Створити медіа, які принципово не публікуватимуть замовних матеріалів, легалізувати джинсу як порнографію, активніше поширювати результати моніторингу джинси у масових ЗМІ. Такі варіанти вирішення проблеми джинси в українських медіа лунали на круглому столі «Особливості джинси на початку 2011 року та нові тенденції у її поширенні», організованому громадською організацією «Львівський прес-клуб».

Учасниками заходу стали професор факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, директор Інституту медіаекології Борис Потятиник, доцент ЛНУ, політолог Юрій Шведа, телеведучий, керівник медіапроектів «Львівського прес-клубу» Роман Шостак, а ГО «Телекритика» представляв керівник проекту «Медіаграмотність» Отар Довженко.

«Я починав працювати в журналістиці ще за радянських часів, - сказав Борис Потятиник. – Тоді джинси не було, але було щось страшніше – цензура. І зараз вона знов нам загрожує». За його словами, замовні матеріали – досить типове явище і для ЗМІ західних країн, одначе там значно більше рекламодавців надає перевагу легальній рекламі та product placement. Унормувавши використання рекламних можливостей в українських ЗМІ, на думку професора, можна зменшити кількість прихованої реклами. «Протистояти цьому явищу найкраще, легалізувавши його. Згадаймо, що до 1954 року еротика - це було явище, прирівняне до порнографії:  брудні картинки в китайському кварталі, які розглядав дядько і боявся, щоб його ніхто не побачив. А Х’ю Хефнер в Playboy підняв це до рівня мистецтва, виставляв це в кіосках, тобто легалізував. Є різні способи легалізації і джинсу треба легалізувати максимально та якнайшвидше. Це стосується переважно комерційної джинси, але в політичних ток-шоу політик, певним чином, теж товар, і за розміщення цього товару треба брати гроші. Потрібно приймати закон також і про приховану рекламу шоу чи фільмах», - зауважив пан Потятиник

«Варто зазначити, що з рекламним законодавством щодо джинси в нас проблеми немає. Проблема є з тим, що воно не виконується. Немає державного контролюючого органу в цій сфері, немає журналістського органу саморегуляції, які є в багатьох країнах. Це етичні ради, етичні комісії, які відстежують такі речі і кажуть «ви підписали етичний кодекс, але поставили джинсу, тому для вас жовта картка, наступна буде червона». Звичайно, проблема джинси не є глобальною для людини, яка продає пиріжки, але для журналістики джинса – це хвороба, яка роз‘їдає нас зсередини і заважає нам працювати ефективно та професійно», - заперечив Отар Довженко.

Юрій Шведа розповів історію про західного медіаінвестора, який мав намір створити в Києві видання із високим рівнем оплати праці, але принципово без замовних матеріалів, і не зміг набрати журналістів, які погоджувалися б на такі умови. Він зауважив, що джинса в медіа – це частина загальної корупції в суспільстві: «Якщо говорити про джинсу в Україні, то не може журналістика бути іншою, ніж є суспільство в цілому. Якщо ми говоримо про те, що в нас є економіка біла, сіра і чорна, то так відбувається і в усіх елементах суспільства, в тому числі й в журналістиці. Тому поміняти тут проблему окремо, автономно, не міняючи ситуації в країні, неможливо».

«Мені здається, ми трошки сором‘язливо обходимо дві проблеми: це стосується заробітку журналістів та їх професійної підготовки. Звичайно, якщо журналіст отримує таку ж зарплатню, як офіціант, то в нього мають бути і чайові. Інша проблема полягає в підготовці журналістів», - сказав Роман Шостак, який веде політичне ток-шоу «Доміно» на телеканалі ZIK.

«Думаю, що однією з активних форм боротьби з джинсою, міг би бути такий ресурс, який за 20 років незалежності створив журналістський колектив: незалежний канал, незалежну газету, незалежне радіо. Цей ресурс міг би бути взірцем, щоб не треба було моніторити, які він бере замовні матеріали, а щоб був своєрідний ефірний, паперовий чи інтернет-взірець», - рекомендує  Роман Шостак.  Борис Потятиник вбачає вихід у ретельному відстеженні джинси: «Вважаю, що одним із дієвих способів може бути моніторинг. Ця справа потрібна для того, аби сигналізувати, що є така проблема і з нею треба якось боротися». Одначе, за його словами, результати такого моніторингу повинні поширюватись у масових ЗМІ, щоб бути доступними широкому колу читачів.

«Медіаграмотність», цитати запозичені з публікації сайту «Вголос»