Всесвітній газетний конгрес, який ще на початку вересня відбувся в Києві, продемонстрував важливу річ – український медіапростір дуже відстає від трендів світових ЗМІ. В той час як редактори та менеджери з різних країн світу обговорювали продаж контенту через смартфони, «планшетизацію» та інноваційні ньюзруми, українських журналістів цікавили зовсім інші речі. Можливо, лише з африканськими країнами вітчизняні фахівці знайшли спільні проблеми – наприклад, дистрибуція преси. Абсолютно різні етапи розвитку ЗМІ підтвердив і II Українсько-іспанський форум, що відбувся 28 листопада в Інституті журналістики (організатори – Посольство Іспанії в Україні та Український інститут розвитку медіа). 

Характеризуючи ситуацію в іспанських медіа, Асунсьйон Гомес Буено, президент новинного комітету в Європейській спілці мовників UBE, зазначила, що ЗМІ перебувають у скрутному економічному становищі: зменшуються не лише продажі паперової преси, але й доходи від реклами. «Через це відбуваються скорочення журналістських кадрів, за даними Асоціації іспанської преси, за три роки 8000 журналістів втратили роботу», – зауважила пані Асунсьйон Гомес Буено.

Олег Наливайко, голова НСЖУ

Олег Наливайко, голова Національної спілки журналістів, зауважив, що в Україні теж спостерігається падіння доходів у сфері медіа та стагнація тиражів. Однак проблема українських ЗМІ значно глобальніша – відсутність медіаринку як такого. «Для медіавласників це не профільний бізнес, вони, як правило, заробляють на нафті чи металургії, – сказав пан Наливайко. – Щороку в рейтингу ворогів преси саме медіавласники займають перші позиції. Бо вони як іграшку відкривають ту чи іншу газету, а потім закривають її». З ним погоджується й Олена Громницька, генеральний директор Українського інституту розвитку медіа (UMDI), яка вважає, що в Україні сформувалося неправильне ставлення до медіаіндустрії: «Я абсолютно переконана, що медіа – це частина економіки, повноцінний бізнес, однак в Україні мало економічно привабливих ЗМІ».

Олена Громницька, генеральний директор Українського інституту розвитку медіа (UMDI), та Хосе Родрігес Мояно, посол Королівства Іспанії в Україні

Ситуація з олігархами-«металургами», які володіють телеканалами, іспанським гостям не близька. Значно актуальніше для них питання виживання у цифровому світі. Іспанія є другою країною за кількістю медійних пристроїв на ринку, 52% населення мають смартфони, зауважила Вірхінія Лусон, професор новинних програм університету Autonoma в Барселоні, яка очолює Analysis Group of Media Image. «Більшість людей отримують інформацію з інтернету, а не з газет, і це змушує переглянути зміст професії журналіста», – сказала пані Лусон. Тому нині читачі новин перетворюються на шукачів відео, оскільки за новинами вже приходять не на Google, а на YouTube. Як саме іспанські ресурси використовують аудіовізуальний компонент на своїх сайтах, Вірхінія хотіла продемонструвати під час форуму на великому екрані – однак це не вдалося через відсутність підключення інтернету в залі. За словами Віргінії, сьогодні переможуть ті ЗМІ, які зможуть створити якісне повідомлення в аудіовізуальному форматі. Повідомлення має бути недовгим, із якісним зображенням та звуком і не надто «важким», щоб його було легко завантажити з мобільних пристроїв.

Іспанки Вірхінія Лусон та Асунсьйон Гомес Буено

Повернув присутніх до української реальності Віталій Портніков, президент каналу ТВі: «Справжня журналістика, як медіапростір, в нас ще не народилась, є лише певні елементи». На його думку, українську журналістику можна порівняти з Монголією, яка з феодалізму відразу потрапила в соціалізм, проскочивши капіталізм – «і зараз розплачується за це». «Так само ми проскочимо всі головні фази розвитку журналістики: адже в нас ніколи не було загальнополітичної великої газети, тож ми від районних газет відразу перейдемо до мобільної журналістики – це ж просто дивовижно».

Віталій Портніков (ТВі) та Вадим Денисенко ("Коментарі")

Остаточно поставив під сумнів усе, чого зазвичай навчають на факультетах журналістики, Вадим Денисенко, шеф-редактор тижневика «Коментарі»: «Будь-який професійний журналіст в Україні прекрасно розуміє, що в нас не можна застосовувати кодекс стандартів ВВС. Він просто в нас не працює». Таку ситуацію Денисенко пояснює тим, що незалежні експерти в українських медіа – це завжди міф, так само як і незалежні політологи, тож «дві точки зору в семи випадках із десяти – це непотрібне марнотратство ефірного часу й газетної площі». Також Вадим Денисенко дав пораду, як стати економічно успішним у непростих українських умовах – писати правду. Говорячи про те, що заджинсоване видання не може бути економічно вигідним, він зауважив: «Ні на чому так не можна заробити, як на правді. Баланс між правдою і джинсою завжди повинен бути. Баланс правди завжди може монетизуватися в журналістиці».

Пан Портніков погодився, що баланс правди і джинси – це і є закон української журналістики. «Але річ у тім, що джинса ніякого відношення до журналістики не має. Бо у цивілізованій журналістиці джинси немає. Якщо ви бачите десь замовлену публікацію – то це видання чи телеканал немає ніякого відношення до журналістики, – вважає пан Портников. – Чому українська журналістика постійно перебуває в стані, коли вона відшукує баланс між професією і не професією, між необхідністю говорити суспільству про реформи (без яких українська держава приречена) і необхідністю підтримувати тих, хто робить усе можливе, аби цих реформ не було? Причина такої шизофренії проста – немає вільної журналістики в невільній країні – це міфологія».

Оскільки більша частина аудиторії була студентською, то порушили питання журналістської освіти. Втім, і ця тема виявилася песимістичною. За словами Олександра Наливайка, в Україні 82 виші готують випускників за фахом «журналістика», щорічно з вишів випускається 10300 журналістів. «Хочу порівняти – аграрна країна Україна готує 4500 агрономів і 1500 ветеринарів. При цьому близько 80% випускників-журналістів не йдуть працювати за фахом. Разом з тим в медійних проектах 60% не мають фахової освіти».

Олена Фроляк (ICTV)

Після таких слів цілком логічним було запитання однієї зі студенток, чи потрібно взагалі навчатися тоді на факультетах журналістики. Олена Фроляк, головний редактор новин на телеканалі ICTV, відповіла, що освіта, безумовно, має бути, проте не обов’язково журналістська, оскільки часто журналістами стають люди з біологічною чи хімічною освітою. «Гарний журналіст починається зі студентської парти – часто до нас приходять журналісти, які книжок не читають, неграмотно пишуть, не ходять в кіно… Найбільше, чого я не можу зрозуміти – це журналістів, які не цікавляться життям, безініціативних журналістів. Тому закликаю читати, бо якісна журналістика починається зі знань і самоосвіти». Асунсьйон Гомес Буено погодилася, що для журналіста надзвичайно важливий інстинкт, хист – уміння бачити, слухати й розповідати. Також вона додала, що зараз в журналістській освіті Іспанії розвивають й інший «хист» журналіста – підприємництво. Зокрема, на 4-му курсі студенти проходять курс із поєднання бізнесу та журналістики. Як зазначає пані Буено, у сучасних складних економічних умовах важливо навчити журналіста не мислити як найманий працівник. Тому в університетах навчають того, як розвинути свій власний проект – знайти незайняту нішу та заробляти на цьому гроші.

Фото надані Українським інститутом розвитку медіа (UMDI)