Перший тиждень роботи нової патрульної служби Києва добігає кінця й іноді складалось враження, що найважливіший інформаційний привід зараз — це нові поліціянтки. Українські ЗМІ навипередки підхоплювали запальні дискусії в соцмережах і трансформували їх у журналістські матеріали. Та от чи має право журналіст, керуючись професійними й етичними стандартами, робити центральною темою стать та наголошувати на привабливості жінки-поліціянтки? Де проходить тонка межа між констатацією факту й сексизмом?

Щоби знайти матеріали з «сексистським ухилом», довго блукати у мережі не треба. Наприклад, у пошуковику легко можна натрапити на матеріал сайту «ТСН» — фоторепортаж із заголовком «Красиві дівчата-поліцейські та усміхнений Порошенко. Як патрульні складали присягу». Власне, в самому матеріали ознак дискримінації ви не знайдете, але заголовок викликає пряме питання — а де ж некрасиві дівчата-поліцейські, вони участі в присязі не брали? Чому акцент зроблено не на професійних якостях дівчат-правоохоронців, а на їхній зовнішності?

«Ми бачимо, що якщо обговорюється питання таких серйозних речей, як поліція чи, приміром, політика, то жінки тут, на жаль, сприймаються лише в контексті того, привабливі вони чи ні, — пояснює медіаекспертка Інституту масової інформації Олена Голуб. — Обговорення точаться навколо їхнього зовнішнього вигляду, вбрання, але абсолютно не звертається увага на професійні характеристики. Це той аспект, про який передусім мають пам’ятати працівники ЗМІ. Журналіст, який робить матеріал про якусь професію, не зважаючи на те, якої статі людина, про яку він пише, повинен звертати увагу, чи професійною є ця людина, і не акцентувати на речах, які є притаманними питанням гендеру».

Але цей випадок заголовку — ще «дитяча забавка» в порівнянні з тим що робили журналісти з інших медіа. Наприклад в інтернет-виданні «Обозреватель» вийшов матеріал під заголовком: «Ты же не монашка: украинцы просят копа-красотку не уходить из полиции». У ньому йдеться про те, як українці в соціальних мережах висловлюють підтримку дівчині-полісмену, яка стала об’єктом цькувань після розміщення в інтернеті своїх селфі в купальнику. Але обговорення в соціальних мережах — це одне, й зовсім інше — використання подібних заголовків для приваблення читачів. Фразу «ты же не монашка» навіть не взято в лапки й не зрозуміло, чи це цитата. Крім того, постає питання, чи можуть журналісти давати такі, м’яко кажучи, оціночні судження, як-от епітет «коп-красотка»? Експертка з гендерних питань Марія Дмитрієва пояснює появу подібних матеріалів у ЗМІ дуже прозаїчно: «Журналісти можуть звертатися до таких тем, з одного боку, бо такі матеріали вважаються більш “сенсаційними”, а з іншого — деякі з них можуть просто й не знати, що так робити не треба. Тобто їхній професійний рівень є не дуже високим».

Гендерна чутливість

Висвітлення гендерних питань — непроста річ, тісно пов’язана з етичними стандартами журналіста. В нашій країні ця проблема ніколи не була нагальною, що вже казати про теперішні реалії, коли у зв’язку з ситуацією в країні ця тема взагалі відійшла на десятий план. В українській журналістиці не існує прописаних норм і стандартів, що стосуються висвітлення таких питань, тому медійники керуються своїм «внутрішнім голосом».

«У Швеції є стандарти, що журналісти зобов’язані давати коментарі з різних питань від представників обох статей. Там немає такого, що коментарі беруть лише в чоловіків чи лише в жінок. Стосовно професіоналізму вітчизняних ЗМІ, то це складне питання. Адже упереджене ставлення до жінок у побуті очікуване, цим уже нікого не здивуєш. Але коли цю упередженість “відтворюють” журналісти й журналістки, до речі, яких у нас більшість, це дуже сумно», — каже Марія Дмітрієва.

Пропонувати зараз якісь конкретні методи подолання гендерних стереотипів у ЗМІ експерти не беруться, але кажуть, що найбільш дієвим завжди був і залишається метод «тицяння носом» журналістів у їхні помилки, тобто не слід ігнорувати подібні випадки, навпаки, треба наголошувати на них: «Суспільство виховує журналіста, в тому ж числі нав’язуючи йому гендерні стереотипи, і журналіст, можливо, не бажаючи нікого образити, просто відображає ці стереотипи, бо він так вихований», — каже пані Голуб. Експерти вважають, що після багаторазового повторення буде розвиватися гендерна чутливість — коли журналіст відчуватиме, що порушує права певної групи.

Коли доречний акцент на статі

Звісно ж, не називати жінку жінкою чи доходити до іншого подібного абсурду — це вже занадто, бо існують випадки, коли акцент на статі людини є цілком виправданий. Про такі нюанси детальніше розповідає Марія Дмітрієва: «Акцент на гендері припустимо робити тоді, коли ми говоримо про дискримінацію, коли ми говоримо про порушення прав — там це буде абсолютно доречно. Скажімо, якщо ми дізнаємося, що в цій патрульній службі, на тих самих посадах, при тій же підготовці, чоловікам платять на 10–15 % більше, ніж жінкам, то про це можна і треба написати, роблячи наголос на статі».

«Все залежить від того, як журналіст подає інформацію і що є в його матеріалі ключовою новиною. Якщо, наприклад, у заголовку йдеться про те, що вперше за всю історію якусь там посаду обійняла жінка, то такий заголовок має право на існування, якщо ж гендер підкреслюється без особливої потреби, тоді це вже дискримінація», — доповнює Олена Голуб.

Креативний спосіб боротьби із сексизмом

Чи то події в країні так змінили наше суспільство, чи то люди самі почали інакше дивитися на речі, але подібні сексистські коментарі в інтернеті обурили багатьох користувачів. Вони самі почали встановлювати «гендерну справедливість» таким прогресивним і елементарним способом, як флешмоб. Після безпідставних звинувачень поліціятнки Людмили Мілевич, про яку ми вже згадували, дівчата почали масово викладати свої фото в купальниках або на відпочинку, позначаючи їх хештегами #‎my_new_policy, ‪#‎моя_нова_поліція, ‪#‎нет_сексизму Тим самим, громадськість хотіла показати й підкреслити, що людина у свій вільний час може відпочивати як завгодно й де завгодно, і це аж ніяк не має змушувати сумніватися в її професійній компетенції.