Nieman Journalism Lab (проект Фонду Неймана Гарвардського університету) напередодні 2013 року провів масштабне опитування фахівців у медіасфері. «Ми попросили найрозумніших людей, яких знаємо, спрогнозувати – що принесе 2013 рік для журналістики. Ось що вони нам сказали», – йдеться на сайті.

MediaSapiens уже публікував деякі з відповідей експертів. Фахівці робили прогнози щодо різних аспектів медіа: зокрема, 2013 рік назвали роком інтерактивного відео та часом зростання ролі «третього екрану». Також експерти зазначили, що на перший план вийде «журналістика рішень» і реорганізовані ньюзруми.

Пропонуємо переклад (скорочений) ще деяких прогнозів, які стосуються соціальних мереж, чутливого дизайну, доказової журналістики й майбутнього мобільного сегменту.

Джейк Левін (Jake Levine), генеральний менеджер Digg, колишній генеральний менеджер News.me

Соціальні мережі перестануть бути майданчиком для розмови

Інтернет-простору загалом властива суперечність між розвитком контенту і якістю обговорення цього контенту. Групова дискусія погіршується, якщо чисельність групи зростає. А групи неминуче зростають, бо в інтернеті постійно вдосконалюється механізм формування спільнот – що легше знайти щось в інтернеті, то більше людей це зроблять.

Погляньмо з цієї точки зору на Twitter. Спочатку він позиціонувався як простір для розмови – платформа для повідомлень, що втілювала принцип «від багатьох для багатьох». Кожен може щось публікувати, кожен може фоловити кожного і в цьому сенсі «розвиток» означав пошук та відкриття нових людей, а не розвиток контенту для споживання.

Останніми роками ми спостерігаємо, що Twitter сконцентрувався на розвитку контенту. Тепер він більше схожий на засіб для поширення, а не на розгалужену соціальну мережу. Великі групи користувачів (споживачів, насправді) фоловлять невелику кількість крупних брендів. Деякі з цих брендів люди (наприклад, співак Джастін Бібер), інші – ЗМІ (CNN Breaking news). Багато балаканини, мало слухання. 

Чому Twitter вигідно концентрувати своїх користувачів навколо порівняно невеликого числа провідних ЗМІ та інших брендів?

По-перше, для того, щоб залучити нових прихильників (користувачів, які лише починають підключатися до мікроблогу), Twitter повинен запропонувати зрозумілий для них продукт. Значно легше зацікавити людей «посиланнями на новини в реальному часі від медіа і знаменитостей», ніж пояснювати, «що це платформа для поширення повідомлень, де ви можете фоловити друзів, а також людей, яких не знаєте і знаменитостей… платформа, де ви можете анонсувати свої плани, говорити, що їли на сніданок, розміщувати улюблені посилання, іноді влаштовувати чат і читати вечірні новини…». Спробуйте пояснити, що таке Twitter, своїм батькам і побачите, що працює краще.

По-друге, бренди не знають, як знайти підхід до нечисленних груп. Зате вони знають, як голосно кричати великим групам пасивних медіаспоживачів. Коли Twitter виглядає як засіб для поширення, тоді брендам легше включати Twitter у свої рекламні кампанії (і бюджети).

Тож Twitter перестає бути майданчиком для розмови – в пріоритеті модель «від одного до багатьох», а не від «багатьох до багатьох» – ми побачимо, що функція спілкування поступово руйнуватиметься.

Це стосується всіх великих соціальних платформ. Я взяв до прикладу Twitter, але схожу ситуацію спостерігаємо і в LinkedIn Today, й у функції «Підписатися» у Facebook. Ці соціальні сервіси тяжіють до більш традиційної моделі поширення медіаповідомлень, тому що це більш привабливо для користувачів, які прийшли пізніше, і це те середовище, де бренди знають, як комунікувати і, головне, як вкладати кошти.

Тож 2013 рік принесе дві речі: більше доходу від реклами для соціальних мереж і великі можливості для нових проектів, як-от Branch, Reddit, Digg (сподіваюсь), для створення простору, де малі групи можуть брати участь у серйозній дискусії.

Ден Гілмор (Dan Gillmor), директор-засновник Knight Center for Digital Media Entrepreneurship в університеті Арізони. Його остання книга Mediactive

Наступний рік ознаменується розквітом «доказової журналістики».

У 2013 році журналісти серйозно займуться математикою. Тут річ не лише в труднощах виборчої кампанії-2012, коли так багато медіаекспертів – не лише політиків – керувалися власними почуттями чи інтуїцією замість цифр. І потім виглядали як ідіоти в день виборів. Річ не лише у цінності цифр, а й у цінності доказів.

Турбота про доказовість означатиме декілька речей. Піклуючись про «математику», журналісти даватимуть своїй аудиторії відомості на задану тему і пояснюватимуть нюанси та можливі ризики. Наприклад, аудиторії повідомляють про медичне дослідження, згідно з яким ризик захворіти на рак зменшується в тих людей, які приймали певний фармацевтичний препарат. Тож завдання журналіста зауважити, що взагалі вірогідність захворіти на рак у кожної конкретної людини мала, крім того журналісти мають відстежити, чи не фінансувала вказана фармацевтична компанія це дослідження.

Місцеві канали у новинних програмах вже не починатимуть кожен випуск із кримінальної події і пояснять своїй аудиторії, що рівень злочинності у більшості міст не змінюється вже протягом декількох років. А у статті про зміни клімату (за умови, що ця тема знову повернеться до публічного дискурсу) зазначать, про в науці є одностайність щодо таких речей: (а) на планеті стає тепліше, (б) це може мати катастрофічні наслідки, (в) людство чинить величезний вплив на ці зміни. Це призведе до наступної бажаної зміни: у статтях про зміну клімату не буде скептицизму, як це буває майже завжди.

Справді, журналісти у всіх сферах – у політиці особливо – вже не цитуватимуть «обидві сторони», навіть знаючи, що одна сторона бреше; або вони хоча б будуть змушені сказати своїй аудиторії, що ця сторона бреше. Звісно, їхнім джерелам це не сподобається, але тут буде і перевага. Як тільки стане зрозуміло, що певне ЗМІ планує бути справді соціально відповідальним, журналісти втратять зручні знайомства в політиці, бізнесі, інших сферах.

Розквіт доказової журналістики буде ковтком свіжого повітря, і це також збільшить прибутки ЗМІ. Наразі обсяги інформації зростають і цінність конкретного повідомлення під питанням – тож журналісти, які наводять аргументи і докази, матимуть більше довіри. Коли споживачі новин безнадійно збиті з пантелику – або обпеклись неякісною інформацією – вони пристануть до якості.

(Як завжди, це все радше виражає мою надію, ніж очікування. Тож називайте мене оптимістом.)

Мет Уайт (Matt Waite), професор Коледжу журналістики і масових комунікацій при Університеті Небраски, викладає репортаж і розвиток цифрових продуктів

Рік, коли чутливий дизайн стане фантастичним

За останній рік ідея чутливого дизайну набирала сили все у більшій кількості ньюзрумів (чутливий дизайн – це підхід, який визначає, що дизайн і сам сайт повинні реагувати на поведінку користувача і середовища, що визначається розміром екрану, платформою тощо).

У 2012-му BBC, Time і Guardian запустили чутливі сайти, де все більше додатків і проектів зроблено так, щоб працювати у будь-якому браузері. Їхній приклад наслідував Mashable, який назвав цей рік Роком чутливого дизайну.

Але це лише наполовину так. Для тих, хто тільки починає, можливо, 2013 рік і буде роком чутливого дизайну. Для повільних, неадаптованих ЗМІ таким роком буде 2014-й, а в 2013-му вони почнуть лише говорити про це. Але для людей, які живуть останнім словом технологій, 2013 рік буде часом , коли чутливий дизайн набуде фантастичних форм.

Думаєте, важко пристосувати контент до мобільного чи планшету? Дочекайтеся, незабаром потрібно буде думати, як ваш дизайн виглядатиме на SmartTV. Чи на дверцятах холодильника. Чи на дзеркалі у ванній кімнаті. Чи на сітківці ока користувача. Це все попереду… Якщо ще не тут. Не треба мати багату уяву чи активно читати спеціалізовану пресу, щоб знати: в 2013 році все більше і більше пристроїв будуть під’єднанні до інтернету.

У 2013-му ми побачимо перші версії «розумних окулярів» від Google – Google’s Project Glass. За допомогою комплекту таких окулярів інтернет опиниться прямо в очах користувача.

Ще один аргумент – 2013-й (як 2012-й чи 2011-й) може бути (нарешті) роком SmartTV. Причина? Apple, здається, вступила в телебізнес. Смішно уявити, що великий екран нового Apple-телебачення не буде під’єднано до світу Apple, що означає iCloud, а це означає, що нас чекає браузер Safari у телевізорі.

Google, з іншого боку, випустив smart TV ще у 2010 році, і цікаво, як він розвиватиметься далі. Я користуюсь Google Smart TV, але моя головна скарга, що на ньому можна або користуватись інтернетом, або дивитись телебачення. Але не можна дивитись ТБ, одночасно користуючись інтернетом. Я можу твітити зі свого телевізора – повірте, це не так уже й круто, як здається – але я не можу надсилати твіти, коли я дивлюсь програму, або фоловити хештег шоу, яке я дивлюсь. Тож замість того, щоб використовувати 40 дюймів екрану, я використовую свій iPad чи iPhone, як другий екран. Мені цікаво, що станеться, якщо перший і другий екран стануть єдиним. Можливо, ми це побачимо в 2013 році. І медіадизайнери замисляться, як стаття виглядатиме на 64-дюймовому екрані, що висить у вітальні.  

Читаючи техновини в 2012 році, неважко було уявити, що всі пласкі поверхні в домі можуть стати екранами. Майкрософт презентувала сенсорний стіл PixelSense (колишня назва Surface). Уявіть, замість аркушів газети за сніданком, ви будете переглядати новини на столі чи у сенсорному вікні.

Якщо на ринку вже 82-дюймові сенсорні екрани, то це лише питання часу, коли стіни вашої оселі стануть гігантськими інтернет-приладами. В моєму будинку мрії дзеркало у ванній кімнаті стане екраном, де можна дивитися прогноз погоди, затори, мій графік, листи, новини – поки я чищу зуби. Дурниця, кажете? Вони вже вийшли у продаж у квітні за ціною 7800 доларів. Не ваша цінова категорія? The New York Times і R&D Lab теж зробили дещо подібне, але простіше. Смарт-дзеркала вже не за горами. Чи адаптований ваш контент для читання під час гоління?

Чи я очікую, що всі або деякі з цих пристроїв настільки розвинуться, що стануть новими смартфонами? Ні. Деякі більше, ніж інші, але не всі. Втім, все більше речей у нашому житті невблаганно підключатимуться до інтернету і зможуть відображати новини. І багато з них матимуть більші екрани, ніж наші маленькі смартфони. Тож якщо я, наприклад, почав читати довгу статтю за моїм кавовим столиком, то чому б не надіслати її на дзеркало у ванній, щоб продовжити, доки я ввечері чищу зуби, а потім завершити читати на айпаді в ліжку? Ваш контент готовий до цього?

Фіона Спруйл (Fiona Spruill), редактор нових платформ у The New York Times

В першу чергу – мобільні

Якщо медіакомпанії хочуть іти в ногу зі своїми користувачами у 2013 році і далі, вони в жодному разі не повинні думати про мобільний сегмент як про щось другорядне.

Цифри кажуть самі за себе. У наступні 12–18 місяців багато ЗМІ побачать, що вже більше 50% відвідувань сайту надходять із мобільних телефонів та планшетів, а не з ноутбуків чи стаціонарних комп’ютерів.

У листопаді 37% всіх відвідувань New York Times (включаючи NYTimes.com, наш мобільний сайт і всі наші додатки) надійшли саме з телефонів чи планшетів. У 2011 році їх було 28%, у 2010-му – 20%. Коли медіакомпанії бачать такі цифри, то очевидно, замислюються: чи справді потрібно в першу чергу думати про презентацію текстів у традиційному браузері комп’ютера. Якщо так робити, то ваш продукт і ваша журналістика не буде пристосована до більшої частини цифрової аудиторії.  

Звісно, поки мобільні становили відсотків 5 трафіку, презентація матеріалів для мобільних була чимось другорядним, тим, що ви робите побіжно. Але зараз видно, що невдовзі це буде половина вашої аудиторії.

У Times у 2012-му ми зробили деякі кроки для покращення мобільного сегменту. Важливі події року ми використовували як можливості для експериментів, намагалися зробити повідомлення для мобільних більш динамічними, а не просто імітувати статті з сайту.

Звучить усе просто: докладати максимум зусиль там, де більша частина вашої аудиторії. Реальність не така проста. По-перше, є проблема з кадровими ресурсами. Більшість ньюзрумів сконцентровані на сайтах. Якщо ви переключаєте сили на мобільні чи планшети, це означає, що на інших ділянках людей стає менше, або потрібно наймати новий персонал. Це складне питання, але я думаю, що певне переміщення має відбутися, головне, у мобільному сегменті досягти рівноваги між механічною й творчою роботою.

По-друге, є бізнес-проблеми. Питання, як монетизувати мобільну аудиторію, очевидно, не буде з’ясоване до кінця 2013 року. Але тут є паралелі з інтернетом кінця 90-х. Якщо б тоді ЗМІ чекали, допоки бізнес-питання навколо інтернету вирішаться, і не почали експериментувати з сайтами – вони були б у поганій формі.

По-третє, є багато технічних викликів. Чи потрібно розробляти власні додатки, чи тут вся річ у браузері? Чи вирішить HTML 5 всі наші проблеми? Чи ви повинні бути на всіх платформах, чи потрібно сконцентруватися на одній? Мій єдиний прогноз тут – ці питання не вирішаться до кінця 2013 року. Я вважаю, що ми лише на початку шляху експериментів з «рідними» додатками для планшетів і телефонів.

Нарешті, є питання стосовно самої суті журналістської роботи. Зрозуміло, що вдосконалення презентації новин у телефонах і планшетах – це дуже важливо. Але менш зрозуміло, чи повинні ЗМІ змінювати фундаментальний підхід до новин. В Times наша аудиторія смартфонів значно молодша і більш космополітична, ніж у сайту чи друкованої версії газети. То чи це означає, що ми повинні припинити активно висвітлювати нью-йоркські події і заглибитися, наприклад, у відеоігри?

Звісно, ні. Але може бути, що з часом ми повинні будемо змінити нашу концепцію – хто ж є нашою цільовою аудиторією. Також є інші проблеми, які треба вирішити, наприклад, стосовно висвітлення новин у реальному часі через соціальні медіа, які стають усе мобільнішими.

Багато ще питань потребують відповідей, але одна річ очевидна. Якщо ЗМІ хочуть бути корисними більшій частині аудиторії і робити це в найкращий спосіб і, головне, перемагати в конкуренції, їм потрібно включати якомога більше «мобільного менталітету».

Ніколас Карр (Nicholas Carr), письменник, вчений-публіцист, пише на тему технологій, бізнесу, культури. Остання книжка «Мілина: що інтернет робить із нашим мозком» (The Shallows: What the Internet Is Doing to Our Brains) стала фіналістом Пулітцерівської премії-2011 у номінації «Нехудожня література»

Базова динаміка медіабізнесу не зміниться

У 2013 році продовжать робити і повідомляти новини. Більша частина з них буде поганою. Деякі будуть хорошими.

У 2013 році газети і тижневики ледве зводитимуть кінці зі кінцями. Деякі підуть з бізнесу. Деякі доживуть до 2014 року і теж дійдуть до етапу, коли будуть ледь зводити кінці з кінцями.

У 2013 році продажі рекламних площ будуть вирішальними для здоров’я медіабізнесу, а продажі реклами, відповідно, будуть тісно пов’язані зі здоров’ям економіки. Але доходів від реклами не вистачатиме, тож ми побачимо більше експериментів із платним електронним контентом і передплатою.

У 2013 році екстрені новини передаватимуться негайно через інтернет, а онлайн-форуми забезпечать безмежні можливості для обговорення новин. Але «атомною одиницею» журналістики (позичаю термін, який люблять вчені мужі і ніхто більше) буде матеріал, стаття.

Я роблю ці очевидні спостереження не для того, щоб видатися несерйозним, а для того, щоб підкреслити – багато журналістських фундаментальних якостей не змінюються, або принаймні не сильно змінюються. Це так, навіть якщо ви подивитесь на технологічні та фінансові аспекти медіа як бізнесу. Пошук, збір, компонування, блоги, фотографії, соціальні мережі, мікроблоги. Ці речі вже не нові. Великі, трансформаційні зміни в індустрії – зміни у звичках читачів та рекламодавців – відбулися роки тому, і з тих пір лишається певна тривожна стабільність.

Майбутнє непевне, але воно й раніше таким було. Базова динаміка медіабізнесу особливо не змінилася від 2010-го до 2011-го і до 2012-го, я підозрюю, що не зміниться й у 2013-му і 2014-му.

Протягом останнього часу все частіше чуємо слово «крах» у контексті сучасного стану журналістики. Науковці й експерти люблять це слово, бо воно приваблює гроші й увагу. Але поступово слово втратило сенс. Кидатися ним зараз – це спосіб уникнути реальних роздумів і вдуматися, чому воно виникло. Можливо, 2013-й буде роком, коли ми припинимо говорити про руйнування і «крах» журналістики. Я сподіваюся на це, адже тоді ми зможемо більше думати про зміни.

Джерело: Nieman Journalism Lab

Підготувала Марина Дорош