Ажіотаж довкола організації чемпіонату створив безпрецедентний інтерес українців до власне самої спортивної гри. Навіщо рахувати різницю забитих і пропущених м’ячів і чи можна переграти матч – тепер багато людей стали обізнаними в таких питаннях, навіть якщо раніше футболом вони не цікавилися.

Відповідно, всі ЗМІ також охоплені футбольною лихоманкою. На більшості сайтів найактивнішою стала окрема політично-соціально-спортивна рубрика «Євро-2012». Така ситуація ставить нові виклики перед традиційними спортивними розділами чи окремими сайтами: щоби привабити читача, необхідно думати над нестандартними матеріалами, а не просто безкінечно повторювати ті самі цитати з післяматчевих прес-конференцій. І деяким ресурсам це таки вдається. У вітчизняному інтернет-висвітленні Євро проглядається світова тенденція – активне залучення соціальних медіа до футбольної журналістики.

Перш ніж перейти до конкретних українських прикладів, погляньмо, як саме соціальні мережі змінюють роботу спортивного кореспондента.

Забіяка Вейн Руні і твітер-залежний Сеск Фабрегас

Власне, останнім часом питання впливу інтернету саме на спортивну журналістику часто обговорюється в закордонному журналістському середовищі. Не лише на медіаресурсах, але й на науковому рівні. Наприклад, доктор Джон Прайс із Сандерлендського університету (Великобританія) окремо досліджує вплив Twitter на роботу сучасного футбольного кореспондента.

Отже, які найвагоміші зміни можна виділити? По-перше, швидкість передачі повідомлень. Традиційна модель старої спортивної газети не діє: простий переказ матчу на наступний ранок після гри вже нікому не потрібен. Адже всі ще ввечері в інтернеті можуть прочитати про основних героїв поєдинку, переглянути статистику й стенограму, і не тільки почитати, а й самим прокоментувати. Така емоційна гра, як футбол, потребує обговорення, іноді щохвилинного чи хоча б у перерві. Соціальні мережі задовольняють цю потребу, а акаунти футбольних журналістів у гарячу пору стають не просто джерелом фактичної інформації – читачам також цікаво дізнатися думку журналіста, якому він довіряє.

Схожа ситуація не лише з іграми, а й прес-конференціями. Приберегти на ранковий випуск сенсаційну заяву про, скажімо, трансфер нового гравця – не найкраща ідея. Позаяк швидші колеги ще під час події опублікують цю інформацію у своєму блозі чи твітері.

Загалом, ці нові виклики різною мірою постають перед журналістикою всіх напрямів, не лише перед спортивною. Однак цифрова соціалізація принесла ще одну річ, яка кардинально змінила роботу футбольних журналістів. Ідеться про джерела інформації: дуже часто ними стають твітери відомих гравців. Twitter дозволив футболістам звільнитися від опіки піар-менеджерів клубу, які зазвичай жорстко регламентують офіційні заяви для преси. Адже нерідко журналісти ставлять питання на кшталт: чи задоволені гравці матчем, як оцінюють команду, чи бачили попередню гру суперника і що думають про неї. Однак у відповідь на такі запитання, як правило, лунають стандартні кліше. Інша річ Twitter! Тут гравці часто висловлюють безпосередню емоційну реакцію на гру, коментують події футбольного світу, а іноді повідомляють внутрішньокомандні новини.

Такі репліки – справжня знахідка для журналістів, однак надмірна емоційність не завжди йде на користь іміджу футболіста чи репутації клубу. Найскандальніша історія – випадок із любителем Twitter Вейном Руні, форвардом англійської збірної й «Манчестер Юнайтед». У 2011 році він сперечався з фаном у соцмережі і в результаті пригрозив, що «відправить його в нокаут». Потім, щоправда, сказав, що це був просто жарт. Такі ситуації доводиться, тим не менш, коментувати й керівникам команди. Тому керівництво клубів чи збірних усе частіше намагається контролювати те, що кажуть футболісти в соцмережах.

Ось, наприклад, під час Євро-2012 гравцям деяких збірних збиралися навіть заборонити писати в соцмережі. Зокрема, це стосується збірної Іспанії: спілкування футболістів із фанами було під загрозою, але напередодні турніру півзахисник Сеск Фабрегас (один із найбільш активних дописувачів у Twitter) написав: «Гарні новини! Зрештою нам дозволили користуватися соцмережами, тому ми будемо на зв’язку впродовж чемпіонату!».

Деякі тренери ще й дають інструкції, що можна й чого не можна писати. Наприклад, тренер німецької збірної Йоахім Льов заявив, що озвучує «чіткі правила» гравцям щодо користування Twitter: «Що відбувається в роздягальні, про що ми говоримо – тактика, травми та інше – це табу, так само як приватне життя однокомандників чи менеджерів збірної».

Вболівальникам журналісти вже не потрібні?

Отже, з профайлів учасників чемпіонату журналістам складно дістати якусь «гарячу інформацію», нині це здебільшого фрази подяки й радості від перемоги. Однак цікавим джерелом інформації можуть стати акаунти футбольних персоналій, які самі не беруть участі в турнірі чи грі, але, тим не менш, коментують її.

Проте, як вважає вже згаданий дослідник Джон Прайс, тут є два суттєвих недоліки, які ускладнюють журналістську працю. По-перше, це питання достовірності інформації. Якщо гравець написав про конфлікт у команді – наскільки можна довіряти цьому допису? Адже одна річ – оціночні судження футболіста, які роблять будь-який текст цікавішим, і зовсім інша – коли на основі твіту ґрунтується важлива спортивна новина. Звісно, головне правило – повідомляти джерело (іноді краще зробити ще й скриншот екрану), а потім перевіряти інформацію. Але відмовлятися від публікації такої інформації в сучасних реаліях не можна. Оскільки, як правило, взяти коментар у гравця чи тренера швидко не вдається, а ігнорувати сенсаційні заяви журналіст не зможе.

Другий недолік інтеграції Twitter й футболу полягає в тому, що журналіст втрачає монополію на ексклюзивну інформацію. Оскільки кожен фанат-фоловер може так само читати Twitter і ще й спілкуватися з футболістом: соціальні мережі надзвичайно зблизили вболівальників із їхніми кумирами, й тепер часом Twitter може замінити спортивного кореспондента.

Однак, незважаючи на це, моніторинг Twitter залишається важливою ділянкою роботи футбольних журналістів. Під час таких масштабних подій, як Чемпіонат Європи, огляди твітів можуть ставати повноцінним матеріалом, оскільки кількість дописів на футбольні теми різко зростає.  

Twitter-огляди від Champion.com.ua і трансляції Comments.ua

Висвітлюючи перипетії Євро-2012, деякі українські сайти вдалися саме до такого жанру. Наприклад, сайт football.ua публікував матеріали «Евротвиттер говорит сборной Украины "Спасибо и прощай", «ЕвроТвиттер: о матчах понедельника (Что нащебетали футбольные «синие птички» на этот раз?)» (автор – Артур Валерко).

Тут твіти поділено на групи: про окремі матчі чи про гол. Варто сказати, що в огляді представлено чимало персоналій: футболістів – як вітчизняних, так і іноземних, а також журналістів, коментаторів. Однак у матеріалі бракує посилань на конкретні твіти, які цитуються. Зрозуміло, що при такій кількості цитат (у матеріалі близько 30–40 твітів) це забере багато часу, але така робота необхідна. Особливо це стосується іноземних футболістів, чиї цитати перекладаються, тому звучання в оригіналі не завадить. Також football.ua, окрім оглядів, часто використовує Twitter як джерело новин.

Ще один приклад – сайт Champion.com.ua («Українська правда»). Тут на період чемпіонату Twitter-огляд матчів Євро став постійною рубрикою, яку веде Юрій Морозюк. «Твіттер-огляд Євро-2012: Німеччина вбиває Грецію в економіці та на полі одночасно» – це вже не лише копіювання твітів, але й спроба аналізу, загалом текст виглядає яскраво – мабуть, не лише для тих, хто цікавиться футболом.

Огляд реакції в соціальних мережах від «звичайних людей», тобто без фокусу на персонах футбольного світу, публікує «Бі-бі-сі Україна» – тут твіти й дописи з фейсбук-акаунтів українських та англійських уболівальників після матчу Україна – Англія.

А от тенденцію політизації чемпіонату підтримали в такий спосіб на сайті delo.ua. У матеріалі «Политики о проигрыше Украины Англии: Судью на мыло!» читаємо переповідання реакції таких політиків, як Арсеній Яценюк, Ірина Бережна, Андрій Парубій та ін. Що ж, тим читачам, яким не вистачило політики довкола Євро у теленовинах, буде цікаво почитати коментарі депутатів ще й у соціальних мережах.

Якщо для наших сайтів це новий досвід, то на іноземних ресурсах такі огляди роблять часто: у звичайному форматі чи, наприклад, відстежуючи реакцію лише журналістів.

А для футбольних естетів (чи то естетів із візуалізацій) цікавим буде проект Guardian, який функціонує від початку чемпіонату – інтерактивна мапа Euro 2012 Twitter network. «Стежте за останніми новинами, плітками та живою трансляцією з Польщі й України – члени Guardian's Euro 2012 team та Experts' Network розповідають про новини довкола турніру», – зазначено на сайті.

Ще масштабніший проект BrandWatch Euro-2012 аналізує, що користувачі пишуть у Twitter про гравців англійської збірної – позитивні й негативні відгуки про кожного з них. Проект оновлюється в реальному часі, й можна побачити, як змінюється репутація гравця.

В українській інтеграції Twitter у футбол заслуговує на увагу проект сайту Comments.ua. Тут уже йдеться про соцмедіа не як про джерело даних для журналіста, а як платформу для власних дописів. Сайт проводив твітер-трансляції матчів, зокрема наймасштабнішою була трансляція матчу Україна – Англія. Це не просто опис того, що відбувалося на полі: кореспонденти перебували також у фан-зонах різних міст – Києва, Львова, Харкова – і повідомляли про реакцію вболівальників, надсилали яскраві фотографії з місць подій. Звісно, окремо висвітлювався перебіг подій у Донецьку. В цілому така трансляція вийшла оперативною та емоційною.

Поява подібних проектів – позитивне явище, проте хотілося б, щоб це були не поодинокі спроби лише на період Євро, а постійна практика. Адже, зрештою, футбол після Євро не завершується, і, до речі, цього літа будуть ще й інші великі спортивні події. Такі матеріали хоч і не потребують значних ресурсів, можуть зробити спортивні новини значно цікавішими для широкої аудиторії.