«Парад на честь загиблих росіян у Другій світовій війні і марш подалі від Заходу», «Змагання навколо пам’яті про Другу світову війну», –  заголовки статей, що днями вийшли друком у New York Times. Це одні з низки публікацій, які з’явилися в іноземних виданнях напередодні 9 травня. Головні теми матеріалів – відмінності у відзначенні цих дат у Європі та Росії,  відмова багатьох світових лідерів приїздити на парад у Москву, а також інтерпретація історичних подій Росією в контексті її нинішньої агресії проти України.

The Economist у двох статтях порівнює сприйняття та ставлення до Дня пам’яті і Дня перемоги в Німеччині й Росії. «Провина та примирення. Напередодні річниці Німеччина виносить правильні уроки», – заголовок першої з них. У матеріалі зауважується, що німці виявляють у цей день стриманість та «моральну чесність». Вони вшановують пам’ять постраждалих співвітчизників, згадуючи, зокрема, й масові зґвалтування німецьких жінок армією союзників. Але вони також приймають відповідальність за ті страждання і втрати, яких німці завдали багатьом іншим. Відзначаючи дату звільнення концтабору Берґен-Бельзен, президент Йоахім Гаук наголосив на безмірній провині своєї країни.

«Російське святкування Дня перемоги. Велика патріотична війна, знову» – про зовсім інакший підхід до сприйняття цієї дати розповідає друга стаття видання. Автори зазначають, що Путін ще раніше присвоїв «іконографію Дня перемоги» разом із іншими радянськими символами, щоб заявити про домінування російської держави та її місце у світі. Західні лідери допомагали йому, беручи участь у святкуваннях раніше. «Десятиліття потому пам’ять про Другу світову війну була цинічно експлуатована Кремлем як передумова до анексії Криму та війни в Україні», – пише The Economist.  Видання згадує історію відзначення Дня перемоги в Радянському Союзі – зокрема, про скасування урочистостей у 1948 році і їх відновлення лише в 1965 році .

«Російське телебачення описує сучасних проєвропейських українців, які повстали проти корумпованого та авторитарного президента Януковича, як націоналістів і тих, хто співпрацює з фашистами, плануючи знищення росіян у Криму», – йдеться у статті. Автори нагадують, що кремлівська пропаганда продюсує фейкові історії про українців, які розпинають дітей, водночас показуючи російського солдата в Криму: він тримає малу дитину на руках – нагадування про пам’ятник солдату-визволителю, споруджений у Берліні в 1949 році.

«Як викривлений погляд Володимира Путіна на Другу світову війну налякав його сусідів та Захід» – блог для Reuters написав журналіст Люсьєн Кім (відомий своїм висвітленням українських подій у Slate, Newsweek та BuzzFeed). «Друга світова війна зараз  мала б бути історією, – пише автор.  – Німеччина, свого часу найбільший злодій Європи, вже спокутувала свої гріхи, збудувавши демократію, встановивши мир із сусідами та ставши якорем єдності континенту. 2015 рік мав би стати роком пам’яті та святкування тих змін, які відбулись у Європі за 70 років.  Замість цього рік виродився в сутичку, яка більше говорить про теперішнє, ніж про минуле, особливо у Східній Європі».

Автор пише, що «Велика перемога» над  фашистами стала ідеальним сурогатом національної ідеї, яка об’єднує Росію: «Путін не міг купити Росії нову ідентичність за всі нафтодолари світу, але він зміг зробити День перемоги де-факто національним святом, що відзначається колосальним парадом». Пишучи про парад, Люсьєн Кім зазначає, що серед військової техніки буде зенітно-ракетний комплекс «Бук», який, імовірно, збив малайзійський «Боїнг МН17» в Україні минулого літа. У пропагандистській кампанії Росії термін «фашисти» фактично перетворився на «будь-хто, хто нам не подобається», йдеться у статті: «Сьогодні згадування про Велику Перемогу це більше ніж інструмент консолідації росіян – це ще й спосіб підготувати людей до війни».

Загалом, суспільно-політичні видання у статтях до Дня пам’яті небагато уваги приділяють саме історії,  а нагадують лише загальновідомі факти. Однак у журналі World Affairs стаття історика Олександра Мотиля сконцентрована саме на історичному аспекті – «Радянсько-фашистська співпраця та Друга світова війна». Він пише, що для справжнього вшанування загиблих потрібно враховувати «історичну брехню Кремля – і в радянській, і пострадянській іпостасі – щодо стосунків СРСР та фашистської Німеччини».  Історик нагадує про пакт Молотова-Ріббентропа 1939 року про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом. Мотиль наголошує, що немає виправдання секретному протоколу, який призвів до поділу Польщі у вересні 1939 року та потім радянського наступу на Естонію, Латвію, Литву.

Історик пише, що СРСР через співпрацю з фашистами несе велику частину відповідальності за Другу світову війну: «Термін “Велика патріотична війна” зручно викреслює два роки ганебної співпраці та безпосередню причетність СРСР до Другої світової війни і до Голокосту. (…) Відповідно до панівної сталінської політичної культури в путінській Росії його нео-фашистські приятелі-байкери "Нічні вовки" хочуть відзначити День перемоги, повторивши шлях Червоної армії від Росії до Берліна». Автор доходить висновку, що Захід має бойкотувати парад у Москві не лише через вторгнення Росії в Україну, а й через те, що «День перемоги приховує багато злочинів , які мають бути засуджені, так само як і путінський режим».

Цікаво, що й інші видання пишуть про те, що Володимир Путін намагається виправдати деякі злочини Йозефа Сталіна. Так, у Daily Mail з’явилася стаття «Реабілітація Сталіна: Путін переписує історію, щоб переконати майже половину росіян у тому, що диктатор із манією величі був просто чоловіком із "хорошими намірами"».  Видання наводить дані «Левада-центру», згідно з якими 45% опитаних вважають, що жертви в часи правління Сталіна були виправдані великими цілями країни (у 2008 році таких було 27%). «Погляди змінилися на фоні патріотичного запалу, що посилюється державними ЗМІ, так різко, що деякі аналітики бояться реабілітації Сталіна», – пише Daily Mail.

Іноземні автори звертають увагу, що Україна цього року змінила традиції святкування Дня перемоги – так, відповідно до закону, 8 травня відзначється як День пам’яті та примирення; крім того, в Україні почав використовуватися міжнародний символ пам’яті загиблих у війні – червоний мак. У той же час 9 травня залишається національним святом – Днем перемоги над нацизмом.  Як сказано у NYT, ця заміна урочистостей із радянського стилю на європейський ще більше обурила Москву.

«Україна пам’ятає уроки Другої світової війни» – статтю для Wall Street Journal написав Ярослав Брисюк, повірений у справах посольства України у Вашингтоні. У ній він зазначає, що краще вчитися на уроках історії, ніж спостерігати, як вона повторюється. Так, є чіткі та страшні паралелі між подіями в Європі, які передували Другій світовій війні, й тим, що відбувається в Україні зараз: «Тоді, як і зараз, потенційні завойовники намагалися знецінити загальноприйняті правила міжнародних відносин: вони поступово припинили їм слідувати, водночас почали "гримати зброєю", щоб відмовити інших втручатись у ситуацію». Автор наводить цифри українських втрат у Другій світовій війні, а також нагадує про те, як розгорталася війна на сході і скільки вже людей загинуло та постраждало за останній рік.

Ярослав Брисюк також наголошує, що Путін використовує пам’ять про Другу світову війну як інструмент пропаганди проти Заходу та сусідніх країн: «Він також навмисне сіє ворожнечу між людьми, чиї предки воювали пліч-о-пліч проти фашистів».

Урок із минулого, який необхідно засвоїти – заспокоєння агресора не принесе миру та безпеки. Щоб запобігти ескалації конфлікту в Україні та його поширенню на інші країни, важливо, аби партнери України – США та Європа не лише продовжували тиск на Кремль, але й збільшували його, зауважує Брисюк. Він пише, що окрім санкцій, Україні має бути надана зброя, щоб вона мала змогу захищатися: «Ми просимо не так багато, якщо врахувати, що, згідно з Будапештським меморандумом 1994 року, Україна добровільно відмовилася від третього за величиною у світі арсеналу ядерної зброї взамін на гарантії безпеки, надані Заходом».