Коли в понеділок, 25 травня, в програмі «Час. Підсумки дня» на 5-му каналі якось ялово обговорювали сенсаційний вибір Анджея Дуди президентом Польщі, глядачі ще не знали — вікенд готує їм іще кілька суто українських сенсацій. Без жодних лапок.

Анджей Дуда і його перемога на виборах у Польщі насправді сенсація, що, судячи з реплік учасників програми на 5-му, багатьох експертів заскочила зненацька. Тож прогнозувати, чи зміниться політика досі найвірнішого союзника та адвоката України в ЄС щодо нашої держави, учасники програми бралися надзвичайно обережно. Дмитро Кулеба, посол із надзвичайних доручень МЗС України, підбиваючи підсумки розмови, сказав, мовляв, треба почекати, поки президент Польщі почне працювати на своєму посту, і лише тоді можна буде щось зрозуміти. Хоча більшість гостей програми переконані — риторика партії «Право і справедливість» Ярослава Качиньського, брата-близнюка загиблого під Смоленськом президента Польщі Лєха Качиньського, від якої й балотувався Анджей Дуда, ще більш антиросійська, ніж президента Броніслава Коморовського. Відтак великих змін у зовнішній політиці від Республіки Польща очікувати не варто.

Тим часом понеділковий прайм вечірніх новин висунув у топ убивство двох людей та взяття заручників чоловіком із Люботина на Харківщині. Щоправда, окрім розтиражованих за день ЗМІ картин блокади харківської траси, де й діяв зловмисник, та коментарів Антона Геращенка, сюжети про цю надзвичайну подію на загальнонаціональних каналах більше нічого не містили. Єдиний «позитив», сказати б, містили повідомлення наступного дня про вправну стрілянину снайпера, котрий усе-таки зумів віртуозно знищити вбивцю без жодної шкоди для заручників.

Вівторок, 26 травня, подарував цілих два відкриття від «UA: Першого». У вечірньому праймі своє існування нарешті виправдала програма «Про головне» Олеся Терещенка. Тут дуже відверто поговорили про скандал навколо онлайн-голосування за членів Громадської ради при Антикорупційному бюро. Єгор Соболєв, Віталій Шабунін та нещодавно затверджений директор АКБ Артем Ситник влаштували розбір польотів, майже не зважаючи на ведучого, який зазвичай трохи задовго формулює свої запитання до гостей.

Найбільш урівноваженими учасниками в цій програмі були саме ведучий Олесь Терещенко та директор АКБ Артем Ситник, який геть не асоціюється з хортом-поліцейським, готовим ловити корупціонерів на гарячому 24 години на добу. Втім, може, цей імідж оманливий, і коли Бюро запрацює, ми побачимо сталевий блиск мисливця в очах, які бачать кожного зловмисника наскрізь.

Наразі ж він був вимушений більше виправдовуватися перед натиском Єгора Соболєва та Віталія Шабуніна, котрі вивалювали на бідну голову директора Антикорупційного бюро, яке запрацює (в найкращому випадку) лише в жовтні, численні факти системних зловживань у всіх царинах — від пропускних пунктів на лінії розмежування в зоні АТО до відвертого саботажу Генпрокуратурою свої прямих обов'язків притягати корупціонерів до відповідальності.

На закиди Віталія Шабуніна щодо провалу онлайн-голосування, під час якого виводилися лише кінцеві результати, пан директор відповів, що, як йому пояснили адміністратори сайту, це була технічна проблема, тому голосування можна буде провести ще раз.

Коли ж громадський активіст розповідав про гріхи всіх генпрокурорів від часів Майдану, які так і не притягли до відповідальності убивць Небесної сотні, він тим самим прямо звинуватив Президента у злочинній бездіяльності. Адже це його прерогатива — подання до Верховної Ради кандидатури генпрокурора.

Цифри «досягнень» ГПУ (за півтора року розслідувань корупційних злочинів Януковича та його оточення до державного бюджету повернуто аж 5 тисяч із невеликим гаком гривень), озвучені в прямому ефірі «UA: Першого» громадським активістом, звісно, вражають. Як і те, що формування штатів Антикорупційного бюро страшенно затягується. Тож аби нова структура могла ефективно боротися з корупцією, активіст зажадав від директора АКБ, щоб той підтримав запровадження посади антикорупційного генпрокурора. Щоб усі розслідувані справи проти корупціонерів не зникли в нетрях ГПУ. Артем Ситник цю ідею палко підтримав.

Єгор Соболєв, розповідаючи про свої враження від поїздки в зону АТО, поділився відкриттям: виявляється, на пунктах пропуску черги рояться лише тому, що СБУ та МВС ніяк не можуть додати свої дані в комп'ютери на пунктах пропуску. Через це там буяє корупція. Радикалізм (чи популізм?) народного депутата в усій красі виявився в його фразі: «Або МВС та ГПУ почнуть мінятися, або їх почнуть убивати, бо в суспільства залишиться один суд — Лінча».

На всі ці революційні закиди в Артема Ситника відповідь була одна — коли запрацює АКБ, корупціонерам буде непереливки.

Другим відкриттям вечора 26 травня на «UA: Першому» стала участь у програмі «Війна і мир» Елліни Шнурко-Табакової.

Авторка цих рядків отримувала щире задоволення, спостерігаючи за виразом обличчя Євгена Степаненка, коли гостя, шановний фахівець із інформаційних технологій, легко й невимушено злітала в неприступні для більшості шари атмосфери.

Голова правління Асоціації підприємств інформаційних технологій України та блогер, пані Елліна однією фразою про те, що нині в світі є ознаки фазового переходу, змусила Євгена Степаненка широко розплющити очі й трохи зависнути, мовляв, як це і що це?

Юрій Макаров, який саме й запросив Елліну Шнурко-Табакову до студії «Війни і миру», лише посміювався, побачивши реакцію неофіта на обличчі співведучого («Я ж знаю, кого запрошувати!» — пізніше сказав він). Шановна гостя люб'язно пояснила: фазовий перехід — це стан суспільства, яке за деякими ознаками переходить від суспільства постіндустріального до інформаційного. І Україна в рейтингу готовності до нього посідає 75-те місце, а повинна прагнути до гідного для нас місця 35-го. Тоді ми матимемо шанс не відстати від світу в своєму розвитку.

Елліна Шнурко-Табакова дуже легко розбила всі так звані докази програшу України в інформаційній війні проти Росії. З нею важко сперечатися, коли вона каже: якби ми в цій війні справді програли, то невідомо, де б зараз були. Гостя поділилася методикою, що дозволяє вирахувати цілеспрямовану атаку в мережі проти певних персонажів українського істеблішменту, на прикладі тегу «Українські генерали». В числі тих, хто розганяв тези про непрофесійність та продажність, умовно кажучи, «українських генералів» гостя назвала й відомого своєю ненавистю до начальника Генштабу Муженка журналіста Юрія Бутусова. Уточнивши: такі люди потрібні українцям, як повітря, але до рейтингових ток-шоу їх не запрошують. Їхній глядач так само далекий від революційних інформаційних технологій, як від можливості полетіти в космос.

Середа принесла черговий скандал із Кабміну. Тут довелося червоніти міністрові охорони здоров'я Олександру Квіташвілі. Засідання, де міністр виправдовувався за те, що досі не закуплено ліки для ВІЛ-інфікованих, хоча гроші за них давно перераховано, охочі могли спостерігати на 5-му каналі в прямому ефірі.

У тому числі — й прохання Арсенія Яценюка до міністра Арсена Авакова «допомогти» фірмі-посереднику все-таки виконати зобов'язання перед МОЗ. Тим паче, як підкреслив міністр охорони здоров'я, індійська компанія, що виготовляє ці ліки, давно готова їх поставити.

Сюжети про цей скандал дали у вечірніх новинах усі загальнонаціональні канали, використавши як інформаційний привід пікет активістів пацієнтських організацій під будівлею КМУ. Навівши однаковий відеоряд із символічними хрестами та синхронами організаторів, а також коротко поінформувавши, що ліків для ВІЛ-інфікованих вистачить до кінця червня, «Факти», «Вікна», «Новини» на Першому, ТСН, «Подробиці» на цьому зупинилися.

Тим часом на каналі «112» спробували піти далі, розібравшись, хто ж завинив перед хворими людьми — МОЗ чи фірма-посередниця. Кореспонденти отримали відповідь від представника посередника, буцімто поставки зірвано тому, що МОЗ не перерахував додаткові кошти за препарати, чия ціна підвищилася через стрибок курсу валют. Хоча листа з проханням перерахувати кошти фірма в МОЗ направила ще на початку березня.

Кореспонденти «112» використали синхрони всіх сторін конфлікту - представників фонду ВІЛ-інфікованих, учасників мітингу, фірми-посередника, Міністерства охорони здоров'я та прем'єр-міністра, на відміну від колег із інших каналів.  

 Але наступного дня канали, що належать холдингу Віктора Пінчука, повідомили: фірму-прокладку ліквідують. І це можна було розцінювати як цілковиту неспроможність МОЗ упоратися з проблемами закупівель ліків для хворих, якими особисто опікується Олена Пінчук.

Продовження ця тема отримала в підсумковому тижневику на «1+1» «ТСН. Тижні» в неділю, 31 травня. Ведуча Алла Мазур, запросивши до студії міністра охорони здоров'я Олександра Квіташвілі, поставила йому запитання й про те, чому його відомство провалило державні закупівлі ліків для діабетиків, ВІЛ-інфікованих та інших тяжких хворих.

І тут шановний пан міністр, якого запросили «на царство» в одному з найкорумпованіших відомств саме задля успішної боротьби з корупцією, вразив. Виявляється, в провалі щодо закупівлі життєво необхідних ліків він нічого екстраординарного для України не бачить. Ну традиції, виявляється, в нас такі — існування фірм-посередників, які вимагають грошей більше, ніж їм уже видали. Тож суворо цих традицій дотримуючись (замість ламати їх), славне Міністерство охорони здоров'я нині намагається загасити полум'я скандалу, похапцем шукаючи іншу фірму, яка все-таки доставить ліки в Україну.

Про ці традиції кожний українець міг би прочитати Олександрові Квіташвілі цілу лекцію, але ж ідеться не про те, як до них пристосовуватися, а про те, як їх поламати. Алла Мазур якраз і намагалася з'ясувати, чи почалися реформи в МОЗ і як скоро українцям очікувати їх плодів. Але, вочевидь, у грузина-реформатора бачення реформування галузі кардинально відрізняється від очікувань середньостатистичного українського громадянина. Адже Олександр Квіташвілі зізнався Аллі Мазур, що жодних реформ у його відомстві ще не починали, а коли реформи почнуться, вони ніколи не завершаться, бо поліпшення роботи МОЗ — процес перманентний.

Цей більш ніж дивний діалог справив враження розмови сліпого з німим, залишивши глядача в гнітючому настрої щодо грузинських реформаторів у МОЗ.

Важко сказати, була це цілеспрямована медіаатака, чи «ТСН. Тиждень» у підготовці свого сюжету про ціни на ліки керувався виключно шляхетною метою захистити право людини на доступну медичну допомогу. Але все разом — сюжет Юлії Дячук про формування цін на медикаменти й інтерв'ю з міністром охорони здоров'я в студії — викликало в глядача цілком прогнозовану реакцію: обурення бездіяльністю «влади».

Четвер, 28 травня, подарував не меншу, ніж арешт корумпованих чиновників ФІФА, що стався того дня, сенсацію, хоча й суто в масштабах ТСН на «Плюсах». Ведуча Лідія Таран повідомила, що після не надто толерантних слів Наталі Мосейчук на адресу мешканців Маріуполя під час прямої трансляції 9 травня редакція отримала сотні обурених листів. Після чого пані Наталя поїхала до цього приморського міста, фактичного форпосту українського війська, щоб особисто поспілкуватися з мешканцями, з'ясувавши їхні настрої.

Розмова телеведучої з однією такою мешканкою вразила тим, що ця молода жінка хоче зібрати адреси всіх українських бійців, які загинули, захищаючи Маріуполь від російської навали, й після війни поїхати на їхні могили. Щоби просто їм уклонитися, подякувавши захисникам Маріуполя бодай у такий спосіб.

Повний сюжет про це виставили на сайті ТСН, але й того, що показали глядачеві, вистачило, аби зрозуміти, якої мужності вимагало від Наталі Мосейчук таке рішення.

Не знаю, чи можна вважати мужньою поведінку Савіка Шустера після того, як його і всю аудиторію програми в прямому ефірі ток-шоу «Шустер live» на каналі «112» 27 травня, у п'ятницю послав на всім відомі три літери нібито «колега» двох затриманих українськими вояками двох спецназівців ГРУ ГШ МО РФ. Принаймні, ведучий зумів стримати емоції й повів свій корабель прямого ефіру заздалегідь визначеним курсом.

Історія почалася ще в попередньому випуску програми, 22 травня, коли Петро Мага зачитав електронного листа буцімто російського військовослужбовця, який дуже хотів розповісти правду про присутність російських військ в Україні. І взагалі, писав цей героїчний боєць ЗС РФ, він може навести всі докази, що ці полонені воюють в Україні давно, та ще й один із них має аж дві нагороди на бойові операції саме на Донбасі.

Тоді мудрий Савік Шустер знизав плечима, сказавши, що електронна пошта — це річ ненадійна. Але вже за тиждень він вивів цього гаданого бійця в прямий ефір. Ведучого не насторожило, що гаданий російський вояк назвав капітана Єрофеєва Дорофеєвим (навряд чи реальний однополчанин міг забути прізвище людини, з якою прослужив не один місяць), а після цього 20 хвилин сумлінно переказував інформацію журналістів «Новой газеты», навіть відповідаючи на запитання гостей студії. Насамкінець, звинувативши Савіка Шустера в розпалюванні братовбивчої війни, яка, на його думку, виникла через те, що нова українська влада не захотіла слухати народ, зізнався — він елементарно обдурив ведучого, пославши його на ті самі три літери. Як головний доказ провини пана Шустера в розпалюванні війни на сході України та маніпуляцій українського телебачення «гвоздь програми» навів той факт, що ведучий навіть на перевірив його дані, вирішивши пустити в ефір.

На ці звинувачення Савік Шустер реагував досить мляво, розписавшись у власній неспроможності щодо перевірок, тим самим зігравши на руку такому собі Анатолію Шарію. Який, до речі, буквально через кілька хвилин по закінченні цієї «спецоперації в прямому ефірі» (Савік Шустер) радісно повідомив своїх передплатників: Шустера розіграв московський пранкер Олексій Лексус. Той самий, який у листопаді минулого року «розвів» Коломойського від імені Губарєва і який, виявляється, зробив це, щоб помститися панові Савіку за те, що той не пустив в ефір запис його розмови з тодішнім головою Дніпропетровської ОДА.

Подібний скандал у прямому ефірі рейтингового ток-шоу, куди, як каже Соня Кошкіна, «просто так квитки не видають», може свідчити про кілька речей. Перша — це свідома підстава Савіка Шустера редакторами каналу (втім, на каналі запевняють, що не мають відношення до створення програми «Шустер live», і це зафіксовано на юридичному рівні). Аргументом може слугувати публікація на сайті «112» статті «Скандал на "Шустер Live" как диагноз украинскому обществу» такого собі Віктора Ружинського, названого на сайті «політологом», чиї інтереси — «украинская политика, украинско-российские отношения». Фото цього «політолога» біля публікації немає, що викликає великі сумніви в реальності його існування.

Друга, що безпосередньо випливає з першої, — популярний ведучий, повсякчас наголошуючи на своїй об'єктивності, дедалі інтенсивніше використовує інструмент і мету російської пропаганди: остаточно розмити поняття про правду й брехню, змусивши глядача повірити, що брешуть усі. Незалежно від політичних поглядів чи громадянства.

Для шанувальників ток-шоу Савіка Шустера сам факт посилання «на х...й» їхнього кумира та ще й у прямому ефірі — травма, несумісна якщо не з життям, то з політичною свідомістю. А отже, всі подальші балачки в студії про розквіт нелегального бізнесу в зоні АТО, чи, скажімо, твердження «людини Медведчука» Володимира Рубана, нібито з появою в переговорах кума Путіна ці переговори заморозилися, або ж розповіді Олексія Мочанова про тотальну зажерливість українського суспільства (навіть не влади!), яке краде однаково і на сході, і на заході країни, шанувальник «Шустер live» після ганьби з російським пранкером міг оцінити, послуговуючись відомим афоризмом Доктора Хауса. Якщо навіть у «Шустер live» everybody lies (усі брешуть!), чекати правди українцям нема від кого. Отож, усі подальші розмови в студії «Шустер live», після того, як ведучий утерся після плювка від російського пранкера, вже не мали жодного значення.

Можливо, саме цього й добивалися господарі «Шустер студіо».

Виправлення. У попередній версії статті замість «Кореспонденти «112» використали синхрони всіх сторін конфлікту - представників фонду ВІЛ-інфікованих, учасників мітингу, фірми-посередника, Міністерства охорони здоров'я та прем'єр-міністра, на відміну від колег із інших каналів»  було сказано, що  «Коментаря в міністерстві брати чомусь не захотіли». Редакція MediaSapiens дякує телеканалу «112», який вказав на неточності, за уважність.