Польський медіаексперт Марек Міллер (Marek Miller) працює в Google News Lab — проекті ІТ-гіганта, місією якого визначається «колаборація із журналістами та підприємцями задля просування інновацій у новинах». Така «лабораторія» працює в 50 країнах, а тренери фокусуються на чотирьох напрямках: боротьбою з дезінформацією, підтримці локальних медіа, інклюзивній журналістиці та нових напрямках (відео 360°, робота з даними тощо).

Раніше пан Міллер 15 років працював журналістом у польських виданнях. Серед них — Polska Press Group, найбільший у Польщі видавець локальних ЗМІ. Також він організовував конференції та майстер-класи для журналістів і був головним редактором профільного видання для медіа Presa.info.

До України експерт завітав на Львівський медіафорум, де провів тренінг з використання інструментів фактчекінгу. Приміром, про той чи інший сайт вам зможуть більше розповісти сервіси Whois, Waybackmachine; глибше дослідити фото можна завдяки RevEye чи Forensically; а відео — YouTube DataViewer та Invid. Також спікер зосередив увагу на інструменті MapCheсking, який дозволяє перевірити кількість людей, що може поміститися на певній площі.

«Детектору медіа» Марек Міллер розповів, чому компанія Google почала опікуватися якістю журналістської роботи та якими шляхами дезінформація отруює інформаційне середовище Польщі.

— Ви довгий час працювали у Polska Press Group. Чи можете розповісти, яка зараз ситуація з локальними медіа у вашій країні?

— Польські регіональні ЗМІ піддаються тим самим процесам, які нині проходять у всьому світі. У Польщі за 3-4 роки регулярно повторюється те, що перед тим відбувалось у США. Зараз діджиталізація медіа стає швидшою.

Якщо ми говоримо про друковану пресу, то наклади падають. Дедалі менше людей хочуть читати надруковану на папері інформацію. Хоча Руперт Мердок (міжнародний медіамагнат. — Ред.) якось передрікав, що друк зникне до 2017 року, проте й у 2019-му він непогано живе. Зараз уже йдуть розмови про смерть преси у 2025-му. На мою думку, поки діти в школах будуть використовувати друковані підручники, доти преса буде актуальною.

У цифровому світі все те ж саме. Інтернет — це ринок цифрових передплат. На жаль, не так багато видань у Польщі фокусуються на цифровій передплаті. Лідер — Gazeta Wyborcza, яка продає майже 150 тис. передплат на місяць. Інші видання також намагаються продавати доступ до контенту різним способами, не тільки помісячно, але й денні варіанти чи на частину контенту. Rzeczpospolita також намагається налагоджувати систему передплати. Я читав звіт про те, що передплата в Polska Press росте — у них лише частина контенту платна, а це одна з найбільших груп регіональних видань.

— Розкажіть, будь ласка, детальніше про програму Google News Lab. Ви показували відео, що одна з причин її створення — турбота компанії про якісну журналістку. Проте чи не є Google однією з причин сучасного стану медіа? Ця компанія забирає з ринку левову частку інтернет-реклами.

— Я не можу зараз відповідати за всю компанію, але спробую відповісти з точки зору медіаексперта. Я вірю, що в інтересах Google — підтримувати ЗМІ та їхні заробітки. Адже коли звернути увагу на роль Google, то це пошук і видача найкращого пошукового результату. Якщо пошук буде нерелевантним до того, що люди прагнуть знайти, то це не працюватиме належним чином. Саме тому, ймовірно, журналістика важлива для цієї компанії.

Крім того, люди змінюють свої звички шукати інформацію. Раніше вони шукали терміни й дефініції, а зараз більше ставлять питання: «Як зробити щось?», «Що відбувається?» тощо. Коли щось трапляється в Парижі, ви можете подивитись у Google Trends, скільки людей ідуть не на новинні сайти, а до Google і запитують: «Що відбувається зараз у Парижі?». Вони хочуть чіткої та чесної відповіді. Тому журналістика в цьому плані дуже важлива для компанії. Разом з тим, справді, великі ІТ-компанії несуть на собі частку відповідальності за те, що зараз відбувається на медіаринках.

З іншого боку, Google працює над тим, щоб захистити журналістику. Приміром, я в Google News Lab відповідальний за роботу в Центральній та Східній Європі. Я йду в різні пресцентри, де спілкуюся з журналістами та головними редакторами, відвідую університети. У Львові я також, окрім медіафоруму, завітав до університету та зробив презентацію для студентів факультету журналістики. Для Google важливо навчити якомога більше людей таким речам, як фактчекінг (перевірка інформації). Це важливо для того, щоб люди отримували релевантну інформацію на їхні пошукові запити.

— Яка ще мета роботи Google News Lab?

— Основні теми, які ми покриваємо: збір новин, журналістика даних, кібербезпека. Таких викладачів, як я, зазвичай наймають на один рік (однорічний контракт). Фактчекінг та верифікація є лише однією з тем, але досі залишається купа невеликих видань, які мають проблеми з використанням усього потенціалу Google News чи інструментів із журналістки великих даних. Є купа фантастичних безкоштовних інструментів, які дозволяють зробити цікаві інфографіки. На мою думку, це дуже важливо.

Коли ми говоримо про фактчекінг та перевірку даних, то говоримо про брехню. Цифри ніколи не брешуть, але вони нудні. Коли ж люди дивляться на рухомі графіки, які допомагають порівняти певні зміни — це інша річ. Утім, створення таких графіків — навички, які треба тренувати.

Боротьба компанії з дезінформацією

— Можете також розповісти, як Google зараз балансує між свободою слова та боротьбою з дезінформацією?

— Знаю, що Google впроваджує «фактчекінговий тег», яким будуть позначатися неправдиві історії. Для цього компанія співпрацює з фактчекінговими організаціями — такими, як Snopes. Це поки недоступно по всьому світу. Але у США та Південній Америці (у Європі також впроваджується) після того, як історію спростували, інформація видаляється з результатів пошуку.

— Вона зникає і з пошуку, і з Google News?

— Так. Приміром, ви шукаєте інформацію про те, що «вакцини провокують аутизм», що вже спростовано. У США ви не знайдете у Google за таким запитом жодної статті. Ви знайдете відомості про це на Snopes, їхнє спростування цього міфу. Таким чином ніхто через Google не буде клікати на підозрілі сайти з інформацією про вакцинацію.

Фото - з Facebook  Марека Міллера

— Google у YouTube також намагається впровадити спеціальні позначки на відео, що розповсюджували дезінформацію. На роликах даються посилання на дотичні відомості, але з перевірених джерел.

— Ця функція поки теж недоступна у всіх регіонах. Я пам’ятаю, коли був у Штатах та дивився Russia Today, то мені показували позначку, на якій ішлося про те, що RT на 100% фінансується урядом Росії. Коли я подивися на їхні відео з України, то такої позначки не побачив.

До речі, фейкове відео з Ненсі Пелосі (Nancy Pelosi, американська політикиня-демократка. — Ред.) було також видалено з YouTube. На нього поскаржилися, і його видалили з усієї платформи. Але, до прикладу, Facebook це відео залишив. Ця компанія лише позначила його як неправдиве, але залишила, бо, певно, воно привертає багато уваги.

— Ви розповідали також, що інколи допомагали прибирати фейкові історії з Google News. Як це працює?

— Справді, у випадках, коли користувачі бачать у видачі результатів неправдиві новини, варто звертатися до компанії та повідомляти про це. Я сам так роблю, звертаю увагу на певні неправдиві новини.

Інформаційні маніпуляції в Польщі

— Чи ви помітили кампанії з дезінформації в Польщі під час виборів до Європарламенту, які пройшли наприкінці травня?

— Чогось схожого на Brexit не було. Ми можемо говорити про певні заяви політиків, але вони часто балансують на межі неправди. Наш прем’єр-міністр, приміром, може говорити про якісь цифри зі стелі, але я б не називав це кампанією — так працює політика.

Хоча була інформація від партії KORWiN, лідером якої є Януш Корвін-Мікке (Janusz Korwin-Mikke). Він намагається регулярно пройти то на пост президента, то в парламент, але це йому так і не вдається. Я читав на одному сайті з фактчекінгу про тролінгову кампанію на його користь. Цих тролеботів пов’язують з Росією. Вони переконували в тому, що KORWiN буде найкращим вибором для громадян Польщі.

— Наскільки, на вашу думку, російська пропаганда зараз впливає на громадську думку в Польщі?

— Вважаю, що наша країна не входить до тієї групи країн, у яких є сильний російський вплив у медіа. Але є підозрілі ресурси, які зараз набирають популярності з якихось причин. Вони не є мейнстримними, але намагаються вибудовувати репутацію, і їх дедалі частіше цитують у соціальних мережах. Одним з таких, на мою думку, є Kresy.pl. Це сайт, який завойовує аудиторію східної Польщі. Часто цей ресурс акцентує на націоналістичному контенті.

Нещодавно також було дослідження Оксфордського університету щодо нездорових новин (junk news) під час виборів до Європарламенту, де аналізували контент сімома мовами, у тому числі польською (до нездорових новин дослідники зараховували екстремістський, сенсаційний або конспірологічний політичний контент. – Ред.). У польській інформаційній сфері виявили, що 21% трафіку припадає саме на нездорові новини, а Kresy.pl назвали одним із найбільш підозрілих сайтів.

— Які шляхи поширення дезінформації ви зустрічали в Польщі? Каналами для неї стають такі підозрілі сайти?

— Здебільшого неправдива інформація поширюється за допомогою соціальних мереж. З одного боку, мейнстримні медіа мають навчатися, щоб не поширювати неперевірену інформацію. Медійникам слід зупинитися і перевіряти чутки. З іншого боку, ми маємо суспільство, яке часто не готове до таких викликів. Якщо я часто стикаюся з труднощами під час своїх занять, коли вчу журналістів розрізняти фейки, то що вже говорити про інших користувачів, які також щодня стикаються з такими викликами. Інколи людям достатньо лише правдоподібної веб-сторінки популярного медіа, але насправді це буде фейк-дублікат.

Тут я покладаю велику відповідальність на такі компанії, як Google та Facebook, які мають навчитися відстежувати таку інформацію і налаштовувати свої алгоритми, щоб її ставало дедалі менше в стрічках користувачів.

Штучний інтелект: загроза чи допомога

— Польща є членом ЄС на НАТО. Чи це якимось чином допомагає країні боротися з дезінформацією? Я знаю, наприклад, про різні дослідження Центру стратегічних комунікацій НАТО (Stratcom) щодо цієї теми.

— Певною мірою так, допомагає. До прикладу, є проект EUvsDisinfo, який розвінчує різну дезінформацію Росії. Але цей проект більше фокусується на здібності аналітиків, які спростовують неправдиву інформацію. Це не технічне рішення.

— Чи відомо вам, можливо, щось більше про технічну сторону такої боротьби?

— Дослідники Університету Нью-Йорка нещодавно заявили, що у фотокамери (чи це дзеркальна камера, чи ні) можна додати функцію створення своєрідних водяних знаків, які надалі фіксуватимуть імовірні маніпуляції із зображенням. Це може стати проактивним інструментом для боротьби з глибинними фейками. Багато хто зараз думає про те, як боротися з такими маніпуляціями на рівні програм та алгоритмів, але це рішення йде далі, зачіпаючи технічну частину. Хоча вже є штучний інтелект, який може із заданого речення писати тексти. Наприклад, це програма від OpenAI, яку закрили бо боялись використання її для створення фейкових новин.

— Можливо ви знаєте про кейс сінгапурського Esquire, частину номера якого створив штучний інтелект. Вони навіть зробили тест для читачів, де пропонували визначити шматки, створені роботом і людиною. Приз — поїздка на Мальдіви.

— На жаль, не чув про це. Але знаю про таких «роботів», що пишуть новини для деяких розділів інформаційних агентств. Ці технології можуть бути загрозою або навпаки — корисним інструментом для журналістів.

— То чи це справді інструмент для медіа чи професія вимре, як мамонт?

— Наприкінці кожного такого робочого ланцюга завжди стоїть людина. Буде залежати від того, які мотиви в цих людей. З огляду на це ми можемо назвати такі технології або допоміжним, або навпаки — небезпечним. Звісно, програми будуть дедалі важливішими.

Чи журналістика буде й надалі нашою роботою? Скоріше за все, так. Я не вірю в те, що в найближчому майбутньому алгоритми зможуть замінити кореспондентів. Ми можемо собі уявити ситуацію, на кшталт серіалу «Чорне дзеркало», коли машина навчиться розпізнавати обличчя на вулицях міст і писати якісь тексти про події. Утім, цей штучний інтелект мають навчати люди.

— Головний редактор Esquire Норман Тан (Norman Tan) казав, що, використовуючи штучний інтелект, вони намагаються подивитися на об’єктивність з іншого боку. Тому що кореспонденти не є повністю об’єктивними, вони послуговуються часто своїм минулим досвідом. І ви на лекції теж казали, що не вірите в об’єктивність журналістів.

— Це питання філософсько-етичне. З одного боку, я прошу людей бути об’єктивними, але це стосується тих моментів, коли вони намагаються визначити, чи є новина фейком, чи ні. Я не прошу їх бути об’єктивними вічно.

Уявімо, що можна бути повністю «прозорими» та об’єктивними, взагалі прибираючи суб’єктивізм, — хіба це не стає страшенно нудно? Думаю, коли ми аналізуємо нинішню журналістику, то мова не має йти про повністю об’єктивність, а більше про те, скільки суб’єктивізму є в цій роботі.

Крім того, певна позиція журналіста — це важливо, адже людям треба пояснювати, що відбувається. Недостатньо сказати «Уряд сьогодні вирішив щось» і крапка. Це буде об’єктивно, чи не так? Але після цього має бути пояснення, яким буде наслідок ухваленого рішення, а це вже суб’єктивна частина матеріалу.