«Традиційні цінності» проти свободи інформації

Автор цієї полемічної статті, який очолює одну з найвпливовіших у світі медіаорганізацій, різко критикує позицію Росії, Китаю і мусульманських країн, не виявляючи водночас поблажливості до Заходу. Попри резонансі негативні наслідки, до яких спричинився антиісламський фільм «Невинність мусульман», Кристоф Делуар відстоює концепцію необмеженої свободи інформації як необхідної передумови політичного, економічного та соціального розвитку.

Не варто марнувати час на перегляд фільму найгіршого ґатунку «Невинність мусульман» (Innocence of Muslims). Та чи повинні політичні лідери й журналісти покладати на автора цієї безглуздої речі відповідальність за заворушення та вишукувати пом’якшувальні обставини руйнівної люті фундаменталістів?

Щоби спробувати загасити полум’я, було зроблено кілька примирливих заяв. Висловлювання жалю з приводу «ексцесів свободи слова» з тактичного погляду може бути розумним кроком. Однак у далекій перспективі це ставить під загрозу свободу інформації, що є необхідною передумовою політичного, економічного та соціального розвитку.

Данські журналісти почувалися вкрай самотніми після того, як 2005 року газета Jyllands-Posten опублікувала карикатури на пророка Мухаммеда. 2008 року було розкрито змову з метою вбити одного з карикатуристів, а 2010-го фактично здійснено замах на його життя. Торік власника пакистанської газети застрелили через те, що він виступав проти чинного в країні закону про богохульство. У Бангладеш та в Афганістані журналістів через те ж саме правопорушення кидали до в’язниць.

Західні медіа не картаються докорами сумління, повідомляючи про екстремізм. Однак хто може заперечувати, що існують релігії, до яких вони можуть ставитися тільки з певною осторогою? Ніщо не може виправдати примусово більшої поваги до релігійної віри, ніж до статей про політичні чи моральні вірування. Чи ці медіа, оговтуючись від заподіяних їм ран, усе ще плекають повагу до інших релігій та до реальної правди? Якщо кожен нав’язуватиме журналістам власні табу, їм не лишиться нічого іншого як коментувати погоду. Поклоняючись Зевсу, їм довелося б вихваляти його грозові громи.

2010 року «Репортери без кордонів» висловлювали надзвичайну стурбованість резолюцією про дифамацію релігій, ухваленою на вимогу Організації ісламської конференції (The Organization of the Islamic Conference) Радою з прав людини ООН. На щастя, Генеральна Асамблея ООН вирішила боротися з релігійною нетерпимістю іншими засобами.

Чи може бути вчинено ще одну таку спробу? Сектантські прихильники злочину богохульства не склали зброї. У Тунісі проект конституції, що нині обговорюється, передбачає кримінальну відповідальність за будь-які нападки на релігію. Глава партії влади «Ан-Нахда» (Ennahda) Рашид Ґаннучі (Rachid Ghannouchi) нещодавно заявив: «Має діяти міжнародне право, яке б визнавало нападки на релігію злочином. Це слід здійснити через Організацію Об'єднаних Націй».

Поряд із проблемою богохульства широка коаліція закликає обмежити свободу інформації в усьому світі під прикриттям захисту традиційних цінностей. 14 вересня Росія, Китай, Узбекистан і Таджикистан висунули в Генеральній Асамблеї ООН проект резолюції, що закликає в ім’я розмаїття історії та культури дотримуватися кодексу поведінки інформаційної безпеки.

Російський доповідач Владімір Карташкін відстоював у Раді з прав людини надзвичайно ретроградські погляди. В основу усіх міжнародних стандартів, стверджував він, слід покласти не визначені конкретно традиційні цінності. Оскільки в лютому ц. р. близько тридцяти неурядових організацій висловили гнівний протест, справа обернулася на краще. Та хто може обіцяти, що в майбутньому універсальним людським правам не буде кинуто виклик «традиційними цінностями», які, безперечно, формулюватимуть держави, що їх підтримують?

Тут слід зазначити, що в Росії дівчат із Pussy Riot за підбурювання до релігійної ненависті покарано дворічними термінами ув’язнення у виправному трудовому таборі. Узбекистан, щоб виправдати погром незалежних журналістів, дедалі частіше посилається на «образу традицій і національних почуттів узбецького народу».

Захід не лишається поза критикою. Сполучені Штати пишаються Першою поправкою до Конституції, однак вважають, що вона не поширюється на WikiLeaks. В Європі Хартія основних прав Європейського Союзу (Charter of Fundamental Rights of the European Union) гарантує свободу релігії та право на критику релігій. Однак деякі держави – члени ЄС не в змозі забезпечити гарантії її виконання. Так, 2010 року Ірландія проголосила богохульство злочином, що карається штрафом у €25 тисяч.

Політичний і дипломатичний наступ, очолюваний Росією, Китаєм, Організацією ісламської конференції та державами Центральної Азії, що спирається на насильницькі ісламські угруповання, викликає тривогу. Ми не хочемо сказати, що Захід має зрозуміліший та збалансованіший глобальний погляд, ніж решта світу. Ноам Хомський (Noam Chomsky) та Едвард Герман (Edward Herman) продемонстрували у своїй праці Manufacturing Consent, що на Заході існують «дві одиниці ваги та два виміри», за якими розрізняють «гідних і негідних» жертв. Нам не слід чекати в іншому світі думок, схожих на тих, що існують у Європі та у Сполучених Штатах. І це добре, бо вони бачать речі, до яких ми сліпі, і навпаки.

Свобода слова та інформації – універсальний принцип. Якщо я очікую застосування його відносно себе, я мушу бажати, щоб інші люди теж користувалися ним. Якщо я відмовляю в ньому іншим, вони не нададуть його мені.

Ніхто не знає, як найкраще користуватися ним. Однак ми повинні зосередитися на тому, щоб перешкоджати прихильникам доктринерської пропаганди використовувати всі форми тиску й обману, аби звести нанівець 19-ту статтю Загальної декларації прав людини, яка гарантує право на свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Автор: Крістоф Делуар (Christophe Deloire), генеральний директор «Репортерів без кордонів»

Джерело: Репортери без кордонів (RSF)

Фільм ненависті як привід

Віденський Міжнародний інститут преси (IP) та Всесвітня асоціація видавців газет і новин (WAN-IFRA) привертають увагу до маловідомого у світі факту – поміркованого висвітлення драматичних подій частиною арабських медіа.

Трейлер не зовсім зрозумілого походження був розміщений у Сполучених Штатах на YouTube для сприяння поширенню фільму «Невинність мусульман». Хоча він неймовірно тупий, нестерпно образливе зображення у ньому пророка Мухаммеда на рівні шкільної пародії викликало хвилю антиамериканського насильства на Близькому Сході.

Хоча пересічний американець образився би на таке зображення і погодився би, що фільм не репрезентує найбільш поширене розуміння ісламу, однак посольства США у цьому регіоні і в Північній Африці стали об’єктами протестів і нападів. Масштаби та інтенсивність їхнього поширення викликають подив, якщо зважити на те, наскільки маргінальний та абсурдний фільм, який нібито їх спричинив.

Постійні демонстрації проти посольств США були зафіксовані у 20 країнах по всьому світу й призвели до загибелі декількох людей. Найбільше шокував напад на консульство у Лівії, де було вбито четверо американців, серед них посла Кристофера Стівенса (Christopher Stevens). Після цього посадові особи в Лівії арештували декількох чоловік за вчинену ними зумисну атаку.

Західні медіа широко висвітлювали протести, зосереджуючи увагу на насильстві, антиамериканських заявах і на заходах безпеки, вжитих посольствами. Та, схоже, менше висвітлювалися протести у мусульманських країнах із осудом нападів.

За словами The Libyan Herald, у Тріполі та Бенґазі «зростала хвиля протестів» із осудом насильства, убивства Стівенса та інших американців. Те ж саме стосується Ємену. Видавець і головний редактор The Yemen Post Хакім Алмасмарі (Hakim Almasmari) розповів нам: у демонстраціях, що вилилися в насильство у Сані, взяли участь сотні мітингувальників і четверо з них загинуло. Та наступного дня протест проти вчинених нападів висловили значно більше людей. Журналісти розповіли IPI, що під час п’ятничної молитви в єменській столиці духовні провідники виступили проти насильства. За словами Алмасмарі, у зверненні, яке вони виголошували, говорилося: «Так, фільм справді поганий, однак на посольство не слід було нападати».

Згідно з оглядами ЗМІ BBC та CNN, чимало хто в арабських медіа засудив не тільки фільм, а й прояви насильства. Водночас у регіоні широко розповсюджене переконання, що такий фільм ніколи не міг би з’явитися без офіційної санкції. Тож влада може й повинна вжити заходів, аби заборонити подібні образливі тлумачення.

Хоча віра в це вочевидь більшою мірою випливає з особистих переконань, вона ілюструє нерозуміння ролі свободи слова у західних суспільствах, де захищені навіть образливі висловлювання. Це непорозуміння можна виправити, посилюючи новинні медіа. Тоді громадяни мали б доступ до ширшого спектру ідей і перспектив. Існує універсальна тенденція: люди вірять у стереотипи. Тільки розмаїті та критично налаштовані ЗМІ можуть кинути виклик непорозумінням, ба навіть дезінформації, на яких ґрунтуються такі стереотипи.

Ось чому нині свобода і незалежність медіа важливіші, ніж будь-коли. І чому нові можливості для створення й підтримки незалежних ЗМІ по всьому світу мають стати пріоритетом. Тим, хто проповідує ненависть і насильство, можна протистояти не ще більшим насильством, а дискусіями та дебатами у національній та міжнародній пресі.

Єгипетська тележурналістка Шахіра Амін (Shahira Amin) сказала нам: «Медіа поводилися стримано й закликали притягнути винуватців до відповідальності. Вони хочуть, щоб Сполучені Штати вжили заходів. Думаю, багато хто не розуміє свободи слова і апелює до США, вважаючи, що вони можуть зробити більше, щоб жорстко придушити таку поведінку».

«Медіа також закликали до стриманості. Було чимало осуду подій у Лівії. Я вперше відчуваю, що люди засуджують такі акції, називаючи їх невиправданими, – додала вона. – Я читала декілька колонок, в яких стверджується, що реакція на фільм завдала більшої образи ісламу, ніж сам фільм».

Амін пояснила, що відповідальність за напад на американське посольство несуть, передусім, екстремістські футбольні фанати та салафіти. За її словами, більшість демонстрантів виливають свій гнів, породжений несправдженими очікуваннями стосовно безпеки, безробіття та високих цін. Ці демонстрації – лише останній прояв гніву проти Сполучених Штатів, що сягає доби колишнього президента Хосні Мубарака.

Єменські медіа, сказав Алмасмарі, засуджують фільм і запевняють, що слід збагнути межі осуду. Є мудріший шлях, стверджують вони. Немає права чинити напади на посольства. Він висловив також сподівання, що коли мусульман називатимуть на Заході терористами, це викликатиме осуд.

«Думаю, що медіа слід відігравати нейтральну роль, а не ставати на чийсь бік. Таке середовище ми хотіли б бачити і на Заході, де люди розуміють, що правильно, а що хибно, засуджують помилки і не вдаються до узагальнень у релігійному питанні», – сказав єменський журналіст.

Через зростання масштабів антиамериканських протестів (а згодом проти британських і німецьких посольств у Судані та закриття французьких посольств після публікації сатиричних карикатур) роль медіа стає дедалі важливішою. Соціальні медіа дають можливість людям в усьому світі обмінюватися свіжою інформацією та висловлювати широкий спектр особистих поглядів. Але тільки традиційні медіа уповноважені й мають можливість висвітлити появу фільму, протести і реакцію на них у політичному та культурному контексті.

Слід постійно наголошувати, що ті, хто створив «Невинність мусульман», висловлюють настрої жменьки осіб. Як і ставити у центр уваги, що у Сполучених Штатах навіть прояви ненависті перебувають під захистом Першої поправки до Конституції. Отже, уряд спроможний зробити небагато корисного, щоб зупинити їхнє поширення чи покарати його творців, яким би огидним не був їхній міні-виріб.

Західні медіа також можуть краще пояснити реакцію в арабському світі, розрізняючи тих, хто закликає на демонстрації, і тих, хто сподівається (чи бере участь) у нападах та грабіжництві. У протестах закладено більше, ніж екстремістську реакцію на аматорський фільм, зроблений купкою маргінальних професійних ненависників. Є давні образи до США, які спливають на поверхню (і можуть бути використані з корисливою метою), і є абсолютно різне розуміння того, якими мають бути обмеження свободи слова. Наприклад, The New York Times повідомила, що книгу «Код да Вінчі» було заборонено в декількох країнах Близького Сходу, оскільки її визнали образливою для християнства, і що, скажімо, в Єгипті заборонено оскверняти будь-яку з трьох аврамічних релігій. Журналіст також зазначає: в Єгипті широко розповсюджене переконання, що заперечення Голокосту є незаконним у США, а це не відповідає дійсності.

Це – те, що американцям слід знати, аби краще зрозуміти протести в Єгипті, і те, на яку дезінформацію потрібно звертати увагу медіа.

Світ складний. У такий час важливіше, ніж будь-коли, щоб медіа могли вільно повідомляти правду і висловлювати свої судження спокійно, з ясним поглядом. Не дозволимо купці негідників фільмом ненависті та зловісними нападами унеможливити належне інформування людей. Протистояти цьому можуть лише єдині інституції, що мають на це чіткий мандат, – незалежні медіа.

Ця редакційна стаття є спільною заявою віденського Міжнародного інституту преси (IPI) та паризької Всесвітньої асоціації видавців газет і новин (WAN-IFRA).

Джерело: Міжнародний інститут преси (IPI)

Пакистанський імам прагне, щоб «кипіла кров»

Німецький тижневик представив войовничого проповідника, який намагається використати фільм «Невинність мусульман», щоби встановити верховенство ісламу в усьому світі.

Для Абдула Азіза Ґазі (Abdul Aziz Ghazi) відео, що ображає пророка Мухаммеда, – бажана вигода. Радикальний ісламський проповідник із Червоної мечеті у пакистанській столиці Ісламабаді вимагає: усі мусульмани повинні подивитися фільм. Випадок показує, як цей проповідник ненависті використовує настрої.

Він вбачає у цьому ще одну можливість для ісламської революції. Сидячи на барвистому килимі у своєму бюро в мечеті, Абдул Азіз Ґазі вдоволено посміхається. Він одягнений у білосніжну бавовняну сорочку, що сягає колін, і в білі штани. Для зйомки він пов’язав тюрбан білою тканиною. Він знає, що багато залежить від зовнішнього ефекту.

Ґазі, якому трохи за п’ятдесят, – імам горезвісно відомого молитовного дому, який відвідують радикали і навіть таліби. Тамтешні проповіді відлунюють далеко за межами міста. Ґазі – сильна особа. Його мета – встановити верховенство ісламу спочатку в Пакистані, а потім – в усьому світі.

Для нього американське відео, в якому пророка Мухаммеда зображено як жахливого сексуально невситимого педофіла і бабія, у самий раз. Газі прагне скористатися люттю, яку викликав фільм, щоб наблизитися до своєї мети. У традиційній п’ятничній проповіді він хоче закликати вірян протестувати проти фільму, «якщо потрібно, навіть силою».

Та чи відповідає він стереотипу сповненого насильства й ненависті мусульманина, який піддається на провокації? Того, хто протестує, не знаючи до пуття проти чого? Чи не було би більше сенсу просто нехтувати тим, що сталося? Чи, принаймні, влаштовувати демонстрації, не вдаючись до сили?

«Я бачив фільм, – каже він. – Як я можу лишатися пасивним? Я знаю, проти чого ми боремося. Ви можете побачити, як пророк Мухаммед, – мир його душі, – займається сексом із різними жінками. Вони голі. Як Ви можете це прийняти?».

Імам готовий вибачити все, окрім трьох речей, які не можна лишати безкарними: образу Бога, Пророка і Корану.

Довкола нього сидять декілька його учнів, ззовні – охоронець із кулеметом. Усі вони мовчки кивають.

Ґазі вимагатиме від вірян «неодмінно подивитися відео, воно того варте».

Чому люди повинні дивитися фільм, якщо він такий образливий? «Щоб кипіла кров», – він і шкірить зуби.

Саме тому уряд Пакистану завбачливо заборонив доступ до YouTube. Однак Ґазі знає: «Є інші способи знайти фільм в інтернеті». У таких, як він, за його словами, боротьба – у крові. «Чого варте життя, якщо ви не готові боротися за Бога та за нашу честь і, якщо необхідно, за це вмерти?».

Він хоче дати конкретні рекомендації у своїй проповіді: хто спроможний боротися – мусить вирушити в Афганістан та приєднатися до війни проти НАТО, що представляє Захід. А тим, хто цього не може зробити, – поборювати пакистанський уряд, бо він теж «представляє Америку».

«Інакше чому наші політики виконують усі забаганки Вашингтона, дозволяють нальоти безпілотників і згоджуються з убивством нашого брата Усами бен Ладена? Не тому, що вони надто слабкі. Вони – духовні брати американців. Вони зрадили власний народ».

Схоже, що ісламіст Ґазі очікував провокацій ненависників ісламу. Провокація викликає насильство, після чого нові провокації викликають ще більше насильство.

Трагізм у тому, що одні представляє не Захід, а інші – не мусульман. І все ж події визначають вони. Фільм, у якому іслам названо «раковою пухлиною», і реакція на нього є уроком: навмисна провокація під маскою свободи слова і свободи преси провокує насильство під маскою відновлення честі. У багатьох мусульманських країнах відео викликало антизахідні протести, було кілька смертельних випадків.

Французька сатирична газета Charlie Hebdo, незважаючи на потрясіння, опублікувала нові карикатури на пророка Мухаммеда. Уряд Франції у відповідь посилив заходи безпеки за кордоном.

Ненависть падає на благодатний ґрунт.

Ґазі, який заперечує зв’язки з талібами і терористичною мережею «Аль-Каїда», хизується тим, чим не можна нехтувати. Навіть якщо він належить до меншості готових до насильства мусульман, чимало хто почує те, що він хоче сказати.

У Пакистані еліти вважаються корумпованими, а феодальні структури роблять неможливим соціальне піднесення. Тож багато людей живуть злиденно. Війна в Афганістані, а раніше в Іраку, та постійні нальоти американських безпілотників сприймаються як військова кампанія Заходу проти ісламу. Ненависть у проповідях – таких, які проголошує Ґазі, падає на благодатний ґрунт. Його звернення зрозумілі кожному: тільки іслам може вирішити всі проблеми, тільки іслам викорінить корупцію, опікуватиметься соціальним миром і справедливістю.

П’ять років тому, влітку 2007-го, духівники Червоної мечеті зайшли надто далеко. Їхні духовні вихованці діяли дедалі зухваліше, поширювали страх і терор, залякували торговців компакт-дисками, власників інтернет-кафе, перукарень та нібито викрадали з борделів повій. Вони зажадали, щоб уряд застосовував ісламський закон і погрожували громадянською війною. Тоді будівлі брали приступом вояки.

Під час боїв, що розгорілися, загинуло понад 100 осіб. Серед них – брат Ґазі, з яким він правив у мечеті. Коли сам Ґазі намагався втекти, закутавшись у бурку, його схопили.

Екстремісти оголосили стан війни. У перші тижні після подій у Червоній мечеті по всій країні тривали заворушення.

Ґазі відбув два роки у в’язниці. Його повернення до Червоної мечеті святкували тисячі вірян.

Протягом останніх трьох років уроджений белуджі став найвпливовішим проповідником ненависті в країні. 2007 року він велів спорудити в іншому районі Ісламабада медресе замість тієї школи, що стояла поряд із мечеттю й була зруйнована військовиками. Цього разу в житловому районі, де важче вчинити напад.

Автор: Хаснаїн Казім (Hasnain Kazim), Ісламабад

Джерело: Spiegel

Підготував і переклав Аркадій Сидорук