З чого складається блогер

00:00,
6 Грудня 2011
2514

З чого складається блогер

00:00,
6 Грудня 2011
2514
З чого складається блогер
Пиши і відрізняйся, май тверезі амбіції, читай, – ці та інші поради для блогерів від польського журналіста Войцеха Орлінського.

Найважливіша порада для журналіста-початківця? – «Знайди собі якийсь нормальний спосіб заробляти». Щоб виживати в журналістиці, добре мати запасний план. Бути готовим не тільки на перехід з однієї редакції до іншої, а й на цілковите прощання з цією професією і заняття чимось іншим.

Журналістом я став випадково, бо за освітою є хіміком. Коли обирав собі напрям навчання, ще існувала комуністична Польща і здавалося, що вона триватиме вічно, тож якщо мені хотілося жити на рівні європейського середнього класу – а хотілося – то єдиним шансом було отримання конкретної освіти і виїзд на Захід.

Щоб не блокувати собі маневру в цей бік, я ще до 1999-го на гонорарній основі перекладав тексти з хімії не стільки для грошей, а щоб могти гримнути дверима, відійти від журналістики і показати своєму майбутньому працедавцеві таке резюме, в якому журналістика виглядала б лише як молодеча пригода поважного магістра з хімії.

На ринку ЗМІ правлять стадні інстинкти. Як тільки запанує мода на інтернет-портали, то їх з’являється кільканадцять і через деякий час легше знайти у Варшаві вакансію веб-редактора, ніж забігайлівку з горілкою. А як портали потім закриваються, то теж усі відразу, тож раптом на одну вакансію веб-редактора припадає 200 безробітних екс-редакторів. Добре б мати можливість перечекати такі хвилини поза професією, бо згідно з ринковими законами пропозиції та попиту, той один щасливчик, на чиє місце є 200 охочих, теж не має добрих варіантів зарплати.

Пиши і відрізняйся

Дехто каже, що «журналістика та публіцистика – це не професія, а пристрасть і покликання», але те ж саме можна сказати і про інші професії. Лікар – це теж покликання, а не професія. Однак це не означає, що з цього треба робити далекоглядні висновки. Якщо відчуваєш пристрасть і покликання, ніхто тобі не заборонить писати безкоштовно. Сьогодні для цього маємо інтернет, а за часів моєї молодості був рух некомерційних журналів футбольних фанатів.

З цього виникає наступна практична порада, яка звучить лаконічно: «Пиши». Якщо випускник школи журналістики, який шукає роботу в ЗМІ, може показати потенційному працедавцеві лише диплом – він завжди програє тому, хто, приміром, закінчив ПТУ, але веде відомий на весь веб-простір спеціалізований сервіс. Для молодої людини, яка шукає роботу в ЗМІ, будь-який доробок (безкоштовні публікації в журналах для фанатів, місцевій пресі, товстих журналах, а хоч би й у блогосфері) означатиме більше, ніж десять дипломів.

Веб-простір переповнений і в ньому важко знайти місце. Однак у т. зв. поважних ЗМІ загалом не легше. Навіть Gazeta Wyborcza чи TVN мають небагато журналістів із насправді відомими іменами. Сотні журналістів залишаються анонімними.

Май тверезі амбіції

Наступна порада стосується радше питання психічного здоров’я, ніж професійного розвитку, але зваживши на зв’язок одного з іншим, можна сказати: «Не май надмірних амбіцій». Не сподівайся, що колись станеш Томашем Лісем (Tomasz Lis – один із найвідоміших польських телевізійних журналістів. – Прим.) і будеш питати: «Що з тою Польщею?» на екрані загальнопольського телеканалу.

 

Постав собі менш амбітне завдання, але більш реальне – що ти питатимеш «Чи вигідно при нинішніх тенденціях на ринку пального купувати автомобіль із дизельним мотором?» на екрані нішевого тематичного автомобільного каналу, одного з кількадесят у пакеті цифрових каналів. Якщо при цьому ти станеш постаттю позитивно впізнаваною серед автолюбителів, а доходів вистачатиме, щоб переселитися від батьків, можеш вважати себе журналістом, який робить пристойну кар’єру.

Какофонія веб-простору – дуже добрий тест на профпридатність. Якщо в твоїх текстах є щось характерне, щось упізнаване, щось, що виділяє твій голос із потоку інших голосів – це вже добре. Це означає, що ти склав іспит, важливіший за всі колоквіуми на факультеті журналістики.

Ба більше: це може бути першим кроком на шляху до отримання хорошої роботи за професією. Хороший журналіст не шукає роботи, це робота шукає його. Якщо твій блог (спеціалізований портал, сайт порад, приватний форум і так далі) чимось привертатиме до себе увагу, він також приверне увагу професійних редакторів і видавців. Десь у якійсь редакції хтось скаже на якійсь нараді: «Нам потрібен текст про догляд за садками – є такий хлопака, який веде про це дуже цікаву сторінку в інтернеті. Може б він нам про це написав?».

Читай, щоби не штампувати помилок

Як вирізнятися? На це є дуже проста порада, в певному сенсі додаткова до поради «Пиши». Ця порада звучить: «Читай». Людина, яка багато читає, може багато написати. Бідою польської публіцистики є публіцисти, які читають тільки інших публіцистів, що є абсурдним дублюванням тих самих помилок.

Скільки разів ми читали про те, що десь (залежно від версії це або Шотландія, або Каліфорнія) «заборонено казати “тато” і “мама”»? Скільки разів чули анекдоти про німецьку безробітну, яка втратила право на допомогу, бо відмовилася від роботи в ескорті? Скільки разів чули, що людина використовує тільки десять процентів мозку, а ескімоси мають кілька десятків (у деяких версіях – кількасот) слів на позначення різних видів снігу? Скільки разів чули, що Гітлер здобув владу за результатом демократичного рішення німецьких виборців, а феміністки виступають проти бюстгальтерів?

Вищевказаних помилок можна уникнути, читаючи книжки про історію Німеччини чи про історію фемінізму або просто користуючись інтернет-сервісом snopes.com, який займається пошуком т. зв. міських легенд, чи власне історійок, що виникають, коли «одна пані публіцистка скаже іншій пані публіцистці».

Парадоксально, але інтернет – це, з одного боку, розплідник таких легенд («одна пані блогерка скаже іншій пані блогерці»), а з іншого – інструмент для доволі вдалого їх викриття і спростування.

Колись, коли помилка типу «Гітлер дійшов до влади демократичним шляхом» з’являлася в паперовій газеті, можна було лише сягнути за якоюсь монографією з історії Німеччини, знайти в ній опис падіння Веймарської республіки і призупинення демократичних процесів у серпні 1930 року та написати довгий ерудований полемічний лист у редакцію. А тоді через місяць отримати доволі лаконічну відповідь із відділу зв’язків із читачами, мовляв «дякуємо за зацікавлення і передали авторові».

Тепер можеш за кільканадцять секунд знайти можливу помилку автора й одразу його викрити – на своєму блозі, на його блозі, на дискусійному форумі певної редакції тощо.

Пам’ятай: інтернет не перемогти

З цього виникає наступна порада: «Еліза Міхалік» (Eliza Michalik). Впиши це прізвище в пошуковик. Першим же результатом буде історія про неї у Вікіпедії (так, принаймні, було у травні 2010 року). В цьому тексті є сумна історія блогу цієї журналістки.

Блогу вже немає, бо в лютому 2007-го коментатори викрили на ньому текст, який був плагіатом. Повідомлення, які це підтверджували, хтось видалив (не доведено, що сама журналістка). Це спровокувало коментаторів до пошуку інших текстів. Швидко знайшлася ще низка плагіатів. З’явився спеціальний блог під назвою elizawatch.blogspot.com, який документував випадки плагіату. Зі статті у Вікіпедії згадки про цю історію намагалася видалити таємнича вікіпедистка, зареєстрована як Eliza5.

Це все марно – що більше хтось пробував «зам’яти» незручні для журналістки згадки, то голосніше говорили про цю аферу в інтернеті, і її відлуння залишиться тепер там, скоріш за все, назавжди незалежно від наступних досягнень Елізи Міхалік.

Це важливий урок, який повинен собі обдумати кожен сучасний автор. Навіть ті, які не планують створювати власного блогу, а контакти з інтернетом мають намір обмежити до необхідного мінімуму (бо ніхто вже в цій професії не може собі дозволити їх цілковитої відсутності).

Висновок із нього, перш за все – інтернету не переможеш. Навіть фірми рівня Microsoft у далекій перспективі не можуть притлумити своїх опонентів – не розраховуй на те, що тобі вдасться зробити це видаленням коментарів чи погрозами судом. Надто рідкісною в інтернеті є безкорислива доброта, набагато частіше є безкорислива злість. Якщо в якості автора дочекаєшся колись блогу, присвяченого твоїй діяльності, шанси на те, що його вестимуть твої вороги, а не друзі, щонайменше сто до одного.

Тому не розраховуй на доброзичливість, та з іншого боку – ці недоброзичливі, злісні критики можуть часом мати рацію. Можливо, наприклад, ти погано запам’ятав прізвище якогось письменника і постійно роками припускаєшся однієї й тієї самої помилки? І на помилку тобі, ймовірно, вкажуть у грубий, недоброзичливий, несправедливий спосіб (зрештою, яке має значення така деталь у сенсі цілої публікації) – в результаті однак буде добре запам’ятати правильне написання.

Ти в мережі, а що таке мережа?

Інтернету не вдасться перемогти, тож варто з ним подружитись або, принаймні, освоїти це явище. Для мене як журналіста, який багато пише про сучасну поп-культуру, створення блогу не було актом входження до мережі, як для багатьох моїх колег. Це було тільки черговою формою активності в мережі, яку багато років веду в різноманітні способи ще з часів допотопного інтернету. Ще до того, як я отримав пропозицію роботи в Gazeta Wyborcza, вдавалося віднайти у різних закутках любителів фантастики, кіно чи цифрових ґаджетів.

Тобто інтернет не є для мене новим середовищем реалізації – це для мене перш за все практичний інструмент здобуття інформації, пошук якої іншими шляхами був би важчим і більш трудомістким (наприклад, перевірка популярних міських легенд). У галузях, якими я займаюсь, інтернет почав виконувати цю функцію, можливо, дещо раніше, але тепер це стосується буквально кожної галузі журналістики, від спорту до економіки.

Багато теоретиків обіцяють, що найближчими роками традиційна журналістика зникне на користь інтернет-журналістики. Маю надію, що цього не станеться, бо дуже люблю традиційну шпальту газети.

Але якщо інтернет усе-таки заступить традиційні медіа? Може, мені все ж таки вдасться повернутися до закинутої професії й зачепитися в якійсь фірмі, косметичній чи фармацевтичній, хоча б у якості піарника (конкретні пропозиції прошу надсилати на легку до гугління адресу). Або ж я спробую свої сили в нових медіа, застосовуючи свій досвід блогера.

Навмисно відлякуй чужинців

Мій досвід підказує звернутися зараз до одного з ключових слів блогосфери. Це narrowcasting, поняття, придумане Джонатаном Стерном (Jonathan Sterne) із Університету МакДжилл (McGill), яке лаконічно підсумовує мою філософію як блогера. Це перефразування слова broadcasting, яке традиційно перекладають як мовлення (розголошування), оскільки частинка broad (широкий) замінено частинкою narrow (вузький). Склавши докупи їх можна перекласти як «нішеве мовлення» – але й без того значення слова narrowcasting є, мабуть, інтуїтивно очевидним.

Радіостанція чи газета в кіосках адресовані широкому користувачеві. Це не стосується блогу. Випадкового користувача мій блог відлякує нетиповим виглядом, який дещо подібний до естетики старомодних моніторів типу TV100, в яких зелені літери тексту висвітлювалися на чорному тлі. Я розумію, що багато людей, які потрапляють на мій блог випадково, йдуть із нього відразу через зовнішній вигляд… і мене це дуже тішить.

Бо якщо когось зовнішній вигляд не вражає – то це або пробуджує в ньому (так, як і в мені) ностальгійні асоціації з часами університетських комп’ютерів типу mainframe, восьмибітних комп’ютерів, які працювали під контролем CP/M, текстових пригодницьких ігор та використання інструкції POKE для забезпечення собі 255 життів. Або ж він є достатньо досвідченим в інтернет-штучках, щоби створити власний CSS у своєму браузері. Якщо маєш проблеми з розумінням останніх двох речень… дуже можливо, що належиш до осіб, яких я навмисно відлякую.

Завдяки тому, що група користувачів є такою вузькою, я можу створити на своєму блозі атмосферу певної спільноти, так, ніби це клуб із селекцією гостей на вході. Як журналіст традиційних медіа (broadcasting) я не зміг би в роботі вживати сленгових висловів типу: «цей Role-Play має дуже гарних NPC». У традиційному медіа якщо читач не розуміє журналіста, це, зазвичай, є професійною помилкою останнього. В блозі – це вина користувача, який просто заблукав у кіберпросторі й потрапив на блог, призначений для інших користувачів.

Обери тип взаємодії

Другим ключовим словом, яке має пам’ятати журналіст традиційного медіа, що починає діяльність в інтернеті, – є «інтерактивність». Broadcasting практично її виключив, відпроваджуючи хіба що до горезвісного відділу зв’язків із читачами. В інтернеті narrowcasting працює так, що все потрібно будувати довкола інтерактивності. В інтернеті все є відділом зв’язків із читачами.

Мусиш бути свідомим того, що читачі твого блогу (сервісу, порталу, платформи і т. д.) захочуть якось реагувати на твої слова. Багато з цих реакцій можуть бути для тебе неприємними, тож мусиш одразу обдумати свою політику поведінки з ними. Хочеш організувати інтерактивність на основі такого собі гайд-парку – кожен коментує, що і як йому заманеться? А може, хочеш усе жорстко модерувати, вважаючи – як у класичній превентивній цензурі – що кожен коментар мусить чекати на затвердження, перш ніж появиться у веб-просторі?

Можуть бути різні варіанти цих крайнощів. Також є багато варіантів вирішення питань, не вдаючись до крайнощів. Однак щось мусиш обрати, і дуже можливо, що в кінцевому результаті власне цей вибір стане вирішальним в успіху твоєї мережевої справи.

Чому? В інтернеті повно виродків. Кожен журналіст знає з власного досвіду феномен дзвінків та листів від явних психів. Найдивніший дзвінок у редакцію, з яким я зіткнувся у своїй кар’єрі, був дзвінок від чоловіка, який відкрив, що зірки можна поскладати в зовсім інші сузір’я, ніж це всюди прийнято, і вимагав надання темі адекватного розголосу, найкраще у формі інтерв’ю з ним на першій шпальті газети.

Журналіст традиційного ЗМІ такого співрозмовника делікатно сплавляє або просить зробити це асистентку. В інтернеті це не так просто. Формула повного гайд-парку призведе до того, що такі люди можуть заволодіти коментарями. Якщо тобі це не заважає – чудесно, але пам’ятай: може бути й так, що переважання таких людей відлякуватиме коментаторів, які тобі потрібні найбільше.

Твоє місце поміж блогами

Важливе й основне питання: «Як пробитися?». Немає для блогера-початківця більшого розчарування, як перегляд статистики відвідувань, у яких видно сліди тільки від так званих павуків або ж автоматів, які індексують інтернет-контент для пошуковиків.

Жменя практичних порад: перш за все визнач, яку площину в інтернеті хочеш заповнити. Мабуть, не хочеш створити ще один блог на кшталт: «Журналіст ліпить те, що вже десь публікував»? Якщо сам не можеш знайти такої площини, це може бути сигналом, що взагалі не маєш у це влазити.

Прикладні думки: можливо, галузь, у якій спеціалізуєшся – візьмімо автомобілі – має якусь погано описану в Польщі ділянку, наприклад, олдтаймери американського виробництва або ж пліткарські цікавинки про те, що відбулося під час презентації нової моделі? Цікавинка типу: «любов президента такої фірми до строкатих краваток» не дуже підходить для газетної статті, однак саме так я потрапив на один автомобільний блог.

Друга думка, майже повністю протилежна попередній: незалежно від того, що ти журналіст, ти ще й просто людина. Подорожуєш, відпочиваєш, читаєш. Ніде не сказано, що журналіст із автомобільної тематики має вести автомобільний блог. Якщо ти журналіст, то за визначенням мусиш уміти писати цікаво про все. Існують приклади цікавих блогів про виховання дітей, які ведуть політологи.

Незалежно від того, де знайдеш своє місце в спектрі поміж двох вище вказаних моделей, мусиш прийняти якесь обдумане рішення, перш ніж узагалі почнеш думати про промоцію свого сервісу (зазначаю: сервісу, бо це не обов’язково мусить бути блог). Феномен narrowcasting працює тому, що найлегше тобі буде популяризувати свій сервіс там, де вже зустрічаються люди з подібними зацікавленнями, тобто на інших блогах та форумах.

Зазирни до мене витончено

Промоцію в формі розміщення всюди, де вдасться, однорядкових новин типу «зазирніть до мене» знищують в інтернеті як так званий спам (непотрібна реклама). Це точно принесе тобі антирекламу. Можеш це, однак, робити витончено. Наприклад, кожен форум дозволяє самопромоцію в якості інтегрування підпису з лінком. Якщо розповідатимеш по суті, в тему і цікаво, швидко виробиш собі позитивне реноме – а люди, клікаючи на посилання в твоєму підписі, потраплять до твого блогу.

Це нас приводить до фінального елементу блогової традиції, або ж так званої блогрольки. Так спольщено англіцизм blogroll, який у свою чергу є пародією на logroll. Популярності в англомовному суспільстві він завдячує Дейві Крокету (Davy Crockett), відомому американському піонеру з фронтиру і водночас конгресмену, який презентував Дикий Захід у Вашингтоні.

Логроллінг (Logrolling), або дослівно «обкатування/точіння колод», на Дикому Заході означав інституцію сусідської взаємодопомоги – піонери допомагали один одному точити, різати важкі колоди зрубаних дерев, чого не можна було зробити без сторонньої допомоги. У Конгресі Дейві Крокет із відразою зауважив, що американські політики в подібний спосіб обмінюються голосами: я підтримаю твою поправку, а ти підтримаєш мою. Це слово зробило блискавичну кар’єру і вживається, наприклад, для окреслення практики взаємного цитування поміж науковців або взаємного написання прихильних рецензій від критиків.

У блогосфері, однак, блогроллінг не має вже в собі нічого негативного – це звичайна практика взаємної промоції блогерів через обмін лінками. Коли твій блог є в блогроллі інших популярних блогів, а ти станеш на них упізнаваним учасником дискусії, то проблема промоції розв’яжеться сама.

Memento mori для тих порад

Насамкінець, остання порада, яка, можливо, спростує всі вищесказані. Якщо ти читаєш ці слова, це означає, що тримаєш в руці книжку. Ця книжка фізично буде існувати в бібліотеках чи запилених скринях на горищі ще багато років після випуску. Мені до того часу вже давно обридне ведення блогу, самі блоги, можливо, стануть чимось таким же застарілим, як касети VHS чи фотоапарати Polaroid – а поодинокі екземпляри книжки десь там уціліють перед м’ясорубкою на заводі з вторинної переробки паперу.

Пишу ці слова до найтривалішого медіа, тобто книжки, а слова стосуються медіа найнетривалішого, тобто інтернету. Досі інтернет кілька років переживав революцію, що перевертала всі наші уявлення про це медіа догори дриґом. Згадаймо, скільки непевності принесла поява комунікаторів, соціальних мереж, Google, врешті World Wide Web.

Тому, якщо читаєш ці слова після, скажімо, 2015 року – очевидно, що всі вищевказані поради є неактуальними. Найкраще, до чого вони надаються, це до глузливого матеріалу про те, як троглодити з першої декади XXI століття уявляли собі інтернет-журналістику.

Войцех Орлінський (Wojciech Orliński) народився 1969 року у Варшаві, журналіст, публіцист, знавець поп-культури. Закінчив у 1994 році хімічний факультет у Варшавському університеті за спеціальністю «аналітична хімія».

З 1997 року до сьогодні пов’язаний із відділом культури Gazety Wyborczej, де пише в основному на теми, пов’язані з масовою культурою. Перед тим працював у Sztandar Młodych, Biuletyn Polskiej Akadenii Nauk і Wiadomości Kulturalne. У 1993 році співзасновував лівополітичну газету Lewa Noga, також публікувався у Krytyka polityczna. Автор декількох фантастичних оповідань, надрукованих, зокрема, в місячнику: Nowa Fantastyka та книжки Co to są sepulki? Wszytko o Lemie (2007). У 2005 році був стипендіатом віденського Інституту наук про людину. Є автором блогу Ekskursje w dyskursie (www.wo.blox.pl), який у рейтингу місячника Press посів у 2007 році першість серед журналістських блогів.

Текст перекладено з хрестоматійного видання для молодих журналістів Biblia dziennikarstwa (Znak, 2010) за редакцією Анджея Сквожа та Анджея Нізьолка, у якій зібрано практичні поради щодо професії від найбільш авторитетних та професійних журналістів Польщі.

Переклад Тарас Назарук

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
blogTo
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду