Форум, який відбувся 26–27 жовтня в Києві, зініціював Український педагогічний клуб. А учасниками заходу стали представники педагогічних організацій, новітніх освітніх центрів та приватних шкіл (Український педагогічний клуб, ГО «Ліга культури», школа «Афіни», Центр інтенсивного навчання «Новый репетитор», навчальний комплекс «Гимназия Очаг» та інші).

Ці організації впроваджують експериментальні методи в освіту і заперечують класичну шкільну систему, яка перешкоджає повноцінному розвитку особистості.

Спеціальною темою форуму була педагогічна журналістика, її роль у відкритій освіті. На думку організаторів форуму, недержавна освітня преса може бути платформою для висловлення альтернативних поглядів на систему освіти, презентації прийомів індивідуального підходу до учнів.

Проте учасники дискусії зазначали, що, на жаль, справжньої освітньої журналістики в Україні немає. Педагогічна преса здебільшого є надто консервативною і не відповідає сучасним вимогам освіти.

Гостем форуму став Артем Соловейчик, головний редактор російського видавничого дому «Первое сентября», син і продовжувач справи свого батька – Симона Соловейчика – відомого радянського педагога, письменника та просвітника, який і створив цей видавничий дім. На сьогодні «Первое сентября» є головним осередком педагогічної журналістики Росії. Видавництво випускає щотижневу однойменну газету та 22 щомісячних кольорових журнали по кожному з предметів та напрямів шкільного життя (наприклад, «Література», «Фізика», «Мистецтво», «Управління школою», «Початкова школа» та ін.).

«Писати про педагогіку – каторжна праця, насправді це вміє робити лише декілька людей у нашій країні, – каже Артем Соловейчик. – Тому що потрібно вміти бачити школу зсередини. Коли звичайний журналіст ходить по школах, вони всі здаються йому фактично однаковими: та початкова – а ця середня, та краще – ця гірша, з басейном або ні. Вони не помічають повноцінної історії в школі. Щоб журналіст побачив, спочатку це має відбутися на внутрішньому рівні. Я кажу своїм журналістам: звісно, ніхто з нас не знає відповіді на глобальне питання – яку дитину ми хочемо виростити. Але ти точно знаєш, що тобі здається важливим і серйозним. Які б не бути умови праці та суперечки з головним редактором, ти повинен розвивати своє розуміння ситуації».

Артем Соловейчик, ставши головним редактором, вирішив здійснити подорож по Росії, щоб відвідати школи різних регіонів – міські та сільські. Сама поїздка тривала два роки, щодва тижні він повертався в редакцію, потім знову продовжував відвідувати школи, не попереджаючи про свій візит. Після такої подорожі найперше, що він зробив – відмовився від фотографій дітей та вчителів у газеті.

«Цінність дитини для мене виявилася такою високою, що я не можу просто так вставити її фотографію, начебто оформити дитиною свою газету, – каже Артем Соловейчик. – Тепер я помітив, що наші тексти, наші слова нарешті стають почутими – це відбулося буквально півроку тому. Нас почали цитувати в інтернеті, тобто нарешті щось почало змінюватися. У нас не масова газета, але ця газета живе чистим життям. Якщо я зараз скажу міністру – ви можете опублікуватися в нас, він буде щасливим».

Газета «Первое сентября» має електронну версію у pdf-форматі, також можна оформити передплату на електронні версії тематичних журналів. Для українських педагогів, прихильників відкритої освіти ці видання стали незамінними, оскільки, за їхніми словами, в Україні немає чогось подібного.

«Коли я і мої колеги активно почали користуватись інтернетом, то зрозуміли, що в інформаційному просторі України немає освітніх сайтів чи корисних для вчителя електронних видань, – розповідає для Mediasapiens Олена Князева, голова Всеукраїнської громадської організації «Асоціація вчителів біології України». – А до того, що є – доступ закритий або платний. Все, що ми маємо, надходить із російського інтелектуального простору, у кращому випадку цитується з посиланням. Але поступово російські сайти також почали закривати доступ. Наша асоціація запустила свій освітній портал biology.civicua.org – для вчителів та noosfera.org.ua – для дітей. Робимо це абсолютно безкоштовно, взявши за зразок “Первое сентября”». Інші освітні сайти, які іноді створюються школами, як правило, роблять усе за вказівкою Міністерства. Існують протягом нетривалого часу і потім перестають оновлюватися.

На думку Олени Князевої, першими ластівками відкритих освітніх ресурсів є персональні сайти та блоги вчителів – там можна знайти учнівські презентації, інформаційні блоки, статті, цікавинки з різних предметів.