Український сегмент Facebook стає все цікавішим. І йдеться зараз не про різноманітні пристрасні суперечки, які можуть спалахнути на рівному місці, а про креативні спільноти, які розвиваються в онлайні.

Група «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography» була заснована майже п’ять місяців тому. Її заявлені цілі - об'єднати українських фотографів зі спільною пристрастю до вуличної фотографії, підвищити рівень української вуличної фотографії та сприяти обізнаності щодо цього напряму серед широких верств. Та окрім цього група стала ще й майданчиком для тих фотографів, які живуть в невеликих містах й де складніше знайти творчі осередки й отримати ґрунтовний фідбек про свої роботи. Група зростає швидко - лиш наприкінці вересня адміністрація спільноти оголосила про подолання позначки в 1500 учасників, а на момент підготовки публікації їх кількість вже наближається до 1800.

MediaSapiens зустрівся із засновником групи, українським документальним фотографом Михайлом Палінчаком, аби поговорити про подальші плани спільноти, вуличну фотографію в Україні та чи реально фотографу заробляти на життя зйомкою стріт-фото.

Михайло почав професійно займатися фотографією в 2008 році, й з того часу його знімки друкувалися у The New York Times, Esquire, The Atlantic, The Guardian, Forbes,The Washington Post та багатьох інших виданнях. Він також є учасником групи Українська фотографічна альтернатива та Української асоціації професійних фотографів. 

Про непостановочне фото і фототехніку

Михайле, розкажіть яка історія заснування групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography»?

Група була заснована 18 травня цього року. Але запит на таку групу назрів вже давно. Закордоном таких спільнот багато. Є дуже популярна міжнародна група APF Magazine Street Photography group, присвячена вуличній фотографії, заснована в Індії й модерується вона теж з Індії. В ній більше 100 тисяч учасників. Вона об’єднує весь світ. Але у груп із такою великою кількістю користувачів йде постійний потік нового контенту й побачити щось варте уваги дуже важко.

Ми з Тарасом Бичко (український фотограф, організатор стріт-спільноти «380 Collective»- MS), вирішили, що непогано зробити групу з національною автентичністю, присвячену саме українській фотографії для українських фотографів. Потім до нас приєднався й Володимир Петров (український фотограф, співпрацював з European Pressphoto Agency, Agence-France Presse, зараз є фотокореспондентом газети Kyiv Post - MS).

Ідея в тому, що з розвитком інтернету змінюються платформи, на яких спілкується професійна аудиторія. Раніше були поширеними фотосайти, й вся фототусовка спілкувалася на них. Там вони могли обмінюватися коментарями, отримувати оцінки для своїх знімків. Вони і зараз є, але стали менш популярними. Соціальні мережі підминають під себе все: новини, відео, музику, в тому числі й ось такі профільні сайти для спілкування. Тому створення групи, присвяченої саме українській вуличній фотографії, було лише питанням часу. Мене дивує, чому це ніхто не зробив раніше?

Фото: Юлії Червінської, учасниці групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».

Аналогів групи в Україні немає?

Є групи присвячені просто фотографії без чіткої ідеї, є групи присвячені продажу фототехніки тощо, але не саме «вуличній фотографії», як ми її називаємо. В будь-якому випадку групі треба задавати рамки. Якщо цього не зробити, то дуже швидко, менш ніж за місяць, вона потоне в різношерстному контенті, який туди постійно потрапляє. Ми працюємо в рамках документальної фотографії і, можна сказати, що ми єдина подібна група в Україні, яка динамічно розвивається. У нас також є профіль в Instagram.

В групі часто точаться обговорення про те, що є стріт-фото, а що ні. На вашу думку, що вважати вуличною фотографією?

Проблема в тому, що немає загальноприйнятого визначення поняття «вулична фотографія». Сама назва суперечить тим фотографіям, які загалом підпадають під цю характеристику. Назва «вулична фотографія» має на увазі, що знімок зроблений на вулиці. Але насправді сюди можна віднести майже будь-яку непостановочну фотографію, зроблену в публічному просторі. А публічним простором може бути й кафе, в якому ми зараз розмовляємо. Тут дозволено знімати, й тут можна зробити гарну фотографію, але вона вже суперечить назві.

Загалом, ми виходимо з тих принципів, що це має бути непостановочне, незманіпульоване, незрежисоване фото життя людей або їх діяльності в публічному просторі. Під це формулювання можна віднести майже все непостановочне фото.

Фото: Ігоря Єфімова, учасника групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».

Ви теж знімаєте в цьому жанрі. Яке обладнання ви використовуєте? 

Це дуже популярне питання. І це питання ненавидять усі фотографи (сміється - MS). Насправді зовсім не має значення, чим ти знімаєш. Якщо десять років тому для того, аби почати займатися фотографією взагалі, особливо вуличною, достатньо було купити якусь камеру і вийти з дому, щоб почати знімати. Зараз навіть камеру купувати не треба, вона є у кожного в телефоні. Знімки можна зробити на будь-яку камеру. Це лише інструмент. І треба вміти нею користуватися, як і будь-яким інструментом,.

Наприклад, те, що у вас є ручка чи олівець, не означає, що ви автоматично вмієте писати. Для того, аби навчитися писати, потрібно ходити в школу, займатися кілька років і тільки після цього ви вмітимете писати слова. Але ще не формулювати речення, тим паче не писати великі розповіді. Для цього потрібно ще, скажімо, п’ять років. Так само і з фотографією. Треба вчитися. Мати камеру не означає вміти фотографувати. Тому питання техніки тут другорядне.

Я працюю репортером і в мене є робоча техніка. Паралельно я для себе знімаю вуличну фотографію, так само на цю ж техніку. Немає сенсу купувати щось окремо. Якби у мене була інша камера, я так само знімав би на неї.

Фото: Михайла Палінчака, засновника групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».

Про візуальну культуру українців і кліше у вуличному фото

Наскільки повно жанр вуличного фото представлений в Україні? Імена українських фотографів репортерів на слуху, а про стріт-фотографів говорять та пишуть менше.

В Україні вся фотографія знаходиться ніби в андеґраунді. Кого б ми зараз не запитали, ніхто не назве навіть п’ять українських фотографів, можливо, навіть трьох не назвуть. Більше того, ніхто в радіусі 10 кілометрів не назве 10 фотографів світових. В Україні люди не знайомі з фотографією, не знайомі з візуальною культурою світу. Продовжуючи аналогію зі школою, ми починаємо вчити українську мову та літературу, світову літературу, але на уроках малювання ми малюємо. І не вчимо історію мистецтва. В людей величезна прогалина у знанні візуального мистецтва. Ми не вивчаємо ні живопис, ні фотографію, якій скоро буде 200 років. Ці знання люди добувають самі: або читаючи, або відвідуючи виставки, музеї тощо. Це головна причина, чому про фотографію ніхто не знає, не цікавиться. «Не на часі», - зараз це хороше виправдання для усього, що відбувається.

Нещодавно ви читали лекцію про вуличне фото й розповідали про кліше в цьому напрямі фотографії, наприклад, знімки з людиною, яка йде на фоні цікавої стіни або знімки людей з картинами, скульптурами чи манекенами. Як можна уникнути цього явища?

Цей список не я підготував, але він доволі цікавий. Будь-яка творчість - це створення, а не повторення. Якщо автор бачить, що він починає повторювати за кимось або, як часто буває, сам за собою ж, то треба перебороти себе, перестати намагатися сподобатись своїй аудиторії, й працювати далі. Творчість - це в першу чергу експеримент, а не повторення. Навіть якщо ти десять разів у чомусь провалишся, то будеш знати, що́ у цій справі в тебе не виходить. Й треба пробувати далі. Навіть Томас Едісон створив лампочку з 101-го разу.

Кліше хороша штука на початку, аби розуміти, які прийоми та підходи вже є, й аби не винаходити заново велосипед. Цей список досить абстрактний, тому що в будь-якому з цих пунктів все одно можна зробити дуже хороші фотографії. Але рівень самоцензури має бути набагато сильніший, ніж при фотографуванні інших сюжетів.

Фото: Тараса Бичко, учасника групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».

Чи реально фотографу заробляти на життя зйомкою стріт-фото?

Майже жоден з найвідоміших вуличних фотографів світу - наприклад, Гаррі Віногранд (Garry Winogrand), Джоел Мейеровіц (Joel Meyerowitz), Елліот Ервітт (Elliott Erwitt) - не працював виключно в одному жанрі. Взагалі важко знайти фотографа, який працював би в одному жанрі - всі працюють у суміжних напрямках. Вуличні фотографи працюють і репортерами, і документальними фотографами, можуть знімати портрети й так далі.

Тобто, це не справа жанру, а справа фотографа. Він може й продавати свої фотографії  як в електронному варіанті, так і відбитки. Тим паче, що зараз завдяки інтернету це можливо в такому планетарному масштабі. Можна й публікуватися. На жаль, гонорари за публікацію в Україні або відсутні, або вони дуже мізерні, але в нас є двері доступу до всього світу. Питання в тому, щоб робити якісні, красиві фотографії, сформувати якусь власну мову. А їх реалізація потім сама знайде автора.

Про модерацію й розвиток Фейсбук-групи

Фейсбук-група «Українська вулична фотографія» доволі швидко росте. Зараз в ній майже 1800 учасників. Які ваші подальші плани щодо її розвитку?

Основна мета групи залишається тією ж - популяризація такої фотографії та підвищення візуальної культури. Ми будемо робити це як серед учасників групи, так і будемо намагатися виносити наш контент за її межі, показувати широкій аудиторії. Ми почали у партнерстві з The Village Україна показувати українських вуличних фотографів. Влітку провели першу прогулянку фотографів, які знімають у цьому напрямку. Ми зібралися разом, ходили, спілкувалися, знімали. Будемо продовжувати в цьому ж форматі й в інших містах. Також працюємо над виставкою, яка відбудетсья в рамках фотоярмарка Photo Kyiv 2-5 листопада, і друкованими матеріалами - невеличкими журналами, присвяченими саме українським фотографам.

Я від самого початку думав про запуск окремого сайту. Зараз повно інструментів для цього, й можна менш ніж за добу зробити дуже гарний стильний сайт. Ми, напевно, рано чи пізно до цього прийдемо, але щоб показати зріз: аби це була така антологія української вуличної фотографії, щоб показати список кращих авторів, хто що робить, з накладанням свого роду фотографічної карти України, щоб можна було знайти однодумців у будь-яких містах.

Фото: Влада Чінчина, учасника групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».

За якими критеріями обираєте авторів для виставки?

Група нас вже познайомила з дуже гарними фотографами з інших міст, за якими хочеться стежити й яких хочеться долучати до подій, які ми створюємо. Це вже величезний плюс цієї групи. Але фотоспільнота в Україні досить невелика, тому більшість людей ми знаємо.

Як влаштоване модерування контенту в групі? 

У нас є три модератори. Фотографія потрапляє в стрічку, якщо вона подобається хоча б одному з них - її публікують. У модераторів досить різний смак, тому можна сказати, що мінімум 90% стилістичного різноманіття й підходів ми закриваємо. Бувають, звісно, винятки. Але ми намагаємося бути максимально об’єктивними. Наприклад, я можу прийняти фотографію, якщо вона мені не дуже подобається, але я бачу потенціал або бачу, що автор - початківець, це його перші кроки й, аби його мотивувати, можу прийняти знімок, аби не відбити охоту займатися цією справою далі.

Також практика показала, що група стала повноцінним інструментом розвитку і спілкування для авторів з інших міст. Мова навіть не про Львів чи Одесу, де є якась творча спільнота і осередки, а з міст, де немає з ким спілкуватися і кому показувати фотографії, де серед таких осередків є хіба філіал Спілки фотохудожників України, яка, м’яко кажучи, відстала від сучасної фотографії років на 50. Для таких учасників група стала альтернативою, щоб дивитися хорошу сучасну фотографію і показувати свої здобутки.

Фото Володимира Петрова, учасника групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».

Яка частка людей з цих 1700 учасників активно діляться своїми знімками?

Я думаю, близько 100 осіб активно постять. Але зі зростанням кількості учасників групи я бачу, що й активність зросла десь удвічі, ніж це було два місяці тому. У нас є «дні без модерації» на вихідних, коли фотографія без модерації потрапляє у стрічку. І в понеділок, коли контент знову починають переглядати модератори, вона залишається у стрічці, якщо зібрала більше 50 «лайків». Таким чином ми намагаємося вирішити питання максимальної об’єктивності. Ми залишаємо право модерування на вихідних самим учасникам групи. Якщо раніше майже ніхто не проходив поріг в 50 «лайків», то за ці вихідні чотири фотографії його подолали. Такого раніше ще не було. Нещодавно вирішили підняти цей поріг до 100 «лайків».

Ми пробуємо різні формати. Двічі ми запрошували зовнішніх кураторів побути модераторами групи протягом 5 днів. Це були Дмитро Степаненко з Одеси, але нині він живе у Лондоні, та Гаррі Єфімов з Черкас. В ці тижні ми ніяк не втручаємося в їх процес підбору фото. Вони так показують свій смак, що їм подобається у вуличній фотографії. Це змінює загальний вигляд нашої стрічки. Будемо експериментувати далі з запрошенням кураторів, з форматами, подивимось, до чого це приведе.

Про фотографування Президента

Чи українська фотоспільнота не відстає від того, що відбувається у світі?

Вона відстає, тому що відстає загалом українська фотографія, яка за дуже рідкими винятками, орієнтована на повторення західного досвіду, аніж на розвиток власної мови. Але все змінюється. Інформації стало набагато більше, і з’являються цікаві проекти, які стають цікавими й закордоном. В’ячеслав Поляков зі своїм проектом потрапив у відоме видання Foam Magazine. Сергій Мельниченко переміг у фотоконкурсі Leica Oskar Barnack Award. Процес іде, є зрушення. Як тільки люди переходять межу, й фотографія для них стає більш ніж хобі, вони готові приділяти цьому більше часу, ніж те, скільки вони витрачають на дорогу додому з роботи. Й тоді починається більш інтенсивний розвиток, вони більше часу приділяють самоосвіті. Й результат кардинально змінюється в кращу сторону.

 Фото: Романа Шаламова, учасника групи «Українська вулична фотографія / Ukrainian street photography».

Спільнота «Українська вулична фотографія» разом з The Village Україна запустили проект «Камера спостереження». Поки що вийшли перші 3 випуски. Чи високі в цього проекту перегляди?

Скоро має вийти четвертий випуск. Перший пілотний випуск «Камери спостереження» був з моїми фото. Насправді на сайті в матеріалах є лічильник переглядів. Перший випуск набрав близько 5 тисяч саме на сайті, наступні випуски зібрали по 2 тисячі. Моя ціль тут - показати фотографії цих авторів широкому загалу. Ми почали проект з The Village і я дякую їм за підтримку та співпрацю, будемо проводити виставку, будемо пробувати інші формати й інші партнерські відносини.

Ви також працюєте фотографом президента України Петра Порошенка. Наскільки відрізняється механізм роботи фотографа з першими особами в Україні від закордону?

Механізм очевидно різний. По-перше, в американців є традиція фотографування перших осіб держави. Наша державність була започаткована в 91-му році. У них фотографування президента почалося ще з Джона Кенеді в 61-му році. Плюс багато людей забувають, що президенти США живуть там, де вони й працюють, в Білому домі. Вони не їздять з дому на роботу й назад. Фотограф, знаходячись там, має доступ до більшої кількості подій і можливостей. От і все.

Ми (фотографи президента - MS) знімаємо здебільшого події. Але хороший фотограф і на події зможе зняти глибокий емоційний портрет. Таких фотографій багато, я вважаю, що хороші фотографії вдається зняти на самому початку, або навіть до події, і в самому кінці. Рідко коли вдається щось під час. І в нас є можливість знімати до події й після.  Але загалом фотографічна практика зосереджена на «івентах» - подіях. Ми класичні репортери - приходимо, фотографуємо подію і йдемо.

Як ви стали фотографом президента?

Я не шукав цієї роботи, вона сама мене знайшла. Мої фотографії сподобалися, мені запропонували цю посаду. 

Чи є у вас знімок, який ви можете назвати своєю найбільш вдалою світлиною президента?

Будь-який фотограф завжди сподівається, що його кращий кадр попереду. Я теж. Треба мати якусь ціль, мету. Якби я знав, що я вже зняв свою найкращу фотографію, тоді навіщо далі фотографувати?