104 слова про віртуальну свободу

00:00,
3 Серпня 2012
2208

104 слова про віртуальну свободу

00:00,
3 Серпня 2012
2208
104 слова про віртуальну свободу
Чи справді Декларація свободи в інтернеті розпочне нову еру в регулюванні онлайн-простору?

На початку липня в Нью-Йорку було підписано Декларацію свободи в інтернеті – документ, що закликає до прозорого та відкритого регулювання всесвітньої веб-мережі.

Поштовхом для складання декларації стали жорсткі законопроекти про захист інтелектуальної власності, які розглядались у парламентах США та Європи (SOPA, PIPA, ACTA). Як відомо, ці ініціативи викликали гостро негативну реакцію світової громадськості через побоювання, що закони порушуватимуть право на вільний доступ до інформації. В результаті у липні Європарламент відхилив законопроект АСТА.

Ініціатором укладення Декларації свободи в інтернеті стала організація Free Press. Серед підписантів також Центр демократії й технологій (Center for Democracy and Technology), фонд Electronic Frontier Foundation, Mozilla, учасники проекту Voices Advocacy.

Підписувати документ можуть громадські об’єднання, а також окремі громадяни зі всього світу. Наразі декларацію підписали вже близько ста організацій. Серед них є також українські, а саме: Інтернет-асоціація України, Телекомунікаційна палата, Український союз промисловців і підприємців.

Після проголошення Декларації в іноземних ЗМІ почали з’являтися публікації, в яких аналізується доцільність створення такої Декларації та її можливі наслідки – документ навіть порівнюють із Декларацією незалежності США. Пропонуємо переклад (скорочений) статті з ресурсу TheVerge, у якій автор розмірковує про регулювання інтернету та описує історію й цілі створення Декларації.

Ще не осів пил після боротьби за скасування SOPA, а його противники вже зрозуміли – вони мають робити щось серйозніше, аніж просто мітингувати проти чергових поганих законопроектів. Із 18 січня, дня так званого затемнення (коли низка всесвітніх ресурсів, у тому числі Wikipedia, закрилися на один день на знак протесту), вже почав розроблятися план подальших дій. Група інтернет-активістів, підприємців і науковців працювала «за лаштунками» всесвітньої мережі, щоб знайти спільні засади, навколо яких можна об’єднатися і проголосити вільний та відкритий інтернет. І на сьогодні вони вже уклали Декларацію свободи в Інтернеті: п’ять досить широко сформульованих принципів, які спрямовані на захист інтернету від втручання.

Немає гарантії, що принципи Декларації вподобає широка публіка, однак історія її створення демонструє силу та переживання все більшої кількості громадян, які вимагають, щоб їх почули, – це користувачі інтернету.

Легко уявити собі інтернет як невагому, аморфну, вічну субстанцію. Однак це не так – його існування повністю залежить від «реального світу». Інтернет функціонує завдяки цілим «джунглям» дротів, кабелів, серверів, а також завдяки ринкам, урядам держав і взагалі завдяки людям по всьому світу. Оскільки це людський винахід, то магія інтернету міцно поєднана з матеріальним світом. На кожному рівні є стандарти та умови, якими можна керувати: веб-стандарти, такі як html – вказують браузерам, як відображати контент; інтернет-протоколи допомагають машинам «говорити» між собою; ринок визначає, як контент створюється і поширюється, а закони регулюють усе – починаючи від передачі електричного струму і завершуючи забороною дитячої порнографії. Всі ці речі – соціальні норми, структури, закони – керують інтернетом, тому що вони керують людським суспільством. І по мірі того, як інтернет тісніше вплітається в сучасне життя, все частіше постає важливе питання, і воно полягає не в тому, чи буде регулюватися інтернет, а в тому як і, що більш важливо, ким.

То хто контролює інтернет? Хто ним володіє? Відповіді можуть бути різноманітні, але всі вони десь між «ніхто» та «всі». Є мільйони користувачів, тисячі організацій із їхніми власними мережами, тисячі провайдерів, груп інтернет-протоколів, законодавців і купка великих корпорацій, таких як Verizon та AT&T. Хоча жодна з цих груп не управляє інтернетом повністю, кожна має величезний вплив на нього і втручається тоді, коли порушують її інтереси.

Останніми роками такі зіткнення траплялись у державах по всьому світу. В той час коли такі країни, як Іран, Китай, Сирія й навіть Індія накладають жорсткі заборони на інтернет, найбільш серйозна загроза надійшла зі Сполучених Штатів. Мається на увазі виголошений у конгресі в жовтні 2011 року законопроект Stop Online Piracy Act (SOPA), який пропонував боротися з інтернет-піратством екстремальними засобами.

Як часто це буває при втручанні держави, інтернет не обов’язково регулюється тими, хто розуміє, як він працює, чи знає потреби його користувачів – і противники SOPA вирішили, що вони не будуть чекати, поки конгрес займатиметься самоосвітою. Коаліція користувачів інтернету, малих і великих організацій, у тому числі Google, Reddit, Wikipedia, влаштували тоді публічний бойкот Конгресу. І перемогла.

Однак деякі з противників подібних законопроектів швидко зрозуміли, що безкінечні бойкоти окремих законів не призведуть ні до чого серйозного. Тому потрібно скористатися отриманою інерцією і впровадити суттєві зміни або ж у кінцевому рахунку програти цю боротьбу. Група людей, очолювана Джошом Леві (Josh Levy) з Free Press і Алексісом Оханьяном (Alexis Ohanian), засновником ресурсу Reddit, почала працювати над тим, що згодом стало Декларацією свободи в інтернеті.

Про загальне домовитися легше, а як щодо деталей?

«Настав час, коли ми могли зробити щось справді дієве, зрушити справу вперед, показати, що наша сила не лише в тому, щоб блокувати певні закони, а захищати свободу інтернету», – каже Джош Леві про період після січня 2012-го. Він, як головний координатор проекту декларації, хотів зібрати групу свідомих інтернет-користувачів, знайти найкращий спосіб акумуляції їхніх ресурсів і дійти до консенсусу, який називали «програмою інтернет-свободи».

Серед активістів, ветеранів боротьби проти SOPA були також Оханьян (який вже обдумував законопроект щодо прав в інтернеті), Майк Маснік (Mike Masnick), засновник сайту Techdirt, Бен Ху (Ben Huh), генеральний директор компанії Cheezburger Network.

Ці та деякі інші керівники подібних організацій спочатку скооперувалися в інтернеті, а на початку травня зібралися на «живу» зустріч у Нью-Йорку, щоби скоординувати зусилля та обговорити те, над чим кожен працював індивідуально. Далі обговорення та висунення пропозицій відбувалося в електронному листуванні, час від часу вони збиралися знову, над мовою і стилем декларації працювали у Google Docs.

Але навіть серед союзників консенсусу не гарантовано. Різноманіття думок стало причиною того, що постійно виникали суперечки довкола конкретних методів регулювання і навіть щодо окремих понять та визначень. Наприклад, щодо фрази чи ідеї «мережевий нейтралітет» так і не змогли дійти згоди. Тому замість того, щоб потонути в безкінечній кількості дискусій – це, очевидно, більше робота для парламентарів – група вирішила мислити ширше і знайти спільний знаменник. «Ми зрозуміли: щоб це був справді цінний документ, він повинен сконцентруватися на базових принципах. Якщо ми погодимо головні засади, тоді з цим ми зможемо рухатися вже до конкретних способів регулювання», – каже Алексіс Оханьян.

У результаті, кінцева версія складається з 5 принципів і 104 слів. Фрази на кшталт «мережевий нейтралітет» чи «реформа відкритості» відсутні. Замість них є слова «доступ», «відкритість», «інновації». Ось ці принципи:

Самовираження. В інтернеті не має бути цензури.

Доступ. Універсальне підключення до швидких і доступних мереж.

Відкритість. Інтернет має залишатися відкритою мережею, до якої кожен може підключитися, спілкуватися, писати, читати, дивитися, говорити, слухати, вчитися, творити і винаходити.

Інновації. Захистити свободу творчості та інновацій без одержання дозволу. Не блокувати нових технологій й не карати їх авторів за дії користувачів.

Приватність. Захищати приватність і право кожного контролювати, як використовуються його інформація і пристрої.

Джош Леві каже, що мова декларації вийшла більш піднесеною та «високою», ніж просто методи регулювання. Однак це не може не турбувати, адже принципи – це лише початкова точка. Деталі регулювання важче розробити, але ж вони важливіші. Зрештою, конгрес не може видати закону, в якому буде сказано «не цензуруйте інтернету» (хоча нам подобається ідея, якщо Вищий суд розгляне таку пропозицію). Всі погодяться, що свобода слова – це чудова ідея, однак вона ще не завершена: через 200 років після Першої поправки до Конституції США, законодавство зробило лише декілька кроків вперед, а інтернет узагалі все суттєво змінив. Тим не менш, із чогось регулювання повинно початися, і консенсус – це вдала точка для початку.

Мета декларації – досягти ширшої підтримки й розуміння принципів свободи в інтернеті, а не просто уникати таких бід як SOPA. Групи, задіяні у складанні Декларації, мають різні прагнення щодо лінії регулювання й очевидно продовжать досягати їх кожна у свій спосіб. Але Free Press планує заручитися підтримкою громадськості, щоб люди самі трансформували принципи декларації. Ціль не в тому, щоби прийняти закон одразу після декларації, а в тому, щоб мобілізувати суспільство, ініціювати тривале обговорення методів регулювання.

Щоб заохотити нових учасників, Free Press збирається розвивати спеціальний сайт-дискусію, де можна буде обговорювати Декларацію. Також організація планує влаштовувати живі зустрічі інтернет-користувачів, щоб люди могли говорити про значення цих принципів і те, як вони співвідносяться з потребами їх спільнот.

Майк Маснік збирається створити платформу, на якій люди могли б голосувати за певні принципи і пропонувати свої варіанти. Також є інші ініціативи, офіційно не пов’язані з Декларацією, однак які мають схожу ціль – наприклад, політично активні користувачі Reddit створили «Акт вільного інтернету», щось на зразок «законопроекту», альтернативи до SOPA.

Наразі декларація на першому етапі. Незрозуміло, чи такі компанії, як Google чи Wikipedia, підпишуть її офіційно, і як буде реагувати пересічний користувач. Крім того, важлива реакція країн по всьому світу – адже нині серед підписантів здебільшого американські компанії. Маснік каже, що поширення цієї декларації в міжнародному просторі – важливий крок уперед, і нині сприятливий час для цього.

Джерело: The Verge

Автор: T.C. Sottek

Підготувала і переклала Марина Дорош

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
HostDime
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду