Журналісти Гватемали постійно стикаються з погрозами, цензурою та мають низьку заробітну платню. Власність на ЗМІ надзвичайно сконцентрована: чотири з п’яти найбільших телеканалів належать одній особі, мексиканському бізнесмену.

Впродовж декількох місяців журналісти з різних регіонів країни організовували зустрічі, щоб обговорити проблеми ЗМІ та запропонувати реформу медіагалузі. У них також брали участь закордонні медіаексперти.

У липні 2012 року Гватемалу відвідав професор Стефан Вард, директор Центру журналістської етики у Школі журналістики та масових комунікацій Університету Вісконсин-Медісон. Він провів серію зустрічей із журналістами та медіапедагогами, щоб обговорити, яким чином етика може бути частиною реформи ЗМІ, що борються за вживання.

Оскільки ця проблема також є актуальною для України, пропонуємо переклад статті Стефана Варда, що була опублікована на порталі PBS Mediashift під назвою «Навіть у неблагополучних медіа Гватемали журналістська етика має значення».

Ось декілька питань для перевірки ваших поглядів щодо важливості журналістської етики. У країнах, що розвиваються і в яких ЗМІ борються за виживання, наскільки доречно говорити про етику? Коли економічні та політичні проблеми розхитують медіа, чи є сенс говорити про принципи та ціннісні орієнтири?

Ось дві точки зору.

Твереза, суто реалістична точка зору. Етика прийде пізніше, коли в нас будуть вільні та економічно незалежні ЗМІ. Вирішіть спочатку практичні проблеми, а потім кажіть про ідеали та принципи.

М’яка, ідеалістична точка зору. Обговорювати етику завжди потрібно, якщо вас хвилює хороша журналістика. Журналістам, які борються з іншими перешкодами, все одно потрібна етика.

Загалом я прихильник другої точки зору, але, як на мене, вона дещо абстрактна.

Ідеалістична точка зору розглядає універсальні, глобальні етичні цінності, не звертаючи уваги на особливості місцевого медіаландшафту. Апелювати до загальної цінності етики – це те саме, що Джон Стюарт Мілль називав «мертвою догмою»: переконання настільки звичне для нас, що ми забуваємо, чому ми відстоюємо його.

Зазвичай потрібно стикнутися з реальністю, щоби ще раз переглянути переконання. Для мене такою «зустріччю з реальністю» стала подорож до Гватемали, де я спілкувався з журналістами та тренерами з журналістики, щоб обговорити проблеми медіаетики.

Необхідність медіареформи

У Гватемалі зростає об’єднання журналістів, викладачів, громадських організацій, які намагаються розпочати рух за медіареформу. Це не дивно. Багато журналістів мають низьку зарплату, що робить хабарі привабливими для них. Політики та кримінальні авторитети залякують і вбивають журналістів, які пишуть непопулярну правду про громадянську війну, наркотики й корупцію. Монополія в медіавласноті дуже висока.

Багато ЗМІ настільки зубожілі, що піддаються тиску з боку рекламодавців. Вчені, які створюють журналістські навчальні програми, скаржаться, що багато студентів (та журналістів-практиків) не зацікавлені в дискусії про етику чи професійні стандарти. Журналістика – це робота, а не служіння інтересам громадськості.

Тому я спитав себе: навіщо тут розмови про етику? Чи не посідає вона друге місце після забезпечення кращих умов для роботи гватемальських журналістів?

Це привело мене до переоцінки ситуації з етикою. Я став тверезим ідеалістом.

Заявити про проблему

Нам відомі загальні причини, через які потрібно дотримуватися професійної етики. Етика сприяє відповідальним публікаціям. Вона сприяє зростанню професіоналізму ЗМІ, які замислюються над своєю соціальною роллю та можливістю допомогти чи зашкодити суспільству.

У таких країнах як Гватемала, де медіареформа стоїть на порядку денному, є додаткові практичні причини, аби впроваджувати етику.  

По-перше, журналістам потрібні зрозумілі й чіткі орієнтири, щоб окреслити напрям та межі реформи, а також щоб довести владі правильність своїх вимог.

По-друге, реформатори повинні артикулювати, що саме вони відстоюють, а також мають пояснити ці ідеї громадськості. Журналісти повинні пояснити, чому їхні заклики до реформи не є егоїстичними та керованими власними інтересами чи вигодами. Реформатори мають показати, як завдяки цим ідеям буде розвиватися більш здорове суспільство, та продемонструвати зв’язок з іншими організаціями, які прагнуть реформ, наприклад, із організаціями захисту прав людини.

Інакше громадськість буде відхиляти журналістські ініціативи. Наприклад, вимога більших свобод в інформаційному законодавстві може неправильно сприйматися – як бажання журналістів писати про приватне життя інших. Тому пояснення вимог повинно спиратися на етичні міркування та висновки про цінність свободи преси, про те, чому журналісти мають бути незалежними, і який зв’язок між медіа та демократією.

По-третє, етика повинна бути частиною журналістського виховання та освітніх програм. Це змінить самосвідомість наступного покоління гватемальських журналістів та надихатиме їх на ширше бачення журналістики.

Медіаетика у Гватемалі має включати навчання чесності й точності у журналістиці, однак вона має йти ще далі. Медіаетика має бути формою соціальної активності: щоби створити нову систему ЗМІ, якої потребує Гватемала.

Етика для широких мас

Навіть якщо ми погодимося, що етика важлива, питання лишаться: як ввести етику в громадський дискурс про медіа в Гватемалі та подібних країнах?

Реформатори повинні розпочати зі всенародної дискусії, що мобілізує гватемальських журналістів і дозволить їм визначити свої проблеми та рішення. Етика не повинна бути цінністю, яку нав’язують іноземні експерти. Журналісти самі для себе мають з’ясувати значення «служіння суспільству» і «свободи преси». Локальне та глобальне має об’єднатися, щоби створити гватемальську філософію ЗМІ.

Етична дискусія не повинна відбуватися у вигляді абстрактних розмов у класних кімнатах та аудиторіях. Найкраще, щоб дискусії та зустрічі журналістів були пов’язані з практичним обговоренням економічних і політичних проблем у медіа й того, які типи соціальних дій можуть зменшити проблеми.

Інші цілі – прагнення чесної зарплати для репортерів, демонополізація власності ЗМІ і захист журналістів – не мають розглядатися як проблеми, не пов’язані з етикою. Ці проблеми і є етичними проблемами. Етика – це не риторика вищих матерій, що з’являється після вирішення «головних» проблем ЗМІ. Етика адресована до реальних, жорстких проблем журналістики.

Тож після сумнівів і роздумів, я повернувся до початкового переконання: етика є важливою. Але подорож до Гватемали була потрібна. Я краще зрозумів причини свого переконання. Я став краще розуміти, як етика повинна відповідати на відмінності у медіапросторах країн.

Моя мертва догма тепер більш схожа на живе переконання, що краще підходить до складного медіаасвіту.

Автор – Стефан Вард (Stephen Ward) – професор, директор Центру журналістської етики у Школі журналістики та масових комунікацій Університету Вісконсин-Медісон. Засновник консультативного комітету з етики Канадської асоціації журналістів, колишній директор Вищої школи журналістики у Ванкувері. Автор книг «Глобальна журналістська етика» (2010), «Медіаетика без кордонів: глобальна перспектива» (2010), «Творення журналістської етики: шлях до об’єктивності та далі» (2005).

Джерело: PBS Mediashift

Переклад: Марина Дорош