Розпізнавати маніпуляції й пропаганду – це практична навичка, яка не виникне в людини сама по собі: її необхідно формувати, і чим раніше, тим краще. Медіаграмотність є одним зі способів протидіяти пропаганді, цього висновку доходять не лише медіапедагоги, а й експерти-аналітики, які шукають механізми протистояння нинішній пропаганді РФ.

Однак теоретичні заяви не дають розуміння, як конкретно цей механізм працює в дійсності. Прикладом саме практичної медіаграмотності є проект чеської програми «Один світ у школах» (Jeden svět na školách), яку реалізує неурядова організація People in need. Треба сказати, що в Чехії останнім часом активно шукають шляхи протидії кремлівській дезінформації, яка тут досить відчутна (про деякі з них ми вже писали). Ініціативу «Одного світу в школах» спрямовано саме на освітню систему й конкретно – на дітей старших класів. 2015 року медіаексперти й журналісти розробили навчальний курс про сучасну російську пропаганду. Його розміщено на сайті організації, це аудіовізуальні та методичні матеріали, більшість з яких доступна лише для зареєстрованих у програмі вчителів: усього близько 3,5 тис. чеських шкіл користуються цими матеріалами. 

MediaSapiens поспілкувався з розробниками курсу та педагогами й розпитав, чого ж навчають на уроках і як узагалі влаштована медіаосвіта в Чехії.  

«Нам вони теж допомагали…»

Як розповіла Ліда Соучкова (Lída Součková), координаторка проектів People in need, курс «Сучасна російська пропаганда» поділено на п’ять тематичних блоків: 1) «Крым. Возвращение на родину»  – присвячено російській пропаганді, спрямованій на внутрішню публіку; 2) «Світ відповідно до RT» (Russia Today) – про пропаганду, спрямовану назовні; 3) російська пропаганда в Чехії; 4) російсько-український конфлікт й інформаційна війна; 5) порівняння ситуації в Чехословаччині в 1968 році після вторгнення радянських військ і ситуації в Криму 2014-го, урок іронічно названо «Нам вони теж допомагали».

На першому уроці про Крим учням пропонують переглянути фрагмент із прес-конференції Путіна, коли він заявляв, що на півострові немає російських військових, а потім демонструють кадр із фільму, де він каже, що вони таки були. Тут також є методичні матеріали для вчителів, у яких запропоновано різні варіанти включення теми в уроки, – зокрема, це громадянська освіта, чеська мова та література, мистецтво й культура. У програмі уроків зазначено рекомендований вік учасників, тривалість уроку, цілі, яких має бути досягнуто, наведено поради від учителів, які вже провели урок на таку тему, питання й відповіді, які можуть виникнути в учнів.

Тему про російсько-український конфлікт розкрито через візуальний компонент – фотофейки.  Учням пропонують розглянути, як фотографії з конфліктів з інших міст або кадри з фільмів у російських ЗМІ було подано як фото з України. У додатку до уроків є також словник термінології стосовно російсько-українському конфлікту.

Крім того, учням хочуть показати, як російська пропаганда впливає на молодь. Наприклад, на одному з уроків показують ролик «Порву за Путина» – спочатку без звуку й не до самого кінця. Учнів просять угадати, про що цей ролик. За словами пані Ліди, версії лунають різні: зокрема, що це реклама гаджетів, софт-порно тощо. 

Додаток до курсу – так звані «пропагандистські делікатеси»: сюди включено відеоролики й інші матеріали, які було виявлено під час розробки уроків, але які не було внесено в окремі теми.

Ліда Соучкова (Lída Součková)

 «Наше завдання – не вказати, що є правда, чи сказати: думайте ось так. Завдання – навчити школярів самостійно працювати з інформацією, учитися шукати джерела інформації», – каже пані Лідія.

Однак тему пропаганди й загалом її включення в навчальний процес не всі сприймають із розумінням. «Ця тема є делікатною, багато вчителів її бояться, – зауважує пані Лідія. – Після того, як ми провели прес-конференцію, на якій повідомили про розробку курсу, до нас надходили скарги від батьків, які не хотіли, щоб їхні діти проходили таку тему в школі. Була історія, коли один учитель, який із нами співпрацював, дав коментар на підтримку такого курсу в програмі «Радіо Свобода» й після цього став мішенню неприємних повідомлень у мережі».

Власта Урбанова (Vlasta Urbanová), учителька, яка викладає медіаосвіту вже 12 років, зазначає, що в педагогічному середовищі сприйняття таких гострих тем також неоднозначне: «Ми працюємо з групою вчителів, яких можна назвати освіченими. Але я їжджу проводити тренінги в різні школи й зустрічаюсь там із різними педагогами, то можу сказати, що різниця між Прагою чи, наприклад, Моравією велика. Там є прояви ностальгії, люди дивляться в минуле із сентиментом, їм здається, що тоді жили краще, тому з такими темами важче працювати».

Чому ще навчають на уроках медіаграмотності

Програма «Один світ у школах» існує з 2001 року. Почалося все з того, що вчителям пропонували освітні фільми й методику, як працювати з ними на уроках, – тоді в програмі було тільки 120 шкіл.  «Потім наша програма розширювалась, і від допомоги вчителям ми перейшли до тренінгів учителів і старшокласників, з якими ми працюємо з метою підвищення громадянської грамотності. Найважливіша частина нашого навчання – документальні фільми», – каже пані Лідія. 

Щодо медіаосвіти, то, крім курсу про пропаганду, є ще уроки про нові медіа. На них розглядають питання кібербезпеки та мови ворожнечі в інтернеті: як на неї реагувати та що можна робити, щоб запобігти їй. Також є урок про спотворення інформації в новинах й окремо про те, як медіа та реклама формують стереотипи щодо зовнішності й загалом уявлення про ідеали краси, зокрема, у молодих дівчат. З учнями розглядають і фундаментальні основи медіаграмотності – ключові питання до аналізу медіамеседжів, механізми контролю медіа в суспільстві.

Про переваги й недоліки системи медіаосвіти в Чехії

Після спілкування з пані Лідією та Властою стало зрозуміло, що основні відмінності у впровадженні медіаосвіти в Чехії та в Україні полягають у різній організації освіти взагалі. У Чехії відбулась освітня реформа (основні перетворення завершилися 2005 року), унаслідок якої школи дістали більше самостійності у формуванні навчальних планів.

«У нас є закон про освіту, який фіксує основні речі, наприклад, там сказано, що медіаграмотність має бути включено в навчальний процес, – пояснює пані Власта. – Але щодо окремого уроку – медіавиховання йдеться лише в частині про базову школу (початкові класи), щодо інших класів це вже на розсуд школи, чи то буде окремий предмет, чи інтеграція. Така гнучка система є результатом реформи системи освіти: до реформи не було рамочних планів, були просто плани з кількістю годин. Нині більше свободи в середніх класах, але школи обмежено з фінансового боку, саме через це вони якісь предмети, також і медіаосвіту, часто не можуть визначити як окремий предмет».

Власта Урбанова (Vlasta Urbanová)

Не завжди вчителі мають розуміння того, що таке медіаграмотність: багато залежить від досвіду роботи в цій тематиці. Як і в Україні, є педагоги, які плутають медіаосвіту з використанням медіа на уроках. Але є досвідчені вчителі, які працюють у цьому напрямі більше як десять років. «У центрі уроків завжди критичне мислення, але матеріал й акцент може змінюватися, – спочатку ми багато уваги приділяли рекламі, тепер орієнтуємось на нове в медіаосвіті. Наприклад, сьогодні активно включаємо в уроки розвінчування фейків», – каже пані Власта. 

Одна зі складностей – залучити батьків до медіаосвіти. За словами пані Власти, це вдається не дуже добре, хоча за час існування програми були спроби влаштовувати спільні перегляди документальних фільмів та обговорення. Деякі школи організовують невеликі кінофестивалі, на яких запрошують батьків. 

Звісно, найважливішим питанням є те, як діти сприймають ці уроки, як зацікавити підлітків такою темою, як пропаганда. «З мого досвіду можу сказати, що дітям цікаво розплутати цей клубок, як інформація на них впливає, – каже пані Власта. – Після перегляду фільмів або деяких роликів вони можуть почуватись обманутими й усвідомлювати, що сприйняття інформації – це теж робота, а не просто всотування всього, що на вас ллється з телевізора. Не можна сказати, що вони вийдуть із навчального закладу борцями за істину, але принаймні матимуть розуміння, що для того, щоб дістати правдиву картину світу, потрібно докласти зусилля».

Власта переконана, що це справедливо для всього суспільства загалом, тому що переважно люди не хочуть бути обманутими: це мотивує їх шукати альтернативні джерела, аби не стати легкою жертвою популіста.

Фото Катерини Толокольнікової

Візит в «Один світ у школах» відбувся в рамках проекту «Сприяння вдосконаленню системи медіаосвіти в Україні», що підтримується Міністерством закордонних справ Чеської Республіки.