Інтернет з ентузіазмом виправляє власні огріхи

00:00,
8 Березня 2011
1121

Інтернет з ентузіазмом виправляє власні огріхи

00:00,
8 Березня 2011
1121
Інтернет з ентузіазмом виправляє власні огріхи
Співпраця більшості онлайн-користувачів нині є миттєвим способом виявити факти шахрайства у стилі копіпасту

Автор – Джиммі Вейлз, The Guardian, переклад – Західна аналітична група

 

Протягом останніх тижнів світ спостерігав за тим, як народні протести скидають диктаторів на всьому Близькому Сході. Ці революції називали «Twitter-революціями» або «Facebook-революціями», і хоча ці заяви дещо перебільшені, вони й не цілком химерні. Правда завжди складніша і цікавіша, ніж прості стереотипи.

 

Варто вийти поза межі цих сучасних подій, щоб побачити, що ще відбувається. Які інші інструменти використовують люди, щоб вимагати більшої прозорості, відкритості і чесності від інституцій? Як ви можете співпрацювати онлайн і офлайн з мислячими людьми, які прагнуть зробити світ кращим?

 

Міністр оборони Німеччини Карл-Теодор цу Ґуттенберґ заявив про свою відставку після визнання, що вдався до плагіату в частині своєї докторської дисертації в Університеті Байройта. Онлайн-інструменти відіграли велику роль у викритті його методів: окрема група людей працювала майже два тижні, щоб визначити конкретні уривки з його дисертації, взяті з інших джерел. Коли вони усвідомили, що Google Docs хоч і корисний інструмент для співпраці в рамках малої групи, втім неадекватна платформа для масової участі в проекті, то створили вікі (окремий сайт для співпраці) під назвою PlagiPedia, щоб реалізувати свої зусилля.

 

Усього за кілька днів вікі перевантажили: з нуля переглядів сторінок 16 лютого – до майже 2 млн 18 лютого. Розслідування в університеті – кульмінацією якого було рішення, описане Деборою Вебер-Вульф, професором медіа й обчислень в Університеті Берліна, як найшвидше рішення німецького навчального закладу за 400 років – призвело до втрати цу Ґуттенберґом титулу доктора права. Зараз на сайті вікі є 40000 коментарів і 15000 «лайків» на Facebook, він має 1224 сторінки з дослідженням деталей звинувачення у плагіаті.

 

Минулого тижня створили ще один сайт вікі, щоб вивчити, чи містить плагіат кандидатська дисертація Саїфа Каддафі з Лондонської школи економіки. Кілька днів опісля британська фундація Media Standards Trust, що має на меті підтримувати високі стандарти в новинних медіа, відкрила веб-сайт під назвою churnalism.com, який допомагає викривати плагіат у ЗМІ. Вставляючи прес-релізи в «мішалку» [churnalism утворене від кореня churn – «збивати, змішувати» – Z], читачі можуть дізнатися, наскільки вони опрацьовані чи передані дослівно на інших новинних сайтах. Інтернет, як вважають, сприяє культурі некритичного плагіату, копіпасту: шкільні вчителі і викладачі вищих освітніх закладів особливо регулярно нарікають на те, що домашні завдання беруть просто із сайту, яким я керую – з Wikipedia. Але такі сайти, як Plagipedia і churnalism.com, демонструють нам, що інтернет цілком здатен виправляти власні помилки.

 

Звичайно, Саїф Каддафі винуватий у набагато гірших злочинах, аніж плагіат. Але його історія з Лондонською школою економіки є чорною міткою для установи, зокрема для екзаменаторів, таких як лорд Десаї, який схвалив його дисертацію. Ми можемо частково пробачити їм це – плагіат іноді вкрай важко виявити, особливо якщо працю оцінює лише невеликий комітет експертів.

У світі програмного забезпечення з відкритим кодом є приказка: «За достатньої кількості очей баги випливають на поверхню» [так званий закон Лінуса – Z]. Окрім того, валика кількість людей, які співпрацюють у справі пошуку плагіату, може бути значно ефективнішою, ніж одиниці.

 

Те, чого ми не можемо пробачити, це боягузлива відповідь лорда Десаї на звинувачення. Десаї закликає Лондонську школу економіки не відмежовуватися від Саїфа Каддафі, незважаючи на все це. «Ця людина є достатньо злою – і ви не повинні додавати, що він ще й плагіатор», – каже він. Насправді ми дійсно повинні додати, що він є ним, але не через те, як це характеризує його, а через те, що це викриває відсутність належного контролю в Лондонській школі економіки і, можливо, більшості інших установ.

 

Можливості для дій громадськості на платформах типу вікі зростають щодня, оскільки все більше людей стають активними в інтернеті, он-лайн-активність переростає те, що цілком справедливо висміювали як «кліктивізм»: поширена звичка натискати на кнопку «подобається!» під якоюсь справою, писати один твіт і – почуватися так, начебто ви вже щось зробили.

 

Дехто, як Малкольм Ґледвел, критикує поняття «Twitter-революцій», стверджуючи, що швидкоплинні мережі людей, які не знають одне одного, не є суттю громадянської активності, навіть якщо вони відіграють якусь роль. Ґледвел має рацію, але він ігнорує стійкі мережі людей, які збираються разом в інтернеті. Це мережі людей, які роками знають одне одного, і не тільки он-лайн, а завдяки зустрічам наживо; мережі людей, які проводять величезну кількість часу, як у Вікіпедії, обговорюючи, дискутуючи, навчаючись і з ентузіазмом працюючи, щоб усе йшло добре.

 

Ми ще кілька років достеменно не знатимемо історії повстань у Єгипті, Тунісі та Лівії. Але коли ми дізнаємося її, неодмінно з’ясуємо, що хоча революційні маси збиралися зі швидкістю інтернету, а мобільні телефони, SMS, Facebook і Twitter були важливими інструментами для організації народних рухів, там відбувалося щось набагато серйозніше. Ці революції були витвором мислячих людей, які довго співпрацювали, знаходили друзів, складали плани, підтримуючи надії та мрії одне одного про спільне майбутнє.

 

 The Guardian, переклад – Західна аналітична група

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
rutgers.edu
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду