Анатолій Марциновський: В Україні бракує міжнародних журналістів, які би спеціалізувалися на Росії чи США

Анатолій Марциновський: В Україні бракує міжнародних журналістів, які би спеціалізувалися на Росії чи США

14:30,
14 Листопада 2015
5379

Анатолій Марциновський: В Україні бракує міжнародних журналістів, які би спеціалізувалися на Росії чи США

14:30,
14 Листопада 2015
5379
Анатолій Марциновський: В Україні бракує міжнародних журналістів, які би спеціалізувалися на Росії чи США
Анатолій Марциновський: В Україні бракує міжнародних журналістів, які би спеціалізувалися на Росії чи США
Чому міжнародна журналістика залишається другорядною для українських медіа і яким темам ЗМІ мали би приділяти більше уваги – в інтерв’ю для MediaSapiens розповідає Анатолій Марциновський.

Якою б не була актуальною міжнародна тематика, українські ЗМІ не приділяють їй достатньої уваги, вважає Анатолій Марциновський, журналіста-міжнародник із багаторічним досвідом, експерт із питань ЄС. Єдиний виняток – європейська інтеграція. Проте й вона вже стала питанням радше внутрішнім, а заглиблюватися в дипломатичні дискурси ЄС та світу немає ні бажання, ні можливостей.  В інтерв’ю MediaSapiens Анатолій Марциновський розповів, якою є сьогодні міжнародна журналістика в Україні та де шукати її майбутнє.

Пане Анатолію, якою, на вашу думку, є сьогодні міжнародна журналістика в Україні?

Це досить скромний сегмент української журналістики в цілому. Проблема, яка існувала ще на початку незалежної України, залишається. Можливо, навіть стала більшою. Рідкістю залишаються міжнародні відділи в українських медіа. А такі, що складаються з достатнього для якісного висвітлення міжнародної тематики штату, взагалі майже фантастика. Міжнародна журналістика, якщо ми розуміємо під нею не перепублікацію інформації з інших джерел або не лише це, – як і раніше другорядна для наших ЗМІ.

Причин цієї другорядності кілька. Насамперед це звична концентрація медіа на внутрішніх справах. Мабуть, дається взнаки ментальність «моя хата скраю» та багатовікова суб’єктність України в міжнародних відносинах. Хоча агресія Росії та сумна історія з Будапештським меморандумом є хорошим нагадуванням про те, що «скраю» бути не виходить і процеси поза межами України рано чи пізно даються взнаки. Однак наразі серйозна «міжнародка», як правило, не є серед пріоритетів для власників ЗМІ чи у редакційній політиці того чи іншого медіа.

Є ще одна традиційна причина – вартість міжнародної журналістики. Це й потреба у згаданій вище такій комплектації міжнародного відділу, яка би забезпечувала його якісну роботу. І витрати на відрядження за кордон, а ще більше – на кореспондентські пункти в інших країнах, хоча би в найважливіших для нас. Зараз їх мають лише кілька українських ЗМІ, насамперед інформагенції та потужні телеканали. Частіше медіа користуються журналістами-фрілансерами – це певним чином рятує ситуацію, однак для сталої роботи цього недостатньо.

Чи змінилося висвітлення питань, пов’язаних із відносинами України та Євросоюзу, після підписання Угоди про асоціацію?

Однозначно змінилося в тому сенсі, що після підписання тематика асоціації перейшла від категорії дипломатичних справ до внутрішніх. Дуже важливо для журналістів і редакторів зрозуміти, що Угода про асоціацію та інтеграція із Євросоюзом – це насамперед внутрішні реформи, які стосуються буквально всього: від боротьби з корупцією та реформи судочинства до стандартів виробництва продукції та менеджменту на якомусь місцевому підприємстві, яке планує вийти на ринок ЄС.

Дипломатичну складову асоціації вже практично виконано. Так, існує ще абсолютно беззмістовний діалог у трикутнику Україна – ЄС – Росія щодо передбаченої угодою глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі, але це не так важливо. 1 січня 2016 року розпочнеться тимчасове застосування Угоди про асоціацію в повному обсязі, в тому числі що стосується вільної торгівлі з ЄС. І тематика для медіа у зв’язку з цим – боротьба з корупцією і створення належних умов для бізнесу, гармонізація українського законодавства з європейським, інші технічні питання, пов’язані з виходом на ринок Євросоюзу і так далі. Тобто європейський сегмент міжнародної журналістики наближається, по суті, до внутрішньої журналістики. Те ж саме можна казати про тематику фінансової допомоги ЄС Україні – вона, як правило, так само обумовлюється внутрішніми реформами.

