Як навчити медіаграмотності дошкільнят

Формування культури взаємодії з медіа, критичного мислення, здатності інтерпретувати, аналізувати й оцінювати медіатекст — такими навичками медіаграмотності часом не володіють і дорослі споживачі мас-медіа. Тож таке завдання, як навчання медіаграмотності дітей дошкільного віку (від трьох до шести років), виглядає непростим.

Проблемам дошкільної медіаосвіти було присвячено одну з секцій Четвертої міжнародної науково-методичної конференції «Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи», де окремо обговорювали медіаграмотність учасники завідувачі та викладачі дошкільних навчальних закладів.

«Працюючи з 14-, 16-річними підлітками, треба брати до уваги, що в них сформувався вже досить стійкий стиль поведінки в медіасередовищі. Виходить, що ми не формуємо у восьмикласників навичок медіаграмотної поведінки, а переробляємо вже наявні. Тож навчати медіаграмотності треба з дитинства, щоб вона сприймалася не як предмет, а як спосіб життя», — каже заступниця директора з навчально-виховної роботи, викладачка курсу «Сходинки до медіаграмотності» Першотравенської загальноосвітньої школи I–III ступенів № 2 Дніпропетровської області Інна Іванова.

Та за словами завідувачів дошкільних навчальних закладів Вікторії Кізлевич та Олени Качури, такий фактор, як вік дітей, значно обмежує поле діяльності вихователів. Втім, незважаючи на невеликий спектр можливостей, завідувачка дошкільного навчального закладу № 78 Харківської області Вікторія Кізлевич поділилася декількома ефективними засобами впровадження медіосвіти в своєму дитсадку.

Так, на заняттях із розвитку мовлення вихованці за допомогою лего-конструктора створюють об’єкти, які потім використовують для розроблення власних діафільмів. У планах адміністрації закладу заснувати «Легодіафестиваль», у рамках якого кожна група представлятиме свій діафільм.

«Фестиваль, звісно, можливий завдяки тому, що в кожній групі є техніка й конструктор, вони наявні у великій кількості і задовольняють усіх вихованців», — зазначає Вікторія Кізлевіч.

Також у рамках програми медіаосвіти для дошкільнят проводяться веб-квести — свого роду інтерактивна подорож у просторах інтернету. Вихователь відповідно до теми заняття підбирає цікаві інтернет-сторінки й разом із дітьми переходить від однієї до іншої, виконуючи при цьому необхідні завдання: прикрасити тварину онлайн, натиснути на кольорові фігури тощо. «Я вважаю, що саме ця форма роботи найближче відноситься до медіаосвіти, тому що ми вчимо вихователів і дітей шукати в інтернеті якісні продукти, які можна переглянути шляхом нескладної комбінації дій. А то, як правило, мишка рожевого кольору сприймається як іграшка, й діє інша, неправильна інтерпретація», — розповідає Вікторія Кізлевич.

Іншого підходу дотримується Олена Качура, завідувачка дошкільного навчального закладу № 280 Харківської міської ради. Перевага надається традиційним методам роботи з дітьми, тому знайомство дошкільнят із медіа відбувається без жодних технічних засобів.

«На жаль або на щастя, наш дитячий садок не настільки багатий технікою. Напевно, ґаджетів, комп'ютерів, телевізорів нашим дітям вистачає і так з лишком. Ми, навпаки, прагнемо не створювати скупчення техніки, натомість хочемо впровадити медіаосвіту в наші звичні заняття», — зазначає Олена Качура.

Головною формою медіаосвіти в дитячому садку є створення коміксів. «Починалося з того, що ми називаємо “медіаосвіта з родиною”: батьки отримували завдання, якусь певну тему і в вихідні дні разом із дитиною створювали свій комікс», — пояснює Олена Качур.

Перед цим проводилось опитування, яке визначало рівень батьківської уваги до медійної інтегрованості дитини. Як розповідає завідувачка, на питання, скільки часу дитина проводить за комп'ютером і чим там займається, один із респондентів відповів: «Не маю уявлення». Щоби привернути батьківську увагу до буднів дитини, першою темою коміксів стала «Один день із життя моєї дитини». «В результаті вразило, що більшість батьків з ентузіазмом поставилися до цієї роботи, в них прокинувся синдром батьківства», — зазначає Олена.

Вихователі пішли далі: тепер діти не тільки виступають авторами коміксів, але і його героями. Вихованці приміряють певну роль (наприклад, кухаря), а вихователь знімає на камеру кухаря під час роботи, а потім зі знімків створюють серію коміксів.

Завдяки коміксам дитина працює й над текстом: у «хмаринку думки» вона вписує певну інформацію, й тим самим не тільки розвиває навички читання й письма, а й вчиться розрізняти два різновиди текстової інформації: мова й думка.

«Однією з останніх тем коміксів була: Мій друг телевізор. Ми хотіли привернути увагу до того, що це медіазасіб, який передає інформацію. А насправді побачили картинку, на якій телевізор поневолює наших дітей. Проілюстровано: батько кличе їсти, або почитати книжку, вмитися, а в дитини на все одна відповідь: Ні, давай дивитися мультики», — резюмує завідувачка Олена Качура.

Шведський досвід упровадження медіаосвіти

Які ж зміни очікують українську систему освіти зі впровадженням програми медіаграмотності? На думку Галини Дегтярьової, завідувачки кафедри методики навчання мов і літератури комунального вищого навчального закладу «Харківська академія неперервної освіти», Україні слід орієнтуватися на розвинену систему медіаосвіти, ретельно вибудувану в Швеції. 

Як учасниця літнього табору з медіаграмотності в Швеції, Галина Дегтярьова виокремила для себе ключові аспекти медіаосвіти, які використовує у своїй праці учитель початкової школи Ларс-Ерико Халем, колишній консультант навчального сайту Mediekompass («Медіакомпас»).

Так, основний документ для шведської школи — навчальний план, у якому подаються загальні положення щодо формування медіаграмотності у школярів, а вчитель конкретизує їх під свій клас та конкретних учнів.

Галина Дегтярьова зазначає: бажано, щоб дітям пропонували не просто суха теорія, а давали більше практичних завдань: розпізнавати автора, який передає інформацію; розібратися, що за меседж посилає людина, в якої беруть інтерв’ю; проаналізувати джерела інформації тощо.

Працюючи з інформацією, у шведській школі застосовують ЕРА-модель, яка розшифровується наступним чином:

Е — треба спочатку дати дитині приблизно одну хвилину, щоб вона мала змогу подумати над питанням;

Р — потім запропонувати в парах обговорити, що вони думають із цього приводу;

А — дати охочим можливість виступити з цього питання. Якщо дитина не може дати відповідь, то каже «пас» і передає питання іншій.

Дитині дадуть можливість почути інші думки. І що обов’язково, вона має пояснити, чому не захотіла висловитися. Якщо ж у жодній парі не змогли відшукати правильної відповіді, то намагаються колективно відповісти на всі питання.

«Застосування ЕРА-моделі — це приклад організації роботи в класі: спочатку озвучуємо факт, потім пропонуємо пояснити: “Чому?”, після чого разом шукаємо відповідь. В основі всіх завдань лежить підручник», — пояснює пані Дегтярьова.

Багато завдань включають роботу з газетами. «На жаль, у нас їх дуже мало передплачують, а там щоденні газети товстезні, цікаві. Саме робота з газетою дозволяє дітям критично сприймати інформацію», — каже Галина.

Наприклад, дітям пропонують зробити добірки статей із різних тем. Після завершення робити — колективне обговорення. При цьому головне, щоб дитина відчула, як та чи інша інформація стосується її особисто, її родини, міста, країни, всього світу.

В початковій школі в рамках програми медіаосвіти також діють принципи «новина тижня» та «новинна грамотність». Останній означає, що після декодування інформації дитина має обов’язково озвучити аргументи за і проти й самостійно зробити висновки.

Алгоритм роботи над «новиноютижня» такий: учень упродовж тижня переглядає перші шпальти газет, обирає найважливішу новину (можна її вирізати й наклеїти на стіну), потім письмово переказує, ілюструє й нарешті презентує в класі, аргументуючи: чому саме ця новина є найважливішою.

«Подивіться, скільки активної діяльності та критичногомислення тут задіяно. Я по-доброму позаздрила учням Ларса-Ерика, мені закортіло хоча би на хвильку стати його ученицею», — каже Галина Дегтярьова.

Як повідомляв MediaSapiens, на конференції «Практична медіаграмотність: міжнародний досвід та українські перспективи» працювало декілька секцій, присвячених різним аспектам медіаосвіти: впровадження її в початковій школі, середній школі, вищій школі, підготовка педагогів у закладах післядипломної освіти, медіапсихологія, а також медіаграмотність як громадянська компетенція. Під час заходу було також презентовано посібник для вчителів «Медіаграмотність на уроках суспільних дисциплін».

Нагадаємо, що Концепцію впровадження медіаосвіти в Україні було ухвалено ще 2010 року. У 2016 році завершується експериментальний етап впровадження — під час нього в частині шкіл (участь в експерименті беруть близько 120 шкіл із різних областей України) викладається предмет «медіакультура» для учнів 10-го класу. Крім того, багато навчальних закладів долучилися за власною ініціативою, там її впровадженням займаються педагоги-ентузіасти. Нині спільнота педагогів і науковців обговорює проект оновлення концепції, яке необхідно здійснити у зв’язку з новими викликами — гібридною війною, наслідками воєнних дій.

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту MyMedia.

comments powered by Disqus