Споглядаючи в теленовинах сповнені викривального пафосу сюжети про чоловіка з безумним поглядом, який обманув цілу Україну, я мимоволі згадую інші сюжети. Їх можна було бачити в тих самих новинах ще зовсім недавно. Вони також були не без викривального пафосу, одначе об’єктом критики була влада, держава, та й суспільство, – «Та що ж ми за народ такий?», – неспроможні належним чином оцінити титанічний потенціал найрозумнішої людини світу. Якій тепер хоч бери й емігруй із невдячної країни. Ці сюжети робили ті самі журналісти і ставили в ефір ті самі редактори.

Ось, наприклад, сюжет програми «Факти» всього лише кількамісячної давнини. «Рекорд українського генія», «Чи є мозок пріоритетним для України?», «Україна нічим не допомогла своєму генію». Це про те, як Слюсарчук виграв у шахи в програми «Рибка».

Тепер той самий канал ICTV: «Цього тижня легендарний "Доктор Пі", він же Андрій Слюсарчук, вмить перемістився з Книги рекордів Гіннесса за ґрати. Ще недавно його унікальні експерименти транслювали всі телеканали країни. Слюсарчук запам’ятовував 30 мільйонів цифр після коми числа Пі, вигравав у шахи у комп’ютерних програм, з якими не могли впоратися навіть чемпіони, а головне, – вважався професором нейрохірургії і лікував людей, а виявився банальним самозванцем».

Ще одна історія, що спадає на думку – історія зі Справою Педофілів, про яку тепер воліють не згадувати. Її охоче списують на «брудні передвиборні технології», одначе це не пояснює, – як і у випадку з іншим масовим психозом, Свинячим Грипом, – що, чорт забирай, із нами всіма тоді сталося. Себе я теж маю на увазі, адже в те, що журналіст Дмитро Полюхович разом із друзями-депутатами розбещував своїх дітей, я вірив. Докази здавалися неспростовними, свідчення – переконливими, люди, що виступали з обвинуваченням Полюховича – непідкупними. За те, що кількатижнева медійна кампанія зробила з життям чоловіка і двох дітей, навряд чи хтось відповідатиме. Заподіяне їм уже неможливо виправити.

Це не паралель, а лише нагадування про невивчений урок. Справа Полюховича мала б стояти перед очима українських журналістів щоразу, коли вони називають щойно затриману людину самозванцем, злочинцем, шахраєм, убивцею, ґвалтівником або в якийсь інший спосіб виносять їй вирок до рішення суду.

Скажу відразу: я думаю, що Андрій Слюсарчук – облудник. Докази, зібрані газетою «Експрес», а до неї іншими журналістами і блогерами, видаються мені досить переконливими. Насправді сумніви щодо геніальності Слюсарчука траплялись у медіа віддавна. Чимало інформації на цю тему, наприклад, було зібрано на неформальному ресурсі «Луркмор». Коли центральні телеканали захоплювалися Слюсарчуковим генієм, про підозрілість його перемоги над «Рибкою» прямо говорили на львівському каналі ZIK.

Я повірю журналістам, які кажуть, що дипломи Слюсарчука фальшиві, охочіше, аніж Міністерству освіти і науки, яке стверджує, що з документами все гаразд. Є безліч інших ознак, які свідчать проти Слюсарчука. Зрештою, навіть кілька років тому, коли його нинішні обвинувачі посипали голову попелом на тему «немає пророка у своїй вітчизні», звеличуючи унікальний мозок українського самородка, мені здавалося, що з генієм щось не так. Я підозрюю, що цей чоловік використовує якісь засоби впливу на психіку, а також, можливо, матеріально стимулював чиновників, від яких залежало його кар’єрне просування. Я не здивуюся, якщо все описане в циклі розслідувань газети «Експрес» виявиться правдою.

Але все це не є достатньою підставою для того, щоб оголошувати Слюсарчука винним без суду.

А саме цим нині займаються якщо не всі, то більшість українських медіа. «Доктора Пі» ганять із тим самим ентузіазмом, із яким нещодавно вихваляли. Складається враження, що журналісти просто мстяться людині, яка пошила їх у дурні.

Ви можете самі пересвідчитись у масштабах цього «лінчування» за допомогою ґуґла і запитів «Слюсарчук», «професор Пі», «псевдолікар» і «псевдопрофесор». Вслід за «Експресом» Слюсарчука затаврували «псевдопрофесором» Перший національний, ЗІК, «Радіо Свобода», «Голос України» і навіть «Телекритика». «Фокус», який 2009 року звав його «нейрохірургом-генієм», тепер також воліє формулювання «псевдопрофесор». Але ж, якщо наукове звання професора було присвоєне Слюсарчукові незаконно, – а це поки що не доведено, – за це повинні відповідати й ті, хто не перевірив наданих документів! Можливо, вони теж – псевдокомісія? Якщо запис про досягнення Слюсарчука у «Книзі рекордів України» анулюють, постає питання: як цей рекорд узагалі туди потрапив, хто відповідальний за таку недбалість? Можливо, не тільки Слюсарчук псевдорекордсмен, а й книга рекордів – псевдокнига? Президент, який дав йому премію – псевдопрезидент?

УНІАН, «Українська правда», «Радіо Ера», канал 24, «Газета по-українськи», УНН сміливо звуть Слюсарчука псевдолікарем. Рівненський портал ОГО не церемониться: псевдолікар убив дитину. Із сайту вінницької газети «20 хвилин» новина із заголовком «Геній-вінничанин Слюсарчук хоче виїхати за кордон» зникла, натомість тепер славетного земляка звуть «убивцею» і «шоуменом». Подібних прикладів можна знайти ще десятки й десятки.

При цьому далеко не всі згадують про газету «Експрес», яка викрила Слюсарчука – більшість просто пише, що самозванство «доктора Пі» «виявилось». А що, як так само «виявиться», що Слюсарчук не винен, а журналісти «Експресу» щось переплутали, помилилися, прийняли бажане за дійсне? Авжеж, уся відповідальність за поширення неправдивої інформації ляже на львівську газету. Всі ті, хто передруковував, посилався або користувався плодами праці «Експресу» без посилання, благополучно вмиють руки.

В історії з викриттям Слюсарчука величезна кількість білих плям, темних місць, великих людей, які прагнуть уникнути відповідальності, не до кінця перевірених і підтверджених фактів. За всієї поваги до результатів журналістської праці, «Експрес» – доволі легковажне видання, таблоїд, що тяжіє до сенсацій і скандалів. Тон, який газета взяла в розслідуванні історії Слюсарчука, говорить сам за себе:

«Сьогоднi ми звертаємось до прокурорiв, мiнiстрiв, мiлiцiонерiв, чиновникiв, професорiв, усiх тих, хто 20 рокiв покривав i покриває псевдолiкаря Слюсарчука, – запам'ятайте смерть цiєї дитини.

Запам'ятайте: вина у смертi цього хлопчика нинi на кожному з вас. ...Данилко Прокопочук. 17.04.2006 – 22.01.2010 – цi дати викарбуванi на хрестi маленької могили. Хай їх запам'ятає кожен покровитель Слюсарчука. Цiєї смертi ми не пробачаємо нiкому». На жаль, у подібному дусі витримано практично всі матеріали циклу. Його автори не приховують своєї глибокої емоційної заангажованості. Що ж, така журналістика теж має право на існування, хоча факти можуть бути кричущими й без крику.

Одначе тим засобам масової інформації, які працюють за дещо суворішими професійними стандартами, варто було б перевірити інформацію, віднайдену «Експресом», і спробувати доповнити її. А також подбати про те, щоб жодне прізвище чиновника чи політика з числа тих, які сприяли Слюсарчукові або могли перебувати з ним у змові, не залишилося неназваним. І про те, щоб судовий процес над ним був максимально прозорим.

Бо наступним кандидатом на медійне лінчування може виявитися таки невинна людина.