На що слід звертати увагу журналістам при висвітленні тематики Угоди про асоціації з ЄС?

З практичного погляду, мабуть, найцікавішими є економічні положення Угоди, насамперед стосовно створення зони вільної торгівлі. Адже це стосується бізнесу й нових робочих місць, споживчих цін, конкуренції на ринку. Тобто це напряму зачіпатиме населення, інакше кажучи – аудиторію ЗМІ. А загалом у тому, що стосується пріоритетів у реалізації угоди, треба дивитися порядок денний асоціації.  Це спільно узгоджений Києвом та Брюсселем документ, у якому все прописано.

Окрім Угоди про асоціацію та ЗВТ, які ще є важливі європейські теми? Можливо, питання віз?

Звісно, питання можливого надання нам Євросоюзом безвізового режиму. Цими днями чи тижнями ця тема на першому місці, оскільки влада має довиконати вимоги ЄС. Якщо ж казати про ширшу європейську тематику, то не варто забувати про Раду Європи. Хоча ця організація й перебуває у глибокій екзистенційній кризі, однак Україна є її членом і має певні зобов’язання. Структурами РЄ є Венеціанська комісія та Європейський суд із прав людини, робота яких важлива для України та її громадян.

Ви тривалий час працюєте над висвітленням саме міжнародних питань. Спираючись на цей професійний досвід, якими, на ваш погляд, мають бути якості журналіста, який хоче писати про міжнародні відносини?

Міжнародні відносини – це досить широке поняття. Свого часу в міжнародному відділі газети «Голос України», де я працював, був розподіл між журналістами країн і організацій. Тобто всі не займалися всім. Спеціалізація, бажано якомога глибша – тоді журналіст є фактично експертом, дуже компетентним у своїй сфері. Це гарантує якість висвітлення, недопущення в медіапросторі різноманітних спекуляцій та перекручень, якими часто грішить влада та нібито експерти, які насправді такими не є. Недавній приклад: у вересні було опитування (закрите опитування, здійснене київською соціологічною службою для однієї з європейських організацій. – MS), у якому українців запитували:  яка саме допомога з боку ЄС є пріоритетною для України? Понад 20% назвали пріоритетом миротворчу місію ЄС на Донбасі. Свого часу цю ідею активно піарило українське керівництво, хоча будь-якому фахівцеві була зрозумілою її утопічність. Журналісти мали би донести це до аудиторії, однак владі вдалося до певної міри вкласти цю ідею в мізки людей. Ясно, тепер про миротворців ЄС уже ніхто не згадує.

Водночас у згаданому опитуванні скасування візового режиму пріоритетним вважають лише 14%. Хоча це, на відміну від європейської миротворчої місії, є реальним – принаймні, так було у вересні. І що дуже важливо: питання безвізового режиму не замикається на простому скасуванні потреби йти в консульство за візовою наклейкою в паспорт. В рамках виконання Україною Плану дій із лібералізації візового режиму від неї вимагається конкретних реформ, здійснення яких – в інтересах усього суспільства, а не лише потенційних туристів до країн Шенгенського простору. Це дуже важливо розуміти журналістам і доносити до своїх читачів, глядачів чи слухачів. Отож, у випадку з миротворцями медіа не зашкодили владі створити фальшиві очікування, принаймні серед значної частини населення. А щодо безвізового режиму – не донесли до суспільства всієї інформації.

Якщо казати про журналістську міжнародну спеціалізацію, то я би звернув увагу на один момент. В Україні є група журналістів, які добре, на експертному рівні розуміються на тематиці Євросоюзу. Принаймні, ситуація з цим покращується. Але ж так само потрібні журналісти, компетентні, наприклад, у відносинах із Росією чи США. Не загалом і поверхово, а знавці логіки й алгоритму ухвалення внутрішніх рішень у США й Росії, центрів впливу і персоналій. Мені здається, що заглиблених в американську чи російську тематику журналістів у нас тепер навіть менше, ніж тих, що фахово займаються європейськими справами.

 

 

 

 

 

 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду