Андрій Куликов: Радіо – найдемократичніша медійна платформа

00:00,
7 Травня 2012
1583

Андрій Куликов: Радіо – найдемократичніша медійна платформа

00:00,
7 Травня 2012
1583
Андрій Куликов: Радіо – найдемократичніша медійна платформа
Ведучий «Свободи слова» на ICTV, який понад вісім років працював на BBC, а тепер веде авторську програму про рок-музику на «Радіо Ера», розповів, чому молодим журналістам варто обрати радіо.

Хоча радіожурналістика в Україні недооцінена, у неї є шанси на майбутнє. Тож молодим людям, що здобувають журналістську освіту і мріють про роботу в медіа, є сенс спробувати знайти себе у радіо. Таку пораду висловив теле- і радіоведучий Андрій Куликов під час зустрічі із студентами магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові.

Телебачення багато в чому виконує радіо. Багато жанрів емігрували з радіо на телебачення – наприклад, репортаж або ток-шоу. У телевізійних ток-шоу практично немає чого показувати, тому деякі з цих програм на нашому телебаченні штучно урізноманітнюють за допомогою розважальних інтермедій. Ще один футбольний жанр, що прижився на ТБ – коментар до спортивного матчу.

Радіо – найдемократичніша платформа донесення інформації до широкого загалу. Адже воно найменше на нас тисне, залишає найбільший простір для уяви й водночас вимагає від журналіста великого вміння працювати із словом. На телебаченні, в інтернеті, почасти у пресі вам допомагає картинка: чого не сказали, те можна показати. В арсеналі радіо, крім голосу та обмеженого набору звукових ефектів та ілюстрацій, немає нічого. Радіо вчить цінувати кожне слово, вміти поставити це слово на своє місце й вимовити так, щоб привернути до нього увагу, володіти інтонацією, додавати в голос усмішку, якої слухач не побачить, але почує.

Багато журналістів ідуть на телебачення, не усвідомлюючи, що матимуть там менше можливостей для самовираження. Людина, що приходить із радіо на телебачення, має значно більші шанси на успіх у порівнянні з тими, хто готувався для телевізійної роботи. Радіо розвиває здатність спостерігати й негайно реагувати на те, що відбувається. Це зумовлено зокрема й тим, що на радіо простіша апаратура. Тележурналіст далеко не завжди має з собою ПТС, щоб зробити пряму трансляцію. Зате радіожурналіст може зв’язатись із студією й дати репортаж про те, що бачить, за допомогою мобільного телефону.

Влада не зацікавлена у розвитку радіо. В суспільствах усталеної демократії, таких як Британія чи Канада, саме радіо, а не телебачення, є найзручнішим і найширшим майданчиком для суспільного обговорення. Натомість, дискусійних програм на телебаченні небагато. В Британії розмовне радіо навіть популярніше за музичне, в його ефірі обговорюють усе на світі – від податків до статевого життя, від музики до політики. Й кожен слухач може зателефонувати й висловитись у прямому ефірі. Ми, натомість, живемо в суспільстві перехідного типу. Творці інформаційної політики, з одного боку, не зацікавлені заохочувати пересічних людей до активного публічного обговорення. З іншого боку, вони не усвідомлюють, що радіо є сильнішим за телебачення. Тому кидають гроші саме  на телебачення – престижний і начебто крутий ЗМІ. 

Коли український телевізійний ринок почне зменшуватись, чимало людей і ресурсів перекинуть на радіо. Тоді постануть нові мережі й радіостанції, виникнуть і відновляться радіожанри.

Власникам медіа потрібно пояснювати, чим вони володіють. Колективна форма власності у ЗМІ можлива але, якщо поглянути на це реально, мусимо визнати: це лише поодинокі випадки. Журналісти не такі багаті, щоб утримувати медіапідприємство. Тому капіталістам, які володіють медіа, слід весь час пояснювати, що вигода від того, що вони мають радіо, телебачення чи газету, полягає не в тому, що тебе двадцять разів на день покажуть чи похвалять. А в тому, що медіа, по-перше, здатне приносити прибуток, зароблений чесним або майже чесним шляхом, по-друге, сам факт, що ти підтримуєш демократичну платформу поширення інформації, дає твоєму іміджу більше, ніж будь-яка пропаганда.

Я не заздрю молодим людям, які приходять працювати в медіа. Ринок у нас нездоровий і не бажає пропонувати можливості для професійного вдосконалення. Багато редакцій працюють за принципом «мінімально прийнятного»: вчать так-сяк зліпити матеріал, і цього досить – «піпл схаває». Адже можна формувати попит на якість, а можна й навпаки (і «навпаки» виходить дешевше). Тож багато залежить від ініціативи: молодим журналістам  варто намагатись здивувати свого редактора.

Як приготуватись до початку роботи на радіо? Багато і змістовно розмовляйте із своїми друзями, викладачами та іншими людьми. Не відмовляйтесь від живого спілкування на балачки в соцмережах. Читайте тексти вголос, розвиваючи усне мовлення. А головне – не вірте, а знайте, що потрібно робити й заради чого.

Богдан Головко, магістерська програма з журналістики УКУ

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото Олени Клименко
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду