Якою буде журналістика майбутнього? З огляду на темпи розвитку нових медіа, в першу чергу спадає на думку супермультимедійна діяльність у конвергентних редакціях.

Але технічний прогрес все ж таки найбільше впливає на форму медійних продуктів. А яким буде зміст журналістських творів, їхнє ідейне спрямування – ці питання сьогодні обговорюють рідше. Хіба що медіатеоретики чи деякі практики, яких можна назвати медіаідеалістами. Зокрема, учасники міжнародної організації «Громадяни Землі за свідомі медіа» («Earth Citizens for Conscious Media»). Цього місяця вони уклали Міжнародну хартію медіа майбутнього, а 11 липня було проголошено Міжнародний День свідомого журналіста.

У Хартії перераховано головні якості, які повинні мати журналісти. Зокрема, медіа мають «змінювати застарілі системи поглядів та суспільних відносин», «завдяки своїм матеріалам, спрямованим на мир, розвиток та усвідомленість, зцілювати психіку своєї аудиторії» та ін. (Хартію можна завантажити в додатку).

Співкерівник організації Андрій Мірошниченко закликає підписувати її як окремим журналістам, так і ЗМІ та громадським активістам. І не просто підписувати, а втілювати в життя головні принципи свідомих медіа. Отже, що означає це поняття? Мається на увазі відповідальність журналістів за свою діяльність та усвідомлення її наслідків – у найширшому сенсі. Відповідальність перед собою, суспільством і певними загальнолюдськими моральними стрижнями.

Втім, слово «свідомий» у даному випадку не передає цілком усього значення англійського «conscious», яке означає і «той, хто розуміє», і «мислячий», і «здоровий». Як пояснює Андрій Мірошниченко, є три виміри поняття: особистісний, суспільний та всесвітній. Останній має на увазі відповідальність людини, в даному разі медійника, перед природою, усвідомлення того, що людина не є «вінцем творіння».

Такі філософські речі виглядають хоч і правильно та розумно, але звучать надто абстрактно, особливо як для наших журналістських реалій. Утім, представники організації «Громадяни землі за свідомі медіа» намагаються втілювати свої принципи на практиці. До складу організації входять фахівці з різних країн, які проводять низку заходів, щоби змінити сучасний медіапростір. Одна з форм заходів – медіашколи. В Україні першу школу було проведено 2011 року під назвою «Свідомі медіа та зцілення історичної пам’яті Холодного Яру», тоді заняття проходили на Чигиринщині.

Цього року центром свідомих медійників став Ужгород. Школа тривала 5 днів, з 15 по 19 липня. А на прес-конференції 23 липня в Києві організатори підбили підсумки Другої медіашколи. Студентами були (власне, середній вік цих студентів – 25 років) журналісти різних видів ЗМІ, а також громадські діячі, прес-секретарі, вчителі. Серед тренерів та лекторів – Лідія Стародубцева, завідувачка кафедри медіакомунікацій Харківського національного університету імені Каразіна; Тарас Силенко, кобзар і заслужений артист України; Володимир Сорока, координатор Всесвітнього руху «Еко-культура» в Україні; Марія Чумарна, журналістка, громадсько-культурна діячка.

Минулого року викладали також зарубіжні спеціалісти, однак цього разу через обмежений бюджет їх запросити не вдалося. Організатори запевняють, що на третій медіашколі знову будуть колеги з-за кордону.

Лекції проходили в незвичних місцях – наприклад, в Ужгородському замку чи арт-кав’ярні. Окрім теорії були й практичні заняття, так звані мандрівні редакції. Студентам давали певну тему й вони йшли в «поля»: спілкувалися з жителями Ужгорода й на основі цього готували матеріали.

Головна тема цьогорічної медіашколи – міжкультурний діалог. Важливий принцип свідомих медіа, а також організації, яка активно співпрацює з ними, Всесвітнього руху «Еко-культура» – це глобальна підтримка локальних ініціатив. Саме тому місцем проведення обрали Ужгород. Як зазначив Володимир Сорока, Ужгород – це вкрай локальне місце, найменший обласний центр, однак тут величезна кількість локальних ініціатив, і загалом панує особлива атмосфера через багатонаціональну культуру. Тому однією з тем матеріалів у медіашколі було трансформування стереотипів щодо міжетнічного середовища (і, як часто вважається, ворожнечі в такому середовищі).

Варто сказати, що матеріали студентів створено в різних жанрах, і суто журналістських було мало. Оскільки, як казали студенти, вони завжди відчувають обмеженість сучасних медіаформатів – інтерв’ю, заміток, аналітичних статей. Тому цього разу багато текстів було в жанрі нарису чи есе. Тепер ці матеріали поширюватимуть через різні інформаційні портали і джерела партнерів організації.

«Не так важливо, що саме досліджується – Ужгород, Холодний Яр, Одеса чи Нью-Джерсі. Важливі висновки, які звучать на глобальному рівні, – зазначив Андрій Мірошниченко. – На локальному прикладі в Ужгороді виникли алгоритми, які можна поширити далі. Тобто – це взаємодія міжкультурних, міжфахових спеціалістів із різних видів медіа для вирішення тієї чи іншої проблеми, через висвітлення найкращих ініціатив, позицій, людей, які працюють задля розвитку. Тому що поки Україну знатимуть по прізвищах та іменах її не найкращих керманичів, то позитивного поступу не буде».

Зі Школою свідомих медіа співпрацює також міжнародний медіарух «Чисті канали» (його ініціатор Навколосвітній караван «Інтеркультура»). Головна мета руху – передавання інформації без перекручування та духовний розвиток ЗМІ і їхньої аудиторії. «Інтеркультура» постійно проводить різні акції. Як сказав Володимир Сорока, однією з наступних акцій організації буде «Трансформування уваги до телебачення в увагу до розвивальних програм», яку заплановано на 1 вересня. Головна ідея цієї акції – привернути увагу до того, що на загальнонаціональних каналах надзвичайно мало розвивальних чи культурних програм.

Учасники організацій переконані, що найважливіше для медійників – усвідомити свою роль у суспільстві, що журналістика – це не просто гуманітарна дисципліна, яка займається «балаканиною», а вона здатна вирішити важливі для суспільства завдання. Відповідно, журналіст – це професійний медіатор, і кожне його слово впливає на розвиток всесвіту та людей навколо.