За межею добра і зла

За межею добра і зла

00:00,
27 Березня 2012
1216

За межею добра і зла

00:00,
27 Березня 2012
1216
За межею добра і зла
За межею добра і зла
Здатність щиро співпереживати – риса, яку втратили українські медіа в гонитві за рейтингами. Медіаісторія Оксани Макар в опитуванні експертів.

Трагічна історія Оксани Макар, яка всіх шокувала, перетворилася з новини на цілий медіатрилер. Його сюжет можна спокійно відновити лише за одними заголовками новин в інтернеті, які шокують не менше, ніж те, що сталося в реальності.

Безперечно, треба визнати, що спочатку історія набула такого резонансу саме завдяки ЗМІ та оприлюдненню відео допиту одного з підозрюваних у зґвалтуванні. Саме завдяки цьому резонансу, а потім реакції суспільства було заарештовано всіх трьох підозрюваних, а також привернуто увагу до долі самої постраждалої.

Але далі висвітлення історії Оксани Макар у медіа виглядало доволі цинічно. Медіатрилер розпочався з таких подробиць, яких можна було б уникнути. Ось лише деякі із заголовків: «Признание мажора-насильника: “Я тряпку поджог, а не тело”», «Оксана Макар: новые жуткие факты изнасилования в Николаеве», «Дайте закурити – перші слова Оксани Макар, коли її знайшли міліціонери».

Масла у вогонь підлила мама постраждалої, яка записала на відео свою доньку після того, як та прийшла до тями. І тут вигадливі «менеджери новин» попрацювали над заголовками: «Состояние Оксаны Макар: чувствую себя х..во (видео)», «Оксана Макар потребовала “отрезать яйца” насильникам (ВИДЕО)».

Далі увага ЗМІ, зрозуміло, переключилася на маму, яка показала всій країні свою покалічену дитину: «Семья Оксаны Макар имеет большие проблемы с законом», «Журналист: Мать Оксаны Макар переводит деньги благотворителей на свой депозит».

Дісталося й самій жертві: «Оксана Макар была "динамщицей" – разводила мужиков в баре "на погулять" и исчезала», «Газета Ющенко написала, как Оксана Макар занималась проституцией на трассе».

Паралельно відбувалася в ЗМІ ще одна драма: «Мать николаевского садиста попала в больницу», «Мать одного из насильников Оксаны Макар пыталась повеситься».

Ну, й хіба можна в таких ситуаціях обійтися без політики та політиків? Аж ніяк: «Ефремову напомнили, как регионалы "крышуют" уродов и мажоров», «Батькивщина» заявляет, что Ефремов врет о ее причастности к насильнику».

І, звісно, виходимо на міжнародний рівень. Пропіарився на трагічній історії російський телеканал ОРТ із ведучим Андрієм Малаховим: «Телеканал «ОРТ» хочет забрать Оксану Макар в московскую клинику, но врачи не отпускают». Традиційно говорили про те, що ця історія зіпсує імідж України напередодні Євро-2012: «Дело Оксаны Макар может поставить крест на Евро-2012: иностранцы боятся ехать в Украину», «Европейцы боятся ездить в Украину из-за дела Оксаны Макар». І в результаті вийшли на тему відновлення смертної кари в Україні: «Преступление против Оксаны Макар: вернут ли в Украину смертную казнь?». Це у світлі євроінтеграційних прагнень України виглядає дуже «доречно».

Кульмінацією історії стали висновки в деяких медіа про те, що «В Украине эпидемия изнасилований», і що країна перебуває «В ожидании суда Линча». Останній текст, мабуть, для повного залякування, проілюстровано фото Лоуренса Бейтлера, знятим у 30-х роках минулого століття, на якому – двоє повішених на дереві оточені задоволеним натовпом, що розправився із кривдниками.

«Майстерно» підсумував події сам міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко. Його запитали, чому, мовляв, почастішали випадки зґвалтувань в Україні. «З чим пов’язано? Це суспільство. Це суспільні процеси, які відбуваються, моральні, етичні. Міліція ефективно працює, ефективно розкриває і затримує ґвалтівників», – вміло «перевів стрілки» міністр. Отже, у всьому винне суспільство. А міліція – вона працює. Але чи не її доблесні представники випустили підозрюваних у скоєнні тяжкого злочину на волю, і якби не резонанс у медіа, то невідомо, чи не спустили би справу на гальмах? І чи не є ця міліція частиною критикованого міністром суспільства?

Та повертаючись до медіа, варто зауважити, що після оприлюднення історії Оксани Макар ЗМІ справді почали частіше писати про випадки зґвалтування – фактично виник такий собі новий новинний тренд. Він аж ніяк не свідчить, що випадків зґвалтувань стало більше чи менше. Він свідчить лише про те, що про такі випадки стали більше говорити. Науковці називають це «ефектом стадності» засобів масової інформації: коли зміст програм чи новин повторюється й практично неможливо увімкнути новини чи відкрити газету, зайти на сайт і не натрапити на ще одне повідомлення з тією ж поганою новиною.

А наведені вище заголовки підтверджують, що медіа фактично втратили здатність співпереживати, хоча більшість етичних кодексів журналістики у світі вимагають від журналістів, коли вони пишуть про такі трагедії, хоча б мінімального співчуття до жертв.

Ми попросили експертів оцінити, наскільки етично висвітлювали історію Оксани Макар українські ЗМІ. У першу чергу ми обирали тих, хто не сидить у ньюзрумах, не ангажований у виробництво новин і тому може подивитися на проблему дещо відсторонено.

Ми поставили опитаним такі запитання:

Як ви оцінюєте висвітлення українськими ЗМІ драматичної історії Оксани Макар? Наскільки етично її подавати в таких деталях, наприклад, відео з лікарні, записане мамою тощо?

Олег Покальчук, соціальний психолог:

ЗМІ мають право подавати будь-яку інформацію в рамках тих умов, які перед ними ставлять власники ЗМІ. Про журналістську етику я б не говорив у принципі, бо в країні, де відсутня суспільна етика, професійної також не може існувати. Матеріал подавався в рамках суспільного очікування про лиходіїв і їхніх жертв і відповідав цим запитам. Із реальністю розслідування це мало небагато спільного, як, утім, і вся медійна продукція.

Марія Бурмака, співачка, ведуча й керівник проекту «Музика з Марією Бурмакою» на каналі ТВі:

За великим рахунком, якщо життя Оксани Макар буде врятовано, то весь ажіотаж у медіа є виправданим. Життя однієї людини варте того, аби його рятувала вся країна. Але поза тим не менш жахливі й ниці злочини далі продовжують відбуватись і відбувалися дотепер, і далеко не завжди їх жертвам намагалися так допомагати, а винні далеко не завжди покарані. Цей злочин українські ЗМІ висвітлюють гранично відверто, тому не покидає думка про порушення такої умовної межі між співпереживанням, бажанням допомогти та аморальним фарсом. За цим «серіалом» уже ніби починає губитися справжній людський біль. Та ця відвертість, нові подробиці, коментарі дуже гостро показали, наскільки морально деградувало наше суспільство по всій вертикалі.

Анастасія Гринько, заступник директора Могилянської школи журналістики з наукових досліджень:

Останні матеріали ЗМІ про драматичну історію Оксани Макар із Миколаєва все рідше передають суть історії та все менше нагадують новини. Відверті й шокуючі кадри з лікарні, коментарі, часом нецензурні, мами та самої постраждалої... Трагічна людська історія силами журналістів обростає скандальними подробицями і перетворюється на безкінечне смакування деталями нещасного випадку. Тепер ця новина вже нагадує «кримінальну драму», яка продовжує розгортається на сторінках інтернет-ЗМІ та у телевізійних новинах.

Етичність журналіста – це перш за все відповідальність перед людьми – аудиторією та героями матеріалів. Коли ж ідеться про висвітлення трагічних подій, таких як історія Оксани Макар із Миколаєва, ця відповідальність набуває ще більшого значення. Тут має діяти принцип «не нашкодь», а ключовим питанням, яке слід ставити перед собою автору, додаючи деталі до новини, стає питання «навіщо?»: «Навіщо згадувати саме цю подробицю? Навіщо давати саме цей кадр? Навіщо варто ставити цей синхрон?», «Що тут зайве, а що необхідне?». Зрештою, не все, що бачить і чує від героїв журналіст, варто бачити й чути глядачам. У цьому й полягає його майстерність та професійне завдання – відібрати доречні деталі, щоб найповніше донести до глядачів суть історії.

Лідія Стародубцева, професор, доктор філософських наук, завідувач кафедри медіа-комунікацій Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна:

Вопрос, мягко говоря, провокативен. Он словно бы уже содержит в себе скрытое ожидание ответа: мол, украинские медиа нарушают священные табу, убивают «прайвеси», обнажают скрытую под покровами «дозволенного» зловещую витальную тьму, а ведь душевный и телесный эксгибиционизм «аморальны»… Но для начала необходимо задуматься, насколько «этична» вся адская цепь насилия и зла, в которой каждое предыдущее звено провоцирует и порождает последующие: наивная «жертва» (вспомним, что в своем нежном возрасте Оксана имела десять приводов в милицию: за самовольный уход из дома в 13 лет, за грабежи, вымогательство и проституцию), ее медиатизированный «палач» (Максим отыскивает напарника-киллера в социальных сетях, после чего уничтожает переписку и удаляет свой аккаунт), послушные «орудия убийства» (после ужасающего изнасилования, удушения девушки и сжигания ее заживо садисты преспокойно отправляются есть шаурму), кощунство попыток скрыть это преступление (милиционеры отпускают отморозков на свободу), поведение матушки умирающей (которая злоупотребляет спиртным и все деньги для лечения дочери – по иным сведениям, уже более миллиона гривен – регулярно переводит на свой депозитный счет в банке) et cetera… Думаю, апелляции к нормам «медиаэтики» выглядят в этой ситуации не более чем лицемерием и фальшью. Очевидно, украинские медиа не в праве быть «этичными», если они призваны пытаться порвать эту адскую цепь тотального имморализма: предельно откровенное освещение этой драмы в ее душераздирающих деталях и подробностях – нечто вроде очистительного жеста – мунковского «Крика» нашей больной культуры.

Юлія Голоднікова, кандидат філологічних наук, доцент кафедри міжмовних комунікацій і журналістики Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського:

Для того чтобы обозначить то, что происходит с людьми, наблюдающими в обычной жизни или на телеэкране насилие, причинение вреда, психотерапевт Кэйте Вайнгартен ввела в практику понятие «обыденный шок». Об этом она написала в книге Common Shock: Witnessing Violence Every Day – How We Are Harmed, How We Can Heal. Кэйте обращает внимание на то, что наша реакция может быть разной: закрываемся мы от переживаний или сочувствуем, мы травмированы увиденным. А если мы, зрители, не можем повлиять на ситуацию и ограничить ее? А если мы не можем высказать свое переживание? Актуализируется комплекс жертвы. Давайте зададимся вопросом: кому в Украине он выгоден больше всего?

Дальше можно поразмыслить о том, как соотносятся наши новости и понятие «усталость сострадать»? Этот термин впервые был использован в исследованиях, посвященных проблеме опустошенности – тому, что испытывают в работе люди, чья профессия – помогать другим. Под «усталостью сострадать» понималось ослабление эмпатии по отношению к людям в тяжелом состоянии. Возвращаясь к сюжету об Оксане Макар, скажу, что чувство пустоты, безразличия по отношению к социальным проблемам – одна из провоцируемых реакций зрителя на увиденное. Предполагалось это или станет постфактом – важно знать, что мы имеем дело с известными эффектами массовой коммуникации.

И в завершение мне вспомнилась реклама, в которой обыгрывается образ тюрьмы «Алькатрас». Нас туда виртуально погрузили и предложили поиграть. У вас это не вызывает опасений?

Сергій Руденко, журналіст, керівник книжкового порталу «Буквоїд»:

Те, що сталося з Оксаною Макар – велика трагедія. І для неї, і для суспільства. Але мені здається, що наші медіа, найперше – телебачення, повелося не зовсім етично. Те, що я бачив на екрані – за межею добра і зла. Особливо відео, яке в лікарні зняла мама Оксани. Вона, певно, не зовсім розуміла (або не хотіла розуміти), що відбулося з її донькою. Але якою логікою керувалися редактори теленовин, коли ставили це відео в сітку новин, я не розумію. Наше телебачення вже давно перетворилося на суцільний «жахливчик». І ця історія ще раз це підтвердила. В ці дні я чомусь згадував так званий педофільський скандал. А особливо тих діточок, які стали жертвами брудних ігор дорослих дядь. Оксана Макар стала такою ж жертвою. Не лише тих, хто ґвалтував її і намагався вбити. Вона стала жертвою моїх колег. На жаль.

Тетяна Печончик, журналістка Центру інформації про права людини:

У країні, де не працює справедливий суд, яка вражена вседозволеністю «мажорів», чергова смерть під колесами джипа вже мало кого дивує. На жаль, суспільство стало товстошкірим і здатне відгукнутися тільки на особливо цинічні випадки. Так було зі смертю кіровоградського селянина Валерія Олійника, так сталося з Оксаною Макар, яка вижила, здавалося б, наперекір усьому, спеціально для того, щоб розповісти правду. Уже протягом двох тижнів її фото не сходить із телеекранів і не залишає нікого байдужим – від тих, хто передає гроші й мітингує під миколаївською прокуратурою, до тих, хто заявляє про «віктимну поведінку» і шле на адресу Оксани в’їдливе «Сама винна!». Але й ті, й інші бажають дівчині вижити, хоч і не зрозуміло, як вона потім із усім цим житиме.

Журналісти постаралися у смакуванні деталей справи, не кажучи вже про розкриття імені жертви статевого злочину. Хоча з точки зору журналістської етики всім жертвам зґвалтування автоматично мала б гарантуватися анонімність, а їхні імена може бути названо, якщо жертви на це згодні. Чи може хоча б одне ЗМІ показати згоду Оксани Макар на розкриття імені й подробиць справи?

З іншого боку, ми живемо не у Великобританії, де викриття пресою причетних до злочинів представників влади, наприклад, поліцейських, веде до їхнього звільнення з посади й подальшого суду. В нас за таке ще й підвищують. Тож якби не широкий, детальний розголос історії у ЗМІ, підозрюваних у цьому жахливому злочині навряд чи було б навіть затримано. Не кажучи вже про справедливий суд.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: img-fotki.yandex.ru
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
2019 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду