Туреччина навряд чи є раєм для свободи преси. Однак такою захопливою для журналістів країну робить кількість новин, що з’являється будь-якого дня. Обсяг внутрішніх тем величезний: майже щоденні вуличні протести, початок спаду економіки, що швидко розвивається, перспективи регіонального конфлікту з Сирією. Стамбул – база міжнародної преси, що охоплює не тільки Туреччину, а й Сирію, Ірак та Єгипет.

Це означає, що у Стамбулі неважко зібрати компанію журналістів, особливо якщо ви купуєте напої. Розмова неминуче повертається не тільки до того, про що повідомляє преса, а й до того, що не набуло розголосу.

Торік у рейтингу Комітету захисту журналістів Туреччина була першою у списку країн, де найчастіше ув’язнюють журналістів. Використання широкого антитерористичного законодавства для криміналізації критичних висловлювань давно стало ключовим компонентом стратегії турецької влади, спрямованої на придушення курдських ЗМІ, а також лівих і націоналістичних груп, що, за її твердженням, намагаються повалити уряд.

Сьогодні ситуація реально гірша, ніж це було у жовтні 2012 року, коли КЗЖ опублікував вичерпну доповідь про свободу преси. У червні цього року вуличні зіткнення у зв’язку з наміром знищити стамбульський парк Гезі переросли в масовий рух, і журналісти, які висвітлювали протести, часто ставали мішенями поліційного свавілля.

Під час візиту делегації КЗЖ до Туреччини минулого тижня я зустрічався з репортером Хюсеїном Гьокханом Бічіджі (Hüseyin Gökhan Biçici), який працює на турецькому національному телеканалі IMC TV. Він розповів, як поліція затримала його, зірвала протигаз і била палицями, особливо по геніталіях.

Однак більшість турецьких провідних журналістів бояться не того, що їх поб’ють чи кинуть за ґрати. Їх лякає ймовірність втратити роботу.

Основний засіб контролю ЗМІ та маніпуляцій ними включає непрямі методи, такі як тиск на власників медіа, комплексні бізнес-інтереси яких залежать від державної підтримки. Численні повідомлення свідчать, що репортерів звільняють чи наймають на роботу за телефонними дзвінками державних радників.

Турецька спілка журналістів повідомляла, що в такий спосіб десятки репортерів втратили роботу. У статті, опублікованій The New York Times, Явуз Байдар (Yavuz Baydar) – колишній медіа-правозахисник щоденної газети Sabah докладно змалював, як медіаконгломерати в Туреччині підривають свободу преси. Це справді так. Однак важливо також зазначити, що вони роблять це під тиском уряду.

Поєднання постійних судових переслідувань, побиття, жорсткі словесні атаки проти міжнародних медіа, непрямий тиск на власників ЗМІ створюють згубне середовище, в якому журналісти бояться висловлювати свої погляди, а громадськість не повністю інформована про події.

Туреччині до вподоби представляти себе моделлю для регіону і для країн, що розвиваються. Президент США Барак Обама часто підносив її як приклад. Мета роботи КЗЖ в Туреччині – не тільки захистити журналістів, а й зробити все, щоб репресивну медіамодель цієї країни не наслідували деінде.

Турецький уряд розуміє, що її економічний прогрес і вплив у регіоні великою мірою залежать від того, як сприймають країну у світі. Тож він різко критично висловився про висновок КЗЖ, що у в’язницях Туреччини більше журналістів, ніж у будь-якій іншій країні.

Та яким би тривожним не було теперішнє становище, деяке сподівання викликала в нас робоча зустріч із офіційним представником міністерства юстиції Туреччини Кенаном Йоздеміром (Kenan Özdemir), що відбулася 16 вересня в Анкарі. Ми передали докладного листа прем’єр-міністру Туреччини Реджепу Таїпу Ердогану, в якому висловили свою стурбованість станом свободи преси в країні.

Зустріч була відвертою та конструктивною. Намагаючись поліпшити зв’язки та зміцнити довіру, ми погодилися поділитися з міністерством юстиції Туреччини прізвищами журналістів, які ми маємо намір включити до списку ув’язнених, що буде опубліковано в грудні 2013 року. Міністерство, у свою чергу, зобов’язалося висловити свій погляд на перспективи розв’язання справ журналістів. Ухвалюючи власне незалежне рішення, ми врахуємо позицію турецького уряду.

На зустрічі в міністерстві юстиції голова КЗЖ Сандра Мімс Роу (Sandra Mims Rowe) знайшла принаймні один пункт, на якому всі дійшли згоди. Туреччина, за її словами, важлива, й те, що тут відбувається, має значення для регіону й світу. Це стосується й журналістики. Саме тому Туреччина й надалі залишатиметься у фокусі уваги Комітету захисту журналістів.

Автор: Джоел Саймон – один із провідних світових експертів у сфері свободи преси. Автор численних публікацій із проблем медіа у Slate, The Columbia Journalism Review та в The New York Review of Books. Здійснив десятки міжнародних місій для сприяння свободі преси. Стежте за ним на Twitter @ Joelcpj.

Джерело: Комітет захисту журналістів (CPJ)

Переклад: Аркадій Сидорук