Сімон Іноу: Діаспорні медіа не просто існують, але й виконують велику інтеграційну місію

Сімон Іноу: Діаспорні медіа не просто існують, але й виконують велику інтеграційну місію

10:00,
25 Червня 2015
7314

Сімон Іноу: Діаспорні медіа не просто існують, але й виконують велику інтеграційну місію

10:00,
25 Червня 2015
7314
Сімон Іноу: Діаспорні медіа не просто існують, але й виконують велику інтеграційну місію
Сімон Іноу: Діаспорні медіа не просто існують, але й виконують велику інтеграційну місію
Як потрібно протистояти дискримінації меншин у ЗМІ та чому не чутно голосу українців в австрійському медіапросторі — в інтерв’ю MediaSapiens розповів Сімон Іноу, засновник австрійського ресурсу M-MEDIA, спрямованого на підтримку різноманіття у ЗМІ.

«Якщо ти журналіст, ти можеш працювати журналістом хоч у Японії», — каже засновник медіаспільноти M-MEDIA Сімон Іноу (Simon Inou), журналіст камерунського походження, який працює в Австрії. Його організація займається тим, що пояснює мейнстрімінговим медіа, як правильно писати про різноманітні меншини, а також підтримує проекти, спрямовані на боротьбу з расизмом, сексизмом, гомофобією та іншими стереотипами у ЗМІ. 

В інтерв’ю MediaSapiens Сімон Іноу розповів про складові поняття «різноманіття», різновиди діаспорних медіа в Австрії та порадив українцям голосніше заявляти про себе.

Пане Іноу, скажіть, будь ласка, як з’явилася ідея проекту М-MEDIA і що це взагалі за проект?

Проект М-MEDIA був заснований у 2005 році. Ідея його створити з’явилася в мене після того, як я зрозумів, що в австрійському медіасередовищі питання, які стосуються мігрантів і міграції, висвітлені дуже однобоко. Зображення переселенців у ЗМІ — це були цілковиті крайнощі: нас показували або як жертв, або як злочинців. Наприклад, темношкірі є автоматично наркодилерами, а румуни — кишеньковими злодіями. Але нікому не спадало на думку писати чи знімати про людей, які є не такими.

Хотілося показати австрійському населенню, що серед нас, мігрантів, є також нормальні люди й ми хочемо про себе розповісти. Тому ми мали атакувати австрійський інформаційний простір своїми меседжами. І тут я навмисне вибрав слово «атакувати», бо я не мав на меті кудись іти й когось про щось просити — я хотів, щоб ми показали австрійським ЗМІ на «кричущих» прикладах, що вони поширюють расизм, дискримінацію, і ми не будемо більше цього терпіти. Ми хотіли, в першу чергу, щоб журналісти почали ставитися відповідальніше до того, що вони пишуть. Ми хотіли зробити себе видимими, бо ми були для суспільства «невидимими». Ми були тут: працювали, жили, але «видимими» не були.

Мені відомо, що спочатку M-MEDIA був виключно університетською роботою, це правда?

Я навчався на факультеті публіцистики й комунікації у Віденському університеті, і в рамках своєї навчальної робити почав цікавитися й дізнаватися, чи є тут ЗМІ, які представляють інтереси меншин. І я побачив, що існує досить багато різних груп людей, які на своєму локальному рівні роблять такі медіа. Тоді ми видали довідник з усіма цими діаспорними ЗМІ. Цим ми показали, що вони існують і багато людей абсолютно добровільно працюють над тим, щоб допомогти своїм діаспорам інтегруватися в австрійське суспільство.

І які ж діаспорні ЗМІ є в Австрії?

Абсолютно різні. В ході цього випадкового дослідження ми з’ясували, що, виявляється, в Австрії існує багато африканських ЗМІ, сербських, боснійських та інших. А це означає, що якщо, наприклад, ви створюєте в іншій країні українське ЗМІ, то ви допомагаєте державі займатися інтеграційними процесами. Робите, по суті, її роботу.

Чим конкретно займається M-Media, крім того, що має свій онлайн-ресурс?

M-Media — це не тільки онлайн-видання про різноманіття в суспільстві, це ще й купа різних ініціатив. Наприклад, зараз ми працюємо над проектом, спрямованим на подолання дискримінації у шкільних підручниках. Також паралельно ми сконцентровані на розвитку журналу, який має назву Fresch — це журнал, який пише про життя афроамериканців в Австрії. Крім цього, мене ще дуже часто запрошують на різні семінари, лекції, тренінги. Щороку ми вигадуємо нові проекти. Одним слово можна сказати, що все, що ми робимо, лежить у медіасфері, але ЗМІ не обмежується.

Чи змінилося щось в австрійській журналістиці? Чи почали журналісти по-іншому висвітлювати цю тему?

Я завжди кажу, що я є щаслива людина, бо зміни, які я бажав бачити в цьому суспільстві, відбулися. Тепер журналісти, які пишуть, приміром, про українських мігрантів, знають, до кого їм треба звертатися, їм відомо, де вони мають шукати українські організації у Відні. Вони тепер шукають не якихось австрійських експертів, які їм будуть розказувати про проблеми українців, вони звертаються безпосередньо до українців. І це саме те, чого ми намагалися домогтися. Ми хотіли звернути увагу журналістів на те, що якщо вони роблять матеріали про проблеми меншин, то вони мусять, у першу чергу, звертатися до цих меншин.

