Банально, але факт: соціологія, якщо йдеться про справді наукову її іпостась, а не підробку з «правильними» з чийогось погляду цифрами, — це дзеркало суспільства. Факт цей часто забувається не тільки нашими політиками, а й значною частиною журналістської спільноти. Тож і дискусія на «Телекритиці» про Донбас, про те, що і як показувати з життя цього регіону, як оцінювати й до чого більше привертати увагу масової аудиторії — назагал цікава і змістовна, — відбувається без урахування соціологічних даних. А вони вельми цікаві.

Отож візьмімо дані опитування, здійсненого соціологічною службою Центру Разумкова з 6 по 12 березня цього року і присвяченого оцінці громадянами ситуації в Україні та стану проведення реформ, ставленню до політиків та суспільних інститутів, електоральним рейтингам та ситуації на Донбасі. Це опитування проводилося по всій країні, за винятком Криму та окупованих територій Луганської й Донецької областей. У дослідженні Донбас виступає як окремий макрорегіон, що дозволяє досить точно врахувати суспільні настрої й думки на його неокупованих територіях.

Перша частина дослідження — оцінка ситуації в Україні та стану проведення реформ, ставлення до політиків та суспільних інститутів, електоральні рейтинги.

На запитання: «Як Ви вважаєте, чи здатна Україна подолати існуючі проблеми та труднощі?» — 19,2% опитаних по Донбасу відповіли, що здатна впродовж найближчих кількох років, 48,9% — що здатна зробити це у більш віддаленій перспективі, 24% — що не здатна (загалом по Україні відповідні показники становлять 21,8%, 42,7%, 21,6%). Як бачимо, різниця з середніми цифрами по країні не така вже й велика — у східному й південному регіонах люди налаштовані більш песимістично. Що стосується перспектив економіки в поточному році, то на Донбасі, як і по всій Україні, переважають скептики й песимісти. Що криза перестане поглиблюватися, але економіка до кінця року перебуватиме у стані застою в регіоні вважає 13,6% респондентів, що криза поглиблюватиметься, але катастрофічних наслідків не буде — 33,9%, що відбудеться колапс економіки — із масовим закриттям виробництв та безробіттям, неможливістю сплачувати за боргами (дефолт), різким знеціненням гривні — 43%. Відповідні цифри по країні — 17,8%, 26,7%, 30,7%. Отож кількість скептиків (перші два варіанти відповіді) на Донбасі збігається з показниками по України, а от песимістів значно більше, що психологічно цілком зрозуміло — адже об’єктивна економічна ситуація в регіоні, м’яко кажучи, погана, та й російська пропаганда працює фактично безперешкодно, й деякі вчинки українського уряду, особливо проголошені ним наміри закриття частини шахт, не можуть не резонувати в масовій свідомості…

Знаковими є відповіді на наступне запитання, яке соціологи сформулювати так: «Пройшов рік після закінчення подій, які називають Майданом. Якби ці події відбувалися зараз, Ви підтримали б Майдан чи Антимайдан?». На Донбасі підтримали би Майдан 19,6% (нагадую, йдеться про неокуповані території), підтримали б Антимайдан 10,1%, не підтримали б нікого з них 63,6% (по Україні загалом — відповідно 42%, 8,7% і 37,7%). Іншими словами, кожен п’ятий у регіоні — симпатик ідей Майдану. За конкретних умов, які склалися в регіоні, це дуже високий показник. Він підтверджується числом тих, хто голосував би за «партії Майдану» (називаю тільки ті, які в цьому регіоні мають шанси подолати 5%-й бар’єр за умови, що 2/5 опитаних не мають бажання йти на вибори): за партію «Об’єднання “Самопоміч”» проголосували би 3,8% від загального числа опитаних, за партію «Блок Петра Порошенка» — 9,7%, за ВО «Батьківщина» — 2,5%, за інші «партії Майдану» — 4,2%. А от реальних прихильників Антимайдану, видається, більше, ніж зголосилося: за «Опозиційний блок» проголосувало б 10,7% загального числа опитаних, за КПУ — 4,7%, за інші «партії Антимайдану» — 1%. Але їх усе одно менше, ніж симпатиків Майдану, тож на звільнених територіях Донбасу є на кого спертися і про кого говорити «в позитиві».

Принагідно — увага, журналісти! — в разі проведення президентських виборів на Донбасі зараз за Віталія Кличка й Анатолія Гриценка проголосувало би 0,0% опитаних, за Арсенія Яценюка — 0,6%, а за Дмитра Яроша — 1,9%…

Тепер звернімося до другої частини цього опитування — оцінки громадянами ситуації на Донбасі.

Згідно з отриманими результатами, переважна більшість громадян України вважає, що Росія є державою-агресором, стороною конфлікту на сході України (71,8%), а «ДНР» та «ЛНР» — терористичні організації, які не мають права представляти населення відповідних територій (66,1%). Такої думки дотримується абсолютна або відносна більшість у всіх регіонах України (по Донбасу відповідно 54,6% та 49,4%; що Росія не є стороною конфлікту, в регіоні вважає 21,5%, що «ДНР» та «ЛНР» — представники населення відповідних територій — 28,8%). Більшість респондентів (56,1%) вважає конфлікт на сході загарбницькою війною Росії проти України. Значно менші частки опитаних сприймають ситуацію як громадянський конфлікт між по-проукраїнському і по-проросійському налаштованими жителями України (15,6%) або боротьбу між Росією та США за сфери впливу (18,6%). Загарбницькою війною Росії проти України цей конфлікт вважає абсолютна більшість жителів західного та центрального регіонів та відносна більшість опитаних на півдні, сході та самому Донбасі (31,6% веде мову про загарбницьку війну Росії, 27,8% вважає основою конфлікту боротьбу між проукраїнськими і проросійськими силами, а 28,2% віддає перевагу твердженню, що на території України йде боротьба між Росією та США за сфери впливу). Але все одно агресором для більшості жителів неокупованих територій є Росія.

Відносна більшість опитаних (42,4%) переконана в необхідності надання Україні летальної зброї західними державами. Третина респондентів (34,6%) вважає, що надання такої зброї ускладнить мирне вирішення конфлікту. 11,2% вважає, що надання цієї зброї принципово не змінить ситуації. По Донбасу відповідні показники такі: 19,9%, 61,2% та 13,6%. Знову бачимо, що кожен п’ятий мешканець регіону є проукраїнським, причому вельми активно налаштованим. А високий показник противників надання такої зброї можна пояснити не лише проросійськими настроями частини мешканців Донбасу, а й страхом перед широкомасштабним вторгненням, яким у разі надання такої зброї погрожує Росія, в результаті чого їхні міста, селища й села стануть ареною кривавих бойових дій. Що ж, зрозуміти ці настрої можна, особливо враховуючи фактичну відсутність контрпропаганди на теренах Донбасу.

32,8% опитаних вважає: слід продовжувати АТО до відновлення контролю України над окупованими територіями, 30,6% підтримує надання цим територіям особливого статусу у складі України, а 17,9% підтримує відокремлення цих територій від України. По Донбасу відповідні показники — 10,7%, 10,4% та 60,9%. І, нарешті, відносна більшість респондентів (47,9%) підтримує припинення будь-яких економічних зв’язків між Україною та територіями «ДНР» і «ЛНР» (включаючи соціальні виплати, постачання енергоресурсів, закупівлю вугілля тощо) до повного встановлення Україною контролю над цими територіями. На Донбасі таких 29,2% (високий показник, враховуючи людські зв’язки мешканців розділеного навпіл регіону)…

А тепер про результати ще одного опитування, здійсненого спільно чотирма провідними українськими соціологічними структурами: Центром соціальних та маркетингових досліджень SOCIS, Соціологічною групою «Рейтинг», тим самим Центром Разумкова та Київським міжнародним інститутом соціології. Метою опитування було визначення релігійних уподобань населення всієї України та її окремих областей. З’ясувалося, зокрема, що в усіх областях, крім Донбасу й Одещини, прихильників Київського Патріархату більше, ніж Московського. А по Донбасу ситуація така: православними назвали себе 69% опитаних, протестантами — 1%, «просто християнами» — 13%, безрелігійними — 12% (інші не визначилися). Впадає в око, що на Донбасі вдвічі більше атеїстів, ніж у середньому по Україні, — це попри просто-таки шалену активність у цьому регіоні Московського Патріархату і особисто його очільника. При цьому 12% православних Донбасу відносить себе до Київського Патріархату, 38% — до УПЦ Московського Патріархату і 49% — до «просто православних».

Отож соціологія дає журналістам матеріал до роздумів (я навів далеко не всі цифри відповідних досліджень), і справа журналістів — їх осмислити.