«Глобалізовані українці не мають достатньої підтримки з боку медіа»

«Глобалізовані українці не мають достатньої підтримки з боку медіа»

00:00,
9 Серпня 2013
4122

«Глобалізовані українці не мають достатньої підтримки з боку медіа»

00:00,
9 Серпня 2013
4122
«Глобалізовані українці не мають достатньої підтримки з боку медіа»
«Глобалізовані українці не мають достатньої підтримки з боку медіа»
З яких ЗМІ можна скласти адекватну картину подій у світі та яким міжнародним темам українські журналісти повинні приділяти більше уваги – розповідають Євген Глібовицький, Наталка Гуменюк, Сергій Солодкий, Роман Кульчинський, Дмитро Губенко, Ігор Балинський. 

Скорочення ньюзрумів у багатьох світових ЗМІ часто має наслідком зменшення обсягу міжнародних новин та аналітики в медіа. Останнім часом цю проблему озвучували американські експерти та журналісти. «Пересічному споживачу новин представлено значно менше міжнародних історій, а ті, які представлені – це окремі фрагменти історій, такі як вибір Папи Римського, наприклад, – вважає колумніст New York Times та Пулітцерівський лауреат Ніколас Крістоф. – Простежується тенденція, що ці історії не показують у розвитку, я думаю, це справжня біла пляма у США, і також певною мірою в світі».

Також існує думка, що сьогодні міжнародну аналітику більше продукують не медіа, а неурядові організації, однак до пересічного громадянина ця інформація не доходить. Так, соціологічне дослідження засвідчило, що 53% американцям не вистачає міжнародних тем у ЗМІ. Про те, наскільки українці задоволені обсягом міжнародних новин, аналогічних досліджень немає. MediaSapiens запитав в експертів та журналістів, як вони оцінюють якість міжнародної журналістики в Україні та з яких джерел беруть інформацію, щоби скласти картину подій у світі. Респонденти назвали теми, що залишаються поза увагою журналістів, а також розмірковували про те, наскільки самому українському читачу цікава інформація про події за кордоном.

MediaSapiens поставив такі запитання:

1. Які українські ЗМІ ви читаєте чи дивитеся, щоб отримати інформацію про події у світі (не тільки новини, а й аналітику)?

2. Чи читаєте іноземні медіа, які саме? Наскільки важливо, на ваш погляд, отримувати інформацію із закордонних джерел, яку вам користь дає ця інформація?

3. Як оцінюєте рівень міжнародної журналістики в Україні? Яким міжнародним темам, на ваш погляд, потрібно приділяти більше уваги, а яким – менше?

 Євген Глібовицький, експерт із комунікацій та стратегій, засновник компанії pro.mova:

1. З українських ЗМІ я не беру інформації про події у світі категорично, тому що якість цієї інформації є недостатньо доброю, для мене принаймні. І вона є або застарілою, або занадто спрощеною, часто зі втратою контекстів або спотворенням змісту, через це я беру інформацію з першоджерел. Я втратив довіру до українських медіа інституційно. В результаті не даю їм шансу, доки вони не почнуть мене дивувати якістю висвітлення. Не дивлюсь українських телеканалів, а коли зрідка наштовхуюся на якісь продукти, лише утверджуюсь у думці, що правильно роблю, не споживаючи їх.

2. У мене практично в режимі радіоточки увімкнено або ВВС, або CNN, або англомовну «Аль-Джазіру», тобто англомовні новини отримую звідти. Ще маю на мобільному телефоні підписку на кілька сайтів, британських та американських. Здебільшого я волію читати британські медіа, вони мені імпонують. Основне, що читаю – це журнал The Economist, який передплачую. New York Times дає достатньо великий обсяг безкоштовного матеріалу, якого мені вистачає; якщо б не вистачало – наступним у передплаті було б це видання.

3. Я не дуже розумію, як ми можемо розділяти міжнародну журналістику й не міжнародну. Коли ми говоримо про будь-які теми, вони мають вираження й локальне, й глобальне. Я не очікую хорошої міжнародної журналістики – я очікую хорошої журналістики в принципі, а з нею в українських ЗМІ чимдалі важче. Низька якість мене насторожує, особливо напружує те, що з локальних тем, де немає альтернативи у вигляді ВВС чи чогось іншого, я не маю звідки перевірити інформацію, не розумію, наскільки актуальна ця інформація про місто чи вулицю, на якій я живу. Проблеми якості є в будь-якій журналістиці – й у внутрішній, і міжнародній, вони мають ту саму природу.

Наскільки цікава міжнародна тематика українському читачу? Річ у тім, що немає середньостатистичного, усередненого українського читача. Є читач, який не може без цього жити – це ті, які є частиною світу, вони існують у той чи інший спосіб, незважаючи на кордони. Є ті, кого взагалі нічого не цікавить, їм пляшка горілки цікавіша за будь-яку інформацію. Думаю, українці, які мають високий рівень вимог до медіа, високий рівень освіти, більш глобалізовані – не мають достатньої підтримки з боку медіа, порівняно з тими українцями, яких влаштовує інформація як засіб для розваги, а не передумова для прийняття рішень. Для першої категорії є кілька виходів: іноземні ЗМІ, блогосфера. Але насправді ми розуміємо, що іноземні ЗМІ матимуть обмеження, оскільки вони недостатньо локалізовані, а блогосфера не може замінити собою професійну журналістику, вона має свої форматні обмеження.

 Наталка Гуменюк, міжнародний журналіст:

1. Щоб отримати інформацію про світ, я не читаю українських ЗМІ, бо як споживач, я не можу знайти там не вторинної інформації. За вітчизняними виданнями я стежу, щоб дізнатися про події, які стосуються зовнішньої політики України або напряму пов’язані з Україною. Це насамперед «Український тиждень», «Дзеркало тижня» чи «Коммерсантъ» Утім, я переглядаю теленовини, щоби зрозуміти, що відбувається на медійному ринку, які події висвітлюються українськими ЗМІ, щоб не бути відірваною від реалій.

2. Звісно, це моя професія. Читаю, адже інакше не можна. Щоби зрозуміти, що відбувається, читаю журнали Thе New Yorker, The Economist, The Time, The Guardian, The Independent, The Nation, The Atlantic, Haarpers, Foreign Policy, Foreign Affairs, газети the New York Times, the Washington Post, розслідування ProPublica, слухаю подкасти NPR та BBC, дивлюся найкращий нині англомовний канал Al Jazeera, який за якістю інформаційних програм обігнав BBC, CNN. Ну й, звісно, переглядаю аналітичні звіти Chatham House, HRW, Transparency Int.

І цього недостатньо, адже щоб осмислити світ, треба читати більше сучасної публіцистики й книг-розслідувань, як-от Міші Глєнного, Грега Паласта чи Нома Хомськи й Тосама Фрідмана. Лише цей формат розкриває, наприклад, феномен міжнародної мафії, її роль у нашому щоденному житті, дозволяє подивитися, як працює світ торгівців зброєю, чим загрожує корупція в нафтовому бізнесі. Маю сказати, що нині все більше й більше орієнтуюся на соцмережі, а точніше лінки, які радять колеги-журналісти з різних країн. Таким чином вдається побачити, що найголовніше.

Навіщо дивлюся? Тому що хочу розуміти, в якому світі живу, що буде зі мною, з моєю країною, з нами усіма за місяць, за рік, за п’ять років. Світ змінюється надзвичайно швидко, а Україна суттєво відстає. Без розуміння свого місця у світі неможливо звернути увагу на найсерйозніші проблеми (Україна по всіх показниках скотилася донизу, й порівняння з африканськими країнами не на нашу користь.) Якщо не знати, що відбувається у світі, неможливо передбачити економічні виклики, зрозуміти, в якому напрямку рухатися, замінити ресурсну економіку економікою людського капіталу, адже чимало країн мають ті самі проблеми з корупцією чи зловживаннями в органах безпеки, але знаходять спосіб їх вирішити. Це стосується й простіших речей: як змінилося ведення виборчих кампаній аж до розвіювання міфів про те, що органічна їжа врятує світ. Про дотримання базових прав я вже не кажу. А загалом це просто надзвичайно цікаво, бо світ щодня дарує нам безліч історій, яких жоден письменних не вигадає.

3. Насправді на всіх телеканалах світу якість міжнародної журналістики погіршується. Події подаються як шоу. Проблема України в тому, що в нас немає жодної альтернативи. Попри старання кількох колег, загальний рівень украй низький. Насамперед тому, що ми втратили контекст. Це стосується політики, економіки, соціальних, а також культурних процесів. В Україні серйозно можуть обговорюватися стратегії й теорії, які були актуальними наприкінці вісімдесятих, а інколи видається, що досі триває холодна війна.

Українську аудиторію надзвичайно легко обдурити, маніпулювати її думкою, наприклад, порівнюючи арешт Тимошенко з арештом Берлусконі, лякаючи скасуванням Євро тощо. Таких прикладів на кожному кроці. Ще одна небезпечна тенденція полягає в підміні понять, у тому, що формальна кількість повідомлень про світ не є показником якості. Численні сюжети з фестивалів квітів, карнавалів, днів подяки, цікавинки повідомлень про народження королівської дитини можуть справляти враження, що українські ЗМІ нарешті почали відправляти кореспондентів у відрядження, а отже мають первинну, власну інформацію, хоча висвітлені теми стосуються розважальної тематики. У кращому випадку це наукові цікавинки чи речі, які трішечки розповідають про стиль життя. Час від часу – екранізація найнайгучніших подій, які вже були висвітлені іноземними ЗМІ. Наразі в нас з’явилося чимало програм про подорожі, але ті так само говорять про туристичні об’єкти чи цікавинки. Уявіть, якби французький кореспондент приїхав, наприклад, на Фестиваль бринзи в Рахів, розповів би про народження дитини української знаменитості, українську Барбі, і це назвали б міжнародною журналістикою, поясненням ситуації в Україні.

Так само певні ризики має й так звана парашутна журналістика, коли кореспондент раз на три роки приїздить до країни й за два дні робить один сюжет про протести, інколи просто зображаючи лишень яскраву картинку. Ризик у тому, що галочку поставили, а отже на наступний рік аудиторія може забути й не побачити іншого матеріалу з цієї країни, а тим часом ситуація змінюється.

Про осмислення викликів щодо безпеки, змін у кліматі, нових технологіях не йдеться. Чи, наприклад, ми не розуміємо, що нині в освіті відбувається революція. Я вже не кажу про те, на якому рівні ведуться розмови про міграцію чи захист прав меншин. 

 Сергій Солодкий, перший заступник директора Інституту світової політики:

1. Щоб отримати інформацію про події у світі, користуюсь іноземними ЗМІ. Вітчизняні ЗМІ насамперед читаю, щоб побачити, як українські аналітики бачать місце України у світі, як сприймають ту чи іншу світову подію через призму українського інтересу. В цьому плані найцікавішими є газети «День» та «Дзеркало тижня». Телебачення ж я не дивлюся з 2005 року; якщо з’являється якийсь цікавий продукт, то його можна в інтернеті подивитися. Час від часу чую про цікаві проекти, коли українські журналісти виїжджають за кордон, знаю деяких спеціальних кореспондентів, яких небагато. Але це не можна віднести до планомірної роботи.

2. Залежить від потреби в інформації та поставленої мети. Якщо йдеться про поточну актуальну інформацію, то це перегляд веб-сайтів CNN, BBC. Якщо потрібен аналіз, коментарі, то це може бути Guardian, New York Times, Daily Telegraph. Якщо потрібно отримати ще більше інформації про міжнародні події, то ліпше користуватися першоджерелами, шукати статистичні дані, читати оригінальні заяви політиків та більш глибокі аналізи, які продукують закордонні аналітичні центри.

3. Як я сказав, у нас немає такого телебачення, яке було б сфокусовано на міжнародних новинах та міжнародній політиці. Українське телебачення більше зосереджує увагу на суспільних темах, а не на політичних. Воно більше рефлексує, подає емоцію, ніж заглиблюється в суть подій, тобто аналізує. Новини про Кейт Міддлтон, яка народила дитину, могли сприйматися як новини з міжнародної політики, але вони такими не є. Аудиторії це цікаво, проте в міжнародно-політичному сенсі це дрібниця. Якщо подивитися на калейдоскоп новин, які подаються українськими мас-медіа, це здебільшого катастрофи, аварії, цікавинки з тієї чи іншої країни. На телеканалах я не помічаю міжнародно-політичного аналізу. В друкованій пресі якість подачі міжнародної політики є вищою. Подібне можна сказати й про іноземні ЗМІ, тому що не так багато є у світі телеканалів, які всерйоз займаються міжнародними темами, намагаючись заглибитися та аналізувати міжнародно-політичні теми. Мені подобається, коли починають дивитися на міжнародну політику через призму українського інтересу. Це дуже добре виходило в газетах «День» та «Дзеркало тижня», де присутній такий україноцентризм. Це робить ВВС у своїх програмах, коли дивиться на світ очима Британії. Те саме можна сказати про Deutsche Welle, в цілому про німецькі ЗМІ.

Варто більше уваги приділяти таким темам, як криза капіталізму, дебатам щодо того, чи це є глибинна криза, після якої почнеться створення нового суспільно-політичного ладу. В західних медіа на цю тему багато полеміки. В українських мас-медіа Захід поливають брудом, кажуть, буцімто він загниває – коментарі варіюються від бравади до панікерства, глибокого аналізу не вистачає. Інша тема – поява нових світових потуг: Китай, Індія, Бразилія, аналіз того, що буде зі світом через 10–20 років.

Про Європейський Союз багато говорять, але в негативному контексті, коли виокремлюються найгірші сторони ЄС. Якщо у Греції погано, то ЄС демонструється через грецьку картинку. Немає аналізу, як трансформується ЄС, при цьому без катастрофічних, апокаліптичних прогнозів. Якщо проаналізувати мас-медіа за останні 20 років, то про колапс ЄС говорили неодноразово, але при цьому він весь час трансформувався у щось. Я тільки три теми назвав, але вони пов’язані; на жаль, у наших ЗМІ немає ідеологічних дискусій, дебатів – це головне. Наприклад, криза лібералізму чи поширення лівацьких ідей у ЄС – західна аналітика живе подібними дебатами, в Україні ж у цілому рівень дискусії дуже поверховий.

 Роман Кульчинський, головний редактор TEXTY.org.ua:

1, 2. Вітчизняні джерела про світ майже не пишуть. Я іноді читаю The Economist і стараюся переглядати New York Times, коли вистачає часу. Регулярно дивлюсь англійською мовою ВВС. Міжнародної журналістики в нас узагалі не бачу. Останнім часом з’явилася Наталка Гуменюк, вона цікаво пише, регулярно скрізь їздить. Я нещодавно наткнувся на її творчість. Журнал «Країна» пише репортажі про іноземні події, але я б не назвав це міжнародною журналістикою, бо переписати якісь пости з фейсбуку – це не журналістика. Тобто в тих медіа, які я читаю і які цікаві для мене – «Українська правда», іноді Forbes, «Український тиждень», якісної міжнародної аналітики немає. Можливо, вона десь є в інших місцях.

3. У нас багато інформації з Росії. Якщо в Москві стався, умовно кажучи, великий затор – він мене взагалі не цікавить, але про нього й по радіо скажуть, і на сайтах напишуть.

Більшу уваги треба приділяти Близькому Сходу, оскільки там багато цікавих речей відбувається. Якщо увімкнути ВВС, то там більшість репортажів були з Сирії. Наші медіа взагалі про Сирію мовчали, не помічали. Так само протести в Туреччині, начебто всі писали та знімали, але мало й побіжно. Але ж Туреччина – великий наш сусід, потужна держава, серйозний світовий гравець, а українські медіа дуже мало приділили уваги висвітленню цієї теми. Мені здається, українським медіа треба більше писати, що відбувається у наших сусідів, крім Росії, звісно, бо про неї й так пишуть. Коли була історія з Волинською трагедією, майже ніхто не писав, які дискусії ведуться в Польщі, крім «Історичної правди». А там досить активні дискусії були, і місцевих українців багато в чому звинувачували надумано. Про це українські медіа майже не згадували.

Картину світу з українських ЗМІ практично неможливо дізнатися, бо дають тільки погляд на Росію. Але тут інше питання, ми по своєму сайту дивимось: якщо ми ставимо якусь цікаву міжнародну аналітику, то її переглядають менше, ніж аналогічну на українську тематику. Тобто питання читача – він не хоче дивитися, читати, тому медіа про це й не пишуть. Бо міжнародна аналітика вимагає грошей, а перегляди менші, ніж скандал в Україні.

 Дмитро Губенко, заступник головного редактора у «National Geographic – Україна»:

1, 2. Часто звертаю увагу на те, що пишуть українські мас-медіа про події у світі, це стандартний набір найбільших українських сайтів: від української служби ВВС до «Української правди». Якщо мене це не задовольняє й потрібна ґрунтовніша інформація, йду на британську службу ВВС; якщо йдеться про події у США – то на американські сайти, CNN чи NYT. Традиційно чудова аналітика у «Дзеркалі тижня» – Тетяни Силіної та її команди, інші сайти – спадає на думку «Главком» та пов’язаний із ним Інститут світової політики, де готують ґрунтовну аналітику. Що ж до телебачення, то майже не дивлюся.

3. Хотілося б, щоб менше було таблоїдизації міжнародних новин. Ми нещодавно були свідками народження спадкоємця британського престолу, це відтіснило на другий план усі інші міжнародні події, хоча, мабуть, так було в усьому світі. Хотілось би ґрунтовніших новин про події у країнах Європи. Адже стратегічний напрямок зовнішньої політики України – це євроінтеграція, а тим часом увагу євроінтеграції приділяє лише кілька спеціалізованих видань. Більш масові мейнстрімові мас-медіа пишуть недостатньо.

Можливо, має місце нехіть українців до пізнання світу в ширшому масштабі. Але тут ми повертаємося до того, що мас-медіа повинні не тільки йти за неправильно сформованими звичками аудиторії, але певним чином формувати ці звички, пропонувати якісний матеріал, який спочатку можуть не зрозуміти, але з часом читачі почнуть цікавитися не лише спадкоємцем, але й більш серйозними темами. Чому так мало уваги приділяють міжнародній тематиці? Кожен ЗМІ певним чином унікальний, у багатьох мас-медіа відіграє роль те, що головний редактор чи редактори вважають: міжнародка не є пріоритетом у висвітленні, тому немає чого витрачати на неї час редакції. Мені здається, якраз журналістів міжнародна тематика цікавить. Мене завжди цікавила – це можливість побачити щось незнайоме й цікаве, зазирнути в куточки світу й дізнатися, що там відбувається. Тобто мені здається, що журналісти були б раді більше писати, але редакційна політика у виданнях не дає їм цього робити.

 Ігор Балинський, керівник магістерської програми з журналістики Українського католицького університету:

1, 2. Про міжнародні новини дізнаюся зі стрічки новин ВВС, «Інтерфаксу» (українського та російського), «Радіо Свобода». В українських мас-медіа цікавлять не новини, а інтерпретація подій, це передусім «Дзеркало тижня» та частково «Кореспондент», це ті видання, які намагаються аналізувати тижневі тренди міжнародного життя.

3. Свого часу Портников виступав перед студентами, і в нього була одна з тез, із якою я погоджуюся: рівень системності й повноцінності української журналістики мав би визначатися за тим, яке місце в цій журналістиці посідає міжнародна та релігійна журналістика. На жаль, рівень міжнародної журналістики є вкрай низьким, із окремими винятками. Я маю пояснення такій ситуації – Україна є країною, яка не звикла порівнювати себе навіть із найближчими сусідами. Поляки робили моніторинг, наскільки польська тематика присутня у львівських медіа, і вони були вражені, бо львівські ЗМІ не цікавляться тими подіями, які відбуваються за 100 кілометрів від Львова. Якщо є повідомлення про Польщу, то вони стосуються глобальних речей або скандалів. Тобто львівські медіа поточно не відстежують, що відбувається в найближчого геополітичного сусіда. Цю ситуацію можна екстраполювати на загальний український рівень. Чи можемо ми від українських медіа вимагати повноцінної міжнародної журналістики, якщо українські читачі не зацікавлені читати про те, що відбувається за кордоном? Рівень міжнародної журналістики визначається насамперед рівнем аудиторії цих медіа. Якщо говорити про позиціонування себе у глобальному світі, то рівень украй низький. Я це вважаю пострадянським синдромом, коли ми не привчені цікавитися, що відбувається у сусідів.

З моєї точки зору, міжнародна журналістика мала б аналізувати декілька напрямів. По-перше, це тенденції в Європейському Союзі, оскільки це стосується України. Це питання асоціації з ЄС: ця тема присутня на сторінках українських медіа, але наскільки вона комплексно аналізується – це вже інше питання. По-друге, одна з вад міжнародної журналістики – невміння аналізувати світові економічні тренди та проектувати їх на політичну ситуацію в Україні. Аналіз економічних тенденцій напряму впливає на зміни у політичній ситуації в Україні чи на пострадянському просторі загалом. По-третє, мені видається, що міжнародна журналістика мала б системно й послідовно аналізувати зміни, які відбуваються в різних політичних моделях у світі – Євросоюз, азійський простір, США. Постійний аналіз динаміки змін у цих регіонах мав би бути присутній в українських медіа. 

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: sites.google.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду