Про «парад полонених», блокаду Донбасу та вал прем'єр на «Плюсах»

Про «парад полонених», блокаду Донбасу та вал прем'єр на «Плюсах»

11:45,
27 Травня 2015
2697

Про «парад полонених», блокаду Донбасу та вал прем'єр на «Плюсах»

11:45,
27 Травня 2015
2697
Про «парад полонених», блокаду Донбасу та вал прем'єр на «Плюсах»
Про «парад полонених», блокаду Донбасу та вал прем'єр на «Плюсах»
Тему полонених російських «елітних» спецпризначенців українські телеканали, включно з комерційно-олігархічними, загалом дослідили в повному обсязі, залучивши до її обговорення всіх можливих експертів, яким насправді було що сказати на цю тему. Огляд телепрограм за 18–24 травня 2015 року.

Минулий тиждень став «хвилиною слави» для військових експертів, які кочували з ефіру в ефір на різних телеканалах, аби прокоментувати наслідки захоплення в полон українськими вояками двох російських спецназівців.

Інформація про це з'явилася ще в суботу, 16 травня. Тоді ж у мережу виклали й відео перших допитів капітана й сержанта 3-ї групи спецназу ГРУ ГШ РФ.

У понеділок, 18 травня, 5 канал, Перший, «112» та інші канали наживо транслювали брифінг у Генштабі ЗСУ. Показавши відео з допитами затриманих, високе військове начальство в особі самого генерала Муженка надало слово бійцям, які й здійснили захоплення полонених.

Брифінг у прямому ефірі з генерального штабу — явище для українського телебачення безпрецедентне. Попри очевидну скутість Віктора Муженка перед камерами, він усе-таки опанував себе досить швидко. Ну а там, де начальник Генштабу трохи гальмував, не одразу знаходячи відповіді на запитання журналістів, йому допомагав златоуст СБУ Маркіян Лубківський. Який і на посту радника голови СБУ примудряється використовувати ті самі штампи, що й на посаді чиновника оргкомітету Євро-2012.

Упродовж тижня всі без винятку канали великими планами показували російських розвідників із лікарняних палат Київського шпиталю, де їх лікують від наслідків поранень. Не знаю, чи гуманно це з погляду Женевської конвенції з прав військовополонених, але для розуміння міжнародними правозахисними організаціями факту, що полонених не піддавали тортурам, мабуть, корисно.

Того ж вечора долю російських розвідників обговорювали в ток-шоу «Час. Підсумки дня» на 5-му. Заступник командувача АТО Валентин Федічев запевняв: захоплення в полон спецназівців ГРУ ГШ РФ сержанта Александрова та капітана Єрофеєва — це початок деморалізації російської армії.

Тарас Чорновіл погодився — інформацію про цих двох «зайд», які цілеспрямовано йшли знищувати українських військовиків, щоб захопити Луганську ТЕС у місті Щастя, треба максимально поширювати в соціальних мережах, де російські вояки мають сторінки. На думку політика, відео, де «еліта» Збройних сил РФ щиросердно виказує супротивнику всі військові таємниці, — це удар по російському війську. Тим часом Україна в особах захоплених і врятованих, до речі, українцями військовиків «дружньої» держави отримала неспростовні докази присутності путінської армії на своїй території. І те, що новину про полон російських спецназівців вивели на перші шпальти провідні ЗМІ Заходу, свідчить — цей випадок виявився в тренді. Світ, звісно, й так знав, що бойові дії проти ЗСУ ведуть російські кадрові військові, а ніякі не «ополченці». Але відеодокази — це новий рівень знання про російську агресію щодо України, — стверджував пан Чорновіл.

Антон Геращенко, один із гостей цього ефіру, пообіцяв — російських спецназівців судитимуть показовим судом, і про жоден обмін таких цінних кадрів навіть не йдеться.

Наші телевізійники в цьому випадку не відставали від західних колег, вивівши «пригоди російських вояків», які застрелили українського бійця Вадима Пугачова, а самі, побачивши його побратимів після бою, кричали: «Не убивайте! Я русский военный!» (видавши з усіма тельбухами і Генштаб ЗС РФ, і власного головнокомандувача Путіна, які з цинічними гримасами твердять, буцімто їхніх вояків в Україні нема), в топ.

Зробив це й Савік Шустер у п'ятницю, 22 травня, присвятивши топ-темі першу частину свого ток-шоу на каналі «112».

Тему обговорили максимально всебічно, включно з протилежною стороною, зв'язавшись скайпом із головою Міжнародної асоціації ветеранів підрозділу антитерору «Альфа» Сергієм Гончаровим у Москві. Московський співрозмовник, усупереч наведеним у студії доказам про відмову російського військового та цивільного істеблішменту визнавати своїх бійців, намагався все-таки довести: ніхто буцімто «своих не бросал», переговори про їхній обмін будуть, а ось Україна через цей інцидент матиме великі клопоти. Адже, на думку ветерана «Альфи», міжнародне співтовариство нашу державу не підтримує через те, що не вважає Росію учасницею конфлікту на сході України. На що йому заперечили народний депутат ВРУ Віктор Чумак та експерт Міжнародного центру реформ Георгі Барамідзе, які щойно повернулися з Міжпарламентської асамблеї країн НАТО в Будапешті. Вони розповіли, що міжнародна спільнота не має жодних сумнівів у тому, хто веде війну проти України.

Цього відставника варто було запросити лише для того, щоб укотре впевнитися — Росія своїх «миротворців» кидала, кидає й кидатиме, як робив це колись омріяний нинішніми «солдатами удачі/ свободи» Радянський Союз. Ну а якщо вони всі так люто ностальгують за цим пеклом, мають випити до дна всю чашу своєї блаженної ностальгії. Включно з принципом цілковитого забуття «живих і мертвих».

І хоча перед цим Савік Шустер узяв інтерв'ю з обома полоненими, які лежали в окремих палатах Київського клінічного військового шпиталю, на його московського співрозмовника це не справило жодного враження. Цікаво, що російські полонені, трохи оговтавшись після поранень, у розмові з ведучим наполягали: вогню не вели, а виконували лише спостережну місію за діями «ополченців» і ЗСУ. Ну, а Вадима Пугачова взагалі вбив хтось третій, який утік із місця бою. Що викликало хіба що криві посмішки присутніх. Ну а в Україну прибули, бо отримали відповідний наказ.

Неминуче зайшла мова про різницю між поведінкою хай і поранених, але все-таки здорових (у всіх сенсах) російських полонених-мужиків і, знову ж усе-таки, далеко не здорової після тривалого голодування Надії Савченко. Першим звернув на це увагу народний депутат Сергій Соболєв. Занадто вже великий між ними контраст — мужністю тендітної жінки, яка насправді виявилася хоробрим солдатом, і неприхованою слабкістю чоловіків, котрих язик не повертається так назвати.

Савік Шустер зв'язався телефоном із адвокатом Надії Марком Фейгіним, коли зачепили тему можливого обміну української льотчиці на російських «героїв спецназу». Слова адвоката про можливий розвиток подій (Надію судитимуть у Москві, росіян — у Києві, і після вироку судів їм дозволять відбувати покарання на території України, відповідно, та РФ) не можна було назвати супероптимістичними. Бо для цього потрібна передусім згода Путіна. Але, як кажуть, дай Боже.

Загалом тему полонених російських «елітних» спецпризначенців українські телеканали, включно з комерційно-олігархічними, дослідили в повному обсязі, залучивши до її обговорення всіх можливих експертів, яким насправді було що сказати на цю тему. Можливо, так склалося тому, що доказ присутності російських військ на території України стосується національної безпеки й самого існування держави. А відтак — інтересів олігархів-медіавласників, які в разі поразки України можуть позбутися всього, а не лише медіаактивів.

У середу, 20 травня, автор цих рядків мовчки співчувала модератору «Дебатів PRO» на Першому Романові Вибрановському. Тему для чергового випуску обрали дуже вже нелегку — чи повинна блокувати Україна окуповані території?

Пристрасті навколо цього питання кипіли настільки пекельні, що ведучий кілька разів просто обривав експертів на півслові, аби бодай якось витримати таймінг (одна хвилина). Гості студії, які відстоювали свої аргументи «за» чи «проти» економічної блокади окупованих територій, готові були вчепитися одне одному в горлянки, аби довести свою правоту. І ще довго, вже після того, як у них буквально в насильницький спосіб виривали мікрофон, продовжували емоційно відстоювати свій погляд на болючу проблему в лавах однодумців.

Приміром, Енріке Менендес, палкий прибічник економічних зв'язків Донбасу з «великою Україною», доводив: підприємства, які нині працюють на окупованому Донбасі, зареєстровані в Україні й платять податки Києву. І якщо їх позбавити української реєстрації та залежності від української сировини, вони будуть змушені переорієнтуватися на Росію. Україна в такому випадку програє. Відтак держава Україна, на думку експерта, мусить зробити все можливе, щоб цього не сталося.

Йому не менш, а може, й більш темпераментно опонував Бачо Корчилава, якого титрували як учасника бойових дій в Абхазії. Хоча в інших програмах пана Корчилаву називають екс-прес-секретарем посольства Грузії в Україні. Бачо Корчилава й не приховує, що 1992 року справді воював за територіальну цілісність Грузії з абхазькими сепаратистами, яким активно «допомагала» Росія, але, здається, за більш ніж 20 років по тому він має й інші досягнення.

Проте він говорив не про воєнні дії, а про те, що Україна зараз не має права повторювати помилки грузинського керівництва, яке свого часу не перекрило кордони з Абхазією й через це отримало величезні потоки контрабанди з Росії. Які за 20 років цієї катастрофічної помилки буквально знищили національний бюджет Грузії.

«Не можна з ними (тими, хто веде економічну діяльність на окупованих територіях. —   Авт.) співпрацювати!» — буквально кричав Бачо Корчилава.

І ось після цього темпераментного виступу, коли настав раунд запитань аудиторії до експертів, один із глядачів, заволодівши мікрофоном, почав: «У мене запитання до пана грузина. Яке він має право вчити українців...». Продовжити провокативне запитання, яке мало на меті збити дискусію на манівці міжнаціональних стосунків, панові у вишиванці не дали, проте він, навіть отримавши другий шанс поставити запитання за темою (сам пообіцяв!), знову почав за рибу гроші.

Ця бурхлива дискусія — блокувати чи ні окуповані території України, виявила такі глибинні суперечності в суспільстві та експертному середовищі в цьому питанні, що, вочевидь, формулюванням компромісів у межах однієї програми закрити тему неможливо. Навіть якщо законодавча та виконавча влада виконає топ-трійку побажань учасників: сформулювати прозорі й чесні правила економічної діяльності; створити міністерство у справах переселенців; створити захищені системи інформації та зв'язку.

Суботні «Українські сенсації» на «1+1» видали черговий фільм про Володимира Путіна. Називався він «Другой Путин» і переповідав усі зібрані за кілька років російською опозицією відомості про статки президента РФ та відверто кримінальні шляхи їх надбання.

А також — відомі не менш ніж від виходу в світ книжки «ФСБ взрывает Россию» (2002 рік) за авторством Юрія Фельштинського та Олександра Литвиненка, того самого, якого отруїли полонієм у Лондоні 2006 року, факти про те, як Путін став президентом «стабільності» на тлі серії вибухів житлових будинків у різних містах Росії, приписуваних чеченським бойовикам.

Для не дуже інформованого глядача фільм, безумовно, корисний та з вірно розставленими акцентами. Але для тих, хто стежить за ліберальною пресою Росії, у фільмі є все, крім сенсацій. Хіба що версія про те, що актриса Марія Кожевникова, знайома українському глядачеві за серіалом «Універ», затертому до дірок спершу каналом ТЕТ, а згодом — «НЛО TV», стала депутатом Держдуми РФ завдяки інтимним стосункам із російським президентом, вганяє в легкий ступор. Як писала вже згадана російська преса, актрису взяли в Думу за те, що її тато — відомий хокеїст Олександр Кожевников — грає з Путіним у хокей. Але про це в «Українських сенсаціях» — ані пари з вуст. Хоча той-таки Олександр Кожевников очолює таку собі «Ночную хоккейную лигу» (еге ж, майже канадська НХЛ!), в матчі якої буквально напередодні поразки російської збірної від Канади сам Путін забив цілих шість шайб. Тим часом, кадри, як Путін забиває шайби, в цьому випуску «Українських сенсацій» є.

До речі, інформація про відомого радянського та російського хокеїста та його єдину доньку доступна у Вікіпедії. Тож незрозуміло, навіщо було приписувати Путіну нібито зв'язок із Марією Кожевниковою, якщо вистачає й чуток про Аліну Кабаєву. Автори, здається, хотіли викликати гнів глядача, зробивши з Путіна такого собі розбещеного Берію пострадянської Росії, але в них натомість вийшов портрет плейбоя-мачо, перед яким не встояла навіть красуня Маша Кожевникова (улюблениця багатьох українських глядачів). Що працює хіба що на користь іміджу російського президента в очах обивателя, в тому числі й українського.

Хтозна, можливо, переказ пліток про «мачизм» російського президента знадобився авторам «Українських сенсацій», аби їх спростувати. Приміром, наш стронгмен Сергій Конюшок, володар титулу «Найсильніша людина планети», аналізуючи фото Путіна з голим торсом, стверджує: якби російський президент насправді займався спортом стільки, як це залюбки демонструють російські телеканали, він мав би набагато кращий тонус м'язів.

Пластичний хірург показав, які місця на обличчі Путіна зазнали хірургічних втручань, підтвердивши тим самим одне з образливих прізвиськ російського президента «Ботоксний».

У комплекті з даними про 20 особистих палаців, лише один із яких вартий десяти «Межигір'їв» Януковича, мультимільярдні доларові статки та надзвичайні зусилля Путіна щодо зачистки протестів 2011-2012 рр., український глядач отримав портрет підстаркуватого кагебіста, який намагається будь-що зберегти персональну владу над величезною країною за допомогою телебачення та зовнішньої агресії.

Не знаю, чи допомагають подібні фільми українським воякам стримувати дедалі нахабніші обстріли позицій російською зброєю. Бо вони, судячи з документального проекту каналу «2+2» «П'ять кіборгів», Путіним геть не переймаються. Натомість чудово усвідомлюючи, за кого, за що й навіщо билися в Донецькому аеропорту..

«П'ять кіборгів» вийшли в ефір одразу після прем’єри «Гвардії», чотири серії якої показали в суботу, 23 травня.

Про серіал «Гвардія» вже висловилися всі, хто хотів. Автор цих рядків може додати хіба що одне: якщо чотири години поспіль, перериваючись тільки на рекламу, переживаєш як особисту історію кожну сцену й боїшся пропустити хоч одне слово, це означає, що перший український серіал про перших за 70 років реальних захисників держави вдався. І вдався не лише тому, що починається з коротких флешбеків головних героїв, які всі прийшли до Нацгвардії з Майдану. Ця передісторія, на яку український глядач досі реагує дуже болісно, забезпечує стовідсоткову емоційну складову вже на початку фільму. Але далі персонажі, які пішли добровольцями на реальну війну, не знаючи, з чим їм доведеться зіткнутися, зусиллями сценаристів та акторів із типажів Майдану перетворюються на героїв із плоті й крові. Вони, як це завжди трапляється в хорошому кіно чи літературі, починають жити власним життям, змушуючи співпереживати кожному так, як траплялося тільки в дитинстві.

А по фінальних титрах ще довго не відпускають аж до сновидінь.

«П'ять кіборгів» стали органічним продовженням серіалу. Хоча там дія й не дійшла до оборони Донецького аеропорту, але персонажів «Гвардії» споріднює з реальними «кіборгами» неймовірна відданість батьківщині й почуття гумору.

Монологи п'ятьох оборонців Донецького аеропорту — Аскольда, Купола, Юнги, Ігли та Марти (від прізвища Мартинюк) — вражають буденністю війни. Вони розповідають про свої битви так прозаїчно, що волосся стає дибки. Оце, виявляється, і є війна — знаючи, що можеш припинити існування кожної миті, жартувати — замовляти піцу в аеропорт імені Прокоф'єва чи, зателефонувавши в донецьку міліцію, зажадати знешкодити озброєних людей у тому ж таки аеропорту.

І лише опинившись у безпечному місці після тяжкого виходу, розридатися чи істерично розреготатися, не спиняючись.

Розповіді «кіборгів» про оборону ДАП цінні тим, що в них немає жодного пафосу. Хлопці, які погодилися на зйомки в цьому проекті, згадують лише те, що не травмує психіки глядача. Хоча коли один із них розказує, як на очах людину, яка щойно з тобою розмовляла, розриває на шматки, починаєш розуміти, що таке війна, наскільки небезпечний і підлий ворог і звідки береться неймовірна мужність наших вояків.

Вибух патріотичних прем'єр вікенду на каналах «1+1» та «2+2» можна лише вітати. Якби ж то не гризла думка, що виникає під час перегляду публіцистичних проектів на ICTV. А саме — коли ж бо ці канали ще й припинять транслювати щодня «чоловічі» російські серіали? Судячи з усього, лише коли вступить у дію відомий закон.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
1tv.com.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду