Що нині поробляє Савік Шустер, зниклий безвісти з загальнонаціональних українських телеканалів, знають хіба що втаємничені (подейкують, що веде переговори з телеканалами). Але, судячи з відгуків на цю непересічну для нашого телебачення подію в соцмережах, сумувати за ним, та ще й глибоко, ніхто не збирається. Хіба що завсідники його ефірів Нестор Шуфрич, Олександр Вілкул і Микола Катеринчук. Арсеній Яценюк та інші представники влади, схоже, не звернули на зникнення маститого ведучого з ефіру ані найменшої уваги — для них він зробив усе, що міг, і тепер може спочивати на своїх заслужених лаврах.

Окрім п'ятничного випуску «Шустер live», розлогого до непристойності, з частот Першого національного та каналу «24» зникла й програма «Шустер live. Будні», яка теж давала своїм учасникам необмежені права висловлювати власну думку на актуальні теми. І про це, знову ж таки, шкодують хіба що ті самі її завсідники. Пересічний же глядач якогось дискомфорту через зникнення Савіка Шустера не відчув, бо йому й так було і є що дивитися «за політику». Ту ж «Свободу слова» на ICTV щопонеділка або щоденку на 5-му «Час. Підсумки дня».

12 січня, в понеділок, у цій програмі 5-го каналу в числі інших актуальних тем обговорювали далеку від зразкової поведінку наших бійців неподалік від передової. Саме тоді зі своїх 10-денних «канікул» у зоні Донецького аеропорту повернувся політолог Олексій Гарань. Послухати враження Професора (таке псевдо, що відповідає його цивільному статусу в Могилянці, дали панові Гараню бійці), цивільної людини й десь, вибачте на слові, ботаніка, хоча шановний доктор наук і не має відношення до цієї поважної науки, було надзвичайно цікаво. Передусім тому, що професор Гарань — не журналіст, який ганяється за сенсаціями, а науковець, тобто людина, яка вміє бачити за буденними проявами життя систему.

І що найбільше стурбувало Олексія Гараня на «передку»? Не погані побутові умови чи відсутність бойового спорядження (з цим у вояків усе гаразд), а банальне й через те катастрофічне пияцтво вояків на відстані якихось 100 метрів від блокпостів. Так, про це пишуть деякі волонтери в соцмережах, але на офіційному рівні, ба навіть і репортажах із зони АТО пияцтво як ознаку реальної деградації війська воліють сором'язливо опускати.

Сергій Пашинський, теж гість студії, народний депутат, на всі тривоги науковця відповів у дусі совка. Мовляв, скоро в ЗСУ запровадять більш жорсткі дисциплінарні покарання, й тоді солдати, відсидівши на «губі», усвідомлять свою провину, як свого часу усвідомив сам пан Пашинський. Все це було б, може, й смішно, якби не так сумно. Тут, між іншим, не завадив би військовий психолог, який міг би пояснити, чому пиячать на передовій. На думку автора, сформовану під враженням розповідей про АТО племінника, старшого лейтенанта батальйону територіальної оборони, пиячать в армії переважно через страх невідомості.

У тій-таки програмі Петро Шуклінов, кореспондент ресурсу Liga.net, на запитання, що буде з донецьким аеропортом і його відчайдушними захисниками, відповів, що «кіборги» як легенда вже давно відбулися. І, на його думку, великого значення не має, що саме станеться з аеропортом — здамо ми цей стратегічний об'єкт чи втримаємо.

А 13 січня, як завжди, коли ніхто нічого «такого» не чекав, сталася Волноваха. Про автобус із цивільними людьми, які стояли на блокпосту й в одну мить втратили хто життя, а хто — здоров'я, повідомили абсолютно всі випуски новин на всіх загальнонаціональних каналах.

На цьому трагічному тлі (досі Україна ще не мала такої одночасної кількості жертв серед мирних мешканців у Донбасі) якось змаліла епопея з ухваленням того дня Верховною Радою в першому читанні законопроекту про суспільне мовлення.

Хоча це й був тернистий процес, пов'язаний із активним лобіюванням фракцією БПП законопроекту Миколи Томенка, який зненацька запропонувати розділити суспільного мовника на суспільне телебачення, радіо та регіональних суспільних мовників. Але зрештою під тиском Президента його фракція таки погодилася внести до порядку денного та поставити на голосування законопроект №1357, хоча й за умови, що в другому читанні будуть враховані принципові поправки Томенка щодо ОДТРК і НРКУ. Ну хоч так.

14 січня канал ICTV «потішив» новим фільмом із циклу «Украина. Код уникальности». Цього разу кіно назвали «Путь к небу» й дуже невимушено переконали всіх агностиків: Україна — це такий собі полігон для якоїсь інопланетної раси «сірих». У нас, бачте, кажуть автори, дуже багато місць, де відбуваються всілякі контакти з інопланетянами. А хто в це не вірить, той може йти лісом. Де його обов'язково підстережуть позаземні істоти й покарають за те, що зберіг здоровий глузд.

Доказами присутності інопланетян на благословенній українській землі є, на думку авторів цього випуску «Коду уникальности», свідчення контактерів, котрі цілком щиро запевняють — їх ті самі «сірі», неагресивна раса, яка потребує нашої допомоги, катали в свою галактику на якомусь промені, що завиграшки переносить усіх охочих на гіперкосмічні відстані за якихось 15 хвилин.

Я не повторюватиму тут усе, що нагромаджено в цьому «шедеврі наукової думки» як докази існування гіперпереходів між галактиками та зв'язку контактерів із їхніми комічними кураторами. Хто хоче, може згадати й «Контакти третього роду», і численні «документальні» програми на вже забороненому в Україні російському каналі РЕН-ТВ. Цикл ICTV нічим не відрізняється від них упертим бажанням довести: в усіх земних бідах винні не люди, а позаземні сили в особах рептилоїдів чи людиноподібних грибів (павуків, риб — потрібне підкреслити), які й правлять світом, загарбавши нашу прекрасну галактику.

Але те, що подібні продукти розраховані на людей із заниженим рівнем відповідальності за себе та країну, однозначно. Це ж така непереборна спокуса — звалити все на інопланетян і втішати себе мантрою, мовляв, усе давно вирішено за нас! Із такими налаштуваннями жодні зовнішні вороги не потрібні, самі себе поховаємо, без жодної війни. Та й на Майдан ніхто б не вийшов, якби такі настрої панували в українському суспільстві ще рік тому.

І ще один момент, що викликає сумніви в «Коде уникальности. Путь к небу». Якщо вірити вже згаданим «секретним матеріалам» каналу РЕН-ТВ, ексклюзивним місцем скупчення всілякої інопланетної нечисті є «матушка-Расєя» — Алтай, Сибір чи район Інгерманландських боліт навколо Санкт-Петербурга.

Кому ж вірити — нашим уфологам чи російським? До речі, в останніх набагато більше досвіду. Принаймні, цю благодатну жилу для довірливих вони почали розробляти ген-ген раніше за наших. Спробу ж перетягти ковдру на себе з боку українських телевізійників можна назвати хіба що запізнілою конкурентною боротьбою, яка нікого ні в чому не переконає.

Четвер, 15 січня, всі без винятку українські телеканали, позначили оголошений напередодні Президентом Порошенком День жалоби свічкою в куточку екрана. Така одностайність, може, й не здивувала б, якщо не знати — навіть День жалоби за жертвами Голодоморів топ-менеджмент деяких телеканалів (надто ж комерційних) не завжди вважає за потрібне позначати. Проте загибель 13 цілковито безневинних людей у звичайному рейсовому автобусі обурила всіх без винятку. Що можна розцінювати як черговий вузол єднання українців через страшні жертви.

Рівно о 12.00 на всіх каналах була Хвилина мовчання за загиблими у Волновасі. Незалежно від того, що на той момент ішло в ефірі — новини, фільми чи ток-шоу.
16 січня, п'ятницю, минуло під знаком виступу голови Нацбанку України Валерії Гонтарєвої перед депутатами Верховної Ради. Вона витримала всі нападки депутатів-популістів, яким треба і виборцеві сподобатися, і спонсорам не нашкодити. Попри всю здобуту завдяки «правдорубам» у мережах та завсідникам ток-шоу на різних телеканалах репутацію абсолютно профнепридатної людини, пані Гонтарєва все-таки зуміла донести до тих, хто хотів її почути, головне: в умовах небувалої для України кризи Нацбанк як регулятор досить кваліфіковано робить усе, залежне від нього, щоб утримати валютну ситуацію на плаву. Відтак депутати ВРУ, хоч як погрожували перед цим, голови Валерії Гонтарєвої на пласі відставки бачити не зажадали. Стенограма виступу Валерії Гонтарєвої — надзвичайно цікавий документ, що спростовує будь-які звинувачення голови НБУ в профнепридатності. Лише дві цитати.

«Споживча інфляція, яка сягнула майже 25 відсотків, та втрата третини депозитів банківської системи. Що ми маємо? Найнижчі з 2009 року падіння рівня міжнародних резервів країни, які зараз складають 7,5 мільярдів доларів.

Нагадую вам прописну істину “війна — це насамперед величезні бюджетні витрати, це паніка населення і бізнесу, це реальна втрата територій промисловості”, і в цьому ми з вами живемо і працюємо.

В той же час в нашій країні, всі знають, що основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Тому зараз постає питання: а чи міг Національний банк самотужки впоратися з цими безпрецедентними виплатами?
А чи є хоч одна Конституція у світі, яка покладала виключну відповідальність на центральний банк країни за забезпечення стабільності грошової одиниці?
Більш того, оцінювала не просто купівельну спроможність гривні, а її курс до долара США, до євро або російського рубля? Відповідь: такого немає в жодній країні світу. Тому, що тільки консолідована та солідарна відповідальність всіх гілок влади може це зробити.
І, насамперед — це спільне завдання уряду та Національного банку. Тому що Національний банк не може замінити собою ні промисловість, не може бути ні імпортером, ні експортером, ні митницею, ні Податковою службою.

Національний банк не може створювати платіжний баланс країни, від якого і залежить стабільність національної валюти. Тому що курс — це тільки дзеркало того, що відбувається в економіці держави.

І якщо казати математичною мовою, курс валюти – це похідна від платіжного. Sorry, may be, це прописні істини, але я їх повторю».

«На жаль, значна частина обсягів з підтримки ліквідності банків внаслідок відпливу вкладів трансформувалася в готівку поза банками, обсяг якої збільшився на 19 відсотків. Але ріст монетарної бази в минулому році склав всього 10,2 десятих відсотків або 31 мільярд, тому що витратили інші валютні резерви на потреби Нафтогазу».

Та й справді, ми вже знаємо: коли здається, що дно — ось, і далі падати нікуди, завжди буде кому об те сумнозвісне дно постукати.

Субота, 17 січня, принесла чергові одкровення від Майкла Щура в його «Утеодин».
Подеколи авторові здається, що «Утеодин з Майклом Щуром» — найкраща аналітична програма на українському телебаченні взагалі. За 20 хвилин цій команді вдається кількома жирними мазками змалювати політично-культурну ситуацію в країні так, що вона не потребує жодних коментарів від політологів чи «політичних експертів».

Перший біометричний паспорт, що його отримав Петро Порошенко, став у виконанні Майкла Щура «біометричним вікном у Європу, яке прорубав для України Петро Перший». Тут просто нічого додати. Як і до епізоду з весіллям таких собі БМВ і Кукли десь у «ДНР», які, згідно з законами «Новоросії», приречені носити спільне прізвище Жабських.

Показуючи це фантасмагоричне дійство, викладене в ютьюб шанувальниками Кукли і БМВ, Майкл Щур уточнив про всяк випадок, що БМВ — це він, а Кукла — товстелезне й напрочуд несимпатичне бабисько у весільній сукні, що пасувала цій істоті, як сідло корові. Бо якщо не знаєш, то й справді можна переплутати гендерні ролі обох маріонеток у цих «іграх патріотів» імені «Новоросії». Яким ще й шлюбне свідоцтво видали з «прапором» самопроголошеного утворення. Цікаво, куди вони його подінуть — туалет прикрасять? Бо, як пишуть донецькі патріоти (без лапок!) у ФБ, свідоцтво про народження, видане «ДНР», не дає права на гуманітарну допомогу навіть від Ріната Ахметова. Ну не визнають у олігарха таких «документів», вимагаючи в матусь нормальної української реєстрації немовляти. Але то вже проблеми самих «новоросів».

Про те, що таке справжнє життя «па-навароскі», розповів Майклові Щуру художник Сергій Захаров, автор вуличних карикатур на діячів «ДНР». І хоча глядачі, які в темі, вже давно обізнані з жахіттями, що їх пережив Мурзилка в пеклі полону, його спокійна розповідь про тижні цього «райського життя» в катівнях донедавна рідного Донецька справила враження моторошного занурення в паралельну реальність. Якої не могло й не може бути в європейській країні в ХХІ столітті. Від сповіді художника віяло Середньовіччям. Або ж, і це ближче до істини, — фашистськими концтаборами чи сталінськими катівнями.

Змонтовані «встик», ці сюжети показують прірву між справжнім українським Донбасом, яким він завжди був, за свідченням численних етнологів та антропологів, і фейковими «лидинирами».

Сумніваюся, що в «аналітичних» тижневиках на загальнонаціональних каналах зможуть це зробити краще. З іншого боку, треба ж давати якусь роботу «політичним аналітикам».
Один із таких прорізався на каналі «112 Україна» в неділю, 18 січня, коментуючи все на світі — від військового наступу ЗСУ на сході до причин ухвалення Верховною Радою закону щодо зниження кворуму на засіданнях великих компаній з державною часткою власності.

Дмитро Сіманський в ефірі «112» заявив, що активізація бойових дій біля Донецького аеропорту не що інше, як наступ українських вояків, спрямований на відволікання уваги цивільного населення України від економічних проблем. Хоча, здається, ще 15 січня всі новинні стрічки рясніли повідомленнями про небувалий із початку так званого режиму тиші артилерійський обстріл українських позицій, у тому числі донецького аеропорту. І те, як відбивалися українські війська, можна назвати хіба що контрнаступом, бо в іншому разі вони б же були в Донецьку.

Але, на думку пана Сіманського, саме український главковерх наказав військам іти в наступ, бо інакше він би не зміг пояснити найбіднішим посполитим, чому їх збираються знищувати податками згідно з поправками до Податкового кодексу, ухваленими Верховною Радою, щоб ті самі посполиті не пішли штурмувати парламент заразом із Адміністрацією Президента.

І нинішній уряд, і парламент, як вважає пан Сіманський, вкрай неефективні (це переклад на пристойну мову того, що було сказано «політичним аналітиком» в ефірі «112») і роблять усе, щоб виборці цього не помітили, відволікаючи їх... на бойові дії в Донбасі.

Зрозуміло, що в нашій країні будь-хто може абсолютно вільно говорити будь-що в ефірі будь-якого каналу. Але, може, ведучим ефіру «112» варто було б усе-таки на такі випади-випадки давати слово ще й експертам, які мають іншу точку зору на «військовий наступ ЗСУ»? Бо такий однобічний коментар породжує величезну недовіру до «об'єктивності», що її не стомлюється декларувати «112 Україна».