Помер колишній головний редактор Washington Post Бен Бредлі

huffingtonpost.com

Так відгукнулася на смерть 93-річного Бена Бредлі (Ben Bradlee) Associated Press.

 

«Разом вотергейтським скандалом, - відзначає AP, - Бредлі сам став помітною часткою славних днів  the Washington Post ще до того, як теми дня почали визначати сайти, чати та блогери»  

 

У присвяченій Бену Бредлі статті йдеться про те, що він «завжди був новинарем і завжди кидав виклик загальноприйнятим поглядам».

 

Її авторка – вашингтонська політична журналістка Ненсі Бенак (Nancy Benac) з легкою іроніє пише, яким уявляв собі Бен некролог про себе майже два десятиріччя тому.

 

«Йду на парі, - писав він у бестселері - мемуарах “Гарне життя: газетні справи та інші пригоди” (AGoodLife: NewspaperingandOtherAdventures), - коли я помру, то неодмінно згадають про те, що у той час, як Бредлі був головним редактором, The Washington Post отримала 18 премій Пулітцера».

 

Це, за його словами, було б дурницею. Премії переоцінені і заслуга у них багато в чому журналістів, а не газет чи редакторів. Бредлі віддавав належне передусім репортерам WP Бобу Вудворду (Bob Woodward) та Карлу Бернстейну (Carl Bernstein), які розплутували скандальну справу, що завершилася єдиною в історії США достроковою відставкою президента під загрозою імпічменту.

 

Проте, наголошується у некролозі AP, «відзначене премією Пулітцера висвітлення WP вотергейтського скандалу, - невід’ємна частка спадщини Бредлі та мірило його успіху у перетворенні сонної міської газети на велику, національну».

 

Заслуга Бредлі у тому, що він реорганізував роботу WP, набрав штат талановитих журналістів, встановив нові редакційні стандарти.

 

Колишній видавець WP Дональд Грем (Donald Graham) так висловився про Бена Бредлі: «…Протягом понад чверть століття він приймав рішення, показував, як працювати з ентузіазмом і мужньо, виявляючи запал до великих і малих історій».

 

Актор Джейсон Робардс (Jason Robards) втілив образ Бена Бредлі у випущеному 1976 року фільмі «Вся президентська рать» (All the President's Men), що приніс великі касові збори та був удостоєний премії Оскара. Ще більше гламуру його образу додало одруження на відомій репортерці Селл Квінн (Sally Quinn).

 

1971 року Бредлі став на захист свободи преси і, всупереч пораді юристів та вищих урядових чиновників, підтримав ініціативу Тhe New York Times щодо публікації таємних матеріалів Пентагону про в’єтнамську війну. Тоді справа дійшла до Верховного суду, який підтвердив право газет видавати інформацію за витоками.

 

Колишній видавець WP Кетрін Грем (Katharine Graham) відзначає у мемуарах: «Бредлі встановив основне правило – проштовхувати, проштовхувати й проштовхувати історію, не граючись у делікатність, перш ніж зробити ще один крок, всупереч постійним звинуваченням та узгодженої кампанії проти нас».

 

Кетрін Грем згадує, що Бредлі постійно ставив суттєве запитання «чому?». Він був досить жорстким і водночас досить добрим. «Тож у більшості випадків я не тільки дозволяла йому робити те, що він вважав правильним, а й була згідна з ним», - розповідає вона.

 

Бен Бредлі був головним редактортом Тhe Washington Post із 1968 по 1991 рік. Однак і після того, як подав у відставку, відзначався успіхами у медійній сфері.

 

«У привабливому житті газетної журналістики, схоже, він завжди був у потрібному місці», - пише про Бена Бредлі Ненсі Бенак.

 

Він народився у Бостоні, в заможній родині. Закінчив Гарвардський університет. Під час Другої світової війни служив на есмінці у Тихому океані. Після демобілізації 1945 року брав участь у медіапроекті. Перший експеримент виявився невдалим. Щоденна газета у штаті Нью-Гемпшир невдовзі збанкрутіла через відсутність реклами.

 

Однак після цього Бену щастило. 1948 року він почав працювати у WP. 1951-го, незважаючи на професійні успіхи, залишив газету і став прес-секретарем посольства США у Парижі. Через два роки став кореспондентом паризького бюро тижневика  Newsweek.

 

Після повернення 1957 року до США купив будинок у вашингтонському  Джорджтауні і став сусідом сенатора Джона Ф. Кеннеді. Як відзначає AP, це «поклало початок дружбі між ними та його близькості до влади».

 

Бредлі мав доступ до Джона Ф.Кеннеді й тоді, як він став президентом. Це давало йому змогу випускати сенсаційні матеріали як завідувачу вашингтонського бюро Newsweek. Однак вихід 1975 року, популярної книги «Розмови з ДжФК» (Conversations with JFK), обернувся для журналіста повним розривом зв’язків з Жаклін Кеннеді, яка розцінила роботу як порушення права на приватне життя і перестала спілкуватися з автором.

 

Бен Бредлі тричі одружувався і залишив по собі чотирьох дітей.

 

Остання його дружина Селлі Квін розповіла в інтерв’ю C-SPAN, що її чоловік протягом декількох років страждав на хворобу Альцгеймера. Та навіть тоді не позбувся радощів. За її словами, «він не був у депресивному стані жодного дня у своєму житті».

 

У 92-річному віці, Бен Бредлі отримав у Білому домі найвищу державну нагороду США - Президентську медаль Свободи (the Presidential Medal of Freedom). 

comments powered by Disqus