Редакція «Телекритики» отримала відкритого листа відомого науковця Максима Стріхи до головного редактора газети «Коммерсантъ. Украина». Тема, якої торкається Максим Стріха, є дуже важливою. Водночас ми розуміємо, наскільки контроверсійною вона є в Україні, тому публікуємо цього листа, очікуючи на широку дискусію. «Телекритика» сподівається відповіді від редакції газети «Коммерсантъ. Украина».

Редакторові видання

«Коммерсантъ. Украина»

Пане Редакторе!

Я не часто беру до рук Ваше видання, хоч визнаю: його політичним і бізнесовим матеріалам, як правило, властива зваженість і аналітичність. Причина ж мого ставлення до газети полягає в її підкресленому ігноруванні «тубільної» україномовної спільноти Києва й України, яка, з погляду редакції, ніяк не перетинається з російськомовною «VIP-спільнотою», на яку видання розраховане.

Спробую пояснити свою думку на прикладі п’ятничного числа №196, яке я вчора взяв у кав’ярні, де проводив ділову зустріч. Додаток Weekend має широку (і, слід визнати, часом дотепно написану) панораму культурних подій ближчих днів. Має низку підготовлених у Києві «відпочинкових» статей для тих-таки «VIP-читачів».

Але сторінку «Книги/Классика/Музыка» без змін передруковано з московського видання – так «Къ» робить завше, підкреслено ігноруючи саму можливість того, що в «Країні Юків» можуть читати якоюсь іншою мовою, окрім російської.

Огляд книжок у числі, що потрапило мені до рук, розпочинається з російського перекладу останнього роману Умберто Еко «Празький цвинтар». Доводжу до відома, що український переклад цього роману видано видавництвом «Фоліо» у Харкові на два місяці раніше. Цього разу український переклад випередив навіть появу англійського. Але цей факт «Къ», очевидно, не цікавить – як не цікавить уся інша українська перекладна й оригінальна (книжки Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Оксани Забужко та інших сучасних авторів добре продаються в Європі) література.

Диявол ховається в деталях. І я б радив придивитися до «спортивної» сторінки газети – де всі назви футбольних клубів наведено оригінальними мовами. За одним винятком. «Шахтар» (саме така офіційна назва, зареєстрована УЕФА, саме так написано на автобусі й футболках) вперто названо «Шахтер». Промовистий виняток, чи не так?

Про ще одну деталь, так само промовисту. П’ятничне число було найближчим до вшанування пам’яті жертв Голодомору. В газеті – жодного анонсу цієї події, знакової не лише для україномовної спільноти, а просто для нормальних людей не з печерними поглядами. Коментар зайвий.

Пане Редакторе!

Як відомо, сьогодні україномовні видання посідають менше 30% сумарного накладу українських газет, і трохи більше 10% – журналів. Зрозуміло, що це не є відображенням реального мовного стану суспільства (де україномовні за всіма соціологічними даними становлять близько половини, а люди, для яких українська мова є принаймні символічною вартістю – близько 2/3).

Але це наслідок твердого переконання інвесторів (дуже часто російських): україномовний купить і російськомовне видання, а ось російськомовний – україномовного скоріш за все не купить. Вважаю таку позицію морально хибною. Але щоб довести її комерційну хибність, україномовна спільнота має зараз єдиний важіль – оголосити послідовний бойкот принаймні тим російськомовним виданням, які мають виразно постколоніальний контент і цілковито ігнорують сам факт існування україномовних.

На жаль, про таке ігнорування з боку «Къ» свідчить і відсутність бодай україномовної версії сайту газети.

Дуже хотів би дізнатися про Вашу думку з цих питань. Це дозволило б мені визначитися з дальшим ставленням до Вашого видання.

Максим Стріха,

доктор фізико-математичних наук, головний науковий співробітник Інституту фізики напівпровідників НАН України, завідувач кафедри перекладу Київського університету імені Бориса Грінченка, віце-президент Академії наук вищої школи України, віце-президент Асоціації українських письменників