4 грудня в Києві відбувся Четвертий іспансько-український форум із журналістики. Його організовувала Академія української преси, Посольство Королівства Іспанії в Україні та Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

У попередні роки темами заходу були євроінтеграція, нові медіа, професійні стандарти. Тема нинішнього форуму — «Військова журналістика. Інформація проти пропаганди» — і цього року виявилося, що в журналістів двох країн є чимало спільних проблем.

У дискусіях взяли участь українські журналісти та експерти, зокрема Євген Федченко, Ірина Павленок, Артем Шевченко та інші, а також іспанські — кореспондент Diario ABC Педро Родрігес та Анна Алонсо, голова міжнародного відділу газети El Mundo. Іспанські гості ділилися думками щодо еволюції воєнної журналістики, професійних стандартів при висвітленні збройного конфлікту. Крім того, йшлося про вплив російської пропаганди у їхній країні.

Хто в Іспанії підтримує Росію

Як відомо, в Іспанії завжди існували потужні відцентрові тенденції — наприклад, Баскська сепаратистська організація ЕТА, створена ще 1959 року. Однак найвідомішим прикладом є рух за незалежність Каталонії. У листопаді цього року планувався референдум за незалежність Каталонії, який так і не відбувся. Іспанські журналісти розповіли, що його було призначено неконституційним шляхом, тож замість нього влада провела консультативне опитування щодо політичного майбутнього Каталонії.

Ці процеси зумовлюють інтерес іспанського народу до подій на Донбасі та прагнення осмислити коріння сепаратизму в Україні. Водночас ситуація в Іспанії створює підґрунтя для впливу російської пропаганди. Педро Родрігес розповів про своє здивування, коли їдучи іспанським містом, він побачив щит із написом «Фашизм не буде торжествувати на Донбасі». У країні є суспільні групи, які схвалюють політику Путіна, пояснив журналіст — у першу чергу це крайні ліві. Путін для них є «героєм метросексуалом», вони схвалюють у його політиці ксенофобію, негативні настрої щодо геїв.

Але не лише у лівих груп є причини підтримувати Росію. Адже в країні існує сильний економічний чинник, оскільки Росія та Іспанія тісно співпрацюють у сфері туризму, зокрема росіяни купують нерухомість в Іспанії. Крім того, дві країни мають міцні зв’язки у сільськогосподарському секторі, тому іспанські компанії побоюються, аби санкції проти Росії не зачепили їхнього бізнесу. «Через ці чинники — політичний та економічний — може скластися враження, що іспанці неправильно сприймають ситуацію в Україні, але це не так», — сказав Родрігес. На його думку, багато громадян розуміють причини конфлікту в Україні, оскільки є частина журналістів, які намагаються детально висвітлювати протистояння, а також аналізувати політику Росії.

Утім, проблема висвітлення українських подій у світових ЗМІ, в тому числі іспанських, — це спрощення та узагальнення. На цьому наголошував Григорій Жигалов, кореспондент «ТСН». Він розповів, що час від часу спілкується з європейськими журналістами, коментує ситуацію в Україні, і часто самі питання, які вони ставлять, свідчать про спрощену подачу інформації про Україну.

Григорій Жигалов, Микола Мовчан, Валерій Іванов, Педро Родрігес

«Наприклад, після підписання Мінського меморандуму запитують: “А чому бойовики заявили, що не хочуть виконувати його умови — Путін що, вже не супермен для них?” — розповідає Григорій Жигалов. — Хоча я розумію причини такої ситуації: редакторам треба пояснити глядачам, ще й у стислі терміни, що відбувається в Україні і чому вони взагалі розповідають про це».

Педро Родрігес на це відповів, що насправді зараз існує певна перенасиченість не лише Україною, а й узагалі міжнародними конфліктами. Протистояння в Україні триває вже майже рік, крім того, однією з топ-тем у медіа є ісламський тероризм. «ЗМІ теж уже втомилися, бо весь час перебувають у напруженні. І зараз увага навіть до стихійного лиха буде більшою, ніж до конфліктів», — зауважив Педро Родрігес.

Плюралізм думок по-російськи

Іспанські гості визнавали ефективність прийомів російської інформаційної війни. «Пропаганда вдало використовує історичну пам’ять російського народу, зокрема про Другу світову війну, — підкреслила Анна Алонсо. — Вона посилює героїзацію тих подій і зміцнює образ ворога — фашиста, тому теза про фашистів так часто використовується у повідомленнях про події в Україні».

Сергій Томіленко, Анна Алонсо

Росія використовує як старі, такі і нові методи пропаганди. Брехня про те, що у Слов’янську розіп’яли хлопчика — це повторення міфів часів Першої світової війни, наголосила Ірина Павленок, кореспондентка «ТСН». Вона нагадала, що в 1915 році британська преса створила історію про те, що німецькі солдати розіп’яли канадського солдата. «Це класичний спосіб, щоб підготувати ґрунт для розпалювання ворожнечі», — зауважила Ірина.

У той же час російська пропаганда застосовує нові методи, а саме соціальні мережі. «Соціальні медіа можна використовувати як на благо, як це було під час Євромайдану, так і для шкоди, — сказала Анна Алонсо. — Сучасна пропаганда будує своїх комунікативні стратегії із залученням соціальних мереж. В Іспанії теж є люди, які займаються провокаціями в мережах, щоб погіршити ситуацію, і їх часто складно ідентифікувати».

Російська пропаганда відрізняється від радянської тим, що вона вміло маніпулює західними підходами до журналістики, пояснив Євген Федченко, директор Могилянської школи журналістики. По-перше, це технічна мультимедійна складова, а по-друге, імітація плюралізму думок.

Але плюралізм думок на російському телебаченні виглядає по-своєму. Наприклад, обговорюючи певну проблему, до студії можуть запросити декількох експертів, і один із них, можливо, й буде говорити щось адекватне та аргументоване. Але його погляд губиться серед великої кількості інших і це дезорієнтує читача. До речі, про цей прийом писав і Аллен де Боттон у своїй книзі про новини: «Сучасним диктаторам не потрібно забороняти новини, можна подавати їх у великій кількості, але без пояснення контексту, в рамках мінливого порядку денного дня, без розуміння релевантності даної проблеми. В результаті люди не зможуть адекватно розуміти політичну реальність».

Ще про один аспект стратегії Росії розповів Артем Шевченко, ведучий програми «Хроніки війни» на телеканалі «Еспресо ТВ»: «Російська федерація як держава агресор зараз бореться не за свідомість людей загалом, а за свідомість тих, хто підтримує агресію чи може підтримати її. Це потрібно для легітимації вторгнення в Україну». Він пояснив, що Росія намагається на міжнародному рівні пояснити сам факт агресії — те саме було і в 2008 році у Грузії. Така ж ситуація, за словами Шевченка, була в 2003 році, коли США здійснили вторгнення в Ірак — йому передувала інформаційна кампанія та декілька міжнародних зустрічей, для того аби легітимувати це вторгнення.

Артем Шевченко

Воєнна журналістика: від Криму 1853-го до Донбасу 2014-го

На форумі йшлося і про таку актуальну тему, як дотримання журналістських стандартів під час висвітлення збройних конфліктів. Педро Родрігес зауважив, що ситуація, в якій зараз опинились українські журналісти, не унікальна — в першу чергу йдеться про пошук балансу між «необхідністю публіки знати» та бажанням керівництва тримати якісь речі в таємниці: «Сама можливість доступу до інформації в будь-якому разі лишається головною. Заборона чи цензура на публікацію створює поживний грунт для пропаганди, бо вакуум треба чимось заповнити». Тому іспанські колеги в першу чергу наголошували на безперешкодному доступі ЗМІ до місць воєнних дій.

Педро Родрігес зробив історичний екскурс у військову журналістику. Він розповів, що перше журналістське висвітлення воєнних дій мало місце саме на українській території — під час Кримської війни 1853–56 рр. У Криму працювали кореспонденти, які за допомогою телеграфу передавали новини з поля бою війни. Першим воєнним кореспондентом вважається англієць Вільям Рассел, журналіст The Times. Особливістю його репортажів було те, що він не героїзував події, а намагався привернути увагу до страждань солдатів, а також до проблем із забезпеченням армії. Рассел писав про нестачу їжі, ліків, одягу. Порівняно з тією епохою сьогоднішнє висвітлення війни значно змінилося, в першу чергу завдяки сучасним технологіям, які дозволяють миттєво показати фото та відео з поля бою. Однак, як вважає Петро Родрігес, незмінним має залишитися прагнення журналістів розповідати про всі сторони війни.

Британський письменник і журналіст Гарольд Еванс (був редактором The Sunday Times із 1967 по 1981 рік, автор книжки «Воєнні історії: журналістика у час конфлікту — від Криму до Іраку») виділяв чотири фактори, які впливають на висвітлення у медіа воєнних подій:

1) демократія (чи існує цензура в державі, і чи визнаний офіційно воєнний конфлікт);

2) час (наскільки велика дистанція до місця події, скільки часу забирає пересування по території конфлікту);

3) масштаб конфлікту (скільки сторін залучено — сьогодні світ став складнішим, оскільки є інтереси міжнародних союзів та корпорацій);

4) швидкість (із якою швидкістю журналіст може передати інформацію з місця подій. Сьогодні є можливість повідомляти в реальному часі, але в цьому й мінус — бо перші повідомлення можуть бути фальшивими, так само як і розповіді у соціальних мережах).

«Війна в Іраку — це поразка для журналістики»

«Найскладніші конфлікти — це неінтенсивні й гібридні, де є множинність учасників, — наголосив Педро Родрігес. — Український конфлікт саме такий — є українські війська, сепаратисти, терористи, війська іншої держави, тому висвітлення цього конфлікту — це виклик для журналістів».

Педро Родрігес

Іспанські гості говорили, що зараз перед українськими журналістами може поставати питання — правда чи батьківщина, журналіст чи патріот. Учасники переконані, що повідомляти правду — це зрештою найкраще, що може зробити журналіст. Оскільки шкідливою є не лише цензура, але й самоцензура. Особливо це стосується приховування помилок влади і армії. Як приклад такої самоцензури учасники навели висвітлення війни в Іраку. «Війна в Іраку — це поразка для журналістики, тому що американські журналісти виправдовували дії влади, і навмисне готували позитивні історії, так не має бути», — зазначив Педро Родрігес.

У цілому форум засвідчив, що іспанські журналісти відчувають інтерес до українських медіа. Оскільки, як вони наголошували, висвітлення каталонського питання покладає на них велику відповідальність і зараз вони відчувають щось спільне із українцями.

Обговорення російської пропаганди показало, що її вплив досить сильний в Іспанії. Журналісти підкреслювали, що одним із основних каналів донесення меседжів є Russia Today — це доступне джерело, яке мовить іспанською. В країні бракує такого ж поширеного каналу інформації, який би інформував про події з українського боку.

Українські учасники запитували іспанських гостей, як вони оцінюють створення Міністерства інформації і чи існують зараз якісь обмеження для свободи слова в Іспанії. Було очевидно, що іспанські журналісти здивовані рішенням створити таку установу. «Саме формулювання нагадує щось із тоталітарного режиму — в нас було таке міністерство у час Франківської диктатури», — сказав Родрігес. Іспанські колеги розповіли, що зараз утиски свободи слова не є проблемою для Іспанії, але є серйозніша проблема — це економічна криза в медіа. Вони повторили ті тези, з якими точно можуть погодитись українські медійники — боротьба за виживання традиційних ЗМІ, проблеми з рекламодавцями завдають не менших ударів, ніж могла б це робити цензура.

Фото надані організаторами