У колекції українського карикатуриста Володимира Казаневського більш ніж сотня малюнків. Лауреат понад 400 нагород на міжнародних конкурсах карикатури в Бразилії, Японії, Іспанії і Південній Кореї, він здобув світову славу та продовжує творити для України. Вже близько 12 років його роботи друкуються на сторінках журналу «Країна» та набувають популярності в закордонних виданнях.

Художник щойно завершив малювати ранкову післявиборчу карикатуру та демонструє її нам. На малюнку – чинний президент України Петро Порошенко міцно тримає в руках іграшкового клоуна. Останні політичні події, каже автор, збентежили та надихнули його на створення цієї картини. Слова в ній зайві, адже смислове наповнення дозволяє зрозуміти суть малюнку. Сам автор супроводжує свою карикатуру єдиним питанням: «Що краще: народитися в костюмі бізнесмена, чи в ковпаку блазня?»

Багаторічний досвід співпраці із журналом «Країна» сприяв самовираженню художника в політичних карикатурах. За його словами, ще жодного разу він не зазнавав у редакції цензури з приводу свої малюнків. «Особисто для мене цензури не існує. Я працюю в українському виданні, яке не має жодних обмежень щодо моєї творчості, тому можу малювати на будь-які теми, що спадають на думку. Однак, існує набагато гірша річ – само цензура. Вона ґрунтується на моїх етичних та естетичних поглядах, які не дозволяють вийти за межі», – розповідає художник.

Тим не менш, свобода вираження думки в карикатурі не завжди знаходила вільне місце в пресі. За Радянського Союзу жанру політичної карикатури фактично не було. Існувала гумористична ілюстрація, яка здебільшого апелювала до пропаганди. У ній критикувалися дрібні чиновники та західні політики, але справжньої політичної карикатури не існувало. Бурхливий розвиток і становлення сучасної української карикатури припадає на час «перебудови» та незалежності України.

«У той час, ледь не щодня в багатьох газетах і журналах, на телебаченні, в інтернеті з’являлись десятки дотепних карикатур з політичним, філософським чи просто розважальним підтекстом. Графічні аркуші українських карикатуристів експонувалися на престижних виставках, у музеях і галереях у всіх куточках планети. Практично на кожному конкурсі карикатури українські художники ставали лауреатами», – пригадує Володимир Казаневський.

На його думку, в Україні відсутні традиції політичної карикатури, оскільки наші художники успадковували культуру Заходу в цьому жанрі. Сьогодні українська політична карикатура є певною мірою прикладною, говорить пан Казаневський. Кожен хороший карикатурист намалює будь-яку політичну карикатуру, але не кожен художник, який спеціалізується на політичній карикатурі, створить гарну карикатуру взагалі.

На його думку, найважливішим у карикатурі є смислове наповнення. Саме там закладається сміховий заряд, філософські ідеї автора або їхня відсутність.

Важливо передусім показати читачу, звідки росте коріння певної політичної ситуації. Художник зазначає, що карикатура аж ніяк не може бути об’єктивною творчістю, бо в ній завжди присутнє ставлення автора до героя, якого він малює. Для карикатури завжди існує соціальний фон, проте агітаційні картинки під час війни на Сході України автор вважає неприпустимими у свої роботі.

«Основне завдання політичної карикатури – критикувати, а не створювати візуальні прикраси до подій у стилі соцреалізму минулого століття», – каже Володимир Казаневський.

Володимир Казаневський. Гран Прі на міжнародному конкурсі карикатури в Теджоні, Північна Корея

Володимир Казаневський. Гран Прі — в Євревані, Вірменія

Володимир Казаневський. Гран Прі — в Сеулі, Північна Корея

 Володимир Казаневський. Гран Прі —  в Скоп'є, Македонія

 Володимир Казаневський. Гран Прі — в Софії, Болгарія

Володимир Казаневський. Карикатура для журналу "Країна"

Відомий російський карикатурист Сергій Йолкін розповідає, що полюбляє малювати карикатури в стилі мінімалізму, щоб не відволікати читача від основної суті. Одна з основних персон, яких малює Йолкін, – Володимир Путін. Таких робіт в автора тисячі. Визначальною рисою в шаржах художника є великий ніс президента, якого в реальному житті у Путіна немає. Роботи Сергія Йолкіна регулярно публікуються в російських та закордонних виданнях. Зараз автор створює щоденні політичні карикатури для Deutsche Welle і «Радіо Свобода».

На запитання, чи відчував він коли-небудь тиск на свою творчість чи цензуру зі сторони російської влади, карикатурист зі сміхом відповідає: «Не на того напали». Тиск, каже, відчувався, але не зі сторони кремлівської влади, а від молодіжних організацій, які пропагують політику Путіна. За його словами, цензура повинна існувати лише в голові автора, але в жодному разі не з боку держави.

Політична карикатура – доволі провокативний жанр, який здатен призвести до суспільного обурення, ба більше – міжнародного конфлікту. У недемократичних країнах існують випадки, коли карикатуристів за їхні малюнки жорстоко карали, могли побити, посадити в тюрму та навіть вислати з країни. Сергій Йолкін пригадує відомий усьому світові випадок французького сатиричного тижневика Charlie Hebdo, який у 2006-2012 роках публікував серії карикатур на пророка Мухаммеда, що призвело до міжнародних скандалів, а у 2015 році співробітники редакції Charlie Hebdo стали жертвами кривавого теракту.

«Французи дуже розкуті у цьому жанрі, однак те, що вони малюють, я собі дозволити не можу. Існує внутрішній сторож, який не дозволяє мені заходити в теми релігії», – каже Сергій Йолкін.

У Росії, на думку художника, культура малювання політичних карикатур практично відсутня. Постійний контроль і тиск на свободу слова вплинули на розвиток жанру, так і не дозволивши йому повноцінно розвинутися після розпаду Радянського Союзу.

«Якщо взяти у 100-відсотковому співвідношенні всі гроші світу, які витрачаються на політичну карикатуру, то США має 90 відсотків, у той час як інші 10 розподілені на всі інші країни. Таким чином на Росію припадає близько 1 відсотка. У друкованій пресі Росії карикатура повністю відсутня, як і взагалі будь-яка критика влади. Найбільш розповсюджена політична карикатура в інтернеті та соціальних мережах, де автори можуть вільно висловлювати свої міркування стосовно тієї чи іншої політичної ситуації», – каже Сергій Йолкін.

Найбільший інтерес до творчості художника проявляють західні медіа. Часто просять передрукувати малюнки, які автор викладає у своїх соціальних мережах. Темами для малюнків слугують розмови політологів, журналістів та навіть простих громадян. Карикатурист каже, що для карикатури важливо підхоплювати те, що вважається тимчасовим мейнстрімом.

Сергій Йолкін. Карикатура для DeutscheWelle  

Сергій Йолкін. Карикатура для Радіо Свобода

Сергій Йолкін. Карикатура для DeutscheWelle 

Сьогодні, за словами художника, більшою популярністю користується карикатура без слів. Вона може існувати як самодостатній жанр та не потребує жодного текстового доповнення. Попри те, часто карикатура виступає виключно візуальним супроводом до новини та лише доповнює те, про що йдеться в інформаційному повідомленні. Художник зазначає, що завдяки сучасним цифровим технологіям, створення карикатури стає дедалі простішим процесом. У день йому вдається намалювати 3-4 ілюстрації, які користуються читацьким попитом. За його словами, людям завжди цікаві як нові технології, так і те, що створене своїми руками. Відтак, політична карикатура завжди матиме свого читача.

Нагадаємо, «Детектор медіа» продовжив термін прийому робіт на конкурс карикатур про вибори. Приймаємо карикатури про популізм, фальсифікації, маніпуляції, фейки тощо. Дедлайн — 30 травня 2019 року.