Е-чтиво, або Пропаганда читання в інтернеті

Фото: kakprosto.ru

Впливові товсті літературні журнали залишилися в минулому – вони або зникли з інформаційного простору, або ж припинили виконувати традиційні для них функції і мають тепер дуже вузьку аудиторію. У звичайному пресовому кіоску немає видання, яке б повідомляло новини книжкового світу, містило літературну критику й при цьому було розраховане на широку читацьку аудиторію. Тому сьогодні рецензіями вже іноді називають три речення про нову книжку в рубриці «Культура». А цілеспрямоване ширше висвітлення літературних тем, дискусії та обговорення перемістилися в інтернет-простір. Цьому, по-перше, сприяють засоби нових медіа: це, по-перше, соцмережі, де відбувається обговорення книжок і спалахують дискусії між літераторами, а по-друге – блоги і сайти письменників, які стали дуже поширеними.

Ще одне відносно нове явище – сайти, присвячені світу літератури. Їхня головна особливість у тому, що такі ресурси призначені не для вузьких кіл, де всі один одного знають, а спрямовані якраз популяризувати читання серед широкої аудиторії.

Сайт, який, мабуть, спаде на думку кожному – це «ЛітАкцент». Тут публікуються різноманітні матеріали про літературу – світову й українську в контексті світової. «ЛітАкцент» було створено восени 2007 року на базі Центру досліджень сучасної літератури НаУКМА за підтримки видавництва «Темпора». Ідея належала професору Києво-Могилянської академії Володимиру Панченку (до вересня 2012-го він був головним редактором порталу).

Задум створити такий ресурс виник через відсутність літературної критики в Україні, зазначає нинішній головний редактор Ірина Троскот: «Бачу перед собою кілька проблем, які дуже хочеться зрушити чи хоча би похитнути. Насамперед, те, що українці дуже мало читають. Уже багато років ми вперто пишемо про письменників, яких читає світ, але які мало знані в нас, про проблематику, тематику, стилістику, що виховують смак до якісного читання вартісної літератури, бо культура читання й культура прочитання в нас майже відсутня, і це дуже прикро споглядати».

Сайт позиціонує себе як незалежний майданчик – тут намагаються публікувати часом протилежні рецензії на один і той самий твір і не подавати позиції якогось одного критика як єдино правильної. В тому числі це стосується сучасної української літератури, коли популярні книжки також осмислюються з різних точок зору. Особливістю «ЛітАкценту» є те, що зміст сайту урізноманітнюється «навкололітературними темами» – це статті про екранізації творів, кіновраження українських письменників, літературні мандрівки тощо.

Як вважає Ірина Троскот, в Україні лише починає формуватися інститут критики, на відміну від європейських країн. Тому одна з цілей «ЛітАкценту» – гуртувати молодих критиків, які мають неупереджену думку й здатні її легко висловлювати: «Кожен вартісний автор – це грандіозна знахідка». На думку пані Троскот, треба спокійно ставитися до того, що рецензії і статті часом бувають різні за якістю – бо тільки таким шляхом може тривати процес становлення літературної критики.

Іншим відомим порталом, який пише про літературу, є «Буквоїд». Він виник трохи пізніше за «ЛітАкцент», у жовтні 2008 року. З самого початку головна особливість «Буквоїда» була в тому, що тут публікувалась оперативна інформація про книжкові новинки та літературне життя України – так розповів керівник проекту Сергій Руденко. Тобто матеріали готувалися не в режимі «сьогодні про позавчорашнє», а сайт оновлювали й оновлюють щодня – цього часто не вистачає літературним ресурсам, коли вони розглядаються через призму письменника, а не журналіста, і новини з’являються з великим запізненням.  

«Як людина, яка цікавиться літературою, я не знаходив інформації про видані чи написані книжки, про презентації, не було такого ЗМІ, який би відповідав моїм потребам як читача», – зауважує Сергій Руденко. Раніше виходили такі журнали, як «Книжник-Review» та «Книжковий огляд», однак вони припинили своє існування, серед спеціалізованих ЗМІ такої тематики залишалася програма на Першому національному «Книга.UA».

«Наше завдання було відкоригувати інформаційне поле, оскільки був великий брак інформації. Чимало сайтів, які вважалися книжковими чи літературними, належали певній групі літераторів або групі видавців, які обстоюють свої інтереси. Ми хотіли створити майданчик, де було б цікаво і видавцям, і літераторам, і читачам, і продавцям», – розповідає Сергій Руденко.

Серед знахідок «Буквоїда», яких немає на інших літературних порталах – це електронна бібліотека, створена протягом трьох років: із дозволу письменників на сайт додають нові твори та пропонують літераторам власноруч поповнювати бібліотеку. Крім того, є база даних про письменників, видавництва, літературні агенції, представлені книжкові рейтинги від таких книгарень, як Book-Zone, «Читайка», Empik та ін.

Для ЗМІ, що пишуть про літературу, залишається проблема пошуку кадрів – адже мало журналістів, які можуть професійно висвітлювати події літературного та книжкового світу. «Думаю, що здобути знання, як писати рецензії, важко, – каже Сергій Руденко. – Раніше такого навчали в Літературному інституті ім. О. Горького в Москві, який закінчував Юрій Андрухович, а нині хіба що на майстер-класах від літературних критиків. І треба розуміти – щоб писати рецензії, недостатньо знати принципи побудови тексту. Потрібні літературні знання, щоби зробити певні висновки чи провести паралель з іншими текстами. З цим теж велика проблема, бо студенти чимдалі менше читають, і як наслідок отримуємо слабку літературну критику».

І «ЛітАкцент, і «Буквоїд» також періодично «виходять в офлайн». «ЛітАкцент» спільно з видавництвом «Темпора» видає книжкову серію: «Бібліотека “ЛітАкценту”» (зокрема, у ній виходили дослідження Наталі Кузякіної про Миколу Куліша «Траєкторії доль», збірка поезій Петра Мідянки «Луйтра в небо», дилогія для підлітків Володимира Рутківського «Сині води» та ін.). Також «ЛітАкцент» щорічно присуджує книжкову премію: «ЛітАкцент року», якою відзначаються найкращі книжки в номінаціях «Художня література» й «Літературознавство», а за книжку, довкола якої було «багато галасу даремно», журі присуджує антипремію «Золота булька». «Буквоїд» три роки проводив конкурс літературних рецензій і оглядів разом із магазином електронних книжок BookLand. Будь-яка людина могла написати рецензію, переможець отримував приз – електронну книжку.

Ще один відомий сайт, присвячений літературному світу, – «Друг читача», ресурс, який розповідає про українські книжки, новини українського ринку, рецензує твори, також публікує аналітичні статті та інтерв’ю. Раніше це була щотижнева газета з однойменною назвою, видання «Укркниги», перший номер якої вийшов у січні 1960-го. З 2011 року з’явилася електронна версія газети й тепер «Друг читача» функціонує лише як літературний інтернет-портал. У 2008 році «Друг Читача» заснував премію «Дебют року» (переможець 2012 року – Антон Кушнір Urban Strike).

Окрім названих, важко знайти ще якесь популярне видання. На сайті «Української літературної газети» час від часу публікуються цікаві статті з друкованої версії, проте немає діалогу з читачем, дискусій і залучення широкої аудиторії.

Цікавим із точки зору книжкової журналістики є культурно-читацький проект «Читомо». З’явився він відносно недавно, проте виділяться оригінальним підходом до популяризації читання. Як розповідає співзасновниця проекту Ірина Батуревич, сайт не можна віднести до літературних: «Читомо – це не літературний сайт, його й не планували таким: нам здалося цікавим зробити сайт, який би розповідав не тільки про письменника – бо крім письменника є ще художник, дизайнер, людина, яка створює шрифт, тобто є ціла ланка людей, які працюють над створенням книги. Це все створює образ книги і літератури, нам було цікаво, як це синергетичне явище впливає на читача». На сайті часто публікуються статті та інтерв’ю про художників, ілюстраторів, видавців.

Завдання «Читомо» – популяризувати читання, мистецтво книги й книговидання, його засновниці прагнуть, аби в книг з’являлося все більше форм втілення: від традиційних до електронних. Серед оригінальних матеріалів сайту – тексти рубрики Bookfashion або «Книжки-фріки» (про вузький сегмент арт-книг, який сьогодні мало висвітлюється). «Ми вирішили, що культуру читання треба якимось чином піднімати, навіть культуру сприймання інформації. Зміст передує формі, але якщо форма погана, то вона змісту не донесе як треба», – додає Ірина Батуревич.

Звісно, такі жанри не мають нічого спільного з літературною критикою. Проте для популяризації читання вони дуже вдалі. Адже українці справді мало читають – очевидно, через це й для видавців сегмент спеціалізованих ЗМІ про літературу виглядає малопривабливим. Тому інтернет-сайти (і, власне, не лише суто літературні, а й культурного спрямування) можуть підвищити інтерес до книги: й першою сходинкою мають бути цікаві, оригінальні жанри, а не нагромадження статей в академічному чи науково-популярному стилі.

comments powered by Disqus