Що для вас значить поняття «різноманіття» (з англ. diversity)?

Це поняття — це взагалі концепт, один зі стилів існування. Воно виникло в США ще за часів Мартіна Лютера Кінга, лідера руху за громадянські права, і означає, що суспільство не є однорідною масою, що воно немає якоїсь «однієї фарби». В нашому суспільстві є люди: які є великими, як я (сміється), є маленькі люди, є люди, які мають інший колір шкіри, є навіть жінки (сміється), є люди, які мають інші релігійні погляди і таке інше. Це значить, що ЗМІ не мають ігнорувати цих відмінностей. Поняття «деверситет» включає шість підпунктів: старість, інвалідність, етнічну приналежність, гендер, сексуальну орієнтацію, релігію. Серед цих основних шести вимірів, представлених у будь-якому суспільстві, звісно ж, є ще й свої «підрозділи». І наше життя сьогодні має орієнтуватися на ці шість «різновидностей». Це можна порівняти з родиною: ми маємо братів і сестер, та  попри те, що ми належимо з ними до однієї сім’ї, кожен із нас є індивідуальністю, має свої потреби й інтереси.

Скільки в Австрії існує таких нішевих медіа, які концентруються на проблемах меншин?

У це важко повірити, але таких ЗМІ в Австрії налічується більше ста. Тобто ці ЗМІ висвітлюють проблеми своїх меншин, вони і є їхньою цільовою аудиторією. Є також багато медіа, які пишуть не тільки мовою тієї чи іншої етнічної меншин, але й німецькою. Завдяки цьому представники певного народу, які вже тут народилися й не знають рідної мови, можуть дізнаватися про новини своєї діаспори. Отож, я вважаю, що Австрія вже досягла того «пункту», коли можна сказати — тут медіадеверситет є. Але, на жаль, австрійські політики ще до кінця не зрозуміли, що діаспорні медіа не просто існують, але й виконують велику інтеграційну місію. І що люди, які це роблять, мають отримувати гроші за свою роботу. Ми не можемо боротися з дискримінацією меншин поодинці, ми маємо бути в кооперації з державою. Якщо об’єднаємося — ми досягнемо більшої аудиторії.

Чи можуть подібні медіа конкурувати з мейнстрімінговими ЗМІ?

Ні, мейнстрімінгові медіа отримують від держави багато грошей, тому говорити тут про конкуренцію взагалі не можна. Для нішевих медіа просто не лишається коштів, бо всі вони йдуть на забезпечення «передових» ЗМІ. Парадоксом є те, що державою фінансується така кількість неякісних медіа, «жовтих», бульварних медіа, які сконцентровані лиш на тому, щоб поширювати скандальну інформацію, й це тоді, коли діаспорним медіа грошей не вистачає.

Як ви оцінюєте представництво української медіаспільноти в австрійському медіапросторі?

Мені бракує думки самих українців або українських журналістів. Часто в австрійських медіа якась третя сторона розповідає про ситуацію, що склалася в Україні, але дуже мало інформації від самих українців, інформації з української перспективи. Якщо росіяни зі свого боку дуже багато пишуть, а з українського боку виступають лише якісь австрійські експерти, то тут помітна певна «нерівність». Тому важливо, щоб українці трохи яскравіше представили себе тут. Ви б мали користуватися кожною можливістю бути опублікованими в австрійських медіа.

Чи повинен журналіст мати якісь особливі знання, щоб могти писати про різноманітні меншини?

Ні, я так не думаю. Хоча, можливо, якщо це стосується людей із інвалідністю, то тут потрібно знати певні нюанси. Але, я переконаний, якщо журналіста цікавить якась певна тема і він почне багато читати про це, говорити з фахівцями, то він дуже швидко навчиться про це добре писати. Важливо розуміти — щодня ми зустрічаємо на вулиці таких людей, які складають оце «неоднорідне суспільство», про яке ми говорили. Ми зустрічаємо інвалідів, жінок у паранджі, темношкірих, старих людей. Не треба йти кудись і десь їх шукати, можна й потрібно запитувати все прямо в них, зразу. Тоді це буде, як то кажуть, із перших вуст.

Довідка:

Сімон Іноу (Simon Inou) вивчав соціологію в Камеруні й журналістику у Віденському університеті (Австрія). З 1992 по 1995 рр. був співзасновником і редактором Le Messager de Jeunes — першої молодіжної газети Камеруну. У період із 1999 по 2005 рік був головним редактором радіо Afrika Inter­na­tio­nal та інформаційного порталу Afrika­net. Пізніше пан INOU став директором проекту BLACKAUSTRIA і провів успішну кампанію проти стереотипів щодо темношкірих людей, які живуть в Австрії. Також він був ініціатором численних громадських кампаній проти расизму загалом. Нині Сімон Іноу генеральний директор M-МЕDІА.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Сімон Іноу
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду