«Люди, ви там є?» Раз у раз у своїй тюремній камері, де протягом 17 годин не подають воду, а світло горить 24 години на добу, де за мною весь час стежать дві камери, я ловлю себе на думці, що вголос кажу сам собі ці слова: «Люди, ви там є?»

В очікуванні суду я вже майже два роки перебуваю під вартою в Сіліврійській в'язниці в Стамбулі. Не знаю, скільки ще триватиме судовий розгляд, та вже відчуваю себе приреченим на забуття. І все це через те, що вчинив тяжкий злочин: мислив і був журналістом.

Я – Сонер Ялчин (Soner Yalçın). Мені 47 років. 25 років я працював журналістом. Очолював відомі турецькі видання й телеканали. Нещодавно був колумністом газети Hurriyet. Написав 12 книг. У Туреччині став автором бестселлерів. Усі мої книги продавалися накладом понад 100 тисяч примірників. Я – власник інформаційного порталу odatv.com. Протягом усього професійного життя я досліджував новітню історію своєї країни, писав про вбивства, вчинені не впійманими злочинцями, про нелегальні організації, що діють у державній системі, про банди, мафії та екстремістські релігійні секти.

Тому мені погрожували смертю. Протягом декількох місяців довелося переховуватися, та я продовжував писати правду. Я виступав перед Європейським судом із прав людини (European Court Of Human Rights) та комісіями Турецької парламентської асамблеї (Turkish Parliamentary Assembly), які досліджували стосунки держави з мафією.

Крім професійних журналістських асоціацій, я ніколи не належав до жодної політичної партії, асоціації чи організації. Суспільство знає мене за професією журналіста, а не за моєю політичною приналежністю.

Попри все це, мене арештували, звинувативши у тому, що я – член Ерґенекону (ультра-націоналістичної організації, яка у взаємодії з верхівкою армії та сил безпеки нібито готувалася повалити теперішній уряд, очолюваний прем’єр-міністром, лідером Партії справедливості і розвитку Раджепом Таїпом Ердоґаном – MS). Це не було доведено правничими розслідуваннями, що тривали п'ять років.

Які в них докази? Документи стосовно державної безпеки в форматі Word, виявлені на комп'ютерах моєї компанії odatv.com. Ці документи не мають до нас стосунку. Їх впровадили в наші комп'ютери через вірусну програму. Ми довели цей факт, представивши доповіді експертів, підготовані трьома турецькими університетами та американською комп'ютерною компанією по боротьбі з кіберзлочинністю. Вважаємо, що за цією справою стоїть релігійна фракція, яка об’єднала зусилля з поліцією.

134 сторінки звинувачувачення розкривають, що є насправді предметом судочинства. Слова «новини» повторюються в ньому 361 раз, «написання книг» – 280 разів, «колонка»  – 53 рази, «інтерв'ю» – 26 разів, «стаття» – 5 разів! Однак у звинуваченні не згадуються «зброя», «бомби», «вбивства». Під час допиту судді ставили мені лише два запитання: «Чому ви пишете про ці новини?» та «Чому ви опублікували це інтерв'ю?»

Мій злочин – у тому, що я порушував питання, шукав істину, писав про реальні речі. Інакше кажучи – в моїй роботі.

Мої колеги в Туреччині чудово знають, що мене кинули до буцегарні через диявольську змову. Та більшість із них побоюється: якщо вони про це напишуть, їх звільнять з роботи або ж запроторять за ґрати. Саме тому я пишу цього листа вам.

У моїй країні думки й досі сприймаються як символ недоброзичливості. Я пишу вам цього листа, бо ви – мої партнери. Від вас ми дізналися, що таке освіта, свобода слова та раціоналізм. Ви Еразм Роттердамський, Декарт, Монтеск'є, Вольтер, Руссо, Девід Юм, Кант, Маркс, Вебер, Сартр, Камю?Ви Джордано Бруно, який віддав своє життя заради того, щоб висловити свої ідеї? Ви Еміль Золя, який підтримував Дрейфуса?

Дорогі друзі! Ви справді мої партнери по злочину. Тож я закликаю вас діяти. Будь ласка, продемонструйте мені, що я не самотній, і мені не судилося забуття. Станьте моїм голосом, моїм пером! Зруйнуйте ці тюремні мури, що постали на брехні.

Інакше в цій в'язниці, де мене навмисне прирекли на ізоляцію, щоб я втратив усі свої людські якості, де я відчуваю сильну тугу за землею, квітами, деревами та за своїм сином, якому вже дванадцять років, я вголос і надалі говоритиму сам собі ці слова:
«Люди, ви там є?»

Автора цього листа, надісланого з-за ґрат, власника інтернет-видання odatv.com Сонера Ялчина разом із двома іншими журналістами арештували на початку 2011 року, звинувативши в причетності до підготовки державного перевороту. Віденський Міжнародний інститут преси (IPI), який завжди послідовно боровся за звільнення опозиційних турецьких журналістів, опублікував його з припискою: погляди, висловлені в матеріалі, «не обов’язково відображають думку» медіа-організації.

Можна здогадатися чому, якщо робити висновок з песимістичної тональності листа, на який наклало глибокий психологічний відбиток тюремне життя. Місцями він навіть нагадує потік свідомості. З іншого боку, неважко збагнути причини цього.

Аналогія виникає сама собою. Українські опозиційні політики, засуджені за принципом «вибіркового правосуддя», так само як ув’язнений турецький журналіст, змушені через загальну інертність суспільства покладатися не на своїх соратників і співвітчизників, а переважно на самих себе й рідних, та сподіватися на підтримку демократичного світу.

Переклав і підготував Аркадій Сидорук