Фаріда Віс (Farida Vis) виступила із презентацією програми з візуальної медіаграмотності на форумі Media Literacy Solutions, що пройшов у жовтні в Мінську. Вона каже, що нині зображення та відео стали потужним інструментом у продукуванні дезінформації, тому кожному варто розвивати навички аналізу такого контенту.

«Політики завжди використовували зображення для маніпулювання громадською думкою. Але нині світлини активно застосовують і для цілеспрямованих кампаній із дезінформації. Новими є також глибинні фейки (deepfake, генеровані штучним інтелектом фото та відео. — MS), створювати які дозволяють сучасні технології», — каже вона.

Утім експертка додає, що не варто зациклюватися лише на нових технологіях. Часто маніпуляції полягають у тому, що реальні зображення розміщують у хибному контексті.

«Дослідниця Клер Вардл (Claire Wardle) проаналізувала, скільки було випадків маніпуляцій із зображеннями у 2017 році під час виборів у Франції та Великій Британії. Це 95 зафіксованих випадків, 30 % з яких були з “хибним контекстом”. Тож ми бачимо свого роду мобілізацію таких маніпуляцій», — каже Фаріда Віс.

Проблема загострюється, якщо взяти до уваги кількість візуальних матеріалів у соціальних мережах. Перед федеральними виборами в Канаді, які пройшли в жовтні цього року, команда Visual Social Media Lab спільно із громадською організацією CIVIX впроваджували програму візуальної грамотності для учнів. Завдяки проєкту годинний воркшоп пройшов у 9 тисячах шкіл Канади, охопивши майже мільйон учнів.

Тепер, за словами пані Віс, вони хочуть зосередитися на дослідженні впливу таких занять. Наступного року розширену версію програми — на шість годин — читатимуть у шести школах Манчестера. Метою є не лише робота з учнями: через спеціальні завдання в навчанні мають брати участь також батьки, дідусі й бабусі.

«Ми хочемо залучити в цей процес старше покоління. Для цього розробляємо матеріали, які діти будуть нести до дому і спілкуватися про них із сім’єю. Щоб оцінити вплив програми, ми заміряємо знання дітей до навчання та будемо проводити декілька фаз опитувань впродовж проєкту й після. Крім того, ми проведемо інтерв’ю і фокус-групові дослідження з учителями і батьками учнів. Також хочемо попросити батьків вести щоденники, де вони записуватимуть, чи були обговорення завдань, чи були залучені дідусі та бабусі? Наприкінці програми плануємо провести у школах День візуальної медіаграмотності», — розповіла вона.

MediaSapiens поспілкувався із Фарідою Віс про те, як саме в Канаді навчають візуальної грамотності та чи відрізняється це від фактчекінгу — перевірки зображень на правдивість.

— Пані Фарідо, під час занять ви вчите ставити про зображення аж 20 запитань. Над чим саме слід замислитися при такому аналізі?

— Це доволі прості запитання: хто створив світлину, з якою метою, що вона означає та означала (акцент на значенні зображення, яке змінюється з часом) тощо. Наприклад, значущі світлини (iconic images) могли означати в час публікації одне, а тепер мають зовсім інші смисли. Ми вчимо людей розпізнавати зміни у значеннях зображень, що залежить від контексту й інтерпретації. Крім того є багато додаткових запитань: яка аудиторія картинки, мета, мотивація творця, який текст її оточує.

Фаріда Віс поділилася з MediaSapiens опитувальником. Натисніть, щоби збільшити зображення

— Це свого роду фактчекінг зображень?

— Не зовсім. Фактчекінг зазвичай оперує лише набором інструментів, які перевіряють зображення на достовірність. Ми ж більше говоримо про інтерпретацію світлин і що вони означають.

— Тобто велику увагу приділяєте ще й контексту?

— Так, особливо історичному контексту. Як на мене, фактчекінг здебільшого спирається на ідею, що є чіткі межі між правдою і брехнею. Та коли ми починаємо говорити про смисли, то це вже розмова про дещо значно більш розмите, й не завжди це стосується окремих фактів. Зображення часто апелюють до емоцій людей, і тут потрібно також розуміти культуру, в якій та чи інша світлина циркулює.

Ми вважаємо, що значення зображень не можна зафіксувати. Воно постійно змінюється й еволюціонує, що залежить від контексту, обрамлення і місця, де світлина показується.

Завжди, коли ми говоримо про дослідження зображень, то маємо непорозуміння з людьми, які зосереджені саме на фактчекінгу. Перевірка зображень важлива для журналістики. Але ми у своїй програмі намагаємося подивитися на проблему значно ширше і правдивість для нас не найважливіша.

— Як проходять ваші заняття? На чому ви загострюєте увагу?

— Я вчу вчителів, як їм працювати з дітьми. Ми маємо «спорядити» вчителів необхідними навичками та інструментами, але також дати їм свободу адаптувати програму так, як вони хотітимуть. Хоча наші матеріали можна використовувати і без будь-якого доопрацювання (out of the box).

— Як ви плануєте розвивати програму далі?

— Ми вже охопили 9 тис. шкіл у Канаді — 70 % усіх шкіл країни. Тепер хочемо оцінити ефект, який ми досягли. Та оскільки проєкт такий великий, оцінити його не так просто. Нині ми розроблюємо вибірку й хочемо провести глибинні інтерв’ю із 15 вчителями, щоби зрозуміти, як вони впроваджують цю програму. Також хочемо почути їхню думку щодо ефективності такої програми.

— Робота з такою кількістю шкіл у Канаді підтримав уряд?

— Ми працювали з організацією CIVIX, яка має фінансування з різних джерел, включаючи уряд Канади. Мені дуже пощастило, що в них було це фінансування для програми й вони змогли запросити мене до Канади.

— Якими матеріалами ви забезпечували тамтешніх учителів?

— Це були плани уроків на годину. Там розписані кроки, як презентувати дітям тему, є довідкова інформація, яку вони можуть пояснювати. Теми торкаються хибної візуальної інформації (visual misinformation), чому ця тема важлива і як вона впливає на демократичний процес.

Далі вони пояснюють дітям, у чому полягає завдання. Якщо вони працюватимуть у малих групах, то матимуть набір зображень. Серед них обирають декілька або вчитель, або самі діти. Після цього у групах вони опрацьовують набір питань і дають свої відповіді.

Набір ресурсів є двох рівнів. Завдання для початкової школи не передбачають використання інтернету, але учні середніх класів уже можуть користуватися мережею. Вони проводять свого роду детективну роботу в інтернеті й показують, що знайшли. Але це тільки одна година. І хоча учасники дають позитивний зворотній зв’язок щодо програми, ми відчуваємо, що це дуже маленьке «втручання» і свого роду лише анонс (preview).

— Що передбачає розширена програма для шкіл Манчестера?

— Зараз ми працюємо над ширшим набором навчальних матеріалів. Наступного року у Великій Британії учні будуть навчатися вже не годину, а шість: по годині на тиждень. Цього разу ми також дослідимо, що діти знали до цього, що вони знають після і що вони пам’ятатимуть через шість тижнів.

Ми вже підготували достатньо матеріалів, якими забезпечимо вчителів. Більша програма, приміром, дозволить дітям приносити свої зображення до школи.

Усі діти навчаються на різному рівні. І, можливо, за тиждень у них не було можливості поговорити з батьками на цю тему, як того передбачає курс. Тепер у них буде для цього цілих шість тижнів.

Також ми розробили різні вікторини та інші шляхи, якими будемо повертатися до ключових меседжів під іншим кутом зору. Приміром, ведемо ще переговори з компанією щодо розробки настільної гри.

Довший курс значно амбіційніший, порівняно з тим, що ми вже зробили. Але, на наш погляд, це дасть учасникам значно глибше розуміння візуальної медіаграмотності.

Фото — Media Literacy Solutions Forum, Євгенія Налецька