Що ж таке свобода слова, за якою приховуються в інтернеті ті, хто формує прихильну до Володимира Путіна думку, і що таке злостиві витівки так званих тролів, які блукають в інтернеті? Тому, хто в ці дні хоче роздобути з мережі уявлення про кризу в Україні, зробити це не легко.

Чи то йдеться про анексію Криму, чи про таємне керування війною на сході України, в соціальних мережах та в коментарях на медіафорумах точиться шалена пропагандистська битва стосовно суверенного тлумачення конфлікту. Редакції західних газет і телеканалів опинилися під шквалами ураганів брутальної лайки. Проти них у мережі ведуться наклепницькі кампанії.

На це вже протягом певного часу вказують західні кореспонденти в Росії. Вони повідомляють про легіони платних пропагандистських блогерів із путінських служб. Нині це непокоїть і німецькі служби безпеки. «Крім пошуку інформації, російські інформаційні служби опікуються ще й тим, щоби впливати на громадську думку в Німеччині», – застеріг цього тижня президент Федерального відомства з охорони конституції (BfV) Ганс-Георг Маассен (Hans-Georg Hans-Georg Maaßen).

«Перехресний фронт» лівих і правих радикалів

Організації журналістів, такі як «Репортери без кордонів», вбачають у прихованій пропаганді в мережі «серйозну загрозу свободі слова». Соціологи фіксують «дифузію образу ворога». Звідти поява нового «перехресного фронту» лівих і правих, а також антисемітів, які легально проголошують себе.

Про «хвилі відгуків за власним графіком» каже редакція програми Kulturzeit (телеканал 3sat), що стала об’єктом атак організованих Кремлем інфомаційних бойовиків. Тональність цієї війни лишається незмінною: «Праві популісти з ARD, ZDF і концерну Springer не можуть обійтися без розпалювання етнічного цькування». «Фашистський уряд у Східній Європі знову хоче взяти людей змором» (йдеться про реформаторський уряд в Україні. – Прим. в оригіналі). До цього й таке: «Пропаганда цькування Путіна й Росії огидна».

Ці та інші подібні вислови продукуються масово. Часто їх нелегко відрізнити від більш чесного наміру висловити погляд на тему, стосовно якої можуть бути інші думки.

«Підбурювання до війни» німецьких «державних медій»

За ближчого розгляду в повідомленнях в інтернеті, однак, впадають в око стереотипні звороти та поняття, які чіткіше вказують на їхнє походження та скоординований характер. З одного боку, дуже часто з'являється вислів «фашизм на Майдані» (Maidan-Faschismus). Це натяк на участь у визвольному русі в Києві правих активістів. Методом інсинуації їх потрібно прирівняти до фашистів.

Крім того, в багатьох ідеологічно строго відформатованих повідомленнях в інтернеті йдеться про медії, що належать німецьким «концернам та державі». Вони за дорученням НАТО нібито «широко включені» у «розпалювання війни» проти Росії.

Використання цієї термінології – очевидна спроба підключитися до поширеної в мережі схильності до теорій конспіративних змов та зібрати за собою тих, хто все ще вважає «монополію думки» усталених медіа ворогом «нецензурованих» комунікаційних мереж.

Те, що значною мірою вдається викликати антиінституційні рефлекси й посилено ними користуватися, можна визначити за шквалом словесних лайок і образ. Він вливається підтекстом у політично аргументовану пропаганду стосовно журналістів та інакодумців усіх мастей.

Кримська криза як військове шоу інформаційного ведення війни

Тролі в мережі, певно, найлегша здобич інфобойовиків Кремля. Водночас це жаргонне поняття через його масове поширення влилося в потік громадської думки, маргінальними теренами якого раніше в кращому випадку опікувалися політичної ліві та праві сектанти.

Йдеться про значно більше, ніж зібрання схиблених і проповідників кінця світу. «Кримська операція стала для Росії нагодою наочно показати всьому світу можливості та потенціал інформаційної війни», – йдеться в дослідженні «Анатомія російської інформаційної війни» варшавського Центру східних досліджень.

Згідно з ним, організаційні передумови путінської інформаційної війни та перебудови військового адміністративного апарату були створені ще 2000 року. В той час було відновлено спецпропаганду – психологічне й пропагандистське ведення війни. Її системне дослідження розпочалося 1942-го, у сталінські часи. А в 1990-ті воно тимчасово кануло в Лету.

