Перший тур місцевих виборів у Франції, що відбувся минулої неділі, позначився несподіванкою: у шести з тринадцяти адміністративних регіонів лідирує ультраправа партія «Національний фронт», очолювана Марін Ле Пен, — вона набрала 28 % голосів виборців. На другому місці — республіканці з партії колишнього президента Ніколя Саркозі, на третьому — соціалісти, партія нинішнього президента Франсуа Олланда. Завтра, 13 грудня, відбудеться другий тур виборів, який остаточно вирішить склад місцевих парламентів.

«Національний фронт» — праворадикальна партія, заснована Жаном-Марі Ле Пеном 1972 року, вона стоїть на засадах націоналізму та євроскептицизму. Навіть якщо «Національний фронт» не переможе, зміцнення його позиції у французькій політиці є тенденцією, на яку потрібно звернути увагу журналістам. Чи не потрібно? Якщо судити з того, як українські медіа висвітлили результати першого туру французьких виборів, вони підтримують другу позицію. Більшість ЗМІ подали лише новини з результатами-цифрами, де-не-де згадувалося, що Марін Ле Пен — «подружка Путіна». MediaSapiens поцікавився в експертів, як вони оцінюють висвітлення французької теми у ЗМІ.

«З того, що я бачив чи читав в українських медіа про перший тур регіональних виборів у Франції, можу виділити дві характерні речі: мало аналітики і власних матеріалів на цю тему, — вважає Анатолій Марциновський, журналіст-міжнародник, експерт із питань ЄС. — Тобто це були невеликі, вже готові інформації, часто з іноземних медіа. Навіть із російських. Відповідно, про значення цих виборів для України практично не йшлося. Можна констатувати, що вони відчутно загубилися в наших ЗМІ під “тоннами” інформації про політично-корупційні скандали всередині України та візит Джо Байдена».  Втім, експерт зазначає, що остаточні висновки та аналіз можна робити вже наступного тижня, після висвітлення другого туру виборів.

Проаналізувати ситуацію у Франції спробували журналісти «Громадського ТБ», де говорили про секрет популярності ультраправих. «Для нас це була друга за важливістю тема після візиту Байдена в Україну, — каже журналістка “Громадського” Тетяна Огаркова, яка крім того є фахівцем із французької тематики. — Ми запросили експерта — це було пряме включення політолога, який розказав, які були виклики і що це означає взагалі для Франції. Ми розповіли про історію “Національного фронту”, про те, що змінилося, коли його очолила Марін Ле Пен замість Жана-Марі, і які фактори пояснюють його популярність зараз».

Щоб журналістам і просто зацікавленій аудиторії зрозуміти, що відбувається у Франції, експерти радять із франкомовних ЗМІ читати Le Monde — найбільшу щоденну газету Франції, лівоцентричну Libération та для балансу — правоцентричну Le Figaro, яка буде підкреслювати переваги республіканців.

З англомовних — усі провідні ЗМІ світу активно висвітлюють цю тему. Переглянувши матеріали у BBC, Reuters, The Guardian, France 24, Financial Times, The Telegraph, The Wall Street Journal, New York Times, можна отримати досить повну картину виборів у Франції. В першу чергу завдяки широкому бекґраунду, наявності оцінок та експертних коментарів.  Зокрема, в цих виданнях журналісти пояснювали, які ймовірні причини успіху «Національного фронту»: в першу чергу це високий рівень безробіття у Франції, економічні проблеми й теракти в Парижі. «Безпека справді була на першому місці в думках виборців, і це було легко експлуатовано Ле Пен — у її риториці проти імміграції та проти мусульман, — йдеться в редакційній статті The Guardian. — Але водночас НФ акцентував на поганому стані французької економіки та негараздах у соціальній сфері. Вона намагалася, більш чи менш успішно, знизити різкий антисемітизм та расизм, і розвивати більш соціально сфокусовані наративи». У статті The Guardian також сказано, що зміцнення позиції НФ — це виклик усьому Європейському проекту та, очевидно, привід для «аплодисментів» із боку Путіна.

В Independent вийшла стаття «Чому ми маємо боятися “Національного фронту” Марін Ле Пен», де зазначено, що НФ «загорнув у нову обгортку найбільш деструктивні та солодко переконливі ідеї ультраправих та ультралівих — ксенофобію, протекціонізм, авторитаризм — у дуже сучасну програму для уряду», також у статті сказано, що події неначе навмисне розгорталися за вигідним для Ле Пен сценарієм: криза біженців, терористичні атаки в Парижі. «Ми маємо боятися Ле Пен тому, що її оновлена політика нетерпимості вторглася та виштовхала політику правоцентристів», — пише The Independent.

Такі іноземні медіа висвітлюють різні аспекти виборів — і їм легше це робити, бо на відміну від українських, тут є історія висвітлення питання: тобто не потрібно нагадувати, хто є президентом Франції чи що таке «Національний фронт».

В українських ЗМІ ситуація інакша. Діана Дуцик у колонці «Україна як глуха європейська провінція» вже писала про маргінальність українських медіа. Таку думку поділяють й інші експерти: «Всі канали та видання жертвують міжнародкою на користь більшого висвітлення внутрішніх проблем, — зазначає Тетяна Огаркова. — Це абсолютно неправильно і є ознакою провінційності. Щоправда, це має місце в усіх європейських країнах — внутрішня політика цікавіша за зовнішню. В нас окрім проблеми з малою кількістю журналістів, які працюють із міжнародними темами, є ще інша причина такої ситуації. У суспільстві запит на міжнародку менший, тому що великий відсоток українців живе радше в моделі виживання, а не цікавості до зовнішнього». Пані Огаркова переконана, що виправити це можна лише поступово, еволюційним шляхом, збільшуючи частку міжнародних програм, які не можуть зараз конкурувати за аудиторією з програмами, присвяченими внутрішній політиці, але продовжувати цю лінію й поступово виховувати глядача. «Треба, щоб громадяни України усвідомлювали себе принаймні європейцями і розумілися хоча би на європейській політиці», — каже вона.

Сергій Солодкий, перший заступник директора Інституту світової політики, зазначає, що це не лише українська ситуація — всіх людей цікавить передусім те, що відбувається в їхній країні. «Але від багатьох новин в інших країнах залежить те, що відбувається / відбуватиметься в нас під дверима, — каже він. — Французькі місцеві вибори — нібито досить незначна новина, якщо не брати до уваги, що в ЄС здобувають популярність популісти, підтримувані Путіним. Під таким кутом, вочевидь, результати на виборах у Франції мають життєво важливе значення для України. Від них залежить політика Франції щодо України, політика ЄС у цілому». Пан Солодкий наголошує, що для України в нинішніх умовах дедалі менше незначущих новин за кордоном, оскільки будь-яка внутрішня проблема в країнах ЄС, яка може спочатку здаватися неістотною для України, може вплинути на життя кожного українця через певний час. Приклад — події в Греції чи криза біженців, за якими ще, мабуть, три роки тому українці не стежили б із таким інтересом, як тепер.

«Більший інтерес українських медіа до виборів у Франції був би природнім, — погоджується Анатолій Марциновський. — Оскільки йдеться про можливу перемогу пропутінської партії в країні, що є учасницею “нормандського формату” і напряму залучена до врегулювання на Донбасі — це тема, яка в будь-якому разі має непогано “продаватися” українській аудиторії. Тому дещо дивно, що ЗМІ не розкручують її саме крізь призму українських інтересів».

Пан Марциновський переконаний, що медіа при висвітленні таких подій мають дивитися на роки вперед. Оскільки в 2017-му у Франції президентські вибори й кандидати, враховуватимуть у своїх передвиборчих стратегіях настрої, продемонстровані французами на місцевих виборах. «Як це опосередковано позначиться або ж позначатиметься на зовнішній політиці Франції, поведінці її чинної влади або наступної, в тому числі щодо санкцій проти Росії чи Донбасу? Це нормальне й доречне питання для дискусії та аналізу в медіа», — каже Анатолій Марциновський.

Тетяна Огаркова про вплив виборів у Франції:

— Для України прямих негайних наслідків не буде; навіть якщо в другому турі переможе «Національний фронт», це не вплине одразу на зовнішню політику. Стосовно побоювань українців щодо Мінського формату, щодо «нормандського формату» — вони не зможуть на це вплинути. Але це справді тривожний сигнал. Будуть президентські вибори у 2017-му, і з такими темпами, з якими тепер піднімається «Національний фронт», справді можна очікувати, що кандидат від нього може вийти у другий тур виборів. А там ситуація стає вже непередбачуваною. Тому не треба панікувати, але треба мати на увазі.

«Національний фронт» — це партія, фінансована з Кремля. Ідеологія, політика цієї партії — це, по-перше, вихід із ЄС; ба навіть більше, вони виступають проти архітектури сучасного ЄС. Тому зрозуміло, що якщо в України мета — це вступ до ЄС, то, звісно, політика в разі приходу «Національного фронту» до влади на національному рівні, тобто в разі перемоги на президентських виборах, справді може змінитися щодо ЄС у цілому та євроінтеграційності України зокрема. Це увійде в дуже прямий конфлікт із політикою, яку зараз намагається так чи інакше провадити Україна. В майбутньому це може призвести до виходу Франції з цього «нормандського формату», мінського формату. Вони можуть сказати, чому, мовляв, ми маємо вирішувати проблеми якоїсь країни, яка зараз не в Європі і з якою ми взагалі не хочемо мати чогось спільного. Франція й Німеччина є основами цього переговорного процесу з європейського боку.