Як зарадити медіабезграмотності?

Як зарадити медіабезграмотності?

09:47,
22 Січня 2016
4278

Як зарадити медіабезграмотності?

09:47,
22 Січня 2016
4278
Як зарадити медіабезграмотності?
Як зарадити медіабезграмотності?
Наразі в суспільства й держави немає розуміння, що подолання (чи бодай мінімізація) медіабезграмотності для України — це питання національної безпеки, основа для побудови громадянського суспільства. Щоби підвищити рівень медіакомпетентності населення, необхідно здійснити комплекс заходів у трьох сферах.

В останні роки авторка статті проводила дослідження практик медіаспоживання в Україні, в тому числі методом анкетування (2012). І виявила, що 20–25 % громадян демонструють нестійку медіаграмотність, але вони поступово відходять від стереотипного сприйняття повідомлень.

Зібрані матеріали спонукають до висновку про те, що багато українських медіаспоживачів мають потенціал — своєрідну зону найближчого розвитку (скористаємося терміном Льва Виготського). Їхні інформаційні інтереси, смаки, запити можуть прогресувати, але для цього потрібні сприятливі умови й системна праця.

На нашу думку, піднесення рівня медіакомпетентності відбудеться, якщо:

1) медіаспоживачеві буде забезпечено умови для задоволення найпростіших потреб, тоді відбудеться перехід до складніших;

2) до поступу інформаційних інтересів медіаспоживачів мотивуватимуть зовнішні чинники — якісні медіа та медіаосвітні заходи.

При цьому слід усвідомлювати: головна складність переходу від нижчого до вищого рівня медіакомпетентності — в самому медіаспоживачеві. Якщо внутрішні стимули зовсім не працюватимуть, то зовнішні чинники можуть виявитися недостатньо ефективними. 

Подолання цієї перешкоди можливе, якщо включити ліквідацію медіабезграмотності в програми «культурної перепідготовки» громадян (знову ж таки вдаємося до чужого поняття — Жана Бодріяра). І до цього спонукають реалії сьогодення.

Медіакомпетентність сучасної людини неможливо виокремити з інших її компетенцій — професійної, економічної, вміння будувати й розвивати стосунки, відповідально взаємодіяти з довкіллям тощо. Адже сучасне життя щільно медіатизоване, й ця тенденція тільки посилюється. Приміром, кому сьогодні потрібен менеджер, який не володіє комп’ютером на рівні просунутого користувача й не здатен приймати самостійні рішення на підставі осмисленої інформації з різних (у тому числі й суперечливих) джерел? Таким чином, просування людини в матеріальному, кар’єрному, статусному планах стає безпосередньо залежним від рівня її медіакомпетентності.

Інтегрованість медіакомпетентності в різні соціальні практики передбачає проведення низки заходів. Тож, на нашу думку, піднести рівень медіакомпетентності українського населення можна комплексом заходів:

1) забезпечення економічних та соціальних умов для формування інформаційних потреб, інтересів, смаків медіаспоживачів;

2) розширення системи медіаосвіти в межах інтенсивного гуманітарного розвитку суспільства;

3) соціалізація концепцій медіа.

Елементи цього комплексу різнорідні, тож успішність його реалізації залежить від ефективності діалогу та скоординованості дій відповідних суб’єктів.

Забезпечення економічних та соціальних умов

для формування інформаційних потреб, інтересів, смаків медіаспоживачів

Сходження на вершину гори починається з підніжжя, з долини, й передбачає проходження всіх етапів маршруту. Така ж логіка закладена в «піраміді потреб» психолога Абрахама Маслоу: духовне вивищення людини — це шлях задоволення насамперед нижчих її потреб (фізіологічних, безпекових), далі середніх (дружба, любов, повага й самоповага), нарешті найвищого рівня — рівня самоактуалізації (розкриття внутрішнього потенціалу). Одним словом, спочатку хліб, а потім до хліба. Тож вітальні потреби, як це не прозаїчно, передують потребам духовним, у тому числі й інформаційним. Ця тенденція стійка.

До анексії Криму, воєнних дій на Донбасі близько 60 % українців найбільше переймалися такими обставинами суспільного життя, як зростання цін на продукти, комунальні послуги, 34 % побоювалися втратити роботу тощо. І в рази менше хвилювали їх проблеми згортання демократії та загрози державній безпеці.

2015 року організація економічної співпраці й розвитку Better Life Index опитала 60 тисяч осіб із 180 країн і з’ясувала їхні цінності. Результати по Україні такі: найбільше наших людей хвилюють гроші, на другому місці — здоров'я, а на третьому — безпека. Це чітко збігається з логікою нижньої частини «піраміди потреб» Маслоу.

Що стосується актуальних інформаційних інтересів наших громадян, то вони теж невибагливі. До першої п’ятірки топ-програм за жовтень 2015 року не увійшло жодної (!) новинної чи аналітичної програми. Лідери такі: «Один за всіх», «Битва екстрасенсів. 15-й сезон», «Х-Фактор. Шостий сезон», «Футбол. ЧЄ-2016. Відбірковий матч. Україна — Іспанія», «Майстер шеф — 5». А в грудні 2015 року випуск «ТСН. Тижня» («1+1») лише замкнув п’ятірку. У попередні роки картина була подібною.

Отже, людям ішлося й ідеться про земне й тривіальне. А на що їм рівнятися, якщо улюблені телесеріали, телешоу й глянцеві журнали пропонують здебільшого такого плану моделі поведінки? Що показують — у те й вірують. Зрештою, це ще й своєрідна втеча від проблем.

Адже культ споживання в Україні має й цілком об’єктивну причину: велика частина громадян перебуває за межею бідності (2015 року., за одними даними, таких 33 %, за іншими — 80 %).

До речі, це означає ще й інформаційну бідність. Доступність медіаспоживання серед українців не однакова: придбання книжок, відвідування кінотеатрів, підключення до інтернету тощо для багатьох залишаються недосяжними благами. І людям залишається обирати щось із-поміж доступного…

Консьюмеризація й медіаконсюмеризиція — взаємопроникні процеси, які тривають в українському соціумі не одне десятиліття. Реалізуючи комплекс заходів, спрямованих на піднесення медіакомпетентності населення, працювати доведеться з цією зв’язкою.

Передовсім слід вирішити проблеми оплати праці, безробіття, житлові, медичного обслуговування, пенсійного забезпечення тощо. Задоволення базових потреб населення шляхом проведення комплексних реформ у всіх секторах економіки та соціальної політики (відповідно до піраміди потреб Маслоу) відкриє шлях до актуалізації потреб вищого рівня.

Розширення системи медіаосвіти в межах

інтенсивного гуманітарного розвитку суспільства

Фундаментальним складником політики держави є гуманітарна політика — спрямована на розвиток науки й освіти, охорону здоров’я, розв’язання етнополітичних проблем, міжконфесійних відносин тощо. Серед завдань гуманітарної політики — розбудова й захист інформаційного простору держави, виховання компетентного медіаспоживача.

Гуманітарна політика держави повинна бути адекватною економічним реаліям. А надсучасна економіка — це економіка знань. У майбутньому найсильнішими та найуспішнішими суспільствами виявляться ті, що мають добру освіту. Зрештою, це очевидно вже сьогодні. Як стверджують деякі дослідження (зокрема, див. тут, тут і тут), рівень добробуту й рівень освіти як в Україні, так і за кордоном корелюють: що освіченіша людина, то краще вона матеріально забезпечена. (Тут згадується сакраментальне українське: чого бідний?...) Освіченість зазвичай запускає «соціальний ліфт», який виносить людину на новий рівень можливостей та перспектив, у тому числі й матеріальних.

За кордоном ще кілька десятиліть тому збагнули: сучасна освіта без медіаосвіти — це нонсенс, тому або інтегрували медіаосвіту в систему базової шкільної освіти, або провадять її як позашкільну частину.

Нам теж час збагнути: вміння працювати з медіаджерелами, критично їх сприймати й тлумачити, володіння цифровою технікою й технологіями, здатність до творення власного контенту — всього цього від людини вимагає сучасний ринок, сучасні професії, суспільні комунікації. Тож сучасна освіта в Україні повинна бути медіаосвітою водночас. І навпаки: реалізація медіаосвітніх проектів і програм має бути спрямована на «перекодування» віджилих ідей і символів, стабілізацію національної системи цінностей, розширення компетенцій громадян.

Зрештою, саме такими шляхами рухають цю справу за кордоном. У розробці німецького Державного інституту школи та медій (Landesinstitut für Schule und Medien (LISUM)) визначено найзагальніше завдання медіаосвіти — забезпечити дітей і молодь орієнтирами щодо можливого досвіду й дій.

Такий широкий гуманітарний підхід до медіаосвіти для нас гостро актуальний. В останні роки українцям довелося вивчити й засвоїти на практиці нове поняття — гібридна війна. Втім, про те, що сусідня держава давно веде проти нас інформаційну війну, ще кілька років до Революції гідності говорили певні експерти. Але їх не чули. Тепер для всіх очевидно: інформація може використовуватися як ударна сила, яка роз’єднує й розсварює суспільство, породжує комплекси, сіє недовіру й зневіру. А зневірених легко завойовувати.

На цей виклик, хай і з запізненням, держава починає реагувати. Так, розроблено Концепцію інформаційної безпеки України (яку зараз передано на розгляд у Кабмін).

Але що турбує: жодним словом (!) у ній не згадано про медіаосвіту, не вказано на її стратегічне значення як чинника сталого розвитку українського суспільства. Й не акцентовано, що держава готова стати модератором медіаосвітнього процесу, об’єднавши зусилля всіх зацікавлених сторін: школи, медіавиробників, батьків, дітей.

Цей «пропуск» у подальшому може спрацювати як системна помилка. Адже на підставі Концепції будуть розроблюватися Державна програма підготовки й перепідготовки спеціалістів із інформаційної безпеки, Державна програма з питань єдиної офіційної комунікативної політики й інші документи, які важко уявити без медіаосвітнього складника.

Поки документи пишуться, практична медіаосвіта в Україні вже потроху реалізується. Академія української преси й Інститут соціальної та політичної психології АПНУ провадять експеримент зі впровадження медіаосвіти в загальноосвітніх школах України. У межах експерименту проведено тренінги для вчителів, координаторів, викладачів, котрі вже сьогодні викладають медіаосвітні курси.

Написано навчальні програми «Медіаосвіта (медіаграмотність)» для студентів вищих педагогічних навчальних закладів, педагогічних та науково-педагогічних працівників; «Основи медіаграмотності» для учнів 8 (9) класу (пропедевтичний курс); авторська програма «Медіакультура» для старшокласників Наталі Череповської. Серйозним здобутком є колективна монографія «Медіапсихологія: на перетині інформаційного та освітнього просторів», презентована Інститутом соціальної та політичної психології НАПН України. Все це — кроки до забезпечення учнівської молоді знаннями про медіасвіт, а педагогів — необхідним для цього інструментарієм.

Конкретні набутки потрібно розвивати в суспільстві, виходячи на нові регіони, залучаючи до співпраці зацікавлені інституції, різні цільові аудиторії.

Приміром, варто продумати комплекс занять із медіаосвіти для дошкільників та інтегрувати його в програми дошкільної освіти. Це сприятиме формуванню читацької культури на ранніх етапах становлення особистості.

Великою проблемою в державі є культурні практики громадян літнього віку, особливо із сільської місцевості. Вочевидь, для них корисним і приємним доважком до щомісячної пенсії була би безкоштовна газета пізнавального характеру. Але щоб запустити й підтримувати таке видання, потрібна готовність держави. Тож до медіаосвіти варто залучати й малих, і дорослих, і літніх, адже це пожиттєвий процес.

Сьогодні потрібні актуальні, навіть нестандартні медіаосвітні проекти. Цікавим міг би стати медіаосвітній лекторій і практикум для вимушених переселенців за прикладом волонтерського Всеукраїнського проекту «Безкоштовні курси української мови», що реалізується з 2012 року. До реалізації такого задуму могли би долучитися бібліотеки, які сьогодні далеко не повсюдно адаптуються до нових умов і викликів. Тоді як за кордоном бібліотеки вже давно відійшли від моделі класичної книговидачі й працюють як впливові суб’єкти медіаосвіти.

При підході до медіаосвіти як чинника гуманітарної освіти вона працюватиме на об’єднання суспільства й дасть відчутні результати.

Соціалізація концепцій медіа

У ході гібридної війни увиразнилося: медіаіндустрія виробляє смисли. Й не тільки наша, й не тільки наші смисли. Український медіаспоживач, під’єднаний до супутникового телебачення й інтернету, опинився в потоці пропагандистських меседжів. На нього інформаційно тиснуть, змушуючи вірити й приймати чужі цінності. Із останніх пасажів: на Youtube набуває популярності відео, де прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв, долучившись до літературного телемарафону ВГТРК, читає уривок із роману Льва Толстого «Війна і мир» про військові успіхи фельдмаршала Михайла Кутузова. Російська журналістика представляє емоційно заряджені образи, розповідає тенденційні історії, створює й розкручує медіагероїв.

Українська має йти своїм шляхом: мусить трансформовуватися за зразками якісного журналізму — ставати соціально відповідальною, наративно відкритою, демократичною, функціонувати як продуктивна сила. Суть цих трансформацій — соціалізація, тобто зорієнтованість на інтереси суспільства загалом і своєї аудиторії зокрема.

Це передбачає такі фундаментальні зміни:

Розширення сприйманого діапазону імпульсів суспільства. Українські редакції досі страждають на ідейну залежність від власників. Приватні інтереси форматують редакційні концепції, що руйнує баланс думок у матеріалах. Однак медіаспоживачів усе більше дратують «бойові листки» партійних лідерів чи бізнесменів (що нерідко суміщається). Й вони виходять на акції протесту, як це було під офісом телеканалу «Інтер», чи проходять зомбі-маршем, спрямованим проти газети «Вести».

Такі акції демонструють запит медіаспоживача на достовірність та об’єктивність інформації, небажання миритися з відверто пропагандистськими проектами, які загрожують національній безпеці.

Вироблення нового інтелектуального стилю. Рівень освіченості українського населення зростає: якщо 1959 року на 1000 осіб повну вищу освіту мала 21 особа, то 2001-го — 136 осіб.

Тому не варто недооцінювати інформаційних запитів медіаспоживачів. І не варто примітизувати медіапродукти, покликаючись на «наближення до аудиторії». Журналістика повинна працювати на нарощення цієї «якісної аудиторії». Зробити це можливо через компетентні матеріали, зрозумілу й прозору аналітику, небанальні й недругорядні теми. І це має спрацювати як у сегменті громадсько-політичної, так і спеціалізованої преси.

Посилення ексклюзивності та практичності інформації. Сучасний медіаспоживач — прагматик. Звідси, до речі, його установка на те, щоби споживати якісні матеріали, не платячи за них. А якщо він платить, то здебільшого за «корисну» книжку. Протягом останніх десятиліть, за даними Книжкової палати України, на вітчизняному книжковому ринку впевненим лідером залишається навчальна література. Бо необхідна. Бо це джерело знань. А розваги й спілкування — в інтернеті. Поверне медіаспоживача-прагматика до журналу, газети, книжки унікальний контент, якому він довірятиме й на який спиратиметься в своїх практиках. І якого не знайде більше ніде.

Дотримання психологічності та етичності медіапродукції. Тривалий час вітчизняна медіаіндустрія працює за логікою: щоб бути поміченими, повідомлення повинні мати риси сенсаційності, епатажності, вульгарності тощо. Бо норма іманентно звичайна, пересічна, тож менше й привертає уваги. Інша справа — вихід за її межі.

Щоб піднести медіакомпетентність населення, доведеться відмовлятися від такої логіки — повертати медіапродуктам відчуття етичної міри, відповідальність за можливі психотравми, орієнтацію на справді гідні взірці.

Таким чином, соціалізація концепцій медіа передбачає комплексне виконання професійних стандартів журналістики, реагування на актуальні реалії суспільства (системну кризу, поляризацію, зниження рівня матеріальних і духовних запитів громадян) через забезпечення широкого діалогу й пошуку рішень.

Зазначені комплексні зміни обумовлять нові практики медіаспоживання, новий індивідуальний та колективний досвід формування споживчого вибору.

Самоактуалізація медіаспоживача як рушій культури медіаспоживання

Трансформація інформаційних інтересів, смаків, медіавподобань — далеко не простий процес, що запускається через зовнішні впливи на медіаспоживача. Не всі, кому буде підвищено зарплату й продемонстровано пізнавальний документальний фільм, негайно потягнуться до якісних ЗМІ. Або, прочитавши оголошення про книжкову виставку, неодмінно туди підуть.

Готовність вдаватися до певних дій на шляху задоволення потреб залежить від особистості — людини з певним характером, темпераментом, індивідуальною історією, життєвою позицією, котра здатна (чи нездатна) до свідомого конструювання власного життя.

Якщо конкретніше, то індивідуальна медіакомпетентність залежить від численних факторів:

  • демографічних (вік, стать, місце проживання);
  • соціально-економічних (рівень достатку, професійна зайнятість, володіння соціальними нормами і правилами, стиль життя);
  • культурних (засвоєні знання й сприйняті основні цінності);
  • психологічних (темперамент, характер, «картина світу»);
  • комунікаційних (відкритість до діалогу, володіння вербальними й невербальними прийомами спілкування).

Зрозуміло, певні з перелічених факторів (вік, стать) не підлягають змінам або слабко піддаються змінам (темперамент, характер). Але є й такі, що можуть змінюватися — це насамперед культурні та комунікаційні фактори. Для цього потрібна висока міра мотивації до усвідомлення власних практик медіаспоживання, висновків щодо власної медіаповедінки та готовність працювати над собою.

Як пробудити потребу у внутрішньому поступі? Тільки за принципом «вода камінь точить». Зусібіч: із сім’ї, дитячого садка, школи, вишу, робочого місця — людина змалечку повинна отримувати приклади якісних текстів та достойних медіагероїв.

Минулого року в Польщі відбувся Конгрес із медіаосвіти. Його мету було сформульовано так: інтеграція представників різних кіл (мистецьких, освітніх, політичних, наукових) довкола проблеми медіаосвіти й, отже, створення спільної платформи для діалогу про можливі та бажані зміни в цій галузі.

Щоби подолати медіабезграмотність в Україні, нам теж потрібно об’єднувати зусилля влади, медіабізнесу, громадян. Але наразі в нас немає такого системного підходу, як і немає переконаності в тому, що подолання (чи бодай мінімалізація) медіабезграмотності для України — питання національної безпеки, основа для побудови конкурентоспроможного громадянського суспільства. І ми втрачаємо час.

Фото: pixabay.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду