому, що російські журналісти намагалися підкупити їх і дати по 400 крон (близько 43 доларів) кожному. «Хлопці, хочете зробити щось перед камерою?», — запитали вони їх, каже чоловік. Пізніше пан Салех разом із данським журналістом знайшли в інтернеті й розпізнали логотип російського телеканалу НТВ, що належить російській державно-приватній корпорації «Газпром». Упізнали й росіян, які робили ту пропозицію. Журналіст зв’язався з телеканалом НТВ, але там усе спростували. Та крім нічного сторожа, пана Кастільо, The New York Times знайшла й інших свідків, які підкріпили слова пана Салеха.

Ельвір Казініч, боснійський емігрант, що працює в окружній раді Рінкебю, заявив виданню, що він був на площі й підслухав розмову групи молодиків, котрі говорили про російських журналістів і підкуп на суму 400 крон. «Скоритися до такого рівня і запропонувати дітям гроші — це низько», — каже він.

Після того, як метушня в Рінкебю затихла, російські інформаційні агенції продовжували телефонувати в поліцію, безрезультатно просячи дозволу їздити разом з офіцерами, які патрулюють район. «Це (дзвінки російських журналістів — ДМ) тривало протягом тижня і у вихідні», — згадував Варг Гіллендер, прес-офіцер відділу.

У вересні минулого року, після виборів у Швеції, запити від російської преси до шведської поліції різко припинилися. «Шведські демократи» отримали високі результати. Вони набрали майже 18% голосів, й основні партії не могли сформувати уряд протягом понад чотирьох місяців. Врешті, соціал-демократи таки сформували хитку коаліцію без «Шведських демократів». Але це мало свою ціну: деякі видатні правоцентристські політики зараз висловлюють бажання співпрацювати зі «Шведськими демократами», пропонуючи нове політичне «урівноваження».