Троянський кінь пропаганди

Одна з останніх хитрощів цієї пропагандистської школи полягає в тому, щоби пришвартуватися до рухів протесту на Заході й використовувати їх як троянського коня у власних цілях. Виникає порівняння з різнобічно документованим таємним проникненням у 1980-ті роки в німецький рух за мир «Штазі» (спецслужби НДР. – MS).

У травні ц. р. наочно можна було спостерігати, як у демонстрації зненацька проникали праві та антисемітські активісти, перетворивши її на «мирний виступ» проти уявної агресії НАТО в Україні. Коли соціолог Ютта Дітфурт (Jutta Ditfurth) дала інтерв’ю програмі Kulturzeit (3sat) про так званий новий рух правих за мир і констатувала, що його активісти жахливо заплуталися в антисемітизмі, здійнявся ураган координованих протестів проти редакції та проти її повідомлення у Facebook. Дірфурт дослідила, що попередження про світову єврейську змову часто маскується як критика Федерального банку США.

«Час від часу нас досягали хвилі реакції аудиторії, й у мене склалося враження, що принаймні частково вони контрольовані», – заявив Die Welt редактор Kulturzeit Маркус Діллман (Markus Dillmann).

Докази тверджень про координовані дії він бачить у тому, що ці хвилі не завжди здіймаються відразу після публікації повідомлення, що може стати причиною критики. Швидше за все це здійснюється за графіком. Примітні також пустопорожні фрази, що повторювалися, такі як «медіа, що належать концернам і державі» та «Kulturzeit розпалює війну».

«Ми фіксуємо також суміш обурення з популістською критикою фінансування ARD і ZDF у безпосередньому зв'язку із закидами про розпалювання війни та про нашу уявну близькість до держави», – заявив Діллман.

Подібне Die Welt дізналася також від WDR, проти якої здіймалися ідеологічно чітко забарвлені хвилі протестів стосовно радіо- й телепрограм.

«Масштаби прихованої пропаганди зростають»

Соціолог Александер Гойслер (Alexander Häusler) називає це «свого роду політичним перехресним фронтом», певні смисли якого вихоплені з лівих соціальних рухів. Такі гасла, як «мир і справедливість», наповнюються націоналістичними, іноді частково крайньо правими й антисемітськими уявними світами та створенням образу ворога. Гойслер бачить рупорами нового руху, що формується, підприємців політичного руху, в яких перетинаються приватні та економічні інтереси.

Виявлені екстремістські наступи на Kulturzeit, зокрема скоординована хвиля протестів аудиторії, не є поодинокими. На це чітко вказують спостереження, представлені багатьма журналістами під час німецько-польських днів медіа, що відбулися на початку травня у Потсдамі. Чимало німецьких репортерів повідомили про кампанії з використанням тисяч електронних листів майже ідентичного змісту, які поширюють погляд Кремля щодо конфлікту з Україною.

До дивацтв цього нового «руху протесту», як ішлося в Потсдамі, належить те, що експансіоністську «політику народного штурму» Путіна нацистськи налаштовані активісти в Німеччині супроводжують застереженням про «фашистську» політику українського визвольного руху й Заходу. До того ж у Росії чисельність і вплив неофашистів значно більші, ніж в Україні.

Журналістські організації стривожені

Інфільтрація у громадську думку на Заході стає тим часом проблемою для журналістських організацій.

«Ми спостерігаємо за тим, як зростають масштаби прихованої пропаганди диктаторських та авторитарних держав на німецьких сторінках соціальних мереж», – заявив Die Welt менеджер «Репортерів без кордонів» у Німеччині Крістіан Мір (Christian Mihr). Останнім часом це вочевидь стосується передусім російських джерел у зв'язку з конфліктом з Україною, а також у контексті конфліктів за громадянські права в Туреччині.

Держави, за його словами, володіють правом підтримувати суспільні відносини. «Однак, якщо це чиниться приховано, чи як свідчать відомі тепер випадки, виявляється у пропаганді та в ураганах брутальної лайки чи набуває особистих погроз, для нас, природно, виникає проблема свободи преси. Ще й тому, що це може призвести до самоцензури».

Мір наводить приклад (німецького журналіста), автора книги «Путінська демократура» Бориса Райтшустера (Boris Reitschuster). Він пожинає плоди критичного висвітлення діяльності Кремля. Його не тільки ображають, йому ще й погрожують убивством.

За останні 20 років, за даними Спілки журналістів Росії, загинув 341 репортер.

Автор: Ульріх Клаус

Джерело: Die Welt

Переклад: Аркадій Сидорук