Де межа між «суспільним інтересом» та приватним життям? Очевидно, вона така ж тонка, як межа між громадським та негромадським місцем на вулиці. У першому випадку дозволено знімати та фотографувати, у другому – це може призвести до звинувачень на адресу ЗМІ.

Для британських журналістів і редакторів ці питання тепер надзвичайно актуальні. У країні відбувається низка публічних розслідувань комісії судді Левесона, а фотокори та папараці опинилися в епіцентрі уваги.

Питання кількох ярдів

У січні розпочалося публічне слухання справи за позовом Х’ю Гранта. В актора назбиралося чимало скарг на англійські газети. Зокрема він звинувачує видання Daily Mail у тому, що газета опублікувала знімки, зроблені недобросовісними фотографами. У листопаді 2011 року вони без дозволу знімали Х’ю Гранта та його новонароджену дитину біля будинку її матері, Тінглан Хонг. Сама жінка також скаржилася, що папараці взагалі позбавляють її приватного життя, і вона не може вийти з дому.

Х’ю Грант висунув цю скаргу ще минулого року, однак тільки 11 січня почав давати свідчення Пауль Сільва – фоторедактор газети Daily Mail. Сільва сказав, що публікує у виданні лише ті фотографії, які зроблено у громадському місці, тому вважає звинувачення необґрунтованими.  «Виходить так: якщо людина йде по тротуару – це громадське місце, якщо ж вона на під’їздній дорозі до її будинку – то це вже чомусь приватне місце. Це просто питання кількох ярдів», – вважає Пауль Сільва. На його думку, навіть якщо людина стоїть на вулиці у кількох метрах від свого дому – її можна фотографувати, бо це все одно громадське місце.

Пауль Сільва зазначив, що він не публікує в газеті фотографій осіб, якщо папараці їх переслідували. Цікавим було запитання на слуханні, як саме він визначає, чи переслідували цих людей. Сільва відповів: він дивиться на поведінку і вираз обличчя людини на знімку, і загалом є «певні ознаки», які вказують, що людину переслідували. Також Пауль Сільва заявив (і до його слів приєдналася інший свідок Ліз Хартлі, головний юрист компанії Associated Newspapers, яка видає Daily Mail): якщо знаменитість висуває подібні звинувачення, вона має довести: чи це дійсно було переслідування, чи йшлося лише про дві хвилини зйомки.

А щодо справи Х’ю Гранта фоторедактор зазначив, що актор має розуміти – його дитина є предметом «громадського інтересу». І взагалі, в ідеалі він мав би сам опублікувати фотографію дитини, щоб уникнути посиленої уваги з боку фотокореспондентів.

Суддя Левесон – майбутній реформатор медіа?

Х’ю Грант далеко не єдиний, хто останніми місяцями висуває звинувачення британським газетам. Серед відомих осіб також Сандра Балок, Сієна Мілер. Така хвиля з’ясування стосунків із пресою стала наслідком «телефонного скандалу» у липні 2011 року. Тоді, як відомо, було закрито газету News of the world, корпорації News International, звинувачену у прослуховуванні телефонів та підкупі поліцейських.

Через це прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон терміново створив комісію під керівництвом судді Брайана Левесона. Комісія проведе публічне розслідування справи New of the world після того, як завершиться розслідування Скотланд-Ярда. Повноваження комісії поширюються на розслідування стану справ в інших ЗМІ. Офіційно вона називається Комісією з питань культури, практики та етики преси. За словами самого судді Левесона, комісія має дослідити методи, до яких вдаються британські ЗМІ у комунікації з суспільством, політиками та поліцією. Розслідування допоможе вирішити, яких змін потребує британське медіазаконодавство.

Допомагають Левесону шестеро експертів у медійній сфері (зокрема, сер Девід Бел, колишній керівник The Financial Times, лорд Девід Керрі, колишній керівник держрегулятора у сфері телекомунікацій Ofcom, правозахисниця Шамі Чакрабарті та інші).

На всі слухання вхід вільний, їхній розклад можна переглянути на сайті. Свідчити може будь-хто: громадяни, які мають скарги на діяльність ЗМІ, або ж самі журналісти чи редактори. Крім того, суддя Левесон запропонував журналістам можливість давати анонімні свідчення про незаконні дії свого керівництва. Комісія збирається влаштовувати по вечорах чи у вихідні дні спеціальні слухання, щоби в керівництва не виникало підозр, де перебувають журналісти в робочий час.

Спочатку комісія розглядала скарги на дії таблоїдів News Corp., але в листопаді вперше надійшла скарга щодо прослуховування телефону журналістами газети Mail on Sunday (компанія Associated Newspapers). До речі, це звинувачення також надійшло від Х’ю Гранта, про що повідомлялося раніше.

Чи потрібно з ними боротися

Звинувачення на адресу папараці та редакторів, які публікують у виданнях «неправильні» знімки, – новий етап у розслідуваннях комісії. Британська журналістська спільнота вже висловлює побоювання, що комісія може стати цензором для преси і змінити саму природу фотожурналістики.

З одного боку, роздратованість знаменитостей цілком зрозуміла, адже переслідування з боку папараці – це відомий факт в Англії. Тому комісія Левесона – шанс для селебріті нарешті висловити своє обурення та, можливо, змінити законодавчі норми.

Але з іншого боку, тут з’являється дві проблеми.

По-перше, слід розрізняти власних фотокореспондентів видань та фрілансерів-папараці і громадянських журналістів, які потім продають свої фото виданням. За даними Британської асоціації фотографів (BPPA), велика кількість фотографів є фрілансерами (48%), вони співпрацюють із агентствами, газети їх не наймають безпосередньо. Це значно ускладнює завдання суддів, адже вони не зможуть давати газетам указівок, як керувати фрілансерами. Крім того, Британська асоціація висловила занепокоєння, що тепер усіх фотографів міряють однією міркою і не розрізняють фотокореспондентів та папараці, які знімають тільки відомих осіб. Тобто страждає репутація фотожурналістів, які дотримуються етичних норм.

По-друге, способи регулювання, які пропонують постраждалі від дій фотографів, здаються досить сумнівними. Наприклад, щоб журналісти перш ніж сфотографувати людину питали в неї дозволу. Можливо, це гарантує приватне життя відомим людям, але чи це гарантує свободу преси? Адже фактично зникає ексклюзивність та змагання за кращий кадр.

Нейл Тернер, віце-президент BPPA, вважає, що знаменитостей будуть фотографувати доти, доки на це буде запит у суспільстві. Він сказав, що за фотографію Гранта з новонародженою дитиною можна отримати п’ятизначну суму, тому «якщо пропонуються такі гроші, деякі люди оминатимуть етичні моменти».

Папараці: думаєш про етику – йди з професії

Цікаву статтю Кевіна Раш опубліковано у Guardian – «Розслідування Левесона – говорить папараці».

Кевін Раш фотографує вже 7 років, працював у 85 країнах світу. У статті він пише, що англійські знаменитості самі ускладнюють собі життя, тому що надто старанно ховаються від фотокамер, тож фотографи змушені їх переслідувати. У Голівуді, мовляв, усе інакше: якщо Кейт Мосс виходить із нічного клубу напідпитку, вона все одно не ховається від папараці і спокійно до цього ставиться.

Також Кевін Раш висловив обурення пропозицією запитувати дозволу перш ніж зробити кадр: «А якщо я фотографую полісмена, який бере хабар, мені теж треба буде підходити до нього і просити підписати дозвіл на фото?». Автор зазначає, що робота папараці – зробити кадр, а купувати його чи ні – це вже вибір редактора.

«Це наша професія – фотографувати персон, які є новинами номер один: хто ці персони, для мене не має значення, – пише Кевін Раш. – В мене кидали яйця з борошном та інші речі, які я навіть не буду згадувати, але це мене не хвилює – інакше я би змінив роботу. Якби я щоразу ламав голову над етичними дилемами – мені треба було б іти з цієї професії».

Якщо ж припустити, що газетам буде заборонено публікувати подібні знімки, папараці все одно нікуди не зникнуть – продаватимуть свої фотографії за кордон або вебсайтам.

Однак до офіційних рішень поки що далеко: слухання тривають щодня, а британські журналісти та експерти активно висловлюють свої погляди щодо можливого реформування нормативної бази. На слуханні 17 січня редактор журналу Private eye Іан Хіслоп сказав, що, на його думку, змінювати британські закони не варто, але комісії насамперед слід дослідити, чому не всі медіа дотримуються чинних норм.

Сам суддя Левесон заперечує будь-які припущення щодо того, що комісія обмежуватиме свободу преси. За його словами, кінцева мета – якісна журналістика, а комісія Левесона – це більш суворий орган, ніж уже наявна у Британії Комісія з розгляду скарг на пресу (Press Complaints Commission). Ця організація хоч і давала корисні поради і швидко реагувала, проте не могла змусити газети хоча би брати участь у процесах. Тому нинішня комісія матиме «гостріші зуби».

При підготовці матеріалу було використано повідомлення з таких джерел: BBC, BBC-Русская служба, Hacked Off Campaign, The Guardian, Leveson Inquiry, Wannabe Hacks, Daily Mail