«Медіаграмотність» продовжує знайомити своїх читачів із вибраними дискусійними матеріалами зарубіжних ЗМІ, присвячених медіаетиці, завданням та змісту журналістської професії. Ми вже публікували есей «Чому Конні Шульц не припиняє боротьбу за професійну журналістику», що вийшов у рамках проекту Voices and Values of Journalism («Голоси й цінності журналістики»). Цей проект започаткований сайтом Images and Voices of Hope за підтримки Інституту Фетцера (Fetzer Institute) та Інституту Етики Дженет Приндл (Janet Prindle Institute for Ethics). На черзі – текст Роберта Стіла, викладача журналістики та фахівця у сфері професійної етики.

Я вірю в запитання.

У запитання, які спонукають до подальших запитань. Запитання,  які штовхають до спроб і досліджень. Запитання, які змушують нас довідуватись і допитуватись. Запитання, які породжують припущення та виправляють упередження. Запитання, які сіють сумніви та вносять ясність.

Чому? Що такого особливого в тому, щоб ставити запитання? Хіба ми не маємо вже достатньо відповідей? Хіба ми не потребуємо більше тверджень і спонукань? Чи не варто нам промовляти і проголошувати? Чом би нам не ставити тверді крапки та жирні знаки оклику?

Крапка. БАБАХ

Знак оклику! БУБУХ

Знак запитання? Як щодо розділового знаку, що має вигляд перевернутого гачка?

Я вважаю знаки запитання великою цінністю. Я ціную пошук відповідей, до якого вони нас спонукають, і думання, якого вимагають.

Запитання допомагають нам віднаходити щось поза білим і чорним.

Запитання вимагають від нас боротьби та пошуків, перш ніж ми сформулюємо свою позицію.

Запитання підштовхують нас до того, щоб перевіряти, а не приймати на віру.

Запитання примушують нас шукати підтверджень, а не припускати.

Насправді запитання – щонайменше, добрі запитання, - можуть дати нам кращі відповіді, щоб відтак ми могли поставити тверду крапку або жирний знак оклику.

Запитання були основою моєї роботи журналіста, фахівця з етики та викладача.

Мій репортерський портфель був повний «хто?», «що?», «де?», «коли?», «чому?» і «як?».

Я приймаю етичні рішення, спираючись на запитання про обов’язок і наслідки.

Те, як я навчаю й навчаюсь, спирається на сократівський дух пошуку відповідей.

Моя цікавість і схильність до запитань коріниться в юності, хоча тоді я навряд чи усвідомлював усю спокусливість пошуку відповідей. Не маючи хисту до малювання, за часів навчання в парафіяльній школі я часто писав у зошитах слово ЧОМУ. Спочатку друкованими літерами, потім прописними, а там і скорописом, коли вивчив його. Я часто запитував «чому?» - з великим знаком запитання – звертаючись до батьків і вчителів, але найчастіше я запитував самого себе. Я шукав.

Запитання вказали мені шлях до вивчення важливих речей. Запитання підказували нові погляди на старі ідеї. Запитання допомагали скласти мозаїку зі шматочків.

Звісно, запитання «чому?» було цінним інструментом у моїй журналістській роботі. Я завжди ставив його своїм співрозмовникам під час інтерв’ю, щоб створити контекст для свого репортажу. Я також часто запитував «чому?», редагуючи матеріали інших репортерів.

Я не єдиний, хто усвідомлює цінність цього потужного слова, як у журналістиці, так і поза ним. Мій однокурсник із університету DePauwДжек МакВеті вірив у силу «чому?» і завжди використовував його у своїй багаторічній праці принципового журналіста та блискучого інтерв’юера. Джек, який пішов із життя кілька років тому, зробив «чому?» ключовим словом у своїй промові на зборах випускників університету 2003-го.

«Слово ‘чому?’, на мою думку, найсильніше в нашій мові, - сказав МакВеті. – Це рушійна сила нашої професії, а також рушійна сила для ваших викладачів, обдарованих учених, чесних політиків і добрих батьків».

Він пояснив соціальну значущість цього слова: «Будь-яка діяльність, ідеї, стосунки покращуються, якщо очистити їх за допомогою слова ”чому?”. У демократичній державі ми повинні весь час ставити урядові та політичним лідерам саме це запитання. Ставити його владі не є непатріотичним – навпаки».

Джекове слово не розходилося з ділом. Уся його репортерська робота була суцільним пошуком відповідей на запитання. Коли ми проводили час разом, він раз у раз запитував «чому?» - або змушуючи мене думати над темою глибше, або риторично спонукаючи себе до пояснення чи дослідження.

Сила запитань дуже допомагає моїй роботі у царині журналістської етики. Запитання – підвалини всіх головних принципів, які я обстоюю. Запитання позначають маршрут для пошуку правди і якомога повнішого її висвітлення. Запитання вимагають ретельнішої перевірки фактів, що примушує бути більш точним. Запитання вигострюють журналістський хист та допомагають уникати помилок у визначенні того, що є вартим чи не вартим новини.

Запитання – це перевірка нашої вірності принципові незалежності, на якому ґрунтуються чесність та відвертість. Запитання викривають наші власні упередження. Запитання допомагають усвідомити суперечності в наших почуттях та запобігти згубним конфліктам інтересам. Запитання пропонують шляхи зменшення шкоди, допомагаючи нам урівноважити наші професійні зобов’язання з нашим обов’язком бути людяними. Запитання підказують нам, як зберегти чесність, увічливість та здатність до співчуття, коли ми ліземо з мікрофоном до вразливих людей або розповідаємо важкі історії з неприємними деталями.

Запитання роблять нас відповідальними за свої дії. Запитання змушують глибоко замислюватись над журналістськими та етичними рішеннями і бути готовим публічно пояснювати, що ви робимо і навіщо ми робимо це.

Формулювати запитання зовсім не просто. Справжні, відкриті запитання, що наштовхують на роздуми та приводять до правильних рішень, вимагають уміння. Проходження через низку серйозних запитань, на відміну від швидких і простих відповідей, вимагає часу. Протистояння передчасним висновкам вимагає рішучості.

Слушні запитання – це інвестиції, що приносять дивіденди.

Процес формулювання запитань та пошуку відповідей згладжує суперечливі погляди та конкурентні цінності, він може сприяти толерантності та розумінню.

Провокативні запитання можуть допомогти роз’яснити заплутане.

Сміливі запитання упокорюють еґо.

Добрі запитання можуть змінити нашу думку, відкрити наші очі, торкнутись нашого серця.

Це без питань.

Роберт Стіл, IVOH