Інформаційні потреби переселенців (дослідження)
19 лютого Міжнародна громадська організація «Інтерньюз» презентувала результати дослідження з оцінки потреб вимушених переселенців та приймаючих громад в Східній Україні. Як засвідчують результати дослідження, їх основні інформаційні потреби не задовольняються.
У період з 20 по 30 січня команда дослідників провела 50 інтерв’ю із внутрішньо переміщеними особами (ВПО) та представниками місцевих волонтерських груп, громадських організацій, національних та міжнародних гуманітарних організацій та місцевими медійними групами у семи містах східної України (Слов’янську, Дружківці, Краматорську, Святогірську, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі) та Києві.
Це було двотижневе швидке дослідження (включаючи 10 днів на сході) для оцінки поточних інформаційних потреб та доступу ВПО до інформації, а також для ознайомлення з поточною ситуацією з національними та місцевими ЗМІ у Східній Україні.
На базі своїх висновків «Інтерньюз» сформувала основу для запропонованих наступних кроків. За наявності необхідного фінансування можна негайно розгорнути таку діяльність, щоб допомогти задовольнити нагальні інформаційні та комунікаційні потреби переміщених осіб, а також намагатися знизити напруженість у приймаючих громадах.
Зі звітом можна ознайомитись тут.
MediaSapiens публікує витяги з основних результатів дослідження.
Інформаційні потреби
У цілому, пріоритетні інформаційні потреби серед переміщених осіб на територіях, непідконтрольних українській державі, включають:
1. Як евакуюватися: Питання: Як одержати перепустку на виїзд? Хто може допомогти мені вибратися? Хто прийматиме мене «там»?
2. Практична інформація для порятунку життя: Актуальні звіти про безпечні/відкриті дороги, порушення безпеки, перепустки, постачання припасів, відкриті ринки, нові закони та положення про ВПО.
3. Яка пропонується допомога: Як, де та через кого можна одержати гуманітарну допомогу, таку як продукти харчування, предмети гігієни, медикаменти, ковдри, дитячий одяг, господарчі товари, брезент або матеріали для ремонту житлових чи громадських будівель7.
Пріоритетні інформаційні потреби серед переміщених осіб поза межами територій, непідконтрольних українській державі, включають:
1. Як одержати допомогу: Хто, де та як може одержати гуманітарну допомогу, в основному у сферах житла, харчування та працевлаштування, хоча місцеві групи повідомляють, що родини просять про «все», від дитячого одягу до юридичної допомоги чи предметів домашнього вжитку.
2. Пошук зниклих осіб: Нещодавно, по мірі загострення конфлікту збільшилася кількість запитів про розшук осіб.
Важливо зазначити, що в обох місцевостях люди прагнуть знати, коли закінчиться війна та що відбуватиметься в майбутньому.
Основні джерела інформації
На даний момент мешканці та ВПО на територіях, непідконтрольних українській державі, здебільшого покладаються на:
Інформаціяю з вуст у вуста
Мобільні телефони (наприклад, дзвінки всередині власних громад та родичам/друзям на територіях, контрольованих державою).
Соціальні мережі (Facebook та ВК (ВКонтакте)8) у спробі слідкувати за розвитком безпекової ситуації та знати, що відбувається.
Російські телевізійні канали, особливо серед літнього населення, яке в значній мірі відрізане від мобільного зв’язку та Інтернету.
Місцеві ЗМІ, запущені новою місцевою владою, - це дуже поширене.
Поза межами непідконтрольних державі територій ВПО в основному покладаються на:
Інформацію з вуст в уста, «одержану від осіб, які вже перебувають тут», та від волонтерів.
Мобільні телефони,тобто дзвінки друзям та родичам, на гарячі лінії місцевих груп.
Місцеві волонтерські групи та церкви.
Соціальні ЗМІ місцевих волонтерських груп.
Національні телеканали (в основному, «1+1», «Інтер», «СТБ», «ICTV», «Канал Україна»), та в меншій мірі – місцеві ЗМІ. Взагалі, достовірність та довіра до медіа є низькими.
ОСНОВНІ ВИСНОВКИ
Внутрішньо переміщені особи (ВПО)
1.ВПО почуваються покинутими українською державою: З грудня 2014 р. території, контрольовані проросійськими повстанцями, були відрізані Києвом від всього фінансування державних установ, включаючи вилучення банкоматів з банківських мереж та зупинку фінансового обслуговування. В результаті цього ВПО почуваються «покинутими» українською державою.
2. У пастці та збентежені: Запровадження нових обмежень на пересування та необхідність одержувати спеціальну перепустку для в’їзду-виїзду з неконтрольованих державою територій, яку, за словами місцевих мешканців, не лише важко одержати, але й надзвичайно небезпечно одержувати, оскільки необхідно здійснити небезпечну поїздку до віддалених блокпостів (тобто, контрольно-пропускних пунктів), де знаходиться українська армія, при цьому невідомо, скільки часу це забере, та чи буде взагалі наданий дозвіл.
3. У стані шоку та травми: «Вони у стані шоку та травми… Вони мають своє минуле, вони мають своє теперішнє, але їхня лінія майбутнього зруйнована,» - сказав психолог, який працює з ВПО в Запоріжжі.
4. Соціальна напруженість, дискримінація та стигматизація зростають – боротьба за інтеграцію: «Звичайно ж, переселенці мають проблеми, пов’язані із втратою членів родини та майна, але люди тут [у Запоріжжі] також мають проблеми і ніхто не піклується про них,» - розповів місцевий волонтер, повторюючи думку, яка здається спільною для Запоріжжя та інших місць, про «позитивну дискримінацію», що надає перевагу ВПО.
Багато людей звинувачують ВПО у жертвах та руйнуваннях, сприймають їх як сепаратистів. Водночас, «деякі люди [ВПО] приїжджають з позицією «ви нам винні». Саме це деякі опитані у Запоріжжі особи назвали «позицією звинувачення», «радянською ментальністю» та «самостійно набутою безпорадністю».
ДЕРЖАВА
1. Ненадання допомоги: Переважна більшість ВПО та ряд опитаних груп допомоги сказали, що київський Уряд зробив недостатньо (якщо взагалі щось зробив) для надання допомоги людям на сході та нагадали, що вони все ще вважають себе громадянами України.
2. Відсутність ясності щодо державного законодавства про ВПО та механізми допомоги: Така відсутність визначення створює певну плутанину для ВПО та збільшує їхнє незадоволення. В умовах відсутності чітко визначеної політики державні посадовці, місцеві групи та міжнародні організації не можуть більш ефективно співпрацювати для надання вчасних та необхідних послуг з допомоги для ВПО.
3. «Диявол ховається у деталях» як для ВПО, так і для волонтерів: «Я працюю з переселенцями вже шість місяців і досі невпевнений [у тому, як працюють різні закони], інколи закони суперечать один одному, а диявол ховається у деталях,» - сказав спостерігач із захисту переселенців у Запоріжжі.
Відповідні закони та зміни до цих законів є недостатньо зрозумілими, перш за все, для ВПО. Так само непокоїть поширене серед місцевих волонтерських груп припущення, що волонтери, чиїм завданням є скерування ВПО в ході процесу, самі можуть бути в подібній ситуації, тобто бути заплутаними. Це призводить до збільшення рівня дезінформації та чуток, викликаючи ще більше розчарування та ізоляцію.
ГУМАНІТАРНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
1. Громадянське суспільство знаходиться на передовій гуманітарного реагування, самоорганізовуючись в Інтернеті: Заповнюючи прогалину, залишену Урядом України, волонтерські групи, церкви та місцеві НУО – багато з них керовані патріотичними, антиросійськими міркуваннями – фінансують спільнокоштом, координують та очолюють власні рятувальні операції, допомагаючи ВПО та забезпечуючи постачання армійських підрозділів через мережі Facebook та ВКонтакте. Це «Друга держава всередині України», яка намагається надавати захист та допомогу там, де це не вдалося українській державі.
2. Солідарність не є безмежною: Громадяни України, організації громадянського суспільства та групи діаспори продемонстрували безпрецедентну щедрість. Однак, по мірі наростання конфлікту, погіршення економічної кризи та зростання негативного відношення до ВПО солідарність може закінчитися.
3. Зараз місцеві організації громадянського суспільства потребують більшої підтримки: Місцеві групи здебільшого відчувають, що їм не надається адекватна та вчасна підтримка з боку держави, міжнародних організацій та донорів.
Як основа рятувальних операцій дуже важлива швидка та вчасна підтримка для організацій громадянського суспільства, включаючи громадські медіа-ініціативи.
«Вони [донори та міжнародні організації] дуже повільні. Наприклад, шкільні портфелі привезли лише у січні, тоді як навчання почалося в кінці вересня, а ковдри та обігрівачі прибувають лише зараз. Люди з Харкова відреагували протягом декількох годин, тоді як міжнародним організаціям потрібні тижні, щоб зрушити,» - розповів один з волонтерів.
4. Міжнародний гуманітарний потенціал та зона діяльності розширюються дуже повільно: До початку конфлікту в Україні були присутні дуже мало гуманітарних організацій. Для протидії недостатньому фінансуванню, бюрократичним перепонам для швидкого реагування (включаючи реєстрацію НУО, податкові та митні вимоги, а також інші обмеження) міжнародні організації з надання допомоги збільшують свій потенціал для надзвичайних ситуацій та фізичну зону діяльності у Східній Україні. Однак, місцеві організації кажуть, що це відбувається недостатньо швидко.
5. Необхідність підвищення обізнаності щодо міжнародного гуманітарного права (МГП) та пропагування принципів, які керують гуманітарною діяльністю: Коли в січні відбулася ескалація військових дій, зросла кількість загиблих цивільних громадян, так само як і кількість порушень МГП. Це було пов’язано із навмисним наведенням цілей на цивільне населення та із розташуванням військових сил та озброєння у житлових кварталах.
Дуже важливо пояснювати як ВПО, так і приймаючим громадам, що роблять, і чого не роблять організації допомоги, а також як вони це роблять, щоб намагатися попередити непорозуміння та управляти очікуваннями та сприйняттями громади. Вони [переселенці] вважають, що ми надаємо все,» - розказав директор міжнародної організації в Дніпропетровську. «Це не криза ВПО, це національна катастрофа».
6. Протидія негативному сприйняттю та стигматизації ВПО: Негативні історії та чутки про ВПО швидко поширюються у традиційних та соціальних медіа. І хоча ситуація відрізняється у різних містах, все це збільшує дискримінацію ВПО та стигматизацію при їхніх спробах винайняти житло або влаштуватися на роботу. Певні групи чітко відчувають, що «Ми платимо за них», «Вони забирають у нас роботу» або «Вони нам не вдячні».
Такий все зростаючий розподіл між ВПО та приймаючими громадами має вирішуватися шляхом діалогу та висвітлення позитивних прикладів інтеграції.
Як пояснив волонтер із Запоріжжя, проблема полягає у тому, що «легко знайти погані приклади, набагато важче знайти позитивні».
7. ВПО хочуть розмовляти з волонтерами: Багато місцевих організацій, на які покладаються ВПО та солдати, мають виділені гарячі лінії та друкують власні брошури, плакати та листівки. «Незалежно від того, скільки перед ними інформації, вони хочуть поспілкуватися з волонтером,» - розповів волонтер з Харкова.
Важливе питання, підняте ВПО та волонтерами, полягає у тому, що в багатьох випадках контактна інформація, телефонні номери чи веб-сайти, пропоновані у таких листівках, містять неактуальну інформацію, або ніхто не відповідає при спробі зателефонувати на такий номер.
Великою проблемою для багатьох організацій, що мають гарячі лінії, стала їхня неспроможність реєструвати дзвінки та аналізувати дані. Інколи гаряча лінія – це лише три-чотири мобільних телефони та один-два працівника.
МЕДІА
1. Нестача корисних новин: Існує нагальна потреба у місцевій, практичній, точній та актуальній інформації про права, належні виплати, зміни у політиці, критерії для одержання допомоги та наявні послуги з допомоги. Місцеві медіа не мають потенціалу для пошуку, виробництва та поширення цієї інформації, або для ефективної та постійної взаємодії з місцевими гуманітарними організаціями.
2. Забагато повідомлень про війну; замало повідомлень про гуманітарну кризу: Війна домінує у висвітленні новин; необхідно належним чином роз’яснювати питання гуманітарної кризи, її масштабів та потреб у соціальних витратах, і така інформація має регулярно оновлюватися. ЗМІ фокусуються на ході війни та «патріотичних» передовицях, присвячуючи мало площі або уваги інформуванню про масштаби гуманітарної кризи та її наслідки.
3. Незалежні, неупереджені голоси придушуються: за умов масового згортання незалежних українських медіа на непідконтрольних владі територіях у Донбасі та загальної тенденції до перетворення на таблоїди та комерціалізації українських медіа місцеві аудиторії часто не мають доступу до незалежних, об’єктивних та якісних репортажів та інформації.
4. Журналістам бракує навичок підготовки репортажів на теми конфліктів та гуманітарної ситуації, а також висвітлення тем, пов’язаних із кризою: Журналістам необхідне навчання підготовці репортажів на теми конфлікту, фізичної та цифрової безпеки, як об’єктивно та делікатно повідомляти про такі теми, як внутрішньо переміщені особи. Висвітлення гуманітарних подій місцевими організаціями (наприклад, роздача допомоги) не є адекватним висвітленням складних гуманітарних питань та багатогранних соціальних вимірів кризи.
У звіті також зроблено огляд медіаландшафту та наявних проблем у ньому. Зокрема, відзначається, що перед ВПО та приймаючими громадами після висвітлення подій ЄвроМайдану та ескалації конфлікту стоїть вибір, кому довіряти та кому вірити.
Для ВПО та людей, які перебували у зоні конфлікту на Донбасі, існує вакуум практичної, корисної, точної та актуальної інформації, яка допоможе їм приймати поінформовані рішення та залишатися у безпеці.
Атмосфера залякування та самоцензури переважають на Донбасі від початку конфлікту у Східній Україні. Свобода слова, а також свобода преси серйозно обмежені, а умови роботи для медіа-фахівців залишаються надзвичайно складними через міркування безпеки.
Багато журналістів покинули Донбас, більшість – назавжди, що мало негайний та негативний вплив на різноманітність інформації, її джерела та розповіді з регіону від початку конфлікту. «Ми одержуємо все менше і менше незалежної інформації [з Донбасу]. Групи [повстанців] більш жорстко контролюють території, а інформація є важливою для них,» - підтвердив український експерт з розвитку медіа.
За даними медіа-організацій, з якими були проведені консультації, на непідконтрольних державі територіях залишилося мало українських журналістів. Все частіше значною часткою інформації, яка надходить з непідконтрольних державі територій, є контент, що генерується самими користувачами у різних джерелах, таких як Facebook, ВКонтакте, YouTube, Twitter або Instagram.
ЗАЛЯКУВАННЯ ВПЛИВАЄ НА ПЛЮРАЛІЗМ ЗМІ
Репортери без кордонів (RSF) у червні 2014 виступили із зверненням, в якому відмічалася велика занепокоєність організації тим, що залякування журналістів від початку заворушень створило ворожу атмосферу, яка продовжує негативно впливати на плюралізм місцевих ЗМІ19. Після цього було захоплення ряд телевізійних веж у квітні 2014 р., коли українські канали було негайно вимкнуто, їх замінило російське телебачення.
Протягом березня та квітня 2014 р. Інститут масової інформації зареєстрував 15 випадків нападів та захоплень офісів ЗМІ та телевізійних веж у Східній Україні20. Проросійські нападники вимагали, щоб телеканали більше розповідали про них, додаючи, що вони навчать журналістів, як правильно подавати новини. В результаті таких конфронтацій деякі приміщення були зруйновані та спалені. Тоді як певні ЗМІ у Донбасі були захоплені та зараз використовуються для поширення пропаганди, інші медіа-організації були або змушені, або самі вирішили тимчасово закритися, щоб менше постраждати від переслідувань.
РЕПОРТАЖІВ ПРО ВІЙНУ БІЛЬШЕ, НІЖ ПРАКТИЧНИХ НОВИН ТА ГУМАНІТАРНОГО АНАЛІЗУ
В ході цієї оцінки часто виникало питання відсутності належного висвітлення гуманітарних та соціальних наслідків конфлікту. Питання гуманітарної кризи, її масштабів та соціальних витрат необхідно ретельно пояснювати та постійно повертатися до цих питань.
«Хоча роздача допомоги викликає зацікавленість національних та місцевих ЗМІ, ми повинні чітко пояснювати, що ми робимо, та як ми це робимо,» - підтвердив місцевий волонтер.
Що стосується професійних стандартів, якість журналістики помітно погіршується. «Якщо раніше найбільшими причинами зниження стандартів професіоналізму були політичний тиск та цензура, сьогодні на них впливають комерціалізація та перетворення новин на жовті новини,» - сказала Наталія Гуменюк з «Hromadske.tv»22.
За словами Костянтина Квурта, Голови Правління «Інтерньюз-Україна», «загальні тенденції такі: розважальні програми затьмарюють новини, соціально важливі теми замовчуються, етичні стандарти ігноруються, а професійний та освітній рівні падають»23.
По мірі ескалації війни та продовження стагнації української економіки місцеві ЗМІ опинилися в дуже скрутному становищі, оскільки значно скоротилися рекламні бюджети, при цьому ще катастрофічно впала кількість передплатників видань.
У медіа-секторі, де «джинса» (тобто, оплачені рекламні статті, які видаються за новини) залишається широко поширеною практикою, фінансова нестабільність може й надалі робити ЗМІ уразливими перед маніпуляціями та корупцією.
Звіт пропонує низку рекомендацій для підтримки медіа:
1. Надання фінансової та технічної підтримки обраним місцевим, незалежним та поміркованим медіа-організаціям у Східній Україні з метою виробництва мультимедійної гуманітарної інформації, соціальних новин та аналізу гуманітарних питань:
Існує дуже мало незалежних та поміркованих місцевих голосів у регіоні, їм доводиться боротися, щоб залишатися на плаву через обмеженість ресурсів та підтримки. Деякі з цих місцевих ЗМІ потребують підтримки та підсилення. Місцеві ЗМІ, що заслуговують на довіру та навчання медіа-грамотності, є одним із шляхів протидії пропаганді.
Деякі з цих місцевих медіа-організацій, а з ними й місцеві аудиторії, могли б отримати величезну вигоду, якщо б вони могли (1) наймати, навчати, оплачувати нових журналістів, (2) купляти нове обладнання для журналістів та для виробництва, (3) мати можливості покривати витрати на відрядження з метою висвітлення невисвітлених гуманітарних та соціальних питань у нових географічних регіонах. Це збільшить виробництво та трансляції одержаного з першоджерел, справжнього та професійно зробленого контенту, доступ до якого зможуть одержати аудиторії.
Для підтримки таких медіа-організацій на сході та в Києві в їхніх зусиллях з виробництва в рамках іншого контенту гуманітарної тематики також практичної інформації про те, де можна одержати гуманітарну допомогу, критерії для одержання допомоги, як одержати юридичну допомогу, тощо, необхідний міжнародний Радник з питань гуманітарної журналістики, що має досвід роботи в обставинах конфлікту, а також невеличка команда українських тренерів. Це включає також інформування громадськості про зміни в державному законодавстві про ВПО та про механізми допомоги.
2. В рамках надання технічної підтримки запропонованим партнерським медіа-організаціям – задіяти Координатора гуманітарних зв’язків (КГЗ) з метою допомоги цим організаціям у збільшенні якості, кількості та актуальності гуманітарного контенту:
КГЗ буде ланкою зв’язку між кластерами, гуманітарними організаціями, НУО та обраними місцевими медіа-партнерами на сході. КГЗ працюватиме в рамках кластерів та з агентствами з надання допомоги над виробництвом та трансляцією гуманітарної інформації та повідомлень у партнерстві з обраними медіа-партнерами. КГЗ допомагатиме у виробництві контенту на вимогу громад, повідомлятиме в систему кластерів зворотну інформацію, одержану в ході мультимедійного виробництва, та підтримуватиме координацію Комунікації з громадами (КзГ).
3. Круглі столи/заходи в муніципалітетах для організацій громадянського суспільства, державних посадовців, гуманітарних організацій та місцевих медіа: об’єднуючи місцевих активістів, громадянське суспільство, організації з надання допомоги та місцеві медіа, такі круглі столи створять відкритий простір для діалогу з метою обговорення гуманітарних, соціальних та інших невідкладних питань в регіоні.
4. Навчання для обраних місцевих медіа- організацій та гранти на відрядження: Місцевим медіа-організаціям на сході буде корисним навчання засадам журналістики («журналістика 101»), етиці, верифікації/перевірці фактів, підготовці матеріалів про складні гуманітарні питання, фізичній та цифровій безпеці, а також журналістиці в зоні конфлікту.
