Якщо поглянути на все, що відбувалося в царині політико-аналітичних і новинних програм на українських телеканалах минулого тижня, може скластися враження — це була розіграна як по нотах п’єса. Написана невідомими авторами, поставлена невідомими режисерами, керована так само невідомими диригентами. Звісно, це лише враження, бо не можемо ж ми вірити в світову змову, за наказом якої в українському телепросторі, що є дзеркалом суспільного буття, події тижня линули від зав’язки через численні перипетії та кульмінацію до цілком логічної розв’язки.

14 вересня, в понеділок, для авторки розпочалося досить нав’язливо повторюваним на каналі Business синхроном Софії Ковач, юристки Transparency International. Вона звітувала про результати перевірки організацією кандидатів до Національної агенції з запобігання корупції, стверджуючи — кожен п’ятий претендент має корупційні ризики. В числі дуже знайомих пролунало й прізвище громадського активіста Карла Волоха. Пані Ковач, характеризуючи корупційні ризики блогера, наголосила, що в числі їх — інформація Сергія Лещенка про причетність Карла Волоха до незаконних забудов у Києві, а також відсутність підтвердження українського громадянства. На чому ґрунтується останнє твердження, пані доповідачка не уточнила.

Врешті-решт Карл Волох отримав мінімальну кількість депутатських голосів під час голосування за обрання членів Антикорупційної агенції 18 вересня, в п’ятницю. Що всі охочі теж спостерігали в прямому ефірі на багатьох загальнонаціональних каналах. У результаті блогера так і не обрали до заповітного органу, який він, судячи з постів у Фейсбуку, навіть хотів очолити.

Телеканали «112», «Еспресо», «Рада» та 5-й у понеділок транслювали засідання погоджувальної ради Верховної Ради й заключний брифінг її голови Володимира Гройсмана. На якому останній пообіцяв працювати тільки за регламентом. Маючи на увазі пропозицію Сергія Власенка, озвучену на погоджувальній раді — виносити на голосування лише ті закони, які попередньо було обговорено в комітетах. А якщо законопроект не встигне пройти всіх стадій обговорення, скликати для його голосування позачергову сесію. Як показали подальші події, спікер ВРУ має досить приблизні поняття про регламент.

Тим часом невидимі режисери вели свою виставу на телеекранах тільки їм відомими стежками.

15 вересня, під час прямої трансляції засідання Верховної Ради на каналах «Рада», 5-му, «112», «Еспресо» та інших, можна було зауважити, як народні обранці відверто клеїли дурня, не бажаючи голосувати навіть за порядок денний, не кажучи вже про голоси за відставки міністра охорони здоров’я Олександра Квіташілі, керівника апарату ВРУ Валентина Зайчука та віце-прем’єра Валерія Вощевського. Останній написав заяву про звільнення, коли Радикальна партія Олега Ляшка, за квотою якої він потрапив до уряду, вийшла з коаліції.

І якщо з п'ятої спроби заяву про звільнення Валентина Зайчука, який пропрацював керівником апарату Ради 13 років, три місяці й три дні, таки задовольнили, то з віце-прем’єром від Радикальної партії Валерієм Вощевським, а також міністром охорони здоров’я Олександром Квіташвілі, до розгляду чиєї заяви так і не дійшли, стався черговий, вибачте на слові, облом.

Поведінка депутатів засвідчила: вони вирішили погратися в свято непослуху, щиро вірячи, що їм за це нічого не буде. Демонстрація нахабства в прямому ефірі, вочевидь, дуже не сподобалася невидимим диригентам, і вони вирішили добитися дисципліни від Верховної Ради, вдавшись до крайніх методів. Що й сталося на черговому засіданні ВРУ в четвер, 17 вересня, коли депутати дали 262 голоси за згоду на арешт Ігоря Мосійчука, нардепа від Радикальної партії Олега Ляшка.

Кульмінація цієї п’єси без назви справді вийшла неймовірно ефектною. В прямому ефірі кількох загальнонаціональних каналів генеральний прокурор Віктор Шокін, подякувавши Олегові Ляшку за карикатуру на нього, вивішену в залі засідань, дуже буденним тоном запропонував депутатам подивитися кіно на табло для голосування.

Телеоператори при цьому не дрімали, вихоплюючи реакцію залу на те, що відбувалося на імпровізованому кіноекрані.

Застигле в приголомшеній гримасі обличчя Олега Ляшка, гробове мовчання залу, розгублена крива посмішка Ігоря Мосійчука, героя цього «кримінального чтива», — все це давало змогу оцінити справжню силу прокурорського удару і його єзуїтство.

Цей удар по іміджу депутатів у вигляді озвучення Мосійчуком вартості депутатських запитів та звернень, а також лобіювання бізнесу, був таким нищівним, що змусив консолідуватися коаліцію, яку, здавалося, ще у вівторок можна було урочисто ховати. Але перед лицем можливого повторення прокурорського сюжету з собою коханими в головних ролях депутати мобілізувалися, відхрестилися й відмежувалися. Від гріха подалі.

Кадри цього історичного моменту стали хітом телевізійних випусків новин 17 вересня, ставши приводом до численних коментарів.

Приміром, політичний експерт Остап Смук в ефірі телеканалу «112» слушно оцінив «кіно» від генпрокурора ефектним та ефективним ударом по Олегові Ляшку за вихід із коаліції. Говорив він на тлі сценки з Верховної Ради, коли лідер радикалів вимагав у Володимира Гройсмана дати йому слово, обізвавши спікера «скатіною», а голова ВРУ порадив йому натомість командувати в своїй фракції.

Цікаво, що напередодні, 16 вересня, нардеп Ігор Мосійчук цілком комфортно почувався в студії «Еспресо», куди його разом із Юрієм Деревянком, Олексієм Подольським та Олександром Єльяшкевичем запросив у свою авторську програму «Година Ч» Єгор Чичеринда.

16 вересня саме виповнилося 15 років від зникнення Георгія Гонгадзе. Цій темі й присвятили програму. Тоді ще цілком упевнений у своїй безпеці Ігор Мосійчук переконував: призначення псевдовиборів у фейкових «республіках» на 18 жовтня — це закономірний провал Мінських домовленостей, бо переговори з терористами веде замовник убивства Гонгадзе.

Що ж до незмінного учасника всіх програм про вбивство Гонгадзе Олексія Подольського, який, на думку адвоката Мирослави Гонгадзе Валентини Теличенко, навмисно затягує апеляційний процес, тим самим насправді допомагаючи захисту Пукача відтягувати остаточне винесення йому вироку, то він потішив публіку новим крилатим висловом — «ахіллесове яйце». Безумовно, сумніватися в існуванні чоловічих органів у міфологічного героя Ахіллеса підстав немає, але його вразливим місцем була все-таки п’ята. Алла Коваль, авторка відомого збірника «Крилаті вислови в українській мові», почувши таку інтерпретацію античного міфу, мабуть, дуже сміялася б. Якби була жива.

Проте учасникам програми було не до веселощів. Та й глядачам теж. Коли авторка почула з вуст молодої кореспондентки, що вела репортаж із акції пам’яті Георгія Гонгадзе, слова «мати Гонгадзе досі не визнає», тут-таки насторожилася: невже журналістка не чула про смерть мами загиблого журналіста ще в листопаді позаминулого року? Але в цей момент дівчина почула команду у «вусі» й, запитавши в когось «чому?», одразу перемістила покійну Лесю Гонгадзе в минулий час.

Це що було? Абсолютна некомпетентність чи юнацька недосвідченість? У будь-якому разі честі каналу це не робить.

Тим часом Олексій Подольський зі своїм «ахіллесовим яйцем», виявляється, мав на увазі незаперечний для нього, хоча й геть неочевидний для широкого загалу факт, буцімто Петро Порошенко тримає за те яйце всю «наружку». Бо останні, виявляється, це не хто інші, як тітушки.

Ба більше, саме Президент Порошенко забороняє суду викликати до суду Кучму та Медведчука, а отже, Антон Чернушенко, голова Київського апеляційного суду, де розглядається справа Пукача, правий, коли каже про тиск на себе з боку Банкової.

Одне слово, шанувальники програми побачили й почули чимало фантастичних припущень, але не дізналися нічого нового про перебіг власне справи.

Приміром, той-таки антигерой наступного дня Ігор Мосійчук заявив, що країна переживає трагедію Гонгадзе цілих 15 років лише тому, що досі не ухвалено закону про імпічмент Президента.

А Єгор Чичеринда припустив, що найближче до другого Президента України Кучми підібрався екс-перший заступник генпрокурора Рінат Кузьмін, уперше за весь час існування відомства запросивши Леоніда Кучму на допит до ГПУ.

Вліз у цю тему й пан Мосійчук, на правах бувалого «сидільця» розповівши — Олексія Пукача таки вивозили з СІЗО в Аскольдовому провулку, де він тоді сидів, до резиденції Януковича в Межигір’ї, а отже, інформація пана Кузьміна про мільярд доларів від Віктора Пінчука в обмін на закриття справи проти його тестя цілком вірогідна.

Не знаю, чому Єгор Чичеринда не запросив до своєї програми Валентину Теличенко, яка могла досить жорстко дискутувати з Олексієм Подольським. Бо ж вийшов геть однобокий продукт, де ніхто з присутніх так і не наважився суперечити версії про Кучму як єдиного замовника вбивства Гонгадзе та Порошенка як вірного послідовника президента-вбивці.

До речі, цікаво, куди зник із радарів телебачення автор «плівок Мельниченка», на які посилалися під час цієї програми? І хоча він зараз начебто перебуває за кордоном, дивно, що ані про нього самого, ані про місце його перебування наші ЗМІ майже не згадують у контексті справи Гонгадзе. З іншого боку, забити в ефірі Олексія Подольського, чиє прізвище віднедавна причепили до назви справи Гонгадзе (чомусь зазвичай без колеги в нещасті Олександра Єльяшкевича), досі ні в кого не виходило. Навіть у суддів та адвокатів.

Тож програма, присвячена пам’яті Георгія Гонгадзе, вийшла нав’язливо агресивною та однобокою, а це явно не те, на що заслуговує людина, тіло якої досі не поховано. Між іншим, колеги Георгія, які розгорнули банер його пам’яті в Києві, теж не надто ґречно вчинили, написавши на ньому «Георгій, ми не забули!» замість — «Георгію, ми не забули». Граматична помилка в пам’ятному плакаті, яку показали на всіх телеекранах країни, неприпустима. Навіть якщо організатори погано знають українську, можна було бодай проконсультуватися з філологами, щоб не ганьбитися самим і не зневажити пам'яті невинно загубленої жертви режиму Кучми.

У п’ятницю, 18 вересня, всі інформаційні канали цілий божий день крутили відео з Печерського районного суду міста Києва, де обирали запобіжний захід Ігореві Мосійчуку.

З погляду драматургії хід майже шекспірівський — буквально позавчора людина з утаємниченим виглядом носія найвищих державних секретів розповідала про те, як сиділа в одному СІЗО з генералом Пукачем, а сьогодні знову опинилася в клітці на лаві підсудних. На Короля Ліра пан Мосійчук, звісно, не тягне, але над злигоднями долі та зрадливістю фортуни на його прикладі можна було замислитися.

Позаяк після арешту свого підлеглого з фракції Радикальної партії її керівник Олег Ляшко заполонив собою всі ефіри, звинувачуючи владну верхівку в беззаконні, з цим треба було щось робити. Але те, як неоковирно прибрали з власного ефіру шоу Савіка Шустера на «1+1», мало вигляд волюнтаристського та цензурного рішення. А замість зникнення Олега Ляшка з загальнонаціонального ефіру, він разом із ведучим отримав купу бонусів. Адже прямий ефір «Шустер live» підхопили на «112», де Савік Шустер та Олег Ляшко мали змогу відтоптатися по всіх своїх ворогах і конкурентах. Хоча, можливо, метою було лише щоб це відбулося не на «Плюсах»?

Водночас загадкою для автора є порівняння Савіком Шустером себе коханого з «якимось лайном» і «брудною ганчіркою». Невже він не подумав, що це може стати темою численних фотожаб і демотиваторів?

Хай там як, але ведучий найпопулярнішого та найскандальнішого шоу країни ще раз довів: із будь-якого лайна чи брудної ганчірки він уміє зробити цукерку.

Вечір п’ятниці відтак затьмарив кульмінацію четверга, зробивши Савіка Шустера безперечним лідером згадок у мережах.

Теми арешту народного депутата Мосійчука в залі засідань Верховної Ради не оминув і Президент Порошенко в недільному інтерв’ю «UA: Першому», «Еспресо» та Новому каналу.

Ця зустріч із журналістами продемонструвала, окрім іще більше зрослої самооцінки Президента, яка поступово переходить на позначку гіпертрофованої, ще й невизнання ним головного принципу римського права (яке є основою для правової системи в демократичній країні) — презумпції невинуватості. Адже Петро Порошенко, коли мова зайшла про безпрецедентне затримання народного депутата в стінах Верховної Ради, без жодного вироку суду назвав його хабарником і злочинцем. Пан Президент так палко доводив, буцімто регламентний комітет не може вирішувати питання про притягнення депутата до відповідальності, пославшись на прецедент Сергія Клюєва, коли той завдяки негативному щодо подання генпрокурора рішенню комітету зміг покинути країну, що майже всі сумніви щодо авторства «п’єси тижня» та її кульмінації зникли. Невидимі її режисери та диригенти набули реальних обрисів.

Недільне інтерв’ю показало ще одну питому для всіх без винятку українських президентів рису — величезну недовіру до свого народу. Коли Михайло Шаманов поцікавився долею електронної петиції щодо права українців володіти вогнепальною зброєю, Петро Порошенко відповів, що дуже радий появі системи електронних петицій і уважно їх розглядає, але поважає волю тих 82 % українців, які проти права на вогнепальну зброю. Бо вважає, що лише підвищення ефективності правоохоронних органів вирішить питання громадської безпеки. Здається, ми це вже чули…

P. S. Канал «112» минулого тижні активно піарив Фонд Ріната Ахметова «Поможем», розповідаючи, скільки пакетів гуманітарної допомоги він роздає стражденним мешканцям Донбасу щодня. Що це — дружня послуга чи щось інше, більш далекосяжне?

Від редакції: Піар-відділ каналу «112 Україна» повідомив MediaSapiens, що сюжети про Фонд Ріната Ахметова були в ефірі, однак не у випуску новин, а у рубриці «Епізод 112», яка розміщує комерційні матеріали та виходить із відповідною відбивкою в ефірі.