Як зміняться медіа через п’ять років: думка комунікаційних та медіаекспертів

Як зміняться медіа через п’ять років: думка комунікаційних та медіаекспертів

13:07,
3 Вересня 2015
10457

Як зміняться медіа через п’ять років: думка комунікаційних та медіаекспертів

13:07,
3 Вересня 2015
10457
Як зміняться медіа через п’ять років: думка комунікаційних та медіаекспертів
Як зміняться медіа через п’ять років: думка комунікаційних та медіаекспертів
«Детектор медіа» запитала в комунікаційних та медіаекспертів, як, на їхню думку, зміняться світові та українські медіа через п’ять років під упливом геополітичних, ціннісних, технологічних та інших викликів. Відповідають Валерій Іванов, Отар Довженко, Діана Дуцик, Валерій Калниш, Георгій Почепцов, Дмитро Лисицький, Даниїл Ваховський, Лариса Мудрак, Сергій Дідковський.

4 вересня в Києві відбудеться другий Давоський комунікаційний форум WCFDavos. У рамках форуму матиме місце панельна дискусія «Медіа в поляризованому суспільстві: частина проблеми чи її рішення?» Учасники панелі — партнер агентства pro.mova Євген Глібовицький, виконавчий продюсер телеканалу Ukraine Today Тетяна Пушнова та радник міністра інформаційної політики Іветта Делікатна. Модеруватиме дискусію шеф-редактор «Телекритики» Наталія Лигачова.

Спеціально до цієї події «Телекритика» підготувала опитування широкого кола комунікаційних та медійних експертів. Ми запитали, як, на їхню думку, зміняться світові та українські медіа через п’ять років під упливом геополітичних, ціннісних, технологічних та інших викликів.

Валерій Іванов, президент Академії української преси, доктор філологічних наук, професор:

— Стратегія світових медіа виписана на роки вперед. На всі перелічені виклики вони відповідатимуть звичайною, якісною журналістською роботою: дотриманням стандартів і, перш за все, перевіркою фактів; наданням повної інформації про позиції основних сил конфліктів тощо.

Відносно українських медіа стверджувати те саме складно. Військовий конфлікт, який розгорнувся в Україні, спричинив такі виклики, на які українські мас-медіа не відповіли належним чином. Багато хто з них, як і в Росії, почав працювати як своєрідний вид зброї. З радянського погляду це було би абсолютно нормально. Але в демократичному світі ненормально, коли журналісти стають бійцями. Якщо вони хочуть бути бійцями, то мають залишити професію, піти до військкомату, взяти зброю та їхати на фронт. Якщо ж вони працюють журналістами, то мають дотримуватися журналістських стандартів. Вони мають забути, що таке мова ворожнечі, вони мусять обов’язково перевіряти інформацію й не публікувати даних із соціальних мереж без перевірки, що, до речі, відбувається в українських медіа постійно й відсуває їх далеко від світових стандартів.

У світі професійна журналістика вже витримала змагання з громадянською журналістикою, з соціальними мережами. Там продовжують виходити неймовірними для України накладами якісні газети та журнали. Чому те саме не відбувається в нас? Тому що українці знають: якщо вони звернуться до наших медіа, то не отримають перевіреної інформації.

Таким чином, українські медіа не витримують конкуренції. У нас безліч видань, але це проекти впливу, а не бізнес-проекти. Те саме стосується й електронних медіа. Це дуже й дуже погано.

Певний вплив із боку держави на українські мас-медіа є. Але він радше не прямий, а опосередкований. Те, що сталося з Коцабою, з Олесем Бузиною, якого я, до речі, дуже не любив, коли він був живий, — усе це жахливо для становлення демократії в Україні. Багато хто з журналістів тепер просто боїться писати те, що думає, тобто включається механізм самоцензури.

Чи є медіа для поляризованого суспільства частиною проблеми чи її вирішенням? Чесно кажучи, мені не подобається жодне з цих тверджень. У медіа інше завдання, аніж створювати проблеми чи їх вирішувати: їхнє завдання — інформувати про те, що відбувається в реальному світі. Якщо є погані новини, журналіст має їх повідомити, але це не означає, що він їх генерує. Й він не несе відповідальності за те, що новини погані. Журналісти повинні зрозуміти, що брати на себе роль месії нерозумно: в них інша роль, відповідальніша — інформаторів для суспільства.

Зараз триває війна, Росія чітко підтримує невизнані республіки «ДНР» та «ЛНР», у тому числі й інформаційно. І відбувається протистояння українських та російських ЗМІ. На мій погляд, українські медіа мають багато в чому неправильну позицію: вони дзеркально відображають російські медіа. Російські ЗМІ ллють бруд і дають неперевірену інформацію — й ми часто також даємо неперевірену інформацію про події в Росії та в зоні конфлікту. Відповісти пропагандою на пропаганду — це шлях авторитарної журналістики. На пропаганду потрібно відповідати лише чесною, перевіреною інформацією. Згадайте, що сталося в Україні в 2014 році: за даними Інституту соціології НАНУ, рівень довіри до українських ЗМІ впав до вкрай низьких 25 %, а рівень недовіри виріс до 45 %. Це оцінка суспільства, над якою треба замислитися: якщо українським медіа не довіряють, вони не потрібні своїм читачам та глядачам. Це трагедія. Й відновити довіру українських користувачів можна лише чесною журналістською працею.

Я сподіваюся, що через п’ять років український медіаринок дуже сильно скоротиться (розумію, що, сказавши це, я наживаю собі купу ворогів). У демократичному суспільстві — а я дуже хочу, щоб Україна все-таки стала демократичним суспільством — кількість ЗМІ має відповідати аудиторії. Медіа мають підтримуватися або за рахунок того, що їх купує аудиторія, або за рахунок реклами. Наш рекламний ринок вкрай невеликий. Наприклад, Німеччина, яка є значно потужнішою економічно, має на порядки більший рекламний ринок і майже вдвічі більше населення, ніж в Україні, випускає трохи більше 400 газет, тоді як ми — за різними оцінками, близько 6 тис. Тобто наш ринок і ринком складно назвати, це проекти впливу. Вони ніколи не отримували, не отримують і не отримуватимуть прибутку. Звісно, майбутнє за реальними комерційними проектами, які будуть завойовувати свою аудиторію й підтримуватимуться нею та рекламодавцями. Поки таких проектів вкрай мало.

Чи потрібно, щоб і журналістів у нас стало менше? Я не знаю, менше чи більше їх має стати — вони просто мають бути професійнішими: дотримуватися стандартів, працювати не на власника, а на свою аудиторію й завдяки цьому підтримувати своїх власників економічно, а не ідеологічно.

Отар Довженко, викладач магістерської програми з журналістики УКУ:

— Почну з поганого. Події останніх років розвіяли ілюзію, що медіатизованість і, насамперед, доступ до інтернету й соціальних медіа є запорукою свободи та демократії. Це, можливо, й було так, але в певний історичний період і лише в країнах західної цивілізації. Тепер ми бачимо чимдалі більше країн, де необмежений доступ до медіа не заважає існуванню авторитарних чи тоталітарних режимів. І навпаки, бачимо, як ці режими використовують медіа, зокрема й нові, для контролю та маніпуляції, а часом і для пропаганди антигуманних ідей (як от ІДІЛ). Цього буде більше, й демократичним країнам доведеться вигадувати нові способи протистояння інформаційно-психологічним атакам, у яких, зокрема, використовуються й медіа.

Біда тут не лише в імперіях зла, а в тому, до чого рухаються медіа з персоналізацією та комерціалізацією: вони дедалі більше схильні розповідати людям про них і про світ лише те, що ті хочуть почути. Підтверджувати й доповнювати їхню картину світу, в жодному разі не руйнуючи емоційної рівноваги. Журналістика дискомфорту, що намагається розворушити суспільство, буде загнана в резервацію неприбуткових і громадських проектів.

Тепер хороше. Думаю, що незабаром ми перестанемо мислити категоріями «традиційних» і «нетрадиційних» медіа, оскільки всі медіапроекти стануть мультимедійними й передусім онлайновими. Вже зараз більшість населення цивілізованих країн користується інтернетом для повсякденних потреб, і скоро інтернет стане такою самою повсякденною річчю, якою вже є мобільний зв’язок. Це повністю змінить економіку медіа, й проекти, що не мають багатомільярдних інвестицій, але пропонують яскраву ідею чи першими заявляють новий формат, матимуть шанс. Для України це надзвичайно актуально, позаяк теперішню економічну модель неможливо покращити чи перебудувати, її треба підірвати динамітом і розрівняти бульдозером.

Цифрові медіа будуть пропонувати незліченну кількість нішевих авторських проектів — блогів, якихось швидкоплинних стартапів, специфічних інформаційних сервісів, чий вік зазвичай буде недовгим. Це відповідь на прагнення теперішнього молодого покоління ні до чого не прилипати, ні на чому не зупинятися надовго. Водночас ресурсів із міцною репутацією, що зберігатимуть стандарти, поменшає, й вони наберуть більшої ваги, адже зрозуміло, що важливі новини люди все одно шукатимуть радше на Бі-бі-сі (користуючись тією платформою, яка їм на ту мить буде зручніша — Бі-бі-сі буде скрізь), аніж у хіпстерському блозі.

Ще одна очевидна тенденція — якщо content is king, то його королювання стає все менш самодержавним, адже дедалі більше значення мають технології поширення контенту в конкурентному полі. Тут правила диктуватимуть соціальні медіа, які продаватимуть виробникам/постачальникам контенту доступ до аудиторії. Але й самі редакції ставатимуть більш технологізованими, аж поки на кожного журналіста в них не буде по кілька програмістів, дизайнерів, аналітиків, SMM, SEO й тому подібних спеціалістів. Професія журналіста оплачуватиметься найнижче з усіх медійних, адже він у цій схемі не набагато важливіший за прибиральницю. Це неодмінно відіб’ється на якості журналістики: повільні й ресурсоємні формати муситимуть конкурувати з котиками. Хоча BuzzFeed каже, що одне іншому не заважає.

Діана Дуцик, виконавчий директор ГО «Телекритика»:

— Сьогодні дуже цікавий час. Час змін в усьому. В тому числі й у медіа. Ще рік тому ніхто й не міг подумати, що світова (принаймні європейська) медіаспільнота буде обговорювати, як протистояти російській пропаганді. Й у цьому ключі навіть ідеться про перегляд і нові підходи до розуміння журналістських стандартів (наприклад, стандарту балансу), бо цими стандартами маніпулятивно користуються російські пропагандисти. Думаю, ця тема буде на порядку денному ще найближчі рік-два точно. Але в мене є сумніви, чи буде вироблено консенсус. Навпаки, думаю, нова холодна війна триватиме не лише в полі політичному, але й у полі інформаційному. Росія вже зараз (як Китай набагато раніше) вибудовує свою стіну в інтернеті, обмежуючи доступ до тих чи інших ресурсів, які викривають політику Кремля. Думаю, в контексті цих процесів країни (в першу чергу Росія, США, Китай) багато уваги приділятимуть темі кібервійн та кібербезпеки.

Щодо технічного розвитку, то тут усе також дуже динамічно. Складно передбачити, які нові технології ще з'являться (а вони таки з'являться) і як вони мінятимуть медіа. Я лише сподіваюся, що доступ до знань завдяки такому розвитку для багатьох людей у світі роширюватиметься.

Не думаю, що найближчим часом зникнуть традиційні медіа. Так, конкуренція різних медіаплатформ посилюється. Але потреба в достовірній інформації буде завжди. Тому залишиться й потреба в ЗМІ, які можуть виконувати цю функцію. Головне — контент, а форма може бути різною, такою, якої більше потребує на даний момент аудиторія.

На українські ЗМІ (як і на всі процеси в країні), безперечно, найбільший вплив має війна на сході і все, що з нею пов'язано, зокрема, агресивна інформаційна війна, яку веде Росія. Ці процеси дуже серйозно форматують позицію українських медіа та загалом український інформаційний простір із політичного погляду. Але й економічно, поки йде війна й економіка країни в поганому стані, втрачають і українські ЗМІ — ми бачимо, як суттєво скоротилися обсяги реклами.

Якщо говорити про інші виклики, то, справді, конкуренція традиційних ЗМІ (до яких уже можна віднести навіть онлайн-видання) із соцмережами та іншими медіаформатами нині посилюється. Довіра до ЗМІ загалом падає, що підтверджують різні соціологічні дослідження, в тому числі й одне із останніх, яке робив КМІС на замовлення ГО «Телекритика». За цим опитуванням, 19 % громадян погіршили своє ставлення до українських ЗМІ за останні півроку.

Чи зберігатиметься ця тенденція й надалі, складно сказати. Адже нині такий час, що все може змінитися в один момент. Наприклад, протягом минулого року ми спостерігали, як з'являлися і зникали стартапи. Хтось вижив, а про когось уже всі забули. Так само основні телеканали протягом року кілька разів міняли свою політичну позицію залежно від політичної кон'юнктури та інтересів своїх власників

Валерій Калниш, головний редактор «Радио Вести»:

— Медиарынок ожидает перерождение. Новое в нашей среде, именно ноу-хау, в Украине вряд ли появится, речь может идти о «творческом» переосмыслении западного опыта. Роль медиа как единственного источника информации будет снижаться, в противовес будет расти роль социальных сетей. В связи с этим на телевидении, радио, в печати, которые набили руку на информировании, возрастет роль «объясняющей» журналистики: авторские колонки, экспертные и аналитические тексты и программы, объясняющие суть происходящего.

Единственный рост, думаю, будет в сегменте luxury — уход читателя-зрителя в умозрительные сферы и думание о том, «как хорошо и я так хочу», к сожалению, будет превалировать. Гражданские, общественные СМИ, если им удастся финансово укрепиться, пока, к сожалению, не могут претендовать на роль топовых медиа. Но увеличится запрос на авторское мнение. Наступает пора колумнистов.

Актуальной для украинских СМИ является тема самоидентификации. Сейчас медиа оказались перед выбором, который не отличается новизной: СМИ на стороне журналистских стандартов или государственной целесообразности. Ситуация такова, что именно целесообразность заставляет от этих стандартов отказываться. Отсутствие позиции боевиков не вписывается в понятие объективной журналистики, где должны быть разные точки зрения, но объясняется условиями, когда их слова являются основанием для их же легализации, придания им значимости: «Если им дают высказаться, значит, они на что-то влияют».

Делая не только сознательно, но и под угрозой государственного и общественного порицания исключение для боевиков в журналистских материалах, СМИ часто распространяют такое же отношение — «говоришь плохо о государстве, значит, вредишь обороноспособности» — и на другие сферы жизни, например, на экономику, внутреннюю политику, культуру. Поэтому я думаю, что на рынке это скажется увеличением государственного или провластного давления на медиа, а значит, ростом лояльности СМИ.

Георгій Почепцов, професор, доктор філологічних наук:

— Политическая составляющая не столь ясна в плане холодной войны, горячие же войны рано или поздно кончаются, а за ними уйдет и холодная. Религиозно-ценностная демонстрирует четкое доминирование ислама, который более активен, чем христианство, так что он все сильнее будет присутствовать в реальности и, соответственно, в потоках информационных и виртуальных (последние — это литература, искусство, кино). Именно виртуальные потоки будут побеждать в освоении главного ресурса современности — внимания читателя/зрителя.

Технологические новинки сегодня становятся все дешевле, так что они не страшны в плане нашего отставания. Но за пять лет мы еще серьезнее увидим собственное отставание в образовании и науке, а это потеря интеллектуального зрителя и читателя. Развлекательные потоки «задавят» все остальное. Сегодня не читают дети, но завтра они вырастут с соответствующими интересами. Если средняя школа не может научить детей читать, то зачем она?

Медиа и медиарынки потеряли свои типичные формы получения денег: непосредственно от читателя. Медиа финансируют не читатели, а рекламодатели. А это вновь увеличивает долю развлекательности и уничтожает интеллектуальность. Сегодня все печатные медиа ушли в зарабатывание денег в сети, в чем-то это понятно, но одновременно печально. А печальные тенденции обычно нарастают и нарастают.

Идет потеря рынка электронных книг, но это говорит о том, что старый читатель их не принимает, а новый, видимо, не нарастает. Будет падать доля художественной книги в сторону прикладной. Но прекрасные цветные книги на тему «как выжить в лесу» не могут заменить художественную книгу. Тенденция не-читания есть во всем мире, но там с ней борются. А с потерей книги пропадает способность сопереживания. Только в видеоиграх можно убивать без конца, в жизни надо разговаривать. Кстати, сопереживание сегодня моделируется телевизионными ток-шоу, где люди получают готовые решения. Если раньше чувства диктовала книга, то сегодня это делает телевидение, которое не требует взамен умственных затрат.

Медиаорганизациям придется перейти на выпуск более универсальных продуктов, которые у них смогут покупать разные медиаплатформы. На одной платформе выжить будет невозможно. Но лучше всего продаваться в продуктах будет акцент не на уме, а на эмоциях. А кошечек в сети заменят змеи, поскольку эмоции гламура будут постепенно исчерпываться в пользу эмоций страха.

Вся выстраиваемая вокруг человека система приучает не думать. И это главный принцип грядущих изменений, под который должно выстроиться все. Роман должен быть коротким, а сериал долгим, ведь куда-то надо девать свободное время. Сегодняшние ежедневные четыре часа у телевизора легко превратятся в шесть и более. А разуму придется уйти в глухую оборону от развлекательности. Он не исчезнет, но спрячется до лучших времен.

Украинские СМИ будут обслуживать этот новый ухудшенный тип читателя/зрителя. Для управления страной нужны 2–4 % людей с хорошим образованием, остальные могут сидеть у телевизора и читать гламурные журналы и книги.

Дмитро Лисицький, генеральний директор Allbiz:

— После перехода в онлайн жизнь медиа стала крайне невыносимой. С одной стороны, размеры аудитории достигли невиданных доселе цифр. Например, онлайн-аудитория The New York Times, по данным comScore, приближается к 60 млн посетителей, тогда как тираж печатной версии, включая все приложения, едва ли достигал 2 млн. С другой стороны, доходы медиакомпаний резко упали. Та же The New York Times десять лет назад зарабатывала более $3 млрд в год, тогда как сейчас доходы «замерзли» на цифре $1,5 млрд.

Монетизация медиа резко ухудшилась по очень простой причине: если традиционные медиа были единственным путем для рекламы в мозги потребителей, то в онлайне таких дорожек стало много. Недавно CEO крупнейшей рекламной группы WPP Мартин Соррелл сообщил, что у них на сегодняшний день крупнейший медиапартнер — Google. Но не стоит забывать, что Google — это не медиа. Главное отличие Google в том, что он не производит контент, Google лишь помогает его находить. И если для производства контента нужны живые люди, которым надо платить заработную плату, то Google собирает колоссальную аудиторию чисто технологическим продуктом.

С другой стороны, потребители не готовы платить за контент существенные деньги. Казалось бы, доходы той же The New York Times от читателей достигли рекордной цифры в 52 %, причем во многом благодаря внедрению пейволов. Однако со всеми этими ухищрениями доходы компании составляют половину прежнего величия.

Сложности с монетизацией оказывают прямое влияние на судьбу украинских медиа. Для выживания необходимы альтернативные источники финансирования, поскольку рекламных доходов недостаточно и украинцы точно не готовы платить за контент. Поэтому влияние на медиа политиков и олигархов сохранится и в будущем.

Медиа становится все труднее достигать своей аудитории. Во-первых, читатели стали мобильными, и тут нужно понимать, что даже в Украине, где 3G только появился, медиа получают порядка трети трафика от мобильных устройств. На Западе эта цифра достигает 80 %. Медиа, не адаптировавшие свой продукт и контент к мобильному потреблению, вскоре погибнут.

Модель мобильных приложений медиакомпаний не взлетела, пользователи предпочитают сидеть в социальных сетях, а прямая аудитория приложений остается маленькой, и тут важно понимать следующий интересный тренд: гегемонии Google как источника трафика приходит конец. Если раньше вопрос производства контента находился в плоскости того, кто быстрее и правильнее с точки зрения SEO выпустит новость, то теперь надо еще, чтобы эту новость непреодолимо хотелось «расшарить» в соцсетях, и значимость этого фактора резко возрастает. Хороший пример — BuzzFeed, который многие и за медиа не считают, но это не помешало ресурсу обойти ту же The New York Times по аудитории. Кроме того, Facebook удалось уговорить медиакомпании на эксперимент, когда они поставляют контент, но статьи размещаются в Facebook без перехода на источник. Если тест удастся, то медиакомпании превратятся в чистых производителей контента, а его доставка аудитории полностью станет функцией социальных сетей.

Даниїл Ваховський, партнер агентства BrandContent, колишній піар-директор УМХ:

— Медиа — это очень гибкий бизнес, напрямую связанный со всеми значимыми новациями в сфере технологий. На мой взгляд бывшего работника одного из крупнейших медиахолдингов, ни у кого из издателей или управляющих телеканалов нет четкого видения стратегии на пять лет. Медиа подстраиваются под изменяющиеся запросы потребителя в ежедневном режиме.

В этом процессе важно только одно: грамотно формировать бренд и не размывать его, четко фокусируясь на своей целевой аудитории. Читатели могут переходить между платформами, но в конечном итоге они либо лояльны к бренду, либо нет.

Что касается Украины, то пусть с опозданием в несколько лет, но до нас всё же доходят все технологические изменения. Наконец-то появляется 3G-интернет. Но не технологии являются для нас наибольшим вызовом.

Мы умудрились оказаться между большим кризисом в экономике, который обвалил рынок рекламы, и беспрецедентным давлением на СМИ.

Наибольшим вызовом для нас является сохранение остатков свободы слова в стране, где медиаменеджер управляет Администрацией Президента, СМИ находятся в руках нескольких бизнесменов, а на пороге очередные выборы и полномасштабная война за властную вертикаль.

В этой борьбе медиа становятся одновременно и оружием, и жертвой. Становясь оружием информационной войны, они одновременно теряют силу своих брендов и доверие к ним, когда преступают грань «информация/ пропаганда».

Лариса Мудрак, незалежний експерт, експерт від України в Центральноєвропейській ініціативі:

— В усіх названих викликах є частка відповідальності медіа, медіагравців та медіавласників. Відмінність українських медіа від європейських чи американських — у відсутності «сутнісної» відповідальності (кожна медіагрупа грає в своїх інтересах та веде свою медіавійну). Ми лише вчимося дбати про проект «Україна», причому вчимося найгіршим чином. Телебачення не відповідає запитам, потребам, інтересам, мріям суспільства. Ми не виносимо уроків із кожного кола чергової боротьби. Не проговорюємо ризиків і викликів, не аналізуємо, не визнаємо своїх помилок. І не розвиваємося! Тому й ходимо по колу, коли «телевізор дивитися не можна», російський закупівельний контент ще й досі манить українських програмних директорів, а українська музика блукає нішевими каналами. «Контент — цар, а прибуток — понад усе».

Медіагрупи об’єднуються лише на політичних майданчиках й, знову ж таки, лише в інтересах своїх власників. Медіазаконодавство, яке є не просто сутнісною потребою рівних правил для всіх і над яким у часи криз працюють не менше, ніж над праймовим контентом, для українського медіаполя — зайвий тягар. Ми можемо жити з найстарішим у Європі законом про телебачення й радіомовлення, бо зараз не до нього. Ми ведемо гру в контрпропаганду з нинішньою інформаційною війною і навіть не заморочуємося з розумінням, що в пострадянського менталітету на неї чіткий імунітет. Ми не пропонуємо пільгових умов розвитку власного виробництва — а відтак і напрацювання власних цінностей, ми відмахнулися від розвитку власного дитячого, студентського, підліткового сегменту чи мовлення для літних та постраждалих людей. Ми ще більше втрачаємо довіру суспільства й продовжуємо шукати винних.

Якщо менеджери країни (й медіаменеджери в тому числі) забувають про головну «сутність» — діалог із народом (глядачем-читачем), а грають за правилами «своїх інтересів», трансльованих через «зомбоящик» — виклики для України стануть нищівними. Переконана, що такий прогноз не збудеться, тому що дуже багато моїх друзів — редакторів, журналістів, блогерів — і мислять, і діють у же в «сутнісній» власній відповідальності.

Інтернет та соціальні мережі є «головним орендодавцем» для сьогоднішніх українських медіа. Швидка комунікація, швидкі емоції, небайдужість та активність користувачів, відкрите поле для заяв та позиціювання політиків. Медійні редактори всі тенденції дня легко можуть відстежувати виключно через Facebook. Це нині більшою мірою українська особливість, і пояснюється вона недовірою до медіа. Причому задавненою й хронічною недовірою.

Інтернет же — неймовірний демократизатор та децентралізатор без кордонів. Інтернет доступний майже завжди, він перебрав на себе весь вільний час користувачів, він не потребує ресурсного виробництва медіа (жодних ліцензій, твердих копій, друку чи розсилки). Інтернет-споживання вже змінило звички людей. Ми читаємо-слухаємо-дивимося, що хочемо й де хочемо. Інтернет дав небачений раніше публічний, відкритий діалог. Чи стануть нові інтерент-медіа альтернативою нинішнім? Можливо, в майбутньому — так, але точно не через п’ять років.

Медіасвіт змінюється іноді непрогнозовано. І найбільше на всіх континентах зараз говорять про збереження цінностей, традицій та довіри між людьми.

«Народження глибокої довірливої емоції зараз — це повернення до медіа з довгою історією, відомими журналістами, багаторічними передплатниками. Тому треба збільшувати тиражі друкованих газет та не заморочуватися з падінням продажів планшетів. Справжня довіра — вона не швидка» (уривок із нещодавно почутої дискусії між газетярами NYT та програмістами Facebook).

Сергій Дідковський, головний редактор XXL.ua, піар-стратег в «Ольшанский и партнеры»:

— У СМИ есть две составляющие: гуманитарная и технологическая. В первой — гуманитарной — находится сама информация, во второй — технологической — скорость и способ ее доставки. Я подразумеваю, что в мире не существует объективных СМИ, так как любое и каждое СМИ — это сумма субъективностей его издателей, руководителей и исполнителей. Например, если издатель поддерживает правые политические силы, то его сайт или газета априори не может поддерживать политических противников — левые силы. Возникновение железного занавеса и, как следствие, возврат к термину «холодная война» ничего не изменит на рынке СМИ в гуманитарном смысле.

Технологическая составляющая постоянно эволюционирует. Сначала свитки, потом рукописные книги, следом книгопечатание и так далее. Теперь стоимость доставки информации максимально приблизилась к нулю. Любой человек может сделать запись на своей странице в Facebook, и эта запись будет новостью. Ему не нужны верстальщики и редакторы. Суть в том, что в будущем СМИ станут еще больше зависеть от социальных сетей, то есть от двухсторонних коммуникаций.

Недостаточно просто опубликовать новость или аналитическую статью. Необходимо получить обратную связь от читателя, который быстро избаловался возможностью комментировать любой медиапродукт. Более того — пользователь привык выбирать медиапродукт под свои собственные вкусы и нужды. Понятие «что дают, то смотри и читай» уходит в историю. В технологической составляющей СМИ обязаны быть адаптивными под интересы и нужды потребителей. Совершенно точно, что через какое-то время телевизионный приемник станет неким прямоугольником для трансляции видеосервисов вроде YouTube, а традиционное радио с дальнейшим развитием высокоскоростного интернета вообще умрет. Если у вас в автомобиле есть интернет, то вы открываете AppleMusic и слушаете то, что вам хочется, в гораздо большем ассортименте, нежели предлагают традиционные радиостанции.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
www.africa-talks